Пищеварение

112.Пищеварение в ротовой полости. Регуляция слюноотделения, жевания, глотания.

Ротова порожнина – початковий відділ травної системи, виконує такі функції:

1.Механічна обробка їжі – подрібнення, перемішування.

2.Зволоження їжі слиною.

3.Хімічна обробка їжі відбувається за участю ферментів слини.

4.Знезараження – знищення мікроорганізмів лізоцимом слини.

5.Аналіз смакових якостей речовин смаковим аналізатором, на підставі аналізу формуються емоції відповідно до складу їжі (солодощі  задоволення, лайно  огида) й приймається рішення щодо продовження чи припинення її споживання;

6.Рефлекторне надходження інформації від рецепторів, які розміщуються в даній ділянці до інших органів системи травлення, що буде змінювати їх секреторну та моторну активність – це підготовка органів до перетравлення їжі з вже встановленим складом (багата на білок чи жири), що забезпечує більш ефективне травленя.

7.Всмоктування деяких низькомолекулярних речовин – це використовується для введення деякий лікарських препаратів – валідол.

8.Формування харчової грудки – порція їжі, що готова до ковтання.

Жування – рефлекторний акт, який забезпечує перемішування, подрібнення та просочення їжі слиною до консистенці, що дозволяє відбутися ковтанню. Рефлекторна дуга цього рефлекса починається рецепторами слизової оболонки  чутливі волокна трійчастого нерва  центр жування (довгастий мозок)  рухові волокна трійчастого нерва  м’язи. Свідома регуляція ковтання відбувається завдяки зв’язку кори з центром жування.

Ковтання – рефлекторний акт, який забезпечує перехід харчової грудки з ротової порожнини в нижні відділи глотки, а далі в порожнину стравоходу. Рефлекторна дуга цього рефлекса починається рецепторами кореня язика, піднебіння, задньої стінки глотки  чутливі волокна язикоглоткового нерва  центр ковтання  рухові волокна язикоглоткового, під’язикового, трійчастого, блукаючого нервів  м’язи ротової порожнини, язика, глотки та стравоходу.

113.Слюна – состав, свойства, функции. Механизм секреции слюны. Регуляция слюноотделения.

Слина виділяється:

І. Трьома парами великих слинних залоз:

1. Привушні (серозні).

2. Підщелепні (змішані).

3. Під’язикові (змішані).

ІІ. Власними залозами слизової оболонки:

1. Серозні (на бокових поверхнях язика)

2.Слизові (корінь язика)

3.Змішані

Слина – змішаний секрет всіх слинних залоз.

Склад слини різних слинних залоз неоднаковий (привушні – серозна – найрідкіша, під’язикові – слизова – найгустіша). Змішана слина має 99,4 – 99,5% води, решта – органічні та неорганічні речовини, які забезпечують оптимум рН для дії ферментів. Органічні: - амілаза (секретується переважно привушними залозами), ліпаза слизової оболонки язика, кисла та лужна фосфатази, РНК-ази, ДНК-ази, муцин (глікопротеїн), захисні речовини (лізоцим, імуноглобуліни), поодинокі сперматозоїди; неорганічні – К+, Na+, Ca2+, Cl-, HCO3- та ін. В стані спокою рН слини складає 5,5-6,0, а при стимуляції підвищується до 7,8.

Слина розчиняє речовини, що діють на смакові рецептори, зволожує ротову порожнину, змочує їжу, формує та покириває харчову грудку, сприяє ковтанню.

Розпочинає гідроліз вуглеводів (- амілаза найбільш активна при рН 6,9 й розчеплює крохмаль до олігоцукридів (декстринів), мальтаза розчеплює дицукрид мальтозу до глюкози – тому, якщо потримати довго в роті ломтик хліба, відчувається солодкий присмак).

Захисна функція полягає в тому, що в слині містяться бактерицидні речовини (лізоцим, імуноглобуліни  тому собака зализує рани), вони сприяють заживленню мікротравм рота.

При надходженні разом з харчовою грудкою в шлунок продовжує травлення в середині грудки та частково нейтралізує кислотність шлункового соку.

Для дослідження слини у тварин вирізають слизову разом з протоком привушної залози й виводять її на зовнішню поверхню щоки. Коли рана загоїться, з цього протоку буде капати слина. Через цей свищ (фістула) збирають слину й досліджують її якість та склад при дії різних подразників.

У людини слину збирають за допомогою капсули Лешлі-Красногорського. Її прикріплюють всередині щоки, де відкривається проток та збирають слину.

3. Механізми утворення слини, первинна та вторинна слина.

В дольках (ацинусах) слинних залоз утворюється первинний секрет, який є ізотонічним (однаковим за йонним складом) по відношенню до плазми крові, і містить ферменти, що секретуються ацинарними клітинами. При проходженні цієї (первинної слини) через протоки, вона зазнає змін: більша частина натрію реабсорбується, обмінюючись на калій; хлор поглинається пасивно – в обмін на гідрокарбонат, до неї додається слиз, що секретується протоковими клітинами. Тому в кінцевій (вторинній) слині йонів Na+ та Cl- стає менше в 7-10 разів, а йонів К+ та HCO3- в 2-3 рази більше. Протоки майже непроникні для води, тому при проходженні через протоки слина стає гіпоосмічною. Електролітний склад слини істотно залежить від швидкості секреції – при високій швидкості концентрації натрію та хлору зростають, оскільки не встигає відбуватися реабсорбція.

Утворення ферментів та слизу – активний процес, тобто відбувається з затратами енергії.

Секреторний цикл – це послідовна зміна станів секреторних клітин, які виділяють ферменти та слиз. Для клітин, які виділяють ферменти можна визначити такі фази секреторного циклу:

1.Надходження з крові в секреторну клітину низькомолекулярних речовин, які необхідні для синтезу ферментів.

2.Синтез просекрету, іде на рибосомах, далі просекрет переходить в апарат Гольджі.

3.Дозрівання секрету в апараті Гольджі.

4.Упакування секрету в гранули. В цих гранулах секрет зберігається до тих пір, доки не надійде сигнал клітині про необхідність виділення секрету.

5.Через апікальний полюс відбувається виділення секрета (найчастіше це кальцій залежний процес).

У людини слина виділяється постійно, а у тварин лише під час їжі.

4. Регуляція слинновиділення. Вплив властивостей подразника на кількість і якість слини.

Слиновиділення має нервову та гуморальну регуляцію, проте основну роль у регуляції виконує нервова система. Слиновиділення знаходиться під контролем як симпатичної, так і парасимпатичної нервових систем. Індукують слиновиділення секреторні центри довгастого мозку, аферентні активуючі імпульси до якого надходять від рецепторів язика, ротової порожнини та піднебіння (смакові та тактильні), від носової порожнини (нюхові рецептори) та від вищих відділів мозку (думка про їжу). Від всіх цих рецепторів інформація про характер їжі надходить до довгастого мозку по V, VII, IX, X парах ЧМН, та від зорових та слухових рецепторів по відповідних нервах спочатку до вищих відділів мозку, а потім вже до центрів слиновиділення в довгастому мозку.

Свої аферентні впливи парасимпатична НС здійснює за допомогою VII та IX пар ЧМН і тим самим ініціює виділення великої кількості слини з високим вмістом електролітів та з низьким вмістом білкових сполук (ферментів).

На противагу їй, симпатична НС стимулює під’язикові та підщелепні слинні залози, які виділяють невелику кількість густої слини, багатої на білкові сполуки (саме тому деяки лектори носять з собою склянку води: погана поведінка студентів  дратування викладача  активація симпато-адреналової системи  збільшення виділення густої слини (цей ефект усувається ковтком води)  успішна здача державного іспиту студентами  армія або КПІ).

дуга парасимпатичного рефлексу дуга симпатичного рефлексу

При відсутності стимуляції слинні залози секретують слину зі швидкістю 0,5 мл/хв. При появі певних стимулів (вигляд їжі, її запах, смак і навіть звук побрязкування кришки кастрюлі в якій вариться смачненький борщ), слиновиділення може зрости в декілька разів. Наприклад, при появі нюхового подразника слиновиділення збільшується вдвічі, при жуванні – в 2,5 рази, а деякі смакові стимулятори такі як лимонна кислота можуть збільшити швидкість слиновиділення до 7,4 мл/хв.

114.Состав и свойства желудочного сока. Механизмы секреции соляной к-ты и ее функции.

На тваринах секреторну функцію шлунка досліджують такими методами:

1. Свищ (fistula) шлунка – трубка, що вставляється в порожнину шлунка. З зовнішнього боку свищ закривають пробкою і під час того, коли досліди не проводяться, тварина нормально живе і в її шлунку проходить нормальний процес травлення. Під час проведення досліду свищ відкривають, завдяки чому можна отримати шлунковий сік. Свищ шлунка можна комбінувати з езофаготомією (операцією по вирізанню стравоходу). У такої тварини можна проводити дослід “уявного годування”, який полягає в тому, що їжа, яку тварина (в основному для цього використовують собак) проковтує, не проникає в шлунок а виходить з отвору стравоходу. Завдяки цьому можна отримати чистий шлунковий сік без домішок їжі. Добутий таким чином шлунковий сік відноситься до того, який виділяється під час 1-ої фази шлункової секреції (бо їжа не подразнила слизову оболонку шлунка), тому в даному соці буде менше ферментів і більше електролітів.

2. Операції “маленьких шлуночків”. Даний метод полягає в тому, що в піддослідної тварини вирізають шматок тканини шлунка, з’єднують її із зовнішнім середовищем і пророблюють фістулу, утворюючи цим самим так званий “маленький шлуночок”. Є дві методики даних операцій:

а) За Гейденгайном, вирізаючи частину шлунка та утворюючи з нього “маленький шлуночок”, перерізають при цьому гілки блукаючого нерва, залишаючи нормальним його кровопостачання (шлуночок стає денервованим). За допомогою цього методу можливо дослідити тільки гуморальну регуляцію шлункової секреції.

б) За Павловим, утворюючи “маленький шлуночок”, залишали нормальним як його кровопостачання, так і інервацію. Саме завдяки цьому можна досліджувати і гуморальну, і нервову регуляцію шлункової секреції.

У людини для дослідження шлункової секреції проводять такі дослідження:

1. Метод шлункового зондування полягає в введенні в порожнину шлунка зонд через який ми і отримуємо шлунковий сік для досліджень його якісного та кількісного складу. Найчастіше отримують 9 порцій шлункового соку через 15 хв. кожна. 1-у порцію отримують одразу ж після введення зонда в шлунок (ця порція береться вранці та натще). Потім, через одну годину збирають 4 порції соку в умовах базальної секреції. Потім, ще 4 порції в умовах стимуляції секреції шлунка. При цьому натщесерце отримують невелику кількість лужного соку; в умовах базальної секреції – багато кислого соку. В кожній порції визначають показники кислотності шлункового соку, його лужний компонент (наявність слизу), кількість і активність ферментів й на основі цих даних роблять висновок про секреторну діяльність шлунку.

2. Внутрішньошлункова ендоскопія – за допомогою введення в порожнину шлунка спеціальної оптичної техніки (ендоскопа), лікар наочно може вивчати стан слизової оболонки шлунка.

3. Метод ацидотеста на кислотність шлункового соку. Людині дають проковтнути спеціальну розчинну капсулу всередині якої знаходиться барвник, який при розчиненні капсули потрапляє на слизову шлунка, а потім в кров і виділяється з сечею. Далі збирають 3 порції сечі через 2-4-8 годин і визначають, яка порція буде більше зафарбована барвником.

4. Визначення активності пепсину в крові та сечі. Через те, що основна маса пепсину, виділяючись через апікальний полюс секреторної клітини, іде в просвіт залози, а її менша частина іде через базальний полюс в кров, то визначивши кількість пепсину в крові чи в сечі, можна дати оцінку ферментовидільній функції головних залоз шлунка.

Склад і властивості шлункового соку.

В шлунку секреторну функцію виконують такі клітини:

1. Клітини шлункових зал оз:

- головні клітини – секретують ферменти;

- парієтальні (обкладові) – соляну кислоту;

- додаткові (мукоцити) – розчинний слиз.

2. Клітини покривного епітелію – нерозчинний слиз.

