Тема 5 Прямі інвестиції та міжнародне виробництво

5.1.Прямі й портфельні інвестиції

Прямі іноземні інвестиції – це реальні інвестиції, які вкладаються в підприємства, землю й інші капітальні товари.

Портфельні іноземні інвестиції – це вкладення капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвесторові права реального контролю над об'єктом інвестування.

Відмінність між прямими та портфельними інвестиціями полягає в тому, що перші надають право контролю над діяльністю підприємств, а другі – не надають. Це пояснюється тим, що портфельні інвестиції є чисто фінансовими активами, вираженими в національній валюті, а прямі – є реальними інвестиціями, здійснюваними в підприємства, землю і т.п.

Підприємства із прямими іноземними інвестиціями можуть мати форму:

• дочірньої компанії, в якій прямий інвестор-нерезидент володіє часткою капіталу, яка перевищує 50%;

• асоційованої компанії, в якій прямий інвестор-нерезидент володіє часткою капіталу, яка менше 50%;

• філії, яка повністю належить прямому інвесторові.

Прямий інвестор – державні й приватні організації, фізичні і юридичні особи, а також їх об'єднання, що володіють підприємством із прямими інвестиціями за кордоном.

Прямі іноземні інвестиції в післявоєнний період зростали дуже швидко, що було пов'язане з активізацією діяльності транснаціональних компаній. Найбільшим інвестором тоді були США, які інвестували країни, що розвиваються. Але з початку 70-х років ХХ ст. зростання прямих інвестицій сповільнило й змінилася їх спрямованість: із Західної Європи вони надходили в США, а зі США – у Західну Європу. У середині 90-х років ХХ ст. питома вага прямих іноземних інвестицій становила 30% (180-200 млрд. дол на рік) від обсягу всіх інвестицій.

Центрами притягання інвестицій, безумовно, залишаються найбільш розвинені країни, що створюють ядро глобальної економіки – США, країни ЄС та Японія. Їх конкурентні позиції оцінюються активними і мобільними в глобальному масштабі корпораціями за багатьма параметрами, серед яких все більше виступають на перший план можливості проведення наукових досліджень у глобальному масштабі.

З початку 90-х років ХХ ст. відбулося безпрецедентне зростання обсягів міжнародних портфельних інвестицій, які в середині 90-х років ХХ ст. становили більше 500 млрд дол.

Види портфельних інвестицій (їх класифікація в міжнародній економіці проводиться так, як вони відбиваються в платіжному балансі, тобто відрізняється від класифікації на внутрішньому ринку капіталу):

• акціонерні цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку та засвідчує майнове право власника документа стосовно особи, яка випустила цей документ;

• боргові цінні папери – грошовий документ, що обертається на ринку та засвідчує відношення позики власника документа до особи, яка випустила цей документ.

Ділові цінні папери виступають у наступних формах:

• облігації, прості векселі, боргові розписки – грошові інструменти, що дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток або на визначений за договором змінюваний грошовий прибуток;

• інструменти грошового ринку – грошові інструменти, що дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий прибуток на певну дату. Ці інструменти продаються на ринку зі знижкою, розмір якої залежить від величини процентної ставки й часу, що залишився до погашення. До них належать казначейські векселя, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін.;

• фінансові деривати – цінні папери, які мають ринкову ціну похідних грошових інструментів, що засвідчують право власника на продаж або купівлю первинних цінних паперів. До них відносять опціони, ф'ючерси, свопи та ін.

Обсяги портфельних інвестицій враховуються в поточних ринкових цінах на момент здійснення міжнародної угоди з ними. Коливання ринкової ціни цінних паперів у той час, коли вони зберігаються в інвестора, для цілей платіжного балансу не враховуються.

Як і у випадку прямих інвестицій, більше 90% портфельних іноземних інвестицій здійснюються між розвиненими країнами й ростуть темпами, що значно випереджають зростання прямих інвестицій. Вивезення портфельних інвестицій країнами, що розвиваються, дуже нестабільне, а в деякі роки спостерігається навіть нетто-відплив їх. Так, американські інвестори тримають 94% свого капіталу в США, японські, англійські й німецькі більше 85%. Велика роль в інвестуванні зарубіжних країн належить ТНК.

