11.5. Соціально-побутові заходи та медико-соціальні аспекти захисту інвалідів

За офіційними даними, в Україні інваліди складають 5% населення. Але навіть у високорозвинених державах їх не менше 10%. Тому, з огляду на екологічні й інші причини, у тому числі стан вітчизняної медицини, інвалідів в Україні приблизно не менше 15%, тобто близько 8 мільйонів чоловік.

За даними Державного комітету статистики України за станом на 01.01.2009 р. чисельність інвалідів в державі становила 2430,1 тис. осіб, що є меншим на 164,2тис.осіб у порівнянні із чисельністю інвалідів за станом на відповідну дату 2004 р. (Табл.11.1).

Таблиця 11.1

Чисельність інвалідів в Україні у 2004-2009 рр.*(за станом на початок року, тис. осіб)

Категорія	Роки
	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Інваліди І групи	319,0	334,0	337,7	298,9	278,2	272,4
Інваліди ІІ групи	1229,3	1154,4	1128,4	1105,5	1104,6	1083,3
Інваліди ІІІ групи	900,1	848,5	906,5	959,5	1009,1	1034,9
Діти-інваліди	145,9	125,4	122,6	85,6	50,7	39,5
Всього	2594,3	2462,3	2495,2	2449,5	2442,6	2430,1

Чисельність інвалідів в Україні у розрахунку на 1000 населення протягом останніх років (2005-2008 рр.) продовжувала залишатися незмінною – 53 особи .

У Києві, наприклад, проживають 130 тисяч інвалідів, у тому числі 13 тисяч інвалідів війни і близько 8 тисяч дітей -інвалідів. Така значна частка інвалідів в складі населення в Україні потребує значних ресурсів для матеріального, соціально-побутового і медичного забезпечення інвалідів.

Згідно ст. 36, 37, 38 Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” “матеріальне, соціально-побутове і медичне забезпечення інвалідів здійснюється у вигляді грошових виплат (пенсій, допомог, одноразових виплат), забезпечення медикаментами, технічними й іншими засобами, включаючи автомобілі, крісла-коляски, протезно-ортопедичні вироби, друковані видання із спеціальним шрифтом, звукопідсилюючу апаратуру та аналізатори, а також шляхом надання послуг по медичній, соціальній, трудовій і професійній реабілітації, побутовому та торговельному обслуговуванню.

Види необхідної матеріальної, соціально-побутової медичної допомоги інвалідам визначаються органами медико-соціальної експертизи в індивідуальній програмі реабілітації. Допомога подається за рахунок коштів фонду України соціального захисту інвалідів. Послуги по соціально-побутовому і медичному обслуговуванню, технічні та інші засоби надаються інвалідам безплатно або на пільгових умовах.

Після встановлення інвалідності в місячний термін фахівцями Бюро медико-соціальної експертизи (БМСЕ) розробляється індивідуальна програма реабілітації, що затверджується керівниками БМСЕ й у триденний термін направляється в орган соціального захисту і вручається інваліду. Повторний огляд інвалідів першої групи проводиться один раз у два роки, другої і третьої груп щорічно, дитини - інваліда,- через 6 місяців.

Соціальне обслуговування здійснюється за рішенням органів соціального захисту населення в підвідомчих їм установах або по договорах, укладеним органами соціального захисту з установами соціального обслуговування інших форм власності.

Соціальні послуги(допомоги) надаються винятково за згодою інваліда.

В (ст.39) сказано, що “інвалід має право вибору конкретного виду соціальної допомоги. Інвалід може відмовитися від того чи іншого виду соціальної допомоги, якщо вона не повною мірою відповідає його потребам. У такому разі інвалід вправі самостійно вирішувати питання про забезпечення себе конкретним видом допомоги за рахунок власних коштів з урахуванням компенсації вартості аналогічного виду соціальної допомоги, що подається державним органом.