До складу шлункового соку входять:

1. Ферменти:

а) протеолітичні ферменти, які відносяться до ендопептидаз:

- пепсин – гідролізує білки в дуже кислому середовищі (pH = 1,5-2);

- гастриксин – розщеплює білки в менш кислому середовищі (pH = 3-3,5);

Значення протеолітичних ферментів:

В шлунку існує радіальний та повздовжній градієнт pH. Значення радіального градієнту заключається в тому, що чим ближче до стінки, тим pH нижчий (висока кислотність), а чим ближче до центру шлунка, тим він вищий (низька кислотність). Це явище пояснюється тим, що оскільки низьку pH забезпечує соляна кислота, а в їжі, що надходить до шлунку, завжди є лужні продукти які її нейтралізують. Саме тому, ближче до стінки білки перетравлюють пепсини, а далі від стінки – гастриксини.

Повздовжній градієнт pH збільшується по напрямку до пілоричного відділу шлунку, так як залози цього відділу не виділяють соляну кислоту, але виділяють багато слизу, реакція якого лужна і тому він нейтралізує соляну кислоту, зв’язуючи йони водню. Через це, в області тіла та дна шлунку їжу перетравлюють пепсини, а в пілоричному відділі – гастриксини.

Протеолітичні ферменти шлункового соку виділяються шлунковими залозами в неактивному стані. Активуються вони тільки в порожнині шлунка за рахунок соляної кислоти. Неактивна форма пепсину називається пепсиноген. Виділення ферментів в неактивному вигляді попереджує самоперетравлювання головних клітин залоз.

б) ліпаза – розщеплює емульгований жир, який є в рідких молочних продуктах. Шлункова ліпаза забезпечує гідроліз цього жиру до жирних кислот та гліцерину. При цьому утворюються також дигліцериди та моногліцериди. Оптимум pH для дії шлункової ліпази = 3,3-5,4. В дорослої людини цей фермент не має великого значення для перетравлення їжі, але він є дуже важливим для дітей 1-го року життя. У маленьких дітей pH в шлунку = 3-4.

Ферменти виділяють залози всіх відділів шлунка.

2. Соляна кислота, що являється одним із найважливіших компонентів шлункового соку, виділяється парієтальними клітинами, яких багато в залозах тіла та дна шлунка, та мало в залозах пілоричного відділу шлунка.

Роль соляної кислоти в травленні:

1)забезпечує оптимальний рівень pH для активації та дії ферментів шлункового соку;

2)забезпечує набухання білків, що полегшує їх гідроліз;

3)викликає перетворення нормального молока на кисле, що полегшує його перетравлення ліпазою;

4)впливає на виділення багатьох гормонів ШКТ (гастрин, секретин, соматостатин);

5)впливає на рухову функцію шлунка;

6)руйнує патогенні мікроорганізми (антибактерицидна дія).

3. Слиз (розчинний та нерозчинний)

Розчинний слиз виділяється додатковими клітинами залоз шлунка, змішується з їжею і полегшує її перетравлення.

Нерозчинний слиз виділяється клітинами покрівного епітелію і покриває тонким шаром (близько 0,6 мм) всю слизову оболонку шлунка. Він виконує захисну функцію і захищає слизову шлунка від дії соляної кислоти та самоперетравлення протеолітичними ферментами.

Слиз має лужну реакцію (pH=7) і тому називається лужним компонентом шлункового соку.

До складу слизу входить внутрішній фактор Касла – це глікопротеїд, який разом з R-білком виконує важливу роль у подальшому всмоктуванні вітаміну В12 в кишківнику.

Механізм секреції HCl.

Соляна кислота секретується парієтальними клітинами залоз шлунка, в яких дуже активний фермент карбоангідраза (КА), який каталізує утворення вугільної кислоти H2CO3 із води та вуглекислого газу (H2O + CO2), яка далі розщеплюється на йони водню та гідрокарбонату (H+ та HCO3-).

Гідрокарбонат через базолатеральні мембрани парієтальних клітин поступає в кров, де він входить до складу буферних систем крові, а замість нього з крові в клітину надходять йони Cl- (по градієнту концентрації). Йони H+ через апікальну мембрану цих же клітин, в якій знаходиться H+/K+-насос (АТФ-залежний процес), виходить в порожнину залози і далі в шлунок, а замість нього в клітину надходить K+. Шляхом активного транспорту через апікальну мембрану парієтальних клітин в порожнину шлунка виводяться йони Cl-, які надійшли з крові. Внаслідок всіх цих процесів в порожнину шлунка надходять йони H+ та Cl-, які і утворюють соляну кислоту.

115. Двигательная функция желудка и ее регуляция. Механизм перехода желудочного содержимого в ДПК.

В регуляції моторики шлунку беруть участь нервові та гуморальні механізми. Серед нервових механізмів виділяють місцеві та центральні.

Деякі м’язові клітини внутрішнього шару м’язової оболонки шлунку мають пейсмейкерну активність, тобто періодично генерують ПД – з частотою 3-2 на секунду, що спричиняє періодичне підвищення внутрішньошлункового тиску. Впливи парасимпатичної нервової системи, котрі досягають шлунку волокнами блукаючого нерву, теж стимулюють моторику.

Через деякий час після їди шлунок починає скорочуватися. У процесі таких скорочень, що повторюються з інтервалом близько 20 с, їжа, що знаходилась біля стінок, пересувається до антрального відділу – таким чином здійснюється її перемішування. Протягом першої години після вживання їжі перистальтичні хвилі слабкі, потім посилюються, при цьому швидше просувається та частина їжі, що містилася біля стінок. Гуморальні стимулятори шлункової моторики ХЦК-ПЗ, гастрин, мотилін, інсулін серотонін, ацетилхолін. Інгібітори секретин, ВІП, ШІП.

Перехід хімусу з шлунку до дванадцятипалої кишки визначається, в основному градієнтом тиску між ними. Також при надходженні до duodenum кислого хімусу, продуктів гідролізу жирів стимулюється секреція інгібіторів шлункової моторики.

Посилення моторики починається з впливу n.vagus, потім до нього приєднуються гуморальні механізми, після виходу хімусу, припиняється подразнення нервових закінчень, потім зникають гуморальні впливи – таким чином відновлюється рівень базальної секреції.

116.Фазы регуляции желудочной секреции. Энтеральные стимуляторы и ингибиторы желудочной секреции.

Кількість та склад шлункового соку змінюється особливо після вживання їжі. В значній мірі кількість та склад соку залежить від характеру подразника (кількість та склад їжі).

Натще секретується невелика кількість шлункового соку (до 10 мл на годину). Він містить в основному слиз.

Після прийому їжі виділення шлункового соку значно збільшується, росте його кислотність та вміст ферментів.

За головними механізмами регуляції шлункову секрецію поділяють на декілька фаз:

І фаза – складно рефлекторна. Секреція в цій фазі пов’язана з реалізацією умовних рефлексів (на вигляд, запах їжі, думка про якусь смакоту). Другий механізм – безумовні рефлекси, що виникають при подразненні їжею рецепторів ротової порожнини  блукаючий нерв  вплив на головні та G-клітини.

Особливості секреції в першій фазі (вивчають ці особливості при постановці досліду “уявного годування”):

1. Короткий латентний період (5-8 хвилин). Після початку досліду перша крапля соку з свища з’явиться через 5-8 хвилин. Цей період короткий тому, що секреція викликана нервовими механізмами регуляції.

2. Кількість соку невелика – 20% від всього об’єму, який виділяється під час їди.

3. Склад соку – в соці багато ферментів тому, що блукаючий нерв передає інформацію до головних клітин шлунка. Багато ферментів  швидке переварювання білків їжі.

4. Тривалість секреції невелика – 1-1,5 години тому, що нервові механізми регуляції.

ІІ фаза – нейрогуморальна. В цій фазі секреція пов’язана з реалізацією нервових та гуморальних механізмів регуляції. Нервові – це рефлекси. Гуморальні – шлунково-кишкові гормони гастроінтестинальні гормони).

Реалізується цей механізм таким чином: при розтягненні шлунку подразнюються чутливі волокна блукаючого нерва, ця інформація надходить в довгастий мозок, і парасимпатичними волокнами блукаючого нерва назад до шлунку, стимулюючи секрецію – ваго-вагальний рефлекс; в нервовій регуляції також беруть участь інтрамуральні нервові сплетення.

Хімічна стимуляція секреції здійснюється посередництвом гастрину, що виділяється G-клітинами. Гастрин з током крові надходить до парієтальних клітин – стимулює виділення соку з високою концентрацією соляної кислоти. Основні стимулятори секреції гастрину – продукти переварювання білків – пептиди, олігопептиди, амінокислоти – особливо триптофан і фенілаланін, а також кальцій, магній, алклголь та кофеїн.

При надходженні хімусу до дванадцятипалої кишки, здійснюється дуоденогастральний рефлекс – продукти гідролізу поживних речовин, соляна кислота, а також розтягнення дванадцятипалої кишки хімусом викликають підвищення секреції тканинних гормонів – секретину S-клітинами, котрий гальмує шлункову секрецію, і холецистокініну-панкреозиміну І-клітинами, що має подібну дію.

Стимулятори шлункової секреції:

-ацетилхолін;

-гастрин;

-гістамін;

-бомбезин;

-інсулін;

Блокатори шлункової секреції:

- вагогастрон виділяється вагусними закінченнями;

- секретин;

- глюкагон - -клітини pancreas;

- вазоактивний інтестинальний пептид – ВІП – метасимпатична нервова система;

- гастроінгібуючий пептид – ГІП – D-клітини кишково-шлункового тракту;

- нейротензин – N-клітини тонкого кишківника;

- соматостатин - -клітини pancreas;

- вазопрасин, окситицин;

- простагландини;

- катехоламіни.

117.Секретоная функция поджелудочной ж-зы, ее регуляция. Состав и функции поджелудочного сока.

Серед методів дослідження зовнішньосекреторної функції підшлункової залози виділяють гострі та хронічні.

У людини цю функцію досліджують такими методами:

-зондування;

-УЗД;

-томографія;

-визначення ферментів у крові та сечі;

-копрографія.

Склад та властивості підшлункового соку.

У людини виділяється 1,5 – 2 літри соку на добу. Кислотність його – 7,8 – 8,4.

Електроліти соку.

Основні аніони підшлункового соку – Cl- та HCO3- , катіони – Na+ та K+. На відміну від слини, сік ізотонічний плазмі крові незалежно від ступеня стимуляції. Концентрація катіонів при стимуляції лишається сталою, аніонів – змінюється в протилежному напрямку. Карбонат утворюється в ацинусах у більш високій концентрації, а при проходженні через протоки частково обмінюється на хлор – тому при посиленні підшлункової секреції концентрація карбонату підвищується не встигає відбуватися обмін йонів. Окрім цих йонів, в підшлунковому соці містяться також йони кальцію, магнію, цинку, сульфат та фосфат.

Ферменти підшлункового соку:

1.Протеолітичні

аендопептидази – розщеплюють внутрішні пептидні зв’язки у білковій молекулі – трипсин, хемотрипсин, еластаза.

бекзопептидази – відщеплюють кінцеві амінокислоти: карбоксипептидази відщеплює амінокислоти від СООН-кінця, амінопептидази відщеплюють амінокислоти від NH2 - кінця

2.Амілолітичні: -амілаза – розщеплює -1,4-глікозидні зв’язки в полімерах глюкози .

3.Ліполітичні: ліпаза – розщеплює ефірні звязки в положеннях 1 і 3 тригліцеридів, фосфоліпаза А2 – ефірні зв’язки в положенні 2 фосфоліпідів, холестеролаза – ефіри холестеролу.

4.Нуклеолітичні: рибонуклеаза – фосфодиефірні зв’язки між сусідніми нуклеотидами в рибонуклеїнових кислотах.

Фази регуляції секреторної функції підшлункової залози.

В регуляції секреції підшлункової залози виділяють 2 фази:

Перша фаза – складнорефлекторна (цефалічна).

Секреція підшлункового соку під час цієї фази пов’язана з реалізацією складнорефлекторних механізмів регуляції, тобто умовних рефлексів (вигляд, запах їжі) і з реалізацією безумовних рефлексів (подразнення їжею рецепторів ротової порожнини).

