4 Методичні вказівки

До практикумів з навчального нормативного курсу «Філософія» на тему «Суспільство і людина»

6 годин

4.1 Практикум 1 Філософський аналіз суспільства

Предмет філософії історії є історичний вимір буття людини. Об’єктом філософського розгляду стає той чи інший сегмент історичного життя людства чи всесвітня історія в цілому.

Юрій Кімельов

Суспільство вивчається різними гуманітарними науками, які дають людям цінну інформацію про соціальний організм пояснюють факти і події, розкривають специфіку економічної та інших сфер життя суспільства. Однак матеріал цих наук не дає повного уявлення про суспільство як єдину і цілісну систему, котра має власну логіку розвитку і функціонування.

Філософія прагнула і прагне дати відповіді на фундаментальні запитання. Структурний аналіз у соціальному дослідженню ускладнюється багатьма обставинами, до вищого типу « органічних» систем. Частини таких систем взаємо покладені, тобто можуть існувати лише в межах цілого, лише в зв’язку одна з одною. Це означає наприклад, що в історії нема не було і ніколи не буде суспільства в якому б існувала економіка але була б відсутня культура.

Осягнення особливостей історичного процесу в його єдності та невичерпному розмаїтті є основоположним завданням філософії історії. Його реалізація передбачає з’ясування низки складних проблем: початку, спрямованості, сенсу і кінця історії, співвідношення універсального, центру та периферії, класичних та некласичних соціокультурних форм, типового й унікального і світовій історії тощо.

Сьогодні історичне мислення постає як важлива складова соціально-філософського освоєння дійсності.

Головна мета практикуму: розкрити особливості філософського підходу до пояснення суспільних явищ, обґрунтувати необхідність аналізу даної проблеми з позиції системного підходу і життєдіяльності людини.

Програмна анотації

4.1.1. Соціальна філософія:

- поняття соціального в філософії;

- соціум як історичний процес;

- функціонування суспільства як системи.

4.1.2. Філософія історії

- філософське осмислення історії та її сенсу;

- філософія історія та її еволюція;

- основні виміри філософії історії

- проблеми цивілізаційного повороту та імперативи виживання людства.

Ключові поняття: Буденний світ. Всесвітня історія. Життєвий світ. Історична епоха. Монада історична. Самоорганізація соціальна. Система соціальна. Соціальний дискурс. Соціальний інтелект. Суспільство технотронне. Технологія соціальна. Трансформація суспільства.

Тези для підготовки до практикуму

4.1.1. Соціальна філософія

- Поняття соціального;

- Субстанція соціального;

- Принцип соціальної статики;

- Проблема побудови теоретичних моделей соціуму;

- Компоненти суспільного життя;

- Елементи суспільного життя;

- Поняття соціального. Соціальна філософія вивчає не тільки закони колективної поведінки, взаємодії людей, але і дії будь-якого окремого індивіда – у тій мірі у якій його поведінка характеризує людину як істоту. Виділену з природи і від природи відмінну. В цьому плані предметом вивчення соціальної філософії є не тільки суспільство, але і соціум. Або соціальність взагалі, як особлива поза природна реальність (незалежно від колективних чи індивідуальних форм її прояву).

Історичний сенс терміну «Соціальний» не так просто, оскільки це поняття, як і поняття «суспільство» , має зразу декілька значень. Перш за все термін «соціальний» використовується для позначення колективних форм життя людей на значний термін «соціальне» виступає не як синонім «ділянки», чи «сегмента» цього життя, відмінного від інших його «ділянок» і «сегментів».

Отже дослідження способів колективної поведінки людей, їх взаємодія, і дослідження універсальних «родових» здібностей окремих людських дій можуть складати відносно самостійні не поглинаючи одне за одним наукові завдання. У першому випадку ефективної діяльності людей, спосіб відтворення соціальний спосіб існування, який відрізняє любого члена суспільства, людського індивіда як надприродної істоти від сил і явищ природи.

Субстанція соціального. Ідея про те, що людина виділена з природи, закріпилося не тільки в релігійній філософії, але і в науковій свідомості, яка розділилась на науки про людину і науки про природу. Усвідомлення людиною свого протиставлення природі виражалось протягом її історії по-різному. Предметом суперечок різних шкіл до цього часу є питання про те, що саме виділяє людину і створений нею світ із царства природи.

Такими можуть бути тільки істотні Homo sapiens властивості, тобто такі ознаки, які не просто відрізняють людей від природних об’єктів у любій заданій проекції розпізнавання, але роблять його таким, ким він є створюють його якісну визначеність, самототожність або «замість» як говорять філософи.

Все розмаїття об’єкта нашого світу розподіляється на два типи – якісно гомогенні об’єкти які належать лише одному із «царств буття», що утворюють наш світ, і якісно гетерогенні об’єкти, які поєднують у собі декілька різноякісних початків, один з яких є визначальним, «обличчям» для об’єкта.

Дослідження суспільства привело вчених до думки, що воно відноситься до особливого класу систем здатних на просто існувати, а «жити» тобто самостійно породжувати, підтримувати і відтворювати притаманну їм якісну визначеність. Відмінності таких систем здійснюється з допомогою субстанційного підходу. Суть його полягає у встановлені притаманного системі способу існування у зовнішньому середовищі і поясненні на його основі його властивостей і законів структурної, функціональної і динамічної організації.

