69. Право власності на ліси

Ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади і місцевого самоврядування (ст.7 ЛКУ).

Згідно із новою редакцією ЛКУ ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі КМУ, РМ АРК, місцевих державних адміністрацій.

Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 9 ЛКУ). Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому порядку земель державної та комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з ін. підстав, не заборонених законом (ст. 11 ЛКУ).

Суб’єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України (ст.10 ЛКУ). Дані суб’єкти можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та ін. господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів. Громадяни та юридичні особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їх площі.

Право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках та в порядку, передбачених законом.

Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу в установленому законом порядку.

70. Право лісокористування та його види.

Право лісокористування є важливим інститутом особливої частини екологічного права, який включає в себе сукупність правових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов’язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.

Суб’єктами права лісокористування можуть бути державні, комунальні п., у., о., громадські об’єднання, громадяни України, іноземні юридичні та фізичні особи.

Право користування лісами здійснюється в порядку

постійного користування лісами і

тимчасового користування лісами.

У постійне користуванняліси на землях державної (комунальної) власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним (комунальним) лісогосподарським підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Ліси надаються у постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням із територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони довкілля.

Тимчасове користування лісами може бути:

довгостроковим – від 1 до 50 років;

короткостроковим – до 1 року.

Довгострокове тимчасове користування лісами – засноване на договорі строкове платне використання лісових ділянок, які виділяються для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, проведення науково-дослідних робіт.

Короткострокове тимчасове користування лісами для заготівлі другорядних лісових матеріалів, побічних лісокористувань та ін. потреб здійснюється без вилучення земельних ділянок у власника лісів , постійного лісокористувача на підставі спеціального дозволу, що видається власником лісів, постійним лісокористувачем підприємствам, установам, організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам.

Лісовий сервітут – це право на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Установлення лісового сервітуту не веде до позбавлення власника земельної лісової ділянки, щодо якої встановлений лісовий сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею, а користувача – володіння і користування.