Для цієї фази характерні такі показники:

1.Короткий латентний період (1-2хв.);

2.Об’єм соку невеликий (20% від загального об’єму соку, який виділяється при їді);

3.Сік містить багато ферментів і має високу перетравлюючу силу;

4.Невелика тривалість секреції (1-2год.);

5. Переважають нервові механізми регуляції.

Друга фаза – нейрогуморальна (кишкова).

Ця фаза називається нейрогуморальною, тому що вона зв’язана з реалізацією вагальних безумовних рефлексів у відповідь на подразнення їжею чи хімусом механо- та хеморецепторів слизової оболонки шлунка та тонкого кишківника.

Метасимпатичні рефлекси під час цієї фази мають менше значення, ніж в регуляції шлункової секреції.

Схема нервової регуляції під час 2-ї фази:

Для реалізації 2-ї фази підшлункової секреції великого значення набувають гуморальні механізми регуляції (за допомогою шлунково-кишкових гормонів).

На початкових етапах травлення виділяються гормони, які стимулюють підшлункову секрецію, а на пізніх етапах навпаки – які її гальмують.

Гормони, що стимулюють підшлункову секрецію:

1. Секретин. Виділяється S-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом соляної кислоти, яка надійшла з шлунку разом з хімусом. Він викликає виділення великої кількості підшлункового соку, багатого бікарбонатами, але бідного на ферменти, так як основна його дія спрямована на протокові клітини, що виділяють бікарбонати і він майже не діє на клітини ацинусів, що секретують ферменти.

2. Холецистокінін-панкреозимін (ХЦК-ПЗ). Виділяється І-клітинами стінки дванадцятипалої кишки під впливом продуктів початкового гідролізу харчового білка та жиру, деякі амінокислоти, а також соляна кислота та вуглеводи. Він діє на ацинозні клітини, а тому стимулює виділення невеликої кількості підшлункового соку багатого на ферменти. Виділяючись одночасно ХЦК-ПЗ та секретин посилюють дію один одного. ХЦК-ПЗ також стимулює скорочення жовчного міхура та вихід жовчі в дванадцятипалу кишку.

3. Гастрин. Виділяється G-клітинами шлунка та проксимального відділу тонкої кишки. Окрім посилення секреції підшлункової залози, гастрин також посилює перистальтику тонкого кишківника та жовчного міхура.

4. Бомбезин. Виділяється Р-клітинами шлунка та проксимальних відділів тонкого кишківника. Стимулює секрецію ферментів підшлунковою залозою через стимуляцію вивільнення ХЦК-ПЗ.

5. Субстанція Р.

6. Серотонін.

7. Інсулін.

Гормони, що гальмують підшлункову секрецію:

1. Соматостатин. Виділяється D-клітинами дванадцятипалої кишки та паренхіми підшлункової залози за умови підвищення вмісту поживних речовин в крові. Спричиняє зниження виділення підшлункового соку через гальмування секреції шлунково-кишкових гормонів.

2. Нейротензин. Виділяється N-клітинами дистальних відділів тонкої кишки. Гальмує виділення соляної кислоти шлунком  зменшення, або повне припинення секреції секретину та ХЦК-ПЗ  відсутність стимулюючих гуморальних впливів на секреторні клітини підшлункової залози  пониження її секреторної діяльності. Посилює виділення глюкагону.

3. Глюкагон.

4. Енкефаліни.

5. Шлунковий інгібуючий пептид (ШІП).

6. Кальцитонін.

Характеристика секреції в 2-їй фазі:

1.латентний період довший, ніж в першій фазі;

2.об’єм соку = 80% від загального об’єму соку, що виділяється під час їжі;

3.до складу соку входить багато ферментів, води та бікарбонатів;

4.довготривалість секреції (декілька годин).

118.Состав и функции желчи. Желчные кислоты , их виды и функции. Желчные пигленты.

У людини жовчовиділеня досліджується за допомогою таких методів:

1) Дуоденальне зондування. Зонд вводять в дванадцятипалу кишку і збирають її вміст. Для збільшення надходження жовчі в дуоденум, підшкірно можна вводити гормон ХЦК-ПЗ, або через зонд – концентрований розчин MgSO2, яєчний жовток чи глюкозу, які стимулюють секрецію та виділення жовчі. В жовчі досліджують вміст жовчних кислот та інших компонентів.

2) Дослідження вмісту в крові, сечі та калі жовчних пігментів (білірубіну, білівербину та стеркобіліну). Даний метод базується на тому, що у випадку порушення функції виділення жовчі, в крові та в сечі концентрація жовчних пігментів підвищується, а в калі навпаки – понижується.

Компоненти.	Печінкова жовч.	Міхурова жовч.
Вода (%)	97,4	92
Сухий залишок (г/л):	26	133,5
Солі жовчних кислот.	10,3	91,4
Жирні кислоти та ліпіди.	1,4	3,2
Пігменти та муцин.	5,3	9,8
Холестерин.	0,6	2,6
Неорганічні солі.	8,4	6,5
Йони (ммоль/л):
Na^+	145	130
Fe^2+	5	9
Mg^2+	2,5	6
K^+	100	75

3) Ультразвукове дослідження (УЗД) печінки та жовчного міхура. Цей метод дозволяє вивчити секреторну функцію печінки та евакуацію жовчі із жовчного міхура.

Состав желчи

Жовч має такі властивості:

1. Емульгує жири, збільшуючи поверхню, на якій здійснюється їх гідроліз ліпазою;

2. Розчиняє продукти гідролізу жирів, чим сприяє їх гідролізу;

3. Підвищує активність панкреатичних та кишкових ферментів, особливо ліпази;

4. За участю жовчних солей проходить утворення тонкодисперсних частинок жирів, внаслідок чого вони в невеликій кількості можуть всмоктуватись із тонкої кишки навіть без проходження попереднього гідролізу;

5. Стимулює моторну та секреторну діяльність тонкої кишки;

6. Здатна припинити шлункове травлення не тільки нейтралізацією соляної кислоти, яка поступила в дванадцятипалу кишку, а й шляхом інактивації пепсину;

7. Має бактеріостатичні властивості;

8. Приймає участь у процесах всмоктування з кишківника жиророзчинних вітамінів, холестерину, амінокислот та солей кальцію.

119.Регуляция образования и выделения желчи. Влияние состава пищи на желчеобразование и желчевыведение.

Механізм жовчоутворення та жовчовиділення:

Утворення жовчі іде постійно, але збільшується під час травлення, під впливом складно-рефлекторних механізмів, які відносяться до 1-ї фази жовчоутворення (вигляд, запах їжі, звуки, що супроводжують їду), а також нейрогуморальних впливів, які діють під час 2-ї фази жовчоутворення та жовчовиділення. До нервових впливів відноситься стимулюючий вплив парасимпатичної нервової системи (Vagus), а до гуморальних – стимуляція жовчоутворення та жовчовиділення такими гормонами як гастрин, секретин, ХЦК-ПЗ та глюкагон.

Механізм надходження жовчі в дванадцятипалу кишку:

Вихід жовчі з жовчного міхура, та її рух по жовчовивідних шляхах зумовлений різницею тисків в вищезгаданих частинах, та в дванадцятипалій кишці. По-за процесу травлення, тиск в жовчному міхурі становить 60 – 185 мм.вод.ст., а під час травлення, за рахунок скорочення стінок жовчного міхура, тиск в ньому піднімається до 150 – 260 мм.вод.ст., забезпечуючи вихід жовчі в дванадцятипалу кишку по градієнту тисків (за даних умов тиск в дванадцятипалій кишці стає меншим) через сфінктер Одді, який в цей момент відкривається. Такі зміни стану жовчного міхура та сфінктера викликають парасимпатичні рефлекси (умовні та безумовні) і гормон ХЦК-ПЗ.

120.Секреторные функции тонкой кишки. Состав и свойства кишечного сока. Регуляция его секреции. Полостное и пристеночное пищеварение.

За добу виділяється близько 1,8 л. кишкового соку (КС), pH якого приблизно рівний 7,8 – 8,0. В його секреції приймають участь Бруннерові залози, які розміщені в дванадцятипалій кишці і виділяють багато слизу, а також Ліберк’юнові крипти, в яких розміщені різні за будовою та функціями епітеліальні клітини (слизові, недиференційовані ентероцити, ендокринні, клітини Панета). За рахунок складок слизової оболонки кишки (складки Керкрінга), ворсинок, крипт та мікроворсинок площа поверхні слизової оболонки тонкого кишківника досягає 200 м2.

Після центрифугування КС видно його поділ на рідку та щільну частини:

1. Рідка частина містить в собі воду та електроліти (хлориди, бікарбонати і фосфати натрію, калію, кальцію). В ній майже відсутні ферменти;

2. Щільна частина вміщує близько 22-ох ферментів, які завершують гідроліз пептидів до амінокислот; жирів – до гліцерину та жирних кислот; вуглеводів – до моноцукрів. В цій частині КС наявні також злущені клітини епітелію.

Ферменти кишкового соку:

1) Протеолітичні:

- поліпептидази (лейцинамінопептидаза) – розщеплюють пептиди різної довжини;

- трипептидази (амінополіпептидаза);

- дипептидази;

- катепсини (розщеплюють нуклеїнові кислоти, нуклео-зиди).

2) Амілолітичні:

- лактаза;

- сахараза;

- мальтаза;

- амілаза;

- інвертаза (розщеплює сахарозу до глюкози та фруктози).

3) Ліполітичні:

- лужна фосфатаза – розщеплює фосфорні ефіри;

- ліпаза;

- фосфоліпаза;

- холестеролестераза.

Функції кишкового соку:

а) кінцевий гідроліз харчових продуктів;

б) захист слизової оболонки кишки від механічних та хімічних пошкоджень;

в) підтримання рідкого стану хімусу;

г) участь в олужненні кислого хімусу.

Регуляція секреції кишкового соку:

1. Місцеві механізми регуляції здійснюються за допомогою метасимпатичної нервової системи, яка реагує на тактильні та хімічні стимули, що ідуть від хімусу, який і подразнює слизову оболонку кишки вмикаючи цим метасимпатичні рефлекси  підсилення секреції КС.

2. Нервові механізми регуляції здійснюються за посередництвом пара-симпатичних (стимулюють) та симпатичних (гальмують) нервів.

3. Гуморальні механізми регуляції здійснюються за допомогою стимулю-ючих (секретин, ентерокіназа, ВІП, ентерокінін) та пригнічуючих (серотонін) секрецію КС гормонів.

Поняття про порожнинне та пристінкове травлення:

Порожнинне травлення проходить в порожнині кишкового каналу за рахунок ферментів. Це гідроліз поживних речовин, який іде в порожнині в:

1. Розчині, де контактують розчинені ферменти та розчинені субстрати;

2. На границі поділу фаз – це поверхні твердих частинок їжі, волокна сполучної тканини, згустки слизу.

Порожнинне травлення може забезпечити гідроліз до кінцевих продуктів, але його тривалість дуже велика.

Пристінкове травлення проходить на мембрані глікокалікса мікроворсинок ентероцитів за допомогою фіксованих ферментів, активні центри яких направлені на субстрат. Під час цього виду травлення дуже швидко проходить гідроліз близько 80% вуглеводів, 60% жирів та пептонів. Перевагою цього травлення є також його стерильність (структура ворсинок та глікокалікса не дає можливості мікроорганізмам пройти в кров та в лімфу).

121.Двигательная функция кишечника, методы ее изучения. Виды сокращений и их регуляция. Механизмы перехода химуса из тонкой кишки в толстую.

Рух тонкої та товстої кишок принципово не відрізняються, хоча рухи товстої кишки складніші, так як в ній хімус знаходиться протягом більш тривалого часу.

За механізмами виникнення всі види скорочень гладких м’язів кишківника і всі його рухи поділ л яються на 2 групи:ю.

1. Міогенні – м’язові види скорочень та рухів. В їх основі лежать особливі властивості гладких м’язів товстої та тонкої кишок:

а) Здатність до автоматії – здатність збуджуватись без зовнішніх подразників. Це пояснюється наявністю в кишківнику двох видів пейсмекерів (збудників ритму) – це місце, де знаходиться багато нервових клітин, що здатні до автоматії. Один знаходиться в дванадцятипалій кишці, другий – посередині довжини товстого кишківника. Саме в цих місцях виникають м’язеві скорочення, що рухаються вздовж кишки в дистальному напрямку.

