Лікувально-евакуаційне забезпечення військ

Вступ

В мирний час охорона здоров'я забезпечує високоякісне лікування хворих, як правило, в одному лікувальному закладі, що знаходиться неподалік від місця де наступила хвороба. Не дивлячись на очевидні переваги, використовувати такий порядок лікування хворих в діючій армії військово-медична служба не може. Цьому перешкоджають складні умови її роботи, які залежать перш за все від характерних рис сучасного бою. Вони заключаються в великому розмаху та безперервності бойових дій, маневруванні військ, високих темпів їх переміщення активності в обороні, надзвичайній мінливості обстановки. Бойові дії можуть супроводжуватися значними та різними по характеру втратами особового складу, які виникають нерівномірно як по місцю ( підрозділу, частини, з'єднання ), так і в часі. Нарешті, особовий склад медичної служби діючої армії, а особливо медичний склад підрозділів та частин буде працювати в умовах постійної небезпеки ураження бойовими засобами противника. Це відноситься до можливості повторного ураження поранених та хворих , що залишились на полі бою.

Лікувально-евакуаційні заходи є важливою складовою медичного забезпечення частин збройних сил у воєнний час. Головна їх мета - збереження життя та швидке відновлення боєздатності та працездатності якомога більшої кількості військовослужбовців, звільнених з лав у результаті бойового ураження чи захворювання, що являється в умовах сучасної війни найбільш ефективним засобом поповнення масових бойових втрат особового складу військ.

Поняття та зміст лікувально-евакуаційних заходів. Головні етапи розвитку системи лікувально-евакуаційного забезпечення. Суть сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів, її основоположні принципи. Лікувально-евакуаційні заходи військ являють собою сукупність заходів по наданню медичної допомоги пораненим та хворим, їх евакуації та лікуванню Історія медичної допомоги засвідчує про достатньо велику різноманітність форм та методів організації лікувально-евакуаційних заходів військах. Вони змінювались та вдосконалювались по мірі зміни факторів, що здійснюють вирішальний вплив на діяльність медичної служби. До цих факторів відносяться: соціально-економічний та політичний лад держави, організація збройних сил, їх технічне оснащення, особливо засобами ураження, рівень розвитку військового мистецтва, медичної науки та системи охорони здоров'я, економічний потенціал країни. Особливості тієї чи іншої лікувально-евакуаційