Тема 9 Роль громадськості в системі екологічного управління

Питання 1. Громадськість як суб’єкт екологічного управління

Питання 2. Аналіз державної екологічної політики України в напрямі взаємодії держави з громадськістю

Питання 3. Діяльність громадських екологічних організацій. Громадські рухи

Питання 4. Аналіз нормативно-правових аспектів

Питання 5. Регламентовані форми участі громадськості в прийнятті рішень, що стосуються питань довкілля

Питання 6. Залучення громадськості до прийняття управлінських рішень, що стосуються довкілля

Питання 7. Підвищення екологічної освіченості населення та рівня кваліфікації представників органів місцевого самоврядування і держуправлінь

Ключові терміни

Питання 1. Громадськість як суб’єкт екологічного управління

Згідно Закону України «Про об'єднання громадян» громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Об'єднання громадян створюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та гласності. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

Об'єднання громадян України утворюються і діють з всеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян користуються правом:

- виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

- представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

- брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

- ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об'єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

- створювати установи та організації;

- одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

- вносити пропозиції до органів влади і управління;

- брати участь у здійсненні державної регуляторної політики відповідно до Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

- розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

- засновувати засоби масової інформації;

- брати участь у розробленні проектів рішень з питань ґендерної рівності, що приймаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;

- делегувати своїх представників до складу консультативно-дорадчих органів з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, що утворюються при органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування;

- проводити моніторинг з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

Держава забезпечує додержання прав і законних інтересів об'єднань громадян, легалізованих у порядку, передбаченому законодавством.

Питання 1. Аналіз державної екологічної політики України в напрямі взаємодії держави з громадськістю

Згідно з екологічним правом, екологічне управління спрямоване на суспільні відносини, у яких реалізується діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямована на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорони довкілля, екологічної безпеки юридичними і фізичними особами.

Національна екологічна політика України сьогодні визначається в Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року, що затверджена розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2007 р. №880-р та Стратегії національної екологічної політики України на період до 2020 року

Сьогодні на державному рівні проголошується велика увага до взаємодії влади з громадськістю як стратегічно важливому питанню. Основним з принципів, на яких базується національна екологічна політика визначено рівності трьох складових розвитку держави (економічної, екологічної, соціальної), що зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку, врахування екологічних наслідків під час прийняття економічних рішень. А ціллю номер один визначено підвищення рівня суспільної екологічної свідомості.

Сьогодні вирішення екологічних проблем відбувається переважно за наступним алгоритмом (рис. 2.1, а). Виникнення певної екологічної проблемни або неправомірних дій спричинює виникнення конфліктної ситуації, до вирішення якої залучаються зацікавлені сторони (громадяне, представники органів влади, засоби масової інформації тощо). Часто проблема, що потребує вирішення є наслідном прийняття певних рішень задовго до її виникнення і не має простого її вирішення.

В результаті на рівні органів влади та місцевих само врядувань відпрацьовується план подолання проблеми. Такий план погоджується з громадськістю (або для його розроблення залучаються представники різних кіл у т.ч. громадськість).

Далі триває етап впровадження запланованих заходів. Як свідчить досвід, реалізація запланованих заходів припиняється одразу після зняття соціального загострення ситуації до наступного витка соціальних обурень.

Залучення громадськості на етапі планування поточної діяльності сьогодні відбувається за формальною ознакою.

З іншого боку представники кіл, що приймають рішення аргументують свою позицію вкрай низьким кваліфікаційним рівнем населення в питаннях екології та охорони довкілля та часто гіпертрофованою деструктивною позицією по відношенню до розгляду конкретних рішень.

Таким чином ми зіштовхуєтося з непорозумінням, яке треба подолати для підвищення рівня співпраці. В ідеальному випадку усі зацікавлені сторони повинні працювати, враховуючи принцип превентивних дій (рис. 8.1, б).

а) б)

Рис. 8.1. Структура взаємодії громадськості громадськості з владою:

а – сучасний стан, б – бажаний стан

необхідність переходу до упередження конфліктних ситуацій та підвищення якісного рівня управління за рахунок вдосконалення співпраці органів місцевого самоврядування та державного управління з громадськими організаціями у сфері охорони навколишнього природного середовища є задачею, яка деклоратично прописана в документах, що визначають екологічну політику на усіх рівнях, але потребує переходу до реального її вирішення.

Сьогодні перед територіальними громадами України стоять непрості соціальні, економічні та екологічні проблеми. Органам самоврядування доводиться вирішувати дедалі складніші комплексні питання за обмежених ресурсів, у жорстких часових рамках, в умовах реагування на поточні аварійні/критичні ситуації, за браку фахівців, знань, досвіду. Їм щодалі важче знаходити оптимальні, ефективні рішення, які б задовольняли всіх представників територіальної громади.

Упродовж останніх років представники місцевої влади в усьому світі вдаються до нового способу прийняття рішень - залучення громадян до пошуку оптимальних шляхів подолання місцевих проблем і тим самим взаємний розподіл відповідальності. Через щоденні невідкладні справи депутати місцевих рад та службовці виконкомів не мають змоги проводити довготривале планування і братися за розв’язання проблем, вирішення яких потребує кількох років. Усвідомлюючи, що члени громади мають величезний потенціал і досвід, органи самоврядування розбудовують співпрацю з усіма зацікавленими сторонами шляхом спільного формування політики територіальної громади задля вирішення пріоритетних проблем.