б) Наявність з’єднань між клітинами, через які ПД поширюється з одної клітини на іншу.

Види міогенних скорочень:

1. Тонічні – зумовлені тонусом гладких м’язів – тривалі скорочення невеликої сили. Тонічні скорочення тривають близько 10 хв, такі скорочення займають великі ділянки кишки. За рахунок тонусу зростає внутрішньокишковий тиск, що покращує всмоктування і контакт хімусу та стінок кишки.

2. Ритмічна сегментація – періодичні скорочення циркулярного шару м’язової оболонки в певних ділянках кишки. В результаті кишка та її вміст ділиться на сегменти. Потім ці м’язи розслаблюються, інші скорочуються – виникають інші сегменти. В результаті здійснюється перемішування хімусу і покращуються умови його контакту зі стінкою кишки.

3. Маятникоподібні скорочення – періодичні скорочення поздовжнього шару м’язової оболонки. Просвіт кишки при цьму стає ширшим, а сама кишка – коротшою. Допоміжне значення мають скорочення м’язів циркулярного шару. При таких скороченнях хімус в просвіті кишки виконує коливальні рухи, тобто йде перемішування хімуса, що покращує пристінкове травлення.

Послідовність розвитку міогенних скорочень така:

1. Тонічні скорочення;

2. Ритмічна сегментація;

3. Маятникоподібні скорочення. Ці види скорочень змінюються при зміні кількості хімусу в кишківнику і його параметрів. Наприклад, розтягнення кишківника хімусом посилює ці скорочення.

2. Нейрогенні. В основі регуляції цих рухів лежать рефлекси:

1. Перистальтика – рух вздовж кишки звуженої ділянки, а перед нею – розширеної. Даний вид скорочень забезпечує рух хімуса вздовж кишки в дистального напрямку.

2. Антиперистальтика забезпечує рух кишки в проксимальному на-прямку. В нормі у здорової людини антиперистальтика є тільки в товстому кишківнику. В основі антиперистальтики лежить метасимпатичний рефлекс, який починається з подразнення хімусом механо- та хеморецепторів кишки.

Подразники, що стимулюють метасимпатичний рефлекс:

1) Механічні:

а) розтягнення кишки хімусом;

б) подразнення стінки кишки грубою їжею, рослинною клітковиною (овочі, фрукти, чорний хліб).

2) Хімічні:

а) нейтральні рідкі жири – це всі види рослинних масел. Вони стимулюють перистальтичний рефлекс;

б) молочнокислі продукти;

в) екстрактивні речовини (соки, бульйони);

г) жовчні кислоти.

Рухову функцію кишківника також посилюють гастрин, гістамін, серотонін. Кініни, простагландини посилюють цю функцію в патології. В звичайних умовах центральні вегетативні рефлекси (симпатичні та парасимпатичні) не впливають на перистальтику, але в умовах різкого збудження цих відділів ВНС, вони можуть дещо вплинути на перистальтику (як правило парасимпатичні посилюють перистальтику а симпатичні – гальмують).

122. Механизмы и регуляция всасывания белков, жиров, жирорастворимых витаминов и углеводов в различных отделах ЖКТ.

Всмоктування – це процес транспорту речовин із порожнини травного каналу у внутрішні середовища організму (кров та лімфу). Більшість речовин всмоктується в кров (продукти гідролізу білків, вуглеводів та вода), в лімфу всмоктуються продукти гідролізу ліпідів. Найінтенсивніше процеси всмоктування проходять в верхніх відділах тонкого кишківника.

Всмоктування в шлунку. Об’єм всмоктування на даному відрізку травного каналу дуже малий. Тут всмоктуються моносахариди, деякі солі, вода та алкоголь.

Всмоктування в тонкому кишківнику. Здатність до всмоктування практично однакова у всіх відділах тонкого кишківника. У здорової людини всмоктування поживних речовин, солей та води проходить в верхніх відділах тонкого кишківника, а нижні відділи являються резервом всмоктування. У дорослої людини при нормальному харчуванні за добу всмоктується приблизно 100 г білків у вигляді амінокислот, 100 г жирів у вигляді гліцерину та жирних кислот, 500 г вуглеводів у вигляді моносахаридів. При великих навантаженнях може всмоктуватись до 500 г білків, до 100 г жирів та до 4000-5000 г вуглеводів.

Загальні механізми всмоктування:

Переважають активні механізми транспорту (з затратами енергії проти градієнта концентрації). Так всмоктуються багато йонів, більшість амінокислот та моносахаридів.

Існує і пасивний транспорт. Так в епітеліоцити з кишківника надходять жирні кислоти. Вода всмоктується також пасивно за механізмом осмосу, або за допомогою ультрафільтрації.

Покращують всмоктування такі умови:

- pH=7,4

- осмотичний тиск, що = 7,6 Атм.

- гідростатичний тиск хімусу, що = 6 – 8 см.вод.ст.

Всмоктування проводять ворсинки, до складу яких входять кровоносні судини та лімфатичні капіляри. До складу ворсинок також входять гладком’язеві клітини, які при всмоктуванні ритмічно скорочуються і цим викликають періодичне зменшення чи збільшення об’єму та площі поверхні ворсинок, що посилює всмоктування.

Механізм всмоктування йонів Na+:

В базолатеральних відділах мембран епітеліоцитів працюють Na-насоси, які активно (з затратою енергії АТФ) транспортують йони Na із епітеліоцитів в інтерстицій (міжклітинну рідину), а потім він пасивно надходить в кров. За рахунок роботи натрієвих насосів в епітеліоцитах створюється низька концентрація Na і внаслідок цього він по градієнту концентрації пасивно входить в епітеліоцити з порожнини кишківника, тобто в кінцевому результаті всмоктування Na проходить за механізмом первинного пасивного активного транспорту. За добу всмоктується 25 – 35г. Na, головним чином в тонкому кишківнику, хоча цей процес проходить також і в товстому кишківнику.

Механізм всмоктування глюкози:

Вуглеводи всмоктуються тільки у вигляді моноцукрів, переважно за механізмом вторинного активного транспорту в комплексі з йонами Na. Na- насос з затратами енергії АТФ створює градієнт концентрації йонів Na. На апікальній мембрані є білки-переносники, які мають 2 активних центри. Один для зв’язування йонів Na, другий – для зв’язування моноцукрів (наприклад, глюкози). Комплекс білок-переносник – йон Na – глюкоза, рухається до внутрішньої поверхні мембрани клітини, цей рух викликає градієнт концентрації йонів Na в клітині та в порожнині кишки (цей градієнт створюється за допомогою Na-го насосу про дію якого було згадано вище). На внутрішній поверхні мембран клітин комплекс розпадається і в цитоплазму надходять йони Na та глюкоза. Далі йони Na видаляються із клітини Na-насосом, а глюкоза переходить в кров пасивно за механізмом дифузії. Білок-переносник стає вільним і цикл повторюється знову.

Механізм всмоктування білків:

Білки всмоктуються переважно у вигляді амінокислот (АК) за механізмом активного транспорту разом з йонами Na. Виділяють 5 білків-переносників для різних АК. Невелика частина білків проходить в епітеліоцити у вигляді поліпептидів за механізмом третинного активного транспорту також в комплексі з йонами Na. В епітеліоцитах ці поліпептиди гідролізуються до АК, які далі пасивно надходять в кров. У маленьких дітей всмоктування можливе за механізмом піноцитоза (мікровезикулярний транспорт), який має для дітей велике значення, так як забезпечує надходження в організм дитини продуктів гідролізу молока.

Механізм всмоктування жирів має такі особливості:

1) жири всмоктуються переважно у вигляді жирних кислот та гліцерину, хоча можуть всмоктуватись і моногліцериди;

2) жирні кислоти з довгими ланцюгами і гліцерин всмоктуються тільки в комплексі з жовчними кислотами;

3) оскільки жири погано розчиняються в воді, то вони транспорту-ються до епітеліоцитів в комплексі з жовчними кислотами. Жовчні кислоти разом з ліпідами утворюють міцели циліндричної форми. Всередині міцели розміщується жирна кислота. Міцели вільно переміщуються в воді і підходять до мембран епітеліоцитів. Тут міцели розпадаються на жирні кислоти та гліцерин, які надходять в клітину пасивно за механізмом дифузії;

4) в епітеліоцитах проходить ресинтез нейтральних жирів (три-гліцеридів), які характерні для даного організму з жирних кислот та гліцерину, що надійшли з їжею;

5) синтезований нейтральний жир в епітеліоцитах з’єднується з білками  утворюються хіломікрони, які збільшують водорозчинність жиру;

6) хіломік рони транспортуються переважно в лімфу.

123.Согласование различных этапов пищеварения и его нейро- гуморальные механизмы.

Подразники, що стимулюють метасимпатичний рефлекс:

1) Механічні:

а) розтягнення кишки хімусом;

б) подразнення стінки кишки грубою їжею, рослинною клітковиною (овочі, фрукти, чорний хліб).

2) Хімічні:

а) нейтральні рідкі жири – це всі види рослинних масел. Вони стимулюють перистальтичний рефлекс;

б) молочнокислі продукти;

в) екстрактивні речовини (соки, бульйони);

г) жовчні кислоти.

Рухову функцію кишківника також посилюють гастрин, гістамін, серотонін. Кініни, простагландини посилюють цю функцію в патології. В звичайних умовах центральні вегетативні рефлекси (симпатичні та парасимпатичні) не впливають на перистальтику, але в умовах різкого збудження цих відділів ВНС, вони можуть дещо вплинути на перистальтику (як правило парасимпатичні посилюють перистальтику а симпатичні – гальмують).

Обмен вещ-в, терморегуляция, выделение

124. Источники и пути использования энергии в организме. Методы опредления энергозатрат организмом человека. Дыхательный коэффициент.

Энергия тратится в организме на поддержание и обеспечение целосности клеточных структур, поддержание ионных градиентов, на биосинтетические процессы, обеспечение специальных форм клеточной активности (сокращение, проведение нервных импульсов, секреция) .Часть энергии выделяется в виде тепла(обогрев), ж(9,3ккал),б,у(4,1ккал).

Методы определения энергозатрат: - прямые(камера Этуотера - Бенедикта)

- Непрямые

Дихательный коэффициент – соотношение обьема выделенного СО2 к обьему потребленного О2.

(окисление 1г белка ДК=0.8, жира=0.7, углеводов=1, при употреблении смешанной пищи = 0.85-0.9)

По таблицам Гарриса и Бенедикта,

125.Основной обмен и методы его определения. Факторы что влияют на его величину.

Основной обмен минимальный расход энергии, обеспечивающий гомеостазис в стандартных условиях: при бодрствовании, максимальном мышечном и эмоциональном покое, натощак (12 – 16 часов без еды), при температуре комфорта (18 – 20С). энергия основного обмена расходуется

на обеспечение жизнедеятельности всех органов и тканей организма, клеточный синтез, на поддержание температуры тела. Определяют в стандартных условиях:максимального мышечного и эмоционального покоя, натощак, при температуре комфорта

Потому что физическая нагрузка, эмоциональное напряжение, прием пищи и изменение температуры окружающей среды увеличивают интенсивность метаболических процессов в организме (расход энергии).

Определяют по таблицам, по формулам, по номограммам. Метод Крога (неполный газовый анализ). У мужчин 1500 – 1700 ккал (6300 – 7140 кДж), или 21 – 24 ккал (88 – 101 кДж)/кг/сутки. У женщин примерно на 10% меньше этой величины.

Факторы определяющие величину должного основного обмена Пол, возраст, рост и масса тела (вес). Условия жизнедеятельности, к которым организм адаптирован: постоянное проживание в холодной климатической зоне увеличивает основной обмен; длительное вегетарианское питание – уменьшает

126.Физиологические принципы составления пищевого рациона.

1 соотношение Б:Ж:У = 1:1:4

2 в составе белковой пищи не мение 30% белков должны быть животного происхождения.

3 в составе жиров не мение 30% должны быть растительног происхождения.

4 в сутки в организм должно поступать оптимальное количество минеральных вещ-в,

5 -|-|-|- витаминов,

6 -|-|-|- клетчатки,

7 -|-|-|- воды,

8 питание должно бить дробным (завтрак 25%, 2завтрак/полдник 15%, обед 35%, ужин 25%),

9 пища должна обладать удовлетворительными органолептичискими свойствами,

10 в рацион должны входить продукты соответствующие национальным традициям.

