§ 4. Поняття, правове регулювання та співвідношення функцій і компетенції органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування

Ґрунтовний науковий аналіз будь-якого явища неможливий без попереднього визначення тих чинників, що впливають на його сутність і зміст. Стосовно організації й діяльності органів публічної влади таким чинником є їх функції й компетенція, які дають динамічну характеристику владних інституцій, уможливлюючи глибше пізнання їх природи, призначення та змісту діяльності. Функції і компетенція органів публічної влади — це одні із фундаментальних категорій державознавчої науки.

Сутність і соціальне призначення органів публічної влади розкривається за допомогою функцій. Вони мають об’єктивний характер, обумовлюються потребами суспільства і встановлюються залежно від основних завдань, що стоять перед владними інституціями на певному етапі розвитку. Функції органів публічної влади характеризуються певною стабільністю, зазнаючи змін лише завдяки радикальним політичним, економіко-соціальним перетворенням, зміні державної організації, її пріоритетів. Функції органів публічної влади стосовно функцій держави мають похідний характер. Держава розподіляє їх між органами таким чином, щоб вони працювали узгоджено і являли собою єдиний цілісний механізм, який реалізує ці функції.

Таким чином, функції органів публічної влади — це об’єктивно обумовлені основні напрямки їх діяльності, що забезпечують поділ праці всередині державного механізму і характеризуються певною стабільністю, в яких відображаються завдання і соціальне призначення органів публічної влади.

Класифікація функцій може бути здійснена за різними критеріями. За суб’єктами здійснення влади розрізняють функції держави, місцевого самоврядування, функції органів публічної влади, їх структурних підрозділів і посадових осіб, окремих службовців. За об’єктами здійснення влади можна виокремити політичні, економічні, соціальні, культурні, оборонні, зовнішньоекономічні, екологічні функції. За видами державної влади розрізняють законодавчу, виконавчу, судову, контрольно-наглядову, представницьку функції. За правовими формами здійснення влади функції можна класифікувати на нормотворчу, установчу, правозастосовчу, інтерпретаційну, контрольну, правоохоронну.

Функції органів публічної влади тісно пов’язані з компетенцією, яка є тим елементом організації роботи, що забезпечує максимальну диференціацію цих органів та унікальність їхнього правового статусу. Сама семантика слова «компетенція» передбачає фаховий підхід до публічного володарювання. Здійснювати публічну владу слід грамотно, зі знанням справи, чітко орієнтуючись у тій сфері суспільного життя, в якій складаються ті правовідносини, суб’єктом яких є цей орган, що дає змогу зробити аналіз компетенції.

На відміну від функцій, які формулюються досить загально, компетенція органу публічної влади окреслюється за допомогою максимально конкретних формулювань, які дають змогу дати цілком однозначну відповідь на питання: що має право і що повинен робити цей орган за кожним із доручених йому напрямків суспільного управління з метою цілеспрямованого впорядкування громадського життя, згідно з його стратегічними цілями і завданнями.

Компетенція є юридичною характеристикою, за допомогою якої точно фіксується положення певного органу в політико-правовому просторі. Її складові елементи дають змогу максимально чітко визначити правове положення конкретного органу як суб’єкта владних правовідносин. Як правильно зазначається в юридичній літературі, незалежно від того, є компетенція повністю самостійною (конкретного ор

46 47

гану публічної влади) чи має похідний характер (структурних підрозділів чи посадових осіб), можна говорити про її подвійне призначення. Шляхом державно-владного встановлення компетенції чітко фіксується обсяг та зміст діяльності того чи іншого суб’єкта, що здійснює управління. Одночасно проводиться розмежування його функцій з функціями інших суб’єктів, що співвідносяться з ним як за «вертикаллю», так і за «горизонталлю», іншими словами, закріплюється певний порядок розподілу всієї сукупності державних функцій, що реалізуються управлінським апаратом1.

Структурно компетенція являє собою сукупність предметів відання і повноважень. З метою нормального функціонування, усунення дублювання і правильного поділу праці кожна владна інституція повинна діяти спеціалізовано, тобто в певних сферах суспільних відносин. Така сфера діяльності, в межах якої діє орган, визначається першочергово і юридично закріплюється. В юриспруденції вона дістала назву предмети відання, під якими розуміють юридично визначені сфери суспільних відносин, в межах яких діє владний суб’єкт. Це можуть бути, наприклад, сфери промисловості, будівництва, архітектури, сільського господарства, транспорту, зв’язку, освіти, науки, культури, охорони здоров’я. Однак визначення компетенції тільки як предметів відання є недостатнім, оскільки неможливо встановити компетенцію органу, не окресливши конкретні можливості його поведінки в публічних відносинах, його права й обов’язки, які іменуються повноваженнями. У компетенції органів публічної влади права і обов’язки зливаються в повноваження як єдине ціле — « право-обов’язки», оскільки за наявності певних юридичних фактів орган не може не реалізувати своїх повноважень, він повинен їх використати.

Таким чином, компетенція органів публічної влади являє собою сукупність закріплених у нормативно-правових актах предметів відання та повноважень органів публічної влади, шляхом встановлення яких фіксується обсяг та зміст діяльності владних суб’єктів.

Компетенція є більш динамічним явищем, ніж функції, бо вона досить часто змінюється, уточнюється, доповнюється у зв’язку із оптимізацією, вдосконаленням державного апарату, що обумовлено постійними процесами державного й суспільного розвитку. Зміна ж функціонального призначення владних інституцій, як було зазначено вище, як правило, пов’язана з перетвореннями революційного характеру. Що стосується правового регулювання функцій та компетенції органів публічної влади, то на сьогодні компетенція більш чітко закріплена правовими нормами, ніж функції, які врегульовані правом частково і нерідко виводяться зі змісту компетенції.