Громадяни можуть відчутно сприяти збору інформації, забезпеченню контролю за дотриманням законів і нормативних актів, а також розробці новаторських кроків. Давно помічено, що чим активніше громадяни/інші зацікавлені сторони беруть участь у розробці рішень, а отже, перебирають на себе частину відповідальності, тим охочіше вони підтримують рішення місцевої влади.

Участь громадськості в прийнятті рішень базується на визначених Конституцією України гарантіях прав громадян: вільно збирати, зберігати, використовувати та поширювати інформацію, письмово або в інший спосіб на вибір (ст. 34); брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах (ст. 38); збиратися мирно, без зброї, і проводити збори, мітинги, походи та демонстрації (ст. 39); направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, організацій місцевого самоврядування та посадових осіб, які зобов’язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь (ст. 40).

Важливе місце в правовому полі національного законодавства посідають міжнародні правові акти. Зокрема Конвенція «Про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля», ратифікована Законом України №832–XIV від 06.07.99 р., яка за юридичною силою є другим після Конституції України правовим документом. Стаття 2 Конвенції визначає такі поняття як державний орган, екологічна інформація, громадськість та зацікавлена громадськість. Статті 6, 7 і 8 визначають підстави участі громадськості в прийнятті рішень щодо конкретних видів діяльності, в розробці планів, програм і політичних документів, пов’язаних з навколишнім середовищем, і в підготовці нормативних актів виконавчої влади і/або загальнообов’язкових юридичних актів. Важливість Конвенції полягає саме в тому, що вона прописує, хоч і не вичерпно, процедуру участі громадськості в прийнятті рішень. Так стаття 6 вимагає від компетентних державних органів своєчасно та ефективно інформувати зацікавлену громадськість ще на початковому етапі процедури прийняття рішень з екологічних питань. Крім того, зобов’язує на запит зацікавленої громадськості забезпечити останню безоплатним доступом до всієї екологічної інформації, наявної на момент реалізації процедури участі громадськості, для її вивчення і оприлюднення.

При проведенні певних процедур за участі громадськості мають враховуватися як письмові так і усні (при проведенні громадських обговорень і слухань) зауваження, інформація, аналіз, міркування з приводу конкретних видів діяльності, результати участі. Після прийняття рішень державний орган зобов’язаний надати громадськості текст рішення разом із переліком причин і міркувань, покладених в його основу. Важливе значення для громадськості і для країни взагалі має і стаття 9, яка гарантує кожній особі доступ до процедури розгляду в суді або в іншому незалежному органі рішення влади, яке, на думку громадян, не відповідає положенням зазначених статей.

Базовий екологічний Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» зобов’язує міністерства, відомства, підприємства, установи й організації здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на довкілля, дотримуватися екологічних вимог при плануванні, розміщені продуктивних сил, будівництві та експлуатації господарських об’єктів (ст. 10); забезпечувати зацікавлену громадськість інформацією про стан довкілля, випадки та причини його екстремального забруднення, рекомендаціями щодо заходів, спрямованих на зменшення негативного впливу на природні об’єкти та стан здоров’я населення, про наслідки й результати ліквідації шкідливих явищ, екологічні прогнози, про притягнення винних до відповідальності (ст. 25). Закон прямо визначає одну з правових форм участі громадськості в охороні довкілля та процедуру її реалізації - громадський контроль.

Правові засади участі громадськості в прийнятті рішень, що стосуються питань довкілля, визначаються чинними в Україні формами такої участі.

Це право територіальної громади самостійно та у відповідності до чинного законодавства України вирішувати питання місцевого значення - проблеми, які належать до компетенції місцевого самоврядування.

Ці форми можна поділити на дві групи: форми безпосередньої участі та форми, опосередковані діяльністю засобів масової інформації, в першу чергу, і діяльністю інших установ, організацій, що розповсюджують інформацію про стан довкілля та вплив на нього. Формами безпосередньої участі можуть виступати:

- всеукраїнські референдуми, референдуми в АР Крим і місцеві референдуми, а також дорадче опитування громадян;

- участь громадян у підготовці та прийнятті статуту територіальної громади села, селища, міста;

- збори громадян за місцем проживання;

- введення представників громадськості до складу експертних груп, комісій з проведення громадських екологічних експертиз;

- участь громадськості в процесі оцінки впливу на навколишнє середовище (ОВНС) планової господарської або іншої діяльності;

- громадський контроль у галузі охорони довкілля;

- громадська експертиза;

- публічне обговорення, круглі столи, громадські слухання;

- участь у цивільному, господарському, адміністративному чи кримінальному судочинстві.

Формами опосередкованої участі можуть бути:

- виступи в друкованих засобах масової інформації;

- звернення до органів судової та державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб з інформаційними запитами щодо діяльності, яка планується або здійснюється тощо.