127.Температура тела человека. Физиологическое значение гомойотермии. Терморегуляция и центр терморегуляции.

Пойкилотермные животные (холоднокровные) – с непостоянной температурой тела, зависящей от температуры окружающей среды; гомойотермные (теплокровные) – животные с постоянной температурой тела, не зависящей от температуры окружающей среды.

Значение гомойотермии обеспечение высокого уровня жизнедеятельности относительно независимо от температуры окружающей среды. Основная выроботка теплп идет в мышцах, легких, печени, почках.Центром терморегуляции является Гипоталамус.

128.Механизмы физической терморегуляци. Тепловая адаптация.

физическая терморегуляция – с помощью изменения интенсивности теплоотдачи. Теплоизлучение (радиация), теплоиспарение, теплопроведение, конвекция При повышении температуры окружающей среды сосуды кожи расширяются. Смысл в том, что изменение ширины просвета сосудов(расширяются), регулируя теплоотдачу, способствует поддержанию постоянной температуры тела.

129. Механизмы химической терморегуляци. Холодовая адаптация.

Химическая терморегуляция – регуляция температуры тела с помощью изменения интенсивности теплопродукции. При понижении температуры сосуды кожи суживаются Смысл в том, что изменение ширины просвета сосудов(суживаются), регулируя теплоотдачу, способствует поддержанию постоянной температуры тела.

130.Общая характеристика системы выделения. Функции почек, как основного органа этой системы. Особенности кровоснабжения почек.

Головним виконавчим органом системи виділення є нирки, бо лише за їх участі можливе підтримання параметрів гомеостазу. Всі інші виконавчі органи відіграють допоміжну роль і виводять з організму:

-легені – леткі (газоподібні) речовини: СО2, ацетонові тіла, пари алкоголю, ефіру;

-шкіра та її залози – продукти азотистого обміну, деякі іони; об’єм виділення невеликий, але стає більш значним при порушенні видільної функції нирок;

-травний канал та його залози – солі важких металів (при отруєнні ними), солі йоду (при їх надмірному вмісті в організмі), продукти азотистого обміну (їх виділення стає суттєвим при порушенні видільної функції нирок).

Нирки являються основним органом системи виділення, так як тільки він виділяючи з організму в великій кількості продукти азотистого обміну, підтримують їх концентрацію в крові на певному рівні. Участь в цьому процесі шкіри, травного каналу та їх залоз недостатньо. Саме тому, при недостатності видільної функції нирок організм страждає від уремії – підвищеної концентрації в крові продуктів азотистого обміну. Тільки нирки можуть довго і в самих різноманітних умовах підтримувати параметри водно-сольового гомеостазу організму.

Особливості кровопостачання нирок:

1.Дуже високий рівень кровотоку навіть в стані спокою – 1250 мл/хв (тобто, 25% ХОК, а маса нирок складає 0,43% від маси тіла). Це пов’язане з ти м, що кровотік в нирках йде не тільки на живлення нирок як органа, а й на виконання ними видільної функції;

2.Кровотік в нирках нерівномірний – 92,5% крові направляється в кіркову речовину, де в ниркових клубочках проходить процес фільтрації;

3.Ниркова артерія відходить безпосередньо від аорти, приносні артеріоли (vas afferens) ширші від виносних (vas efferens), що створює в капілярах ниркового клубочка досить високи тиск (60 – 70 мм.рт.ст.);

4.В нирках існує чудова сітка капілярів – виносна артеріола знову розпадається на сітку капілярів, які оплітають канальці нефрона. Паралельно з петлями Генле проходять прямі судини (довгі прямі капіляри). Тиск крові в вторинній сітці капілярів становить 15 – 20 мм.рт.ст.;

5.Нирковий кровотік характеризується відносною постійністю та незалежністю від величини системного артеріального тиску (точніше від змін САТ). В значному ступені це являється наслідком хорошої вираженості в судинах нирок міогенних мехпнізмів регуляції.

6.Механізми регуляції можуть змінювати величину ниркового кровотоку через зміну тонусу приносної та виносної артеріол (тобто, змінюючи співвідношення пре- та посткапілярного опору).

В основі процесу сечоутворення лежать три процеси:

-фільтрація в нирковому тільці – в результаті цього процесу утворюється первинна сеча (близько 180 л/добу);

-реабсорбція речовин;

-секреція речовин.

Функции почек: 1 водный баланс организма, 2 ионный баланс, 3 постоянство осмотического давления, 4 кислотно-основного баланса, 5 метаболизм Б, Ж, У, нуклеиновых кислот , 6 обмен электролитов, 7 эритропоез(эритропоэтин), 8 гемостаз (урокиназа, тромбопластин, гепарин), 9 защитная, 10 регуляция величины АД.

131.Клубочковая фильтрация а почках, механизм, регуляция. Состав первичной мочи.

Сечоутворення починається з процесу клубочкової фільтрації, яка проходить в ниркових тільцях. В результаті цього процесу плазма крові фільтрується в просвіт капсули Шумлянського-Боумена і утворюється первинна сеча – ультрафільтрат плазми крові, який за складом відрізняється від неї тільки відсутністю білків.

Фільтрація – пасивний процес, що здійснюється під впливом сили, яка носить назву ефективного фільтраційного тиску (Ре.ф.) і розраховується за формулою:

Ре.ф. = Рг.к. – (Ро.к. + Рг.капс.), де:

Рг.к. – гідростатичний тиск крові в капілярах ниркового тільця (близько 70 мм.рт.ст.);

Ро.к. – онкотичний тиск плазми крові (близько 30 мм.рт.ст.);

Рг.капс. – гідростатичний тиск рідини (первинної сечі) в капсулі Шумлянського-Боумена (близько 20 мм.рт.ст.).

Таким чином:

Ре.ф. = 70 – (30 + 20) = 20 мм.рт.ст.

Плазма крові фільтрується в просвіт капсули через нирковий фільтр, який складається з трьох шарів:ъ

-шар ендотеліоцитів капілярів (1);

-базальна мембрана (2);

-шар подоцитів (епітелій капсули - 3);

Ендотелій капілярів плоский фенестрований, лежить на базальній мембрані. З другого боку до неї за допомогою цитоподій прикріплюються подоцити. Базальна мембрана ниркового фільтра трьохшарова, найбільш щільним являється її середній шар, який має пори діаметром до 7 мкм. Проникність ниркового фільтру визначається, перш за все, станом базальної мембрани: діаметр, кількість пор, негативний заряд всередині пор в значному ступені визначають рух складових компонентів крові в просвіт капсули. В нормі через нирковий фільтр не проходять форменні елементи крові, білки (можлива фільтрація тільки невеликої кількості низькомолекулярних білків – альбумінів). Тому, ультрафільтрат плазми крові в капсулі Шумлянського-Боумена (первинна сеча) відрізняється за складом від плазми крові відсутністю білків.

Проникність ниркового фільтру може змінюватись за фізіологічних умов під впливом речовин, що виробляються самою ниркою. При цьому змінюється так званий коефіцієнт фільтраці ї (КФ). В патологічних умовах проникність ниркового фільтру (при його ураженні) може значно зростати  в сечі з’являються форменні елементи, а саме – еритроцити (гематурія), білок (протеїнурія).

Факторами, які впливають на інтенсивність клубочкової фільтрації, являються:

-гідростатичний тиск крові в капілярах (Рг.к.);

-онкотичний тиск крові (Ро.к.);

-гідростатичний тиск первинної сечі в капсулі Шумлянського-Боумена (Рг.капс.);

-КФ, величина якого визначається станом ниркового фільтру (його проникністю);

-величина ефективного ниркового кровотоку.

Регуляція процесу клубочкової фільтрації звідиться до зміни:

-вуличини ефективного ниркового кровотоку;

-величини тиску крові в капілярах клубочка.

Ефективний нирковий кровотік змінюється без зміни тиску крові в капілярах, якщо тонус приносної та виносної артеріол змінюється однаково. Виражене в різній ступені звуження (розширення) приносних та виносних артеріол в нирках веде до зміни тиску в капілярах зміна Ре.ф.  зміна процесу клубочкової фільтрації зміна процесів сечоутворення.

Таким чином, зміна Ре.ф. змінює рівень клубочкової фільтрації в кожному окремому нефроні. Зміна ефективного ниркового кровотоку змінює кількість функціональних клубочків.

Симпатична нервова система (при високій ступені активності) і катехоламіни (при високій концентрації) звужують і приносну, і виносну артеріоли значне зниження ниркового кровотоку зменшення діурезу.

Ангіотензин-ІІ звужує виносні артеріоли зниження ниркового кровотоку при підвищенні тиску в капілярах клубочків.

В результаті процесів клубочкової фільтрації утворюється первинна сеча. Вона перетворюється на кінцеву (дефінітивну) сечу при пересуванні її по канальцях нефрона в результаті процесів реабсорбції і секреції речовин.

Первичная моча сходна по своему составу с плазмой крови но без белков(ну и без ФЭ естественно)

132.Канальцевая реабсорбция в почках, механизмы, регуляция.

Канальцева реабсорбція проходить у всіх канальцях нефрона і в збиральних трубках. Процеси реабсорбції забезпечують повернення в кров речовин, які профільтрувались, але необхідні для нормальної життєдіяльності організму – іони, поживні речовини, вітіміни, гормони, інші біологічно-активні речовини, вода.

Процеси реабс орбції здійснюються двома шляхами:

1.Активно – проти градієнтів концентрації, з витратами енергії АТФ (транспорт за допомогою іонних насосів; за механізмом піноцитозу);

2.Пасивно – за градієнтами, без витрат енергії:

-за градієнтом концентрації або за електро-хімічним градієнтом – дифузія. Якщо в транспорті через мембрану за градієнтом концентрації приймають участь переносники, дифузія носить назву полегшеної;

-за градієнтом осмотичного тиску – осмос (транспорт води).

Характеристика процесів реабсорбції в різних відділах нефрона:

1. Проксимальний сегмент нефрона – проксимальний звивистий та прямий канальці.

1.1.Об’єм реабсорбції дуже великий – до 75% від об’єму клубочкової фільтрації;

1.2.Реабсорбція ізоосмотична – осмотичний тиск сечі при проходженні її по проксимальному сегменту нефрона не змінюється, вона залишається ізоосмотичною (має Росм. таке ж, як і плазма крові = 300мосм/л), через те, що тут проходить реабсорбція еквівалентної кількості осмотично активних речовин та води (стінка канальців вільно пропускає воду);

1.3.Основна маса речовин, які профільтрувались, але необхідні організму для нормальної життєдіяльності, повертаються в кров шляхом реабсорбції в проксимальному сегменті нефрона. Виключенням являються іони (натрій, калій, хлор, та ін.) та вода. Реабсорбція цих речовин продовжується в наступних відділах нефрона.

1.4.Реабсорбція багатьох речовин проходить активно. Епітелій канальців високий, містить багато мітохондрій, має щіточкову облямівку.

Реабсорбція окремих речовин в проксимальному сегменті нефрона:

Реабсорбція іонів натрію (Na+) в основному проходить активно. В базолатеральних мембранах клітин епітелію канальців локалізується нптрій-калієва помпа, яка з затратами АТФ транспортує іони натрію із клітини в інтерстиційну рідину. За рахунок роботи помпи в клітині підтримується низька концентрація іонів натрію. Через канали апікальної мембрани клітин іони натрію входять в неї пасивно, за механізмом дифузії.

Услід за іонами натрію за електро-хімічним градієнтом реабсорбуються аніони, переважно НСО3-, менше – хлору (мембрана проксимальних канальців мало проникна для хлору і добре – для НСО3-). Услід за іонами за механізмом ос мосу (за градієнтом Росм.) реабсорбується вода.

В проксимальних канальцях майже повністю реабсорбуються іони кальцію, фосфору, магнію та мікроелементи.

