3. Способи творення термінів
Для того, щоб позначити будь-яке нове поняття, необхідно знайти відповідне слово. Кожен новий термін повинен підбиратися таким чином, щоб були витримані всі вимоги до термінологічної лексики: однозначність, мотивованість, точність, беземоційність та, у більшості випадків, відсутність синонімів на позначення одного й того ж поняття. Найкраще обирати такий термін, від якого можна утворити похідні слова. Нові терміни утворюються двома основними шляхами:
шляхом використання внутрішніх ресурсів мови;
шляхом запозичення.
За допомогою внутрішніх ресурсів мови науково-технічні терміни творяться двома основними способами:
Зміна значення, що відбувається:
шляхом зміни значень звичайних слів літературної мови. Такий процес називається термінологізацією. Термін, утворений із загальнолітературного слова, настільки переусвідомлюється, що часто сприймається як омонім відносно свого джерела: корінь, закінчення, хвиля (нетермінологічне значення – водяний вал, що утворюється від коливання водної поверхні; термінологічне – коливальний рух у фізичному середовищі);
б) шляхом зміни значень термінів, запозичених з інших галузей науки й техніки, що називається процесом транстермінологізації: еліптичний – у математиці: який має форму еліпса, плоскої овальної кривої; у мовознавстві: заснований на опущенні в реченні слів, які легко домислюються.
Зміна структури:
а) префіксація: надприбуток, перевиробництво, протиструм;
б) суфіксація – це один із найактивніших способів словотворення термінів, де зазвичай використовуються суфікси: - нн(я) (звикання, збудження, страхування, знецінювання); - ість (рентабельність, збудливість); - ач (підсилювач, перемикач); - ств(о) (підприємство, рабовласництво); творяться за допомогою нульового суфікса: обіг, вклад, осад, випар;
в) префіксально-суфіксальний спосіб: безстроковий, безготівковий, придатність, витіснення;
г) осново- та словоскладання: госпрозрахунок, високоприбутковий, самовизначення.
Значна кількість термінів може мати структуру двокомпонентних ( частина мови, недоторканність особи), трикомпонентних (голосні заднього ряду, мотивація міжособистісних виборів) та багатокомпонентних (повна відновна вартість основних фондів) словосполучень. Серед термінів зустрічаються також:
абревіатури: загс;
складноскорочені слова: виконроб;
символо-слова: L-промені;
моделе-слова: Г-подібне сполучення.
Наукова термінологія має досить високу здатність сприймати іншомовні запозичення. Такі запозичення формують спільний лексичний фонд різних мов, що сприяє взаєморозумінню фахівців. Запозичення може бути:
повним, коли запозичується зовнішня оболонка терміна і його зміст. Іншомовне слово, пристосовуючись до нових фонетичних і морфологічних особливостей мови-реципієнта, зазнає повної або часткової асиміляції, коли зберігаються деякі фонетичні й граматичні особливості мови-продуцента: наприклад, слово “кореляція” – стало жіночого роду, змінюється як іменник І відміни (повна асиміляція); какао – не має системи словозміни та зберігає невластиве українській фонетиці зяяння голосних (часткова асиміляція). Якщо звуковий склад слова в обох мовах практично збігається, такий спосіб запозичення називається транслітерацією: комп’ютер, інститут.
частковим. Основним способом часткового запозичення є калькування – буквальний переклад елементів слова. Інколи іншомовні слова стають продуктивними, тобто за їх допомогою будуються нові терміни: авто-, агро-, архі-, анти-, полі-, психо- тощо: антидемократичний, психотерапія, поліфункціональний.
Запозичення термінів може бути прямим – безпосередньо з мови-продуцента, і непрямим – через посередництво інших мов. Якщо мова зазнає помітного впливу з боку іншої мови, то такий процес називається мовною інтерференцією. Мовна інтерференція відбувається внаслідок:
контактів з носіями інших мов;
зміни релігії;
орієнтації на певну країну-еталон;
побудови писемності;
розробки чи реформи правопису;
розробки науково-технічної термінології.
Найбільше мовна інтерференція стосується таких галузей, як релігія, політика та економіка.
Запозичені терміни поділяють на запозичення із слов’янських мов, з-поміж яких найпродуктивнішими є старослов’янізми: храм, хрест, істина; та із неслов’янських мов. Грецькі запозичення: історія, психологія, лексика; латинські: квадрат, школа, інфінітив; німецькі: абзац, шрифт, майстер: англійські: мітинг, джаз, клуб; французькі: бюлетень, режим, сертифікат; італійські: браво, віолончель тощо. Деякі із запозичень мають українські відповідники: екзамен – іспит, абітурієнт – вступник, процент – відсоток.
Сьогодні через значне поширення міжнародних зв’язків активізувався процес запозичення іншомовних елементів переважною більшістю мов світу. Інтернаціоналізмом може називатися слово, що зустрічається принаймні в трьох неспоріднених мовах: інститут, директор, гігієна. У галузевих термінологіях спільний лексичний фонд сприяє повсякденній комунікації; має широке застосування у вивченні та викладанні іноземних мов; свідчить про культурно-історичні контакти між різними народами.