Законом і іншими нормативними актами передбачаються різні форми соціального обслуговування інвалідів, у тому числі:

• соціальне обслуговування вдома (включаючи соціально-медичне обслуговування);

• напівстаціонарне соціальне обслуговування у відділеннях денного (нічного) перебування громадян в установах соціального обслуговування;

• стаціонарне соціальне обслуговування в будинках-інтернатах, пансіонатах і інших стаціонарних установах соціального обслуговування;

• термінове соціальне обслуговування (як правило, у ситуаціях, що не терпить зволікання, — організація харчування, забезпечення одягом, взуттям, нічлігом, термінове надання тимчасового житла і т.п.).

• соціально-консультаційна допомога.

Усі соціальні послуги, що входять у перелік гарантованих державою послуг, можуть бути надані громадянам безкоштовно, а також на умовах часткової чи повної оплати.

Безкоштовно надаються соціальні послуги:

1) самотнім громадянам (самотнім подружнім парам) і інвалідам, що одержують пенсію в розмірі нижче прожиткового мінімуму;

2) громадянам літнього віку й інвалідам, що мають родичів, але одержують пенсії нижче прожиткового мінімуму;

3) людям похилого віку й інвалідам, що проживають у сім’ях, в яких середньодушовий доход нижче прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на рівні часткової оплати надаються особам, чий середньодушовий доход (чи доход їхніх родичів, членів їх сімей) складає 100-150 % прожиткового мінімуму.

Соціальні послуги на умовах повної оплати виявляються громадянам, що проживають у сім’ях, середньодушовий доход яких перевищує на 150% прожитковий мінімум.

Система соціального обслуговування поділена на два основних сектори — державний і недержавний.

Державний сектор представляють регіональні і місцеві органи соціального обслуговування.

Недержавний сектор соціального обслуговування поєднує установи, діяльність яких заснована на формах власності, що не відносяться до державної чи комунальної власності, а також особи, що здійснюють приватну діяльність у сфері соціального обслуговування. Недержавними формами соціального обслуговування займаються суспільні об'єднання, у тому числі професійні асоціації, благодійні і релігійні організації¹.

Управління соціальним захистом інвалідів опирається на правову базу Закону “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”. Закон визначає повноваження органів державної влади в сфері соціального захисту інвалідів. Він розкриває права й обов'язки органів медико-соціальної експертизи, що на підставі комплексного обстеження людини встановлює характер і ступінь захворювання, яке призвело до інвалідності, групу інвалідності, визначає режим праці працюючих інвалідів, розробляє індивідуальні і комплексні програми реабілітації інвалідів, дає медико-соціальні висновки, приймає рішення, обов'язкові для державних органів, підприємств і організацій незалежно від форми власності.

Закон встановлює умови оплати медичних послуг, що робляться інвалідам, відшкодування витрат, зроблених самим інвалідом, його відносини з реабілітаційними органами соціального захисту інвалідів.

Закон ставить за обов'язок всім органам влади, керівників підприємств і організацій створювати умови, що дозволяють інвалідам вільно і самостійно користатися всіма громадськими місцями, установами, транспортом, безперешкодно пересуватися на вулиці, у власному житлі, у громадських установах і т.д.

Законом передбачаються пільги на позачергове одержання житла, відповідним чином обладнаного. Зокрема, інвалідам і сім’ям, що мають дітей-інвалідів, надається знижка не менш 50 % із квартирної плати й оплати комунальних послуг, а в житлових будинках, що не мають центрального опалення, — з вартості палива. Інвалідам і родинам, що мають у своєму складі інвалідів, надається право на першочергове одержання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва, ведення підсобного і дачного господарства (ст. 30 Закону).

Діти-інваліди, що не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і проживають у державних або в інших соціальних установах, після досягнення повноліття мають право на позачергове одержання житла і матеріальну допомогу на його благоустрій, якщо за висновком медико-соціальної експертизи вони можуть здійснювати самообслуговування і вести самостійний спосіб життя(Стаття 33. Закону).