Реабсорбція глюкози здійснюється за механізмом вторинного активного транспорту – енергія АТФ витрачається на транспорт іонів натрію (натрій-калієва помпа). Глюкоза всмоктується (реабсорбується) в комплексі з іонами натрію, який утворюється за участю білків-переносників. Вони локалізуються в апікальніих мембранах епітелія канальців і мають два центри зв’язування – для іонів натрію і для глюкози. Всередину клітини через її мембрану глюкоза рухається разом з іонами натрію (за рахунок градієнта концентрації для іонів натрію). На внутрішній поверхні мембрани комплекс дисоціює з утворенням глюкози та іонів натрію. Далі глюкоза надходить із клітини в інтерстиційну рідину  далі в кров за механізмом полегшеної дифузії.

За нормального виконання функції нирками глюкоза реабсорбується повністю, якщо її концентрація в плазмі крові (і в первиннії сечі) не більше 10 ммоль/л – поріг реабсорбції. Якщо концентрація глюкози в плазмі перевищує цей показник, то вона починає виділятися з сечею (вся глюкоза із первинної сечі не може бути реабсорбована із-за недостачі елементів транспорту глюкози (відповідних транспортних білків).

Якщо концентрація глюкози в плазмі перевищує 3,5 г/л (20 ммоль/л), швидкість її виділення з сечею росте прямо пропорційно концентрації в плазмі.

Максимальна швидкість транспорту глюкози (Тмакс.) в канальцях складає близько 375 мг/хв у чоловіків і у жінок близько 300 мг/хв.

При нормальній функції нирок поява значної кількості глюкози в сечі являється наслідком підвищення її концентрації в плазмі крові. Так як глюкоза являється осмотично активною речовиною, глюкозурія (наявність глюкози в сечі) супроводжується підвищенням діурезу (підвищенням об’єму сечі).

Реабсорбція амінокислот здійснюється за механізмомвторинного активного транспорту в комплексі з йонами натрію. Реабсорбується близько 90% амінокислот.

Поліпептиди первинної сечі (інсулін, брадикінін, гастрин, тощо) спочатку гідролізуються до АК ферментами щіточкової облямівки, а потім реабсорбуються.

Білки первинної сечі (невелика кількість низькомолекулярних білків) надходять в епітеліоцити шляхом піноцитозу, гідролізуються в них до АК, котрі потім надходять у кров.

Протеїнурія – наявність білків у сечі може спостерігатися при тдеяких фізіологічних станах – фізичне навантаження, ортостаз – але вона незначна. Велика кількість білку в сечі спостерігається при хворобах нирок, при котрих порушується проникність ниркового фільтру (гломерулонефрит).

2. Реабсорбція речовин в наступних відділах нефрона:

2.1.Петля Генле:

-в тонкому низхідному відділі реабсорбується вода без солей – за градієнтом осмотичного тиску;

-в товстому висхідному відділі йде активна реабсорбція йонів натрію, пасивна (дифузія за електрохімічним градієнтом) хлору; йони реабсорбуються без води, оскільки стінка цього відділу канальців непроникна для води.

2.2.Дистальний сегмент нефрону, а саме дистальний звивистий каналець і збірні трубочки можуть теж реабсорбувати йони натрію, хлору, калію, тощо, проте можуть і не реабсорбувати – реабсорбція в цьому відділі залежить від потреб організму і змінюється, передусім, під впливом гормону вазопресину (регулює реабсорбцію води), альдостерону (реабсорбція натрію, секреція калію).

133.Поворотно-противоточная система почек, ее роль в осмотическом разведении и концентрации мочи.

Поворотно-протипоточна система нирки (ППСН) забезепчує при необхідності:

-розведення сечі, тобто виводить у великому об’ємі води малу кількість солей та метаболітів. При цьому сечі утворюється багато, а її питома вага мала. Так нирки працюють при надлишку води в організмі, наприклад при надлишковому її прийомі.

-концентровання сечі, тобто виводять у малому об’ємі води велику кількість солей та метаболітів. При цьому утворюється сеча з великою питомою вагою.

В клініці для оцінки густини сечі визначають її питому вагу (г/мл).

До складу ППСН входять:

-петля Генле – її низхідна тонка та висхідна товста частини;

-дистальний звивистий каналець;

-збірні трубочки;

-прямі судини.

Система називається поворотно-протипоточною, оскільки більша частина її структурних елементів йде паралельно в речовині нирки (обидві частини петлі Генле, збірні трубочки, прямі судини), а рух рідин в них має протилежний напрямок.

134.Процесс мочевыделения, его регуляция.

Образовавшаяся в структурах нефрона моча поступает в почечные лоханки. По мере их заполнения и растяжения достигается порог раздражения механорецепторов, приводящий к рефлекторному сокращению м ускулатуры лоханки и расюююююююююююююююююююююююкрытию мочеточника. За счет перистальтических сокращений их гладкой мускулатуры моча поступает в мочевой пузырь. Заполняющая мочевой пузырь моча по мере наполнения начинает растягивать его стенки, но при этом напряжение стенок пузыря не повышается до определенной величины растяжения, обычно соответствующей обьему мочи в пузыре около 400мл.. Появление напряжения стенки мочевого пузыря вызывает позывы на мочеиспускание, вследствие сложного рефлекторного акта расслабляются два сфинктера : шейки мочевого пузыря, мочеиспускательного канала.

135.Роль с-мы выделения в поддержании осмотического давления крови и обьема жидкости в организме. Механизм жажды.

Главную роль в регуляции обьема жидкости и осмотического давления играет АДГ , выработка которого включается при помощи осмо- и волюморецепторов

Роль вольморецепторов(барорецепторы низкого давления) при помощи реф-а

Гауера-Генри (висцеро-висцеральный) увеличение диуреза при растяжении стенки левого предсердия(импульс от волюморецепторов – ЦНС –ьторможение выроботки АДГ – снижение АД за сче повышения диуреза)

Роль осморецепторов показана на примере формирования жажды и при работе ренин –ангиотензин-альдостероновой с-мы.

Передсердні натрійуретичні фактори – гормони пептидної природи, які виділяються передсердями (більше правими) при розтягнені їх кров’ю внаслідок підвищення ОЦК. В нирках передсердні натрійуретичні фактори (ПНУФ) юпригнічують реабсорбцію іонів натрію (і води), перш за все, в дистальни х звивистих канальцях і в збірних трубках. Це сприяє нормалізації (зменшенню) ОЦК  регуляція ОЦК за відхиленням.

ПНУФ, окрім того, розширюють приносні артеріоли  підвищення тиску крові в капілярах клубочків  підвищення Ре.ф.  підвищення ШКФ  збільшення діурезу  зменшення ОЦК. Це також є прикладом регуляції ОЦК за відхиленням.

136.Понятие и физиологическая роль ренин-ангиотензин-альдостероновой системы

Практические навыки и ситуационные задачи

1. Известно, что ацетилхолин является одним из основных медиаторов нервной системы. В ходе обследования испытуемого было установлено, что блокатор ацетилхолинергической передачи возбуждения в синапсах атропин вызвал расширение зрачка, увеличение частоты и силы сердечных сокращений, уменьшение перистальтики желудочно-кишечного тракта. При этом не изменилась сократительная функция скелетной мускулатуры. Объясните: 1) на какие постсинаптические рецепторы действует ацетилхолин при выделении его в синоптическую щель? 2) Объясните возможные причины различного действия атропина в нервно-мышечных синапсах соматической нервной системы и в синапсах вегетативной нервной системы на внутренних органах.

1) медиатор ацетилхолин действует на два вида постсинаптических рецепторов: М- и Н-холинорецепторы. М-холинорецепторы находятся в нейроорганных синапсах парасимпатической нервной системы. Н-холинорецепторы находятся в нервно-мышечных синапсах и вегетативных ганглиях. 2) Атропин блокирует только М-холинорецепторы. Поэтому блокируется действие парасимпатической нервной системы, а соматическая регуляция скелетной мускулатуры не нарушается.

2. Для снятия тахикардии в клинической практике используют фармакологические препараты, блокирующие бета-адренорецепторы (например, пропранолол). Объясните: 1. Почему блокада бета-адренорецепторов может снять приступ тахикардии? 2. Можно ли применять эти препараты у людей, склонных к бронхо-спазмам? 3. Можно ли применять эти препараты при пониженном артери-альном давлении?

Норадреналин, являющийся медиатором в постганглионарных окончаниях симпатических нервов, взаимодействует с бета-адренорецепторами миокарда, приводя к увеличению частоты сердечных сокращений. Применение неселективного бета-адреноблокатора приводит к снижению ЧСС. 2. Нет. В гладких мышцах бронхов локализованы бета2-адренорецепторы, активация которых симпатическими нервами приводит к расслаблению мышц. Соответственно, применение бета-адреноблокатора приводит к повышению тонуса бронхов. 3. Нет. Применение бета-адреноблокатора приводит к понижению артериального давления.

3. В офтальмологической практике для расширения зрачков использу¬ют раствор атропина, являющегося М-холиноблокатором. Объясните: 1. Почему закапывание раствора атропина вызывает расширение зрачка? 2.Могут ли при этом наблюдаться изменения частоты и силы сер¬дечных сокращений? 3. Может ли при этом измениться сократительная функция скелетной мускулатуры?

Зрачок суживается при сокращении кольцевой мышцы (сфинктера) радужки, которая иннервируется парасимпатическими во¬локнами глазодвигательного нерва. Атропин, избирательно бло¬кируя М-холинорецепторы мышцы, вызывает расширение зрачка. 2. М-холиноблокатор атропин вызывает расширение зрачка, увеличение частоты и силы сердечных сокращений, уменьшение пери-стальтики желудочно-кишечного тракта (М-холинорецепторы). 3. При этом не изменяется сократительная функция скелетной мускулатуры (Н-холинорецепторы).

4. В клинической практике для купирования приступов тахикардии иногда надавливают на глазные яблоки пациента. Объясните: 1. Почему этот прием может привести к снижению частоты сердеч¬ных сокращений? 2. Как называется этот рефлекс? 3. Какие еще экстракардиальные рефлексы вам известны?

Надавливание на глазные яблоки, вызывая раздражение афферентных волокон блуждающих нервов, приводит к повышению тонуса их ядер и усилению тормозного влияния блуждающих нервов на сердечную деятельность. 2. Глазосердечный рефлекс (Даньини—Ашнера). 3. Солярный (Тома—Ру), синокаротидный (Чермака), дыхательно-сердечный (Геринга), рефлекс Гольца.

5. У новорожденных детей частота сердечных сокращений (ЧСС) достигает 140—150 в минуту, тогда как у взрослых она составляет 60—80 в минуту. Известно, что чем старше ребенок, тем более значительное учащение ритма сердечных сокращений наступает после введение атропина, являющегося М-холиноблокатором Объясните: 1. Чем обусловлено учащение ритма сердечных сокращений при введении атропина? 2. Какими особенностями регуляции сердечной деятельности об¬условлена более высокая частота ЧСС у детей и ее уменьшение по мере взросления организма?

Атропин, блокируя М-холинорецепторы в постганглионарных синапсах блуждающего нерва, тем самым прекращает его тормозные влияния на сердечную деятельность. 2. После рождения у детей преобладают механизмы симпатической регуляции сердечно-сосудистой системы. По мере роста ребенка это преобладание становится менее выраженным, так как посте¬пенно нарастает тоническое возбуждение центров блуждающих нервов. Проявлениям этого является уменьшение с возрастом ЧСС.

6. Назовите гормоны, обеспечивающие сохранение в организме натрия за счет реабсорбции его в канальцах почек, выведе¬ние из организма калия, регуляцию калий-натриевого равновесия. Объясните механизм действия этих гормонов. Нарисуйте схему их взаимодействия с клетками органов-мишеней.

Минералокортикоиды (альдостерон) и частично глюкокортикоидыМеханизм:

7. Пациент перенес в результате бытовой травмы значительную кровопотерю, которая сопровождалась понижением артериального давления крови. Объясните: 1. Действие каких гормонов можно рассматривать как «первую линию защиты» при понижении кровяного давления, вызванного кровопотерей? 2. Какие гормоны способствуют восстановлению объема массы крови на поздних сроках после травмы? 3. Физиологические эффекты какого из двух гормонов — вазопрессина или альдостерона — развиваются на поздних этапах восстановления уровня кровяного давления?

Ими являются адреналин, вазопрессин. 2. Рснин-ангиотензин-альдостероновая система, эритропоэтин. 3. Это альдостерон — стероидный гормон, его эффекты проявляются через несколько дней после включения ренин-ангиотензинового механизма.