Транснаціональні компанії (ТНК)

В економічній літературі немає єдиної точки зору щодо визначення терміну ТНК, а посилаючись на офіційне визначення Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональна корпорація – це підприємство, що об'єднує юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності в двох чи більше країнах і провадить єдину політику та загальну стратегію завдяки одному або декільком центрам прийняття.

Ознаки ТНК (іноді її називають міжнародною компанією – МНК):

• реалізує продукцію більше, ніж в одній країні;

• її підприємства й фірми розташовані в 2-х і більше країнах;

• її власники можуть бути резидентами різних країн.

Наявність однієї із цих ознак дозволяє фірму вважати транснаціональною.

У своєму розвитку ТНК пройшли кілька етапів:

1-й – колоніально-сировинні ТНК. Їхня діяльність була пов'язана з розробленням сировинних ресурсів колоній або колишніх колоній (до Першої світової війни).

2-й – між двома світовими війнами. Діяльність ТНК була пов'язана з виробництвом військово-технічної продукції.

3-й (60-80-ті рр. ХХ ст.) – етап, для якого було характерно поєднання елементів національного й зарубіжного виробництва, поширення досягнень НТР у периферійні зони світового господарства.

4-й (з кінця 80-х рр. ХХ ст.) – етап, на якому здійснюється економічна політика ТНК у глобальному масштабі, відбувається поділ світового ринку з такими ж глобальними ТНК, розвивається однакова організація бухгалтерського обліку й аудиту, єдиний інформаційний простір.

У середині 90-х рр. ХХ ст. у світі налічувалося більше 37 тис. ТНК, що мали більше 206 тис. філій в інших країнах. Ядро світогосподарської системи становлять близько 500 ТНК. На сьогодні ТНК контролюють до 50% світового промислового виробництва, 63% –зовнішньої торгівлі, 4/5 – патентів і ліцензій на нову техніку, технологію й «ноу-хау».

Серед найвідоміших ТНК, що відкрили дочірні компанії, філіали та спільні підприємства в Україні, слід відзначити шведсько-швейцарський концерн ASEA – Brown Bovery (ABB) в електротехнічній галузі, SKF – у машинобудуванні, Теtra-pak – пакувальний, Procter & Gambel, Dow Chemical Company – у хімічній, „Лукойл” – у нафтопереробній, Damen Shipyards – суднобудівництві. У тютюновій промисловості домінують інвестиції відомих американських та британських ТНК Reynolds, Philip Morris Inc., British American Tobacco, в пивоварінні – інвестиції консорціуму скандинавських фірм Balticbevrage Holding, бельгійської ТНК Interbrue. У харчовій індустрії функціонують дочірні підприємства ТНК Kraft Jacobs Sushard, Nestle, Coca-Cola, Cargill ([Електронний ресурс]: Доступ. – http://www.unctad.or)

Закони вільного ринку не працюють усередині транснаціональних компаній, де встановлюються внутрішні ціни, обумовлені корпораціями. Тільки ¼ частина світової економіки функціонує в умовах вільного ринку, а ¾ - у своєрідній «плановій системі».

Транснаціональний капітал, який вільно переміщується у сучасному економічному просторі, перебуває поза юрисдикцією національних держав. Природно, що він шукає найбільш дохідні ринки й більшою частиною є спекулятивним.

Якщо в кінці ХХ ст. у грошові спекуляції оберталося до 600 млрд дол щодня, то на початку ХХІ ст. уже більш ніж 1 трлн дол, що майже в 30 раз перевищує вартість товарів і послуг, які продаються за день.

Загальний обсяг ринку вторинних цінних паперів наближається до 100 трлн дол, а річний оборот фінансових трансакцій досяг півквадрильйона доларів. Для порівняння: об'єднаний фонд країн ОЕСР (24 розвинені країни) становить 550 млрд дол.

Все це свідчить про те, що реальної сили, здатної протистояти транснаціональному капіталу у світі сьогодні не існує. Якщо за допомогою фінансового контролю держава могла регулювати національний валютний ринок, то в умовах лібералізації фінансових ринків і пом'якшення валютного контролю транснаціональний капітал одержав можливість при бажанні обрушити фінансові ринки практично будь-якої держави. На початок ХХІ ст. склалася нова історична ситуація, коли держави вже не мають достатньої потужності для великомасштабних фінансових інтервенцій, що протидіють рухам спекулятивного транснаціонального капіталу.

Необхідно зазначити, що серед причин, які обумовили світову фінансову кризу 2008 – 2009 рр., є і діяльність ТНК.