Тема 4: Докази і доказування.

1. Поняття, належність та допустимість доказів.

2. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженню.

3. Обов»язок доказування.

4. Збирання і оцінка доказів.

5. Показання, речові докази, документи.

1. Поняття, належність та допустимість доказів.

Юридичні властивості, якими повинні володіти фактичні дані, що міс­тяться в певному джерелі, щоб стати доказом:

Належність — визначає наявність зв'язку між його змістом (фактич­ними даними) і обставинами, які підлягають доказуванню в справі, що роз­слідується чи розглядається. Критерієм належності доказів є предмет дока­зування.

Допустимість — вказує на відповідність відомостей вимогам кримі­нального процесуального закону: по суб'єкту отримання; по джерелу отримання; по способу отримання; по процесуальній формі, а також на від­повідність нормам істинності та моральності.

Достовірність — характеризує відповідність отриманих відомостей обставинам вчиненого злочину та іншим обставинам, які підлягають вста­новленню у кримінальній справі. Тобто означає, що докази правильно, аде­кватно відображають дійсність.

Достатність — визначає необхідний і достатній обсяг відомостей для висновку про встановлення предмета доказування. Слід врахувати, що в реальній практиці доказування вимога достатності використовується не лише для всієї сукупності доказів, зібраних у справі, але й до окремих груп доказів, і навіть до якого-небудь одного доказу — для оцінки наявності чи відсутності підстав прийняття якогось процесуального рішення, проведен­ня слідчої чи процесуальної дії.

Належність доказів

Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи не­можливість використання інших доказів.

Допустимість доказу

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встанов­леному КПК.

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті проце­суальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Недопустимими є докази, отримані внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнаро­дними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати суттєвими порушеннями прав людини і ос­новоположних свобод, зокрема, такі діяння:

• здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозво­лу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов;

• отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосу­вання такого поводження;

• порушення права особи на захист;

• отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати показання;

• порушення права на перехресний допит;

• отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрю­ваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені КПК, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, коли вирішується пи­тання про відповідальність за вчинення зазначеного суттєвого порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Докази, які стосуються судимостей підозрюваного, обвинуваченого або вчи­нення ним інших правопорушень, що не є предметом цього кримінального про-ІІадження, а також відомості щодо характеру або окремих рис характеру підоз-рюнаного, обвинуваченого є недопустимими на підтвердження винуватості пі­дозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Докази та відомості, передбачені КПК, можуть бути визнані допусти­мими, якщо:

• сторони погоджуються, щоб ці докази були визнані допустимими;

• вони надаються для доказування того, що підозрюваний, обвинува­чений діяв з певним умислом та мотивом, або мав можливість, підготовку, обізнаність, потрібні для вчинення ним відповідного кримінального право­порушення, або не міг помилитися щодо обставин, за яких він вчинив від­повідне кримінальне правопорушення;

• їх надає сам підозрюваний, обвинувачений;

• підозрюваний, обвинувачений використав подібні докази для дис­кредитації свідка.

Докази щодо певної звички або звичайної ділової практики підозрюва­ного, обвинуваченого є допустимими для доведення того, що певне кримі­нальне правопорушення узгоджувалося із цією звичкою підозрюваного, обвинуваченого.

Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті при постановленні судового рішення.

У випадку встановлення очевидної недопустимості доказу під час судо­вого розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою не­можливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторони, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити запе­речення проти визнання доказів недопустимими.

Рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке на­брало законної сили і ним встановлено порушення прав людини і осново­положних свобод, гарантованих Конституцією України і міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра­дою Україною, має преюдиціальне значення для суду, який вирішує питан­ня про допустимість доказів.

2. Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

У будь-якій справі має бути встановлений склад злочину:

• Об”ект злочину

• Суб”єкт злочину

• Об”єктивна сторона

• Суб”єктивна сторона

Обставини, які підляга­ють доказуванню:

Стаття 91

1. подія кримінального правопорушення (час, місце,спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

2. винуватість обвинуваченого у вчиненні криміна­льного правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;

3. вид і розмір шкоди, завданої кримінальним право­порушенням, а також розмір процесуальних витрат;

4. обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характе­ризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'я­кшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття криміна­ льного провадження; обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

3. Обов'язок доказування.

Обов'язок доказування покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках – на потерпілого.

Підозрюваний, обвинувачений, захисник та інші учасники процесу мо­жуть брати участь в процесі доказування. Обов'язок доказування належно­сті та допустимості доказів, даних щодо розміру процесуальних витрат та обставин, які характеризують обвинуваченого, покладається на сторону, що їх надає.

Збирання і оцінка доказів