8. Для купирования приступов бронхиальной астмы, вызванной бронхоспазмом (удушье, вызванное уменьшением просвета бронхов и бронхиол при нормальной функции мукоцитов), иногда используется адреналин. Объясните: 1. Какими физиологическими механизмами обусловлен эффект адреналина в данном случае? 2. Почему, прежде чем вводить адреналин, у больного следует определить величину артериального давления? 3. Какие сопутствующие физиологические эффекты могут при этом наблюдаться?

В гладких мышцах бронхов локализованы бета2-адренорецепто-ры, активация которых адреналином приводит к расслаблению мышц и снятию бронхоспазма. 2. Адреналин вызывает увеличение артериального давления. 3. Может наблюдаться увеличение силы и частоты сердечных со¬кращений, повышение уровня глюкозы в крови.

9. Под влиянием какого гормона осуществляются: синтез гликогена в печени и мышцах; интенсивное окисление глюкозы в тканях; уменьшение количества сахара в крови; и снижение катаболизма белка? Объясните его механизм действия. Нарисуйте схему его взаимодействия с клетками органов-мишеней.

Инсулин

Механизм:

10.

	железы	Эффекты	проявления
			гипер	гипо
СТГ	аденогипофиз	Повышение биол. активности метаболических процессов	Гигантизм акромегалия	Карликовость Гипофизарный нанизм

11.Опишите методику исследования полей зрения с помощью периметра Форстера.

Проведение работы. Испытуемый са¬дится спиной к свету, периметр должен быть равномерно освещен. Подбородок помещают на специальную подставку та¬ким образом, чтобы исследуемый глаз находился на уровне нижнего края визирной пластинки, при этом другой глаз должен быть закрыт. Дуга периметра устанав¬ливается в горизонтальном положении. Испытуемый фиксирует взгляд точно на белый кружок в центре дуги. Экспериментатор медленно передвигает палочку с белой меткой от периферии к центру, а испытуемый сообщает о моменте появления белой метки в поле его зрения. Отмечают соответствующее положе¬ние метки на дуге и точкой на стандартном бланке. Затем определяют поле зрения с другой стороны дуги и также отмечают на стандартном бланке. Эти точки отражают наружную и внутрен¬нюю границы поля зрения. Для определения верхней и нижней границы поля зрения дугу периметра переводят в вертикальное положение. Аналогичным образом измеряют границы поля зре¬ния, каждый раз поворачивая дугу периметра на 15°. Белую метку заменяют цветной и таким же образом определяют поле зрения для различных цветов. При этом испытуемый должен точно определить цвет метки. Поле зрения неодинаково в раз¬личных меридианах. Книзу и кнаружи оно больше, чем кнутри и кверху. Самое большое поле зрения для белого цвета, для си¬него и желтого оно больше, чем для красного и зеленого.

12. Опишите методику исследования центрального зрения с помощью таблиц Сивцева.

Проведение работы. Испытуемый сидит или стоит на расстоянии 5 м от таблицы. Один глаз закрывается специаль¬ным щитком. Начиная с верхней строчки, указкой показывают букву или незамкнутое кольцо, постепенно переходя от круп¬ных к мелким. Та строчка, знаки которой испытуемый называ¬ет безошибочно или с некоторыми ошибками (не более 20%), является показателем остроты зрения для данного глаза. Эту же процедуру проводят с другим глазом. Результаты работы и их оформление. Запишите резуль¬таты определения остроты зрения для каждого глаза. Если ис-пытуемый видит хорошо 10-ю строчку, которую и должен ви¬деть с расстояния 5 м, то острота зрения этого глаза, рассчи¬танная по формуле V = d/D, равна 1,0 – это нормальная остро¬та зрения, а если испытуемый видит только 5-ю строчку с 5 м, а должен ее видеть с расстояния 12,5 м, то острота зрения гла¬за равна: 5/12,5 = 0,4 – это пониженная острота зрения.

13. Опишите методику исследования цветного зрения с помощью полихроматических таблиц Рабкина.

Проведение работы. Исследование проводится в услови¬ях хорошего освещения таблиц. Рекомендуется применение ламп дневного света. Испытуемого усаживают спиной к окну и предлагают ему держать голову прямо. Таблицы располага¬ют в строго вертикальной плоскости на уровне глаз испытуе¬мого на расстоянии 0,5-1 м от него. Во время демонстрации таблиц рекомендуется класть таблицы на стол или держать их в наклонной плоскости, так как это может отразиться на точ¬ности методики и выводах исследования. Если испытуемый дает нечеткие ответы при демонстрации некоторых таблиц, ему предлагается обвести цифры или фигуры кисточкой, по¬тому что включение моторного компонента облегчает, как правило, восприятие изображений, или показать одну и ту же таблицу несколько раз. Время экспозиции таблиц при иссле¬довании цветового зрения – около 5 с. Однако это время мож¬но увеличить, особенно для таблиц XVIII и XXI. Продолжи¬тельность процесса показа всей серии таблиц – 10-15 мин. От¬веты испытуемого заносят в специальную карточку, образец которой прилагается к таблицам. Если испытуемый прочел таблицу правильно, ставят (+), если прочитал неуверенно, ставят вопросительный знак (?), если прочел неправильно или совсем не прочел, ставят минус (-).

14. Опишите методику исследования костного проведения звука у человека. Опыт Вебера.

Проведение работы: Испытуемого усаживают на стул и прикладывают к середине темени звучащий камертон. В нормальных условиях испытуемый слышит звук одинаковой силы обоими ушами. Затем в одно ухо помещают ватный тампон и исследование повторяют. Испытуемый отмечает, что теперь звук громче воспринимается тем ухом, в которое помещен ватный тампон. Это мождна объяснить уменьшением потери звуковой энергии через внешний слуховой проход. Подобное усилине звука происходит при поражении звукопроводящего аппарата одного и ушей. Чтобы убедиться, что часть звуковой энергии рассеивается при прохождении через внешний слуховой проход, необходимо соединить внешние слуховые проходы двух исаытуемых резиновой трубкой и поставить одному из испытуемых на голову камертон. При этом другой испытуемый услышит звук вследствие распространения звуковых волн из внешнего слухового прохода первого пациента.

15. Опишите методику сравнения костной и воздушной проводимости у человека. Опыт Ринне.

Проведение работы: Испытуемого усаживают на стул и прикладывают к сосцевидному отростку звучащий камертон. В нормальных условиях испытуемый слышит звук, который постепенно угасает. Как только звук исчезает, камертон подносят к уху. Звук вновь появляется. При повреждении звукопроводящего аппарата наблюдается обратное явление –звкуа камертона не слышно тогда, когда он располагается возле внешнего слухового прохода и становится слышным, когда камертон переносят к сосцевидному отростку

16.=11.

17.Опишите правила забора крови у человека и приготовление мазка крови.

Взятие крови проводят натощак, утром. Берут капиллярную кровь из 4 пальца левой руки или мочки уха, у новорожденных из пятки, или венозную кровь из локтевой вены. Первую каплю крови удаляют тампоном, далее берут кровь на анализ. Для приготовление мазка капают каплю крови на обезжиренное сухое предметное стекло, шлифовальным стеклом под углом 30-45 градусов делают мазок.

18. Опишите методику определения количества эритроцитов в крови с помощью счетной камеры. Чем и с какой целью разбавляют кровь при подсчете эритроцитов в камере Горяева.

Кровь набирают в меланжер до метки 0,5,добирая до 101 3% NaCl (то есть разводим в 200раз)наносят каплю на стеску камеры, затем приступают к подсчету под микроскопом, считаем в 5больших квадратах,в каждом из которыж 16 маленьких начодим число эритроцитов в 1малом квадрате

А/80 умножаем на обьем этого квадрата 4000 и на степень разведения 200

Кровь взятую из пальца разбавляют 3% NaCl в специальных смесителях (меланжерах) , чтобы создать нужную концентрацию клеток, удобную для подсчета.

19.Опишите методику определения количества Hb в крови по методу Сали.

В пробирку с 0,1 раствора хлористоводородной кислоты капают каплю крови , оставляют 5-10мин, для превращения Hb в солянокислый гематин, затем добавляют дистиллированную воду до тех пор, пока цвет не сравняется с стандартом. Цифра стоящая на уровне раствора равняется содержанию Hb.

20.Опишите методику расчета цветового показателя крови и его оценку. Приведите формулу расчета цветового показателя крови, поясните значение отдельных ее компонентов.

ЦП- соотношение между кол-ом Hb и числом эритроцитов, служит для оценки степени насыщения эритроцитов Hb.

В 1мкл крови 166*г. Hb

больше 1-гиперхромазия

меньше 1 - гипохромазия

В норме ЦП=0,85 – 1,15

21.Анализ и оценка гемограмм человека:

А)Hb 120г/л, эритроциты 4,25 терра/л(10 в 12), лейкоциты 6,0гига/л(10 в 9): базофилы 1%, эозинофилы 4%, нейтрофилы: миелоциты 0%, метамиелоциты 0%, палочкоядерные 16%, , сегментоядерные 58%, лимфоциты 19%, моноциты 2%, тромбоциты 270 гига/л.

НОРМА

Б) Hb 80 г/л, эритроциты 2,8 терра/л, лейкоциты 3,8 гига/л: базофилы 0%, эозинофилы 0%, палочкоядерные 20%, сегментоядерные 25%, лимфоциты 50%, моноциты 5%, тромбоциты 112 гига/л.

Анемия.

В) Hb 58 г/л, эритроциты 3.2 терра/л, лейкоциты 3.3 гига/л, базофилы 0%, эозинофилы 0%, миелоциты 6%, метамиелоциты 18%, палочкоядерные 23%, сегментоядерные 41%, лимфоциты 10%, моноциты 2%, тромбоциты 150 гига/л.

лейкоз

22.опишите методику определения количества лейкоцитов в литре крови с помощью счетной камеры. Чем и с какой целью разводят кровь для подсчета лейкоцитов в крови с помощью камеры Горяева. Расшифруйте значение показателей.

Кровь набирают в меланжер до метки 0,5,добирая до 11 5% раствор уксусной к-ты (то есть разводим в 20раз)наносят каплю на стеску камеры, затем приступают к подсчету под микроскопом, считаем в2 5больших квадратах,в каждом из которыж 16 маленьких начодим число эритроцитов в 1малом квадрате ,В/400 умножаем на обьем этого квадрата 4000 и на степень разведения 20

Кровь взятую из пальца разбавляют 5% раствором уксусной к-ты в специальных смесителях (меланжерах), чтобы создать нужную концентрацию клеток, удобную для подсчета.

23.Опишите методику определения продолжительности кровотечения по Дюку. Чему оно равно в норме. Какую фазу свертывания оно отражает.

Иглой Франка делают укол глубиной 3 мм в мякоть пальца или мочку уха. Самопроизвольно выступающая кровь снимается каждые 15-30 секунд фильтровальной бумагой. Через 1-3 минуты снятая фильтровальной бумагой капля становится м1аленькой, затем бумага совсем не окрашивается. Промежуток времени от момента появления первой капли крови до прекращения окрашивания фильтровальной бумаги обозначается как продолжительность кровотечения.

В норме 2 - 4мин. Время кровотечения характеризует эластичность кровеносных сосудов и их способность к сокращению при травме(сосудисто-тромбоцитарный гемостаз)

24.Опишите методику определения группы крови по системе АВ0 с помощью стандартных сывороток. Составьте таблицу, отражающую наличие или отсутствие агглютинации.

На планшет с 4 луночками наносят по капле сыворотки каждую в свою лунку, стеклянной палочкой отдельной для каждой лунки вносят и размешивают по капле крови. Реакцию агглютинации наблюдаем через 1-5 мин, в зависимости от наличия или отсутствия агглютинации в различных лунках судим о группе крови.

Эритр. сыворотка	1(0)	2(А)	3(В)	4(А,В)
1 (α, β)	-	+	+	+
2( β)	-	-	+	+
3( α)	-	+	-	+
4(-)	-	-	-	-

Эритроциты-агглютиногены (А,В)

Сыворотка-агглютинины (α, β)

25. Опишите методику определения группы крови по системе АВ0 с помощью цоликлонов.

Цоликлоны- моноклональные антитела(агглютинины) к агглютиногенам А и В.

