- •1. Соціально-психологічна проза XIX ст.
- •2. Поезія середини XIX ст.
- •1. Поезія
- •1. Соціально-психологічна проза XIX ст.
- •Суспільного блага (франц.).
- •IV. Батько та син
- •"Меморіал Святої Єлени" — записки соратника і секретаря Наполеона (1769-1821) про останні роки життя імператора на острові Святої Єлени.
- •VIII. Житейські справи
- •1 Зітхання потайне — завжди глибоке. Як любо поглядом зустрітись тайкома; Зирнеш — і враз запаленіють щоки.
- •1 Дивіться 130 сторінку.
- •Тому, хто розуміє, треба небагато (лат.).
- •XXVI. Рід людський, або те, чого бракує багатію
- •XXVIII. Процесія
- •XXIX. Перше підвищення
- •XXX. Честолюбець
- •1 О, село, коли ж я побачу тебе!
1 О, село, коли ж я побачу тебе!
Вергілій
— Все де наробив твій Бонапарт,— провадив далі Сен-Жіро,— чесна сорокалітня людина, маючи п'ятсот тисяч франків, яка б вона не була мирна, не може спокійно влаштуватись у провінції; попи й дворяни Бонапарта виженуть її звідти.
— Ет, не кажи про нього погано,— скрикнув Фалькоз,— ніколи Франція не стояла так високо в очах народів, як протягом тих тринадцяти років, коли він правив! Усе, що тоді робилось, було сповнене величі.
— Твій імператор, хай йому чорт,— провадив сорокачотириріч-ний пан,— був великим тільки на полі бою та ще тоді, коли упорядкував фінанси в тисяча вісімсот другому році. Але що означає вся його пізніша поведінка? Всі його камергери, пишнота і прийоми в Тюїльрі — це лише нове видання того самого монархічного безглуздя. Це видання було виправлено, воно могло витримати ще одне чи два століття. Дворяни і попи захотіли повернутись до старого, але їм бракує залізної руки, щоб піднести його народу.
— Пізнаю мову колишнього газетяра!
— А хто ж мене вигнав з моєї землі? — провадив розлючений газетяр.— Попи, яких Наполеон повернув своїм конкордатом, замість того щоб тримати їх так, як у державі тримають лікарів, адвокатів, астрономів, тобто вважати їх просто громадянами, не пік-луючись про те ремесло, яким вони заробляють собі на хліб. Хіба існували б тепер ці зухвалі дворяни, якби твій Бонапарт не наробив баронів і графів? Ні, мода на них давно минула. А після попів найбільше допекли мені дрібні провінційні панки: через них я став лібералом.
Розмові не було кінця-краю,— ця тема хвилюватиме Францію ще півстоліття. Сен-Жіро все повторював, що в провінції неможливо жити; Жульєн несміливо вказав йому на приклад пана де Реналя.
— Отаке сказали, молодий чоловіче! — скрикнув Фалькоз.— Де Реналь став молотом, щоб не бути ковадлом, та ще й яким страшним молотом! А втім, я передбачаю, що Вально скоро візьме гору над ним. Ви знаєте цього пройдисвіта? Ото шахрай! Що скаже ваш пан де Реналь, коли найближчими днями його усунуть, а на його місце сяде Вально?
Він залишиться віч-на-віч зі своїми злочинами,— мовив Сен-Жіро.— А ви, видно, знаєте Вер'єр, молодий чоловіче? Ну, так ось, Бонапарт — хай йому біс з його монархічним охвістям! — він саме й зробив можливим панування Реналей і Шеланів, а це потягло за собою панування Вально і Маслонів.
Ця похмура розмова про таємниці політики вражала Жульєна й не давала йому поринати в солодкі мрії.
Він не відчув особливого хвилювання, коли вдалині показався Париж, надхмарні замки майбутнього відступали в його уяві перед живими спогадами про останню добу у Вер'єрі. Жульєн присягав сам собі, що ніколи не залишить дітей своєї подруги і кине все, щоб врятувати їх, якщо зухвалість попів знов призведе до республіки і до переслідувань дворян.
Через три дні, надвечір, цікавість переважила в ньому намір оглянути все, перш ніж з'явитись до абата Пірара. Абат холодно пояснив Жульєну, якого роду життя чекає його в пана де Ла-Моля.
— Якщо через кілька місяців виявиться, що ви не підходите, ви повернетесь до семінарії, але вже почесним шляхом. Ви житимете в маркіза, одного з найбільших вельмож Франції. Ви носитимете чорний костюм, але не такий, який носять духовні особи, а такий, який носить людина в жалобі. Я вимагаю, щоб тричі на тиждень ви слухали лекції з теології в семінарії, куди я вас рекомендую. Щодня опівдні ви з'являтиметесь у бібліотеку маркіза: він має намір доручити вам листування по своїх позовах та інших справах. Маркіз пише на берегах кожного одержаного листа в кількох словах, що саме треба відповісти. Я висловив надію, що через три місяці ви зможете писати відповіді так, що з дванадцяти листів, поданих вами на підпис маркізові, він підписуватиме вісім або дев'ять. Увечері, о восьмій годині, ви впорядковуватимете його письмовий стіл, о десятій будете вільні.
Може трапитись,— продовжував абат Пірар,— що яка-небудь стара дама або якийсь пан з вкрадливою мовою натякнуть вам на можливість величезних вигод або простісінько запропонують вам золото зате, щоб побачити листи, адресовані маркізові...
— О пане! — скрикнув Жульєн, спалахнувши.
— Дивна річ,— сказав абат з гіркою посмішкою,— що при вашій бідності та ще й після річного перебування в семінарії ви здатні на такі пориви благородного обурення. Мабуть, ви були зовсім сліпцем!
Невже це сила крові? — промовив абат напівголосно, немов сам до себе.— А що є найдивнішим,— додав він, дивлячись на Жульєна,— це те, що маркіз вас знає... Я не розумію — звідки. Для початку він дає вам сто луїдорів платні. Це людина, яка керується тільки своїми примхами,— в цьому його вада. Щодо химерності він може посперечатися з вами. Якщо він буде задоволений, ваша платня може збільшитись згодом до восьми тисяч франків.