Міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю.

1. Поняття

Міжнародне співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю - це співробітництво держав, спрямоване на розробку і координацію заходів щодо попередження, розкриття злочинів і поводження з правопорушниками, а також вироблення комплексних цілей і завдань з мінімізації транснаціональних і внутрішньодержавних протиправних діянь.

З питань боротьби зі злочинністю Генеральна Асамблея ООН розробляє і ухвалює спеціальні міжнародні документи, де визначаються поняття злочинів міжнародного характеру, злочинів проти людства, транснаціональних злочинів, таких як незаконний обіг наркотичних і психотропних речовин, тероризм, піратство та ін. Крім Генеральної Асамблеї ООН цим питанням займаються спеціальні конгреси з попередження злочинності і поводження з правопорушниками. Вони розробляють спільну стратегію і тактику запобігання злочинності та заходи з її мінімізації як суспільного явища.

Підготовка проектів міжнародних договорів та інші форми нормотворчості входять до компетенції ГА, Секретаріату, ЕКОСОР та інших органів системи ООН. Основним органом, який координує діяльність держав у боротьбі з організованою злочинністю, є Економічна та Соціальна Рада, у її складі постійно функціонує Комісія з попередження злочинності й кримінального правосуддя.

У структурі Секретаріату діє Сектор з попередження злочинності та кримінального правосуддя. У свою чергу, для удосконалення співробітництва держав у боротьбі зі злочинністю вагому роль відіграє Комісія міжнародного права ООН, яка працює на розробленням проектів міжнародно-правових актів, які потім виносяться на розгляд держав-членів ООН.

Велике значення в діяльності ООН мають розроблення прийняття різноманітних довгострокових планів і програм.

Відповідно до Статуту Міжнародного кримінального суду схваленого 1998 року, його юрисдикція поширюється на геноцид, злочини проти людства, воєнні злочини. Слід відзначити, що Суд покликаний не підміняти діючі юридичні системи, а забезпечити альтернативу безкарності там, де ефективні юридичні системі відсутні. Система покарань, що повинна застосовуватись Судом включає: позбавлення волі, штрафи, конфіскацію майна.

Для координації національних поліцейських структур боротьби зі злочинністю створено спеціальну Міжнародну організацію кримінальної поліції - Інтерпол. Україна є членом цієї організації і має структурний підрозділ - Національне Центральні Бюро Інтерполу в Україні. У межах Європейського Союзу на підставі конвенції, укладеної між його членами, діє відповідна організація регіонального характеру - Європол.

Отже, співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю також здійснюється на регіональному рівні, шляхом прийняття відповідних міжнародно-правових актів.

Наприклад, із вступом України до Ради Європи у 1995 році розпочався процес її приєднання до ряду регіональних міжнародних договорів, у тому числі у сфері боротьби зі злочинністю.

Продуктивним є співробітництво у рамках Співдружності Незалежних Держав. Одним з органів у СНД є Бюро координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечним видами злочинів. Питання боротьби зі злочинністю регулярно повинні розглядатися Радою глав держав СНД, створений та діючий Антитерористичний центр держав-учасниць СНД - спеціалізований постійно діючий галузевий орган, призначений для забезпечення координаційної взаємодії компетентних органів держав учасниць у сфері боротьби з міжнародним тероризмом та іншими проявами екстремізму.

На нашу думку, доцільно виділити Конвенцію ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., Конвенцію про боротьбу з захопленням заручників 1979 р., Конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних судів 1970 р., Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації 1971 р., Конвенцію про запобігання і покарання злочинів проти осіб, що користуються міжнародним захистом, утому числі дипломатичних агентів 1973 р., Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 р., Конвенцію про боротьбу з торгівлею людьми і з експлуатацією проституції третіми особами 1950 р., Додаткову конвенцію про скасування рабства, работоргівлі, інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 р., Європейську конвенцію про видачу правопорушників 1957 р. і Додаткові протоколи до неї 1975 і 1978 рр. тощо.