Цоликлоны анти-А и анти-В более просты в использовании, необходимо нанести по капле цоликлонов в планшетку с двумя лунками(каждый в свою). Затем двумя стеклянными палочками внести кровь, размешать , через 1-5 минут считываем результат

Эритроциты Цоликлоны	1(0)	2(А)	3(В)	4(А,В)
Анти-А	-	+	-	+
Анти-В	-	-	+	+

26.Определение групп крови по системе Rh(D) с помощью анти-D-моноклональных антител.

На предметное стекло капаем сыворотку, добавляем каплю исследуемой крови, помешиваем считываем результат.

антиген антитело	Rh+	Rh-
Анти-D	+	-

27.Опишите мероприятия, проводимые перед переливанием крови. 1)определение группы крови по системе АВ0,

2) определение группы крови по системе Rh(D),

3)проба на индивидуальную совместимость «холодовая»

а)не прямая(в пробикре)

б)прямая(5)

4) проба на индивидуальную совместимость «тепловая»

5)биологическая( 3-кратно струйно, по 25мл с интервалом в 3-5минут, проводится для провокации (выявления) возможной биологической не совместимости, предотвращая тем самым вливание больших доз не совместимой крови, и гемотрансфузионного шока.

28.Расчитайте у себя продолжительность сердечного цикла и сделайте заключение.

Сердечный цикл состоит из Систолы предсердий, систолы желудочков и общей пауза сердца.

Цикл предсердий: 0,1-систола, 0.7-диастола

Цикл желудочков:0.33-систола, 0.47-диастола

1)систола: - период напряжения(0.08) асинхронное(0.05)

изометрическое(0.03)

-период изгнания(0.25) быстрого(0.12)

медленного(0.13)

2)диастола: - общая(0.37) протодиастолическая(0.04)

изометрическая(0.08)

наполнение желудочков(0.25) быстрое(0.8)

медленное(0.17)

за счет сокращения(0.1)

29. Нарисуйте схему ЭКГ во 2 отведении. Обозначьте основные элементы ЭКГ и укажите их амплитудо-временные характеристики.

1отведение: правая рука(-), левая рука(+)

2отведение: правая рука(-), левая нога(+)

3отведение: левая рука(-), левая нога(+)

Зубец- отражает момент деполяризации и реполяризации,

Сегмент- участок изолинии между двумя зубцами,

Интервал- отрезок кривой ЭКГ что содержит сегмент и зубец.

ЗубецP-процесс возбуждения предсердий (восх- правого, нисх-левого) 0.06-0.1с

0.2мВ

сегментPQ- переход возбуждения от предсердий к желудочкам 0.12-0.2с

(атриовентрикулярная задержка 0.04с)

комплексQRS- деполяризация желудочков

зубецQ- деполяризация желудочков(правых сосочковых мышц, и верхушки сердца)0.03-0.04с , 0.01-0.03мВ

зубецR-деполяризация основания сердца(верхняя часть межжелудочковой перегородки, левые сосочковые мышци, внутренняя часть миокарда)0.06-0.08с, 0.8-1.8мВ

зубецS- деполяризация внешней поверхности миокарда, 0.02-0.04с, 0.02-0.04мВ

сегментST-время полного охвата сердца деполяризацией 0.08-0.16с

зубецT- реполяризация желудочков0.05-0.25с, 0.25-0.5мВ

зубецU- реполяризация волокон Пуркинье

30.Приведите пример расчета минутного обьема крови при использовании метода Фика. Какие показатели для этого необходимо определить.

МОК-количество крови,что выбрасывает левый желудочек сердца за 1 минуту.

Для определения МОК по методу Фика необходимы такие данные как: ---

-артериовенозная разница содержания кислорода (мл/л)

-объем потребляемого кислорода (мл/мин)

31.Запишите в виде формулы основной закон гемодинамики. Объясните, почему артериальное давление в малом кругу кровообращения в несколько раз меньше, чем в большом кругу.

Объем крови, протекающей через сосуд (Q), прямо пропорционален градиенту давления (P1 - P2) и обратно пропорционален гидродинамическому сопротивлению (R):

Потому что сопротивление сосудов малого круга примерно в 10 раз меньше сопротивления сосудов большого круга из-за относительно большего диаметра легочных артерий и артериол, большей их растяжимости и небольшой длины сосудистого русла малого круга.

32. Напишите формулу, позволяющую рассчитать среднее артериальное давление (для крупных артерий). Чему оно равно в аорте и в крупных артериях в покое? Нарисуйте кривую изменения артериального давления по ходу сосудистого русла.

100 и 95 мм рт. ст. соответственно.

1 – аорта;

2 – крупные артерии;

3 – мелкие артерии;

4 – артериолы;

5 – капилляры;

6 – венулы;

7 – вены;

8 – полые вены.

33. Какие факторы определяют величину сопротивления в сосудах? Напишите соответствующую формулу Пуазейля.

Вязкость крови (), длина сосудов (l), их радиус (r):

34.Опиши, как измеряют давление по способу Рива-Роччи. Какой показатель давления этим способом можно определить.

В манжете, наложенной на плечо испытуемого и связанной с манометром, повышают давление до полного пережатия артерии (при этом исчезает пульс на лучевой артерии), затем постепенно выпускают воздух из манжеты до появления пульса. Манометр в этот момент показывает величину систолического давления.

35.Опишите методику измерения артериальное давление по способу Короткова? В чем принципиальное отличие и преимущество способа измерения давления по Короткову от способа Рива-Роччи? Что называют Коротковскими тонами? С чем связано возникновение и исчезновение Коротковских тонов при измерении кровяного давления у человека?

В манжете, наложенной на плечо испытуемого, связанной с манометром, повышают давление до полного пережатия артерии; затем, постепенно снижая давление, отмечают по манометру величину его в момент появления тонов, прослушиваемых фонендоскопом над локтевой артерией (систолическое давление). Продолжая декомпрессию, отмечают величину давления, при которой тоны исчезают (диастолическое давление).

При измерении давления по способу Короткова с помощью фонендоскопа выслушиваются звуковые явления (тоны) в артерии, что позволяет оценить не только систолическое, но и диастолическое давление. По способу Рива-Роччи путем пальпации пульса измеряется только систолическое давление.

Звуковые явления, возникающие ниже места наложения манжеты и выслушиваемые фонендоскопом при измерении артериального давления по методу Короткова.

Возникновение тонов связано с резким ускорением тока крови, протекающей в момент систолы через сдавленный манжетой участок артерии, и ударами этой крови о стенки сосуда (турбулентный поток) и массу крови за манжетой. Тоны исчезают, когда давление в манжете становится чуть ниже диастолического, так как артерия в этих условиях не сдавлена, и кровь течет ламинарно.

36. Нарисуйте сфигмограмму, обозначьте ее фазы. Чем объясняется появление дикротической волны на катакроте сфигмограммы? Сопоставьте сфигмограмму, ФКГ и ЭКГ при их синхронной регистрации.

1 – анакрота;

2 – катакрота;

3 – дикротический подъем.

4- инцизура

Сфигмограмма - запись пульсовых колебаний артериальной стенки

Анакрота-выброс крови в аорту,

Инцизура-снижение давление в желудочке,диастола

дикротический подъем- вторичное повышение давления в артериях в связи с отраженным ударом крови о полулунные клапаны в момент их закрытия в начале диастолы. ,

катакрота- снижение давления в аорте, она спадается.

А – электрокардиограмма (ЭКГ);

Б – фонокардиограмма (ФКГ);

В – сфигмограмма (СФГ).

37.Схематически изобразите спирограмму. Назовите и укажите на ней показатели внешнего дыхания.

38.Напишите формулу для расчета дыхательного коэффициента Рассчитайте дыхательный коэффициент (ДК), если известно, что во вдыхаемом воздухе содержится 17% кислорода и 4% углекислого газа.

ДК- Отношение объема выделенного организмом углекислого газа к объему потребленного за это же время кислорода.

Так как в атмосферном воздухе содержится 21% О2 , процент поглощенного кислорода составляет 21% – 17%, т. е. 4 %. СО2 в выдыхаемом воздухе также составляет 4%.

39.базальная секреция-1,5ммоль/час, пиковая секреция-9ммоль/час, базальная секреция/пиковая секреция-0,17ммоль/л, к-во базального сока-24мл,свободная HCl без стимуляции-18ммоль/л, общая кислотность-26ммоль/л, рН-2,1.

НОРМА

40.Рассчитайте расход энергии за 1 минуту, если известно, что испытуемый потребил 300 мл О2. Дыхательный коэффициент равен 1,0.

ДК=1,0 такой дыхательный коэффициент соответствует при расчепление углеводов(5.05ккал), ему соответствует калорический эквивалент кислорода, равный 5,05 ккал (21,12 кДж). Следовательно, расход энергии за минуту = 5,05 ккал х 0,3 = 1,5 ккал (6,3 кДж).

41.У мужчины ростом 176см, весом 83кг и возрастом 24года основной обмен равен 2323ккал. Рассчитайте должный ОО и сравните его с фактическим.

По таблицам Хариса-Бенедикта.

1)с помощью линейки определяем площадь поверхности тела(сопоставляя рост и вес) 1.7квадратных метров

2)затем по возрасту определяют продукцию тепла на 1квадратный метр.39.5ккал на квадратный метр/час

3)1.7*39.5=67,15ккал/час

4)67,15*24часа=1611.6ккал(должный основной обмен)

Такая разница между фактическим и должным остовным обменом указывает на гиперфункцию щитовидной железы.

42.С пищей в организм здорового человека попало 128г белка. С мочой выделилось 12,6г азота. Рассчитайте, сколько белка было усвоено? Оцените азотистый баланс, обоснуйте ответ.

6.25г белка содержит 1г азота. То есть 128/6.25=20.48г азота в попавшем к-ве белка. 20.48-12.6=7.88г было задержано в организме вместе с усвоенным белком. 7.88*6.25=49.25г белка усвоено.

Азотистый баланс положительный, т.к. к-во поступившего азота(20.48г) больше чем к-во выделенного(12.6г). Это может свидетельствовать либо о росте организма, либо о увеличение массы,беременности, периоде выздоровления, после спортивных тренировок, злокачественных новообразованиях.

43.Напишите формулу для расчета величины канальцевой реабсорбции. Определите величину канальцевой реабсорбции воды у пациента, если концентрация эндогенного креатинина в плазме крови составляет 0.28ммоль/л, в моче 16.2 ммоль/л, обьем мочи-1мл/мин. От каких факторов она зависит.

16.6*1/0.28=57,8мл/мин 57,8-1/57,8 *100%=98%

44. Напишите формулу, по которой можно рассчитать коэффициент очищения для инулина. Расчитайте скорость клубочковой фильтрации у пациента, если после введения инулина концентрация его в плазме составила 0.04ммоль/л, в моче 0.85ммоль/л. Минутный диурез 5мл.

0.85*5/0.04=106.25мл/мин( в норме 110-125мл/мин)

45. Напишите формулу для расчета почечного кровотока по клиренсу ПАГ к-ты. Определите скорость эффективного почечного плазмотока и кровотока у пациента, если концентрация ПАГ к-ты в плазме крови 0.115ммоль/л, в моче-12,09ммоль/л, обьем мочи 3,5мл/мин.

где: Uпаг – концентрация ПАГ в конечной моче; Vмочи – объем конечной мочи (в мл), образующейся за 1 минуту; Рпаг – концентрация ПАГ в плазме крови; ПГ – показатель гематокрита.

12.09*3,5/0.115=368мл/мин *100/(100-40)=613мл/мин

46.Расчитайте суточный объем первичной мочи и реабсорбированной воды в организме, если известно, что суточный диурез составляет 1,5л, а за 1мин через почки протекает 1л крови и из плазмы фильтруется 20% первичной мочи.

1л/мин*1440=1440Л/сутки 100% - 1440л

55%плазми – Хл

Плазма-792Л – 100%

Х – 20%

Первичной мочи – 158л

158л-1,5Л= 156,5л реабсорбированной.

Ответ: первичной мочи за сутки образуется 158л, реабсорбируется 156,5л.

47.

К-во порций	1	2	3	4	Дневной диурез	5	6	7	8	Ночной диурез
К-во мочи	50	100	120	80	350	80	30	100	80	290
Относительная плотность	1,028	1,012	1,010	1,016		1,020	1,028	1,022	1,025

проба Земницкого - норма