Щоб зрозуміти потреби соціального цілого, особливості сумісного життя людей, якими обумовлюється процес структурно-функціональної диференціації її взаємозв’язаних підсистем, компонентів і елементів, треба встановити той специфічний спосіб існування який виділяє людей з природи і протиставляє її тобто виявимо субстанцію суспільного життя – субстанцію як самозароджуюча і самопідтримуюча якість системних об’єктів з органічним типом цілісності.

Отже, при теоретичному погляді на проблему з’ясовується, що сукупність явищ, які ми відносимо до сфери соціального, в дійсності розподіляється не дві частини. Першу з них складають явища власне соціальні, яких нема і не може бути у природі – будь то сама людина як суб’єкт діяльності, її артефактні об’єкти (космічні кораблі чи синтетичні матеріали), особливі організаційні зв’язки і відношення (такі, як власність і вартість) тощо. Другу частину суспільних явищ складають природні за свої походженнями предмети і процеси, наділені «набутою» соціальністю, тобто особливими природними властивостями, які виникли в результаті включення їх до системи людської діяльності. В обох випадках мова йде про чи то соціальне явище, яким виступає будь –яке товарне тіло незалежно від штучного чи природного його «походження»

Принцип « Соціальної статики». Структурний аналіз у соціальному дослідженні ускладнюється багатьма обставинами, і перш за все тим, що людське суспільство відноситься до вищого типу «органічних» систем. Частина таких систем не просто взаємозв’язані не тобто можуть існувати лише в рамках цілого, лише у зв’язку одна з одною. Більше того, частини органічно цілісних систем, що виникли в наслідок саморозвитку єдиного субстанційного початку, володіють структурною ізоморфністю, яка робить можливим їх взаємопроникнення. Це означає, що в історії нема, не було і ніколи не буде суспільства, в якому існувала б економіка, і було б відсутня культура, було б наявним управління, і було б відсутнє виховання дітей.

Ці обставини змушують зосередити увагу на проблемах соціальної статики, вводячи у типологію підсистем як інститутиційних сфер колективної діяльності людей.

Проблеми побудови теоретичних моделей соціуму. Розмаїття уявлень про соціум, як систему суспільного співжиття людей формувались з найдавніших часів розвитку інтелектуальної культури людства. Про соціум як специфічну форму людського співжиття йшлося в приглушеному тоні, пошепки, з острахом. Внаслідок цього склалась парадоксальна ситуація: про головний об’єкт – соціум як цілісну систему – соціальна філософія моделей, які б адекватно відтворювали природу і сутність соціального, історію його розвитку і механізми функціонування, триває й досі.

Концепція ідеальних типів – історичний процес – це настільки різнобарвне плетиво подій, фактів, що аж ніяк не вкладається на тільки в систему формаційного аналізу, історії ( за М. Вебером) має уявний характер. В історії домінує одиничний факт, унікальна подія чи процес. Схема ж узагальнює, обрублює, ідеалізує його, подає у вигляді закономірності якої в реальній історії не існує. Як теоретичне узагальнення схема є простим службовим поняттям – «ідеальним типом», - свого роду інструментом, що сам по собі нічого не відображає, але необхідний для пізнання.

Ідею раціональної раціоналізації соціуму, зокрема капіталізму як зразка раціональності, проробляли й пропагували такі відомі теоретики, як Вільгельм Дільтей (1833 – 1911) , Ханс Георг Гадамед (н. 1900) та ін.

Суспільство як соціальна система. Саме раціоналістську позицію було взято за основу й вихідний пункт формування нової оригінальної моделі соціуму – теорії соціальної системи – відомим американським соціальним філософом Т.Парсонсом (1902 – 1979). Суспільство, за Парсонсом, це своєрідна система координат дій, найважливіші елементи якого - соціальна система. Система культури та система особистості.

Концепція еволюції типів культури. Відомий американець російського походження соціолог та культуролог Питирим Сорокін (1889 – 1968), розглядає історичні закони як прояв людської природи, а людини – як головну й необхідну передумову історії.

Стадії економічного зростання. Це теорія досить поширена в західному суспільстві й розглядається як альтернатива матеріалістичного розумінню історії. Уолт Ростоунь (1916) поділяє історію розвитку людства на п’ять стадій економічного зростання: - традиційне суспільство; перехідне суспільство; період злету; період зрілості; (індустріальне суспільство); ера високого масового споживання (суспільство англо-американського рівня).

Аналіз зазначених моделей свідчить, що суспільство надзвичайно складний і суперечливий предмет пізнання

- Компоненти суспільного життя. Чотири типи сумісної активності людей необхідні для самодостатнього існування суспільного колективу, саме вони визначають його підсистеми, чи сфери суспільного життя. Так, виробництво упредмеченої інформації утворює духовну сферу суспільства створення і оптимізації утворює духовну сферу виробництва і відтворення безпосереднього людського життя - соціальну сферу і, нарешті, сумісне виробництво речей утворює його матеріально – виробничу сферу.

Кожен з виділених типів суспільної діяльності допускає множинність її конкретних видів. Так. Сфера матеріального життя суспільства перш за все включає в себе машинобудування, будівництво, сільське господарство; сфера духовного життя – наука, релігію, мистецтво тощо.

- Елементи суспільного життя. Існує однозначний зв'язок між числом і характером найширших підсистем суспільства з найдрібнішими елементами, з яких будуються і самі підсистеми і більш дрібніші їх компоненти й елементи. При найближчому розгляді останні визволяються найпростішими утвореннями суспільної діяльності людей, які необхідні для її здійснення: суб’єкти, об’єкти, соціальні предмети, речі та їх клас, символи чи знаки, а також зв’язки і відношення між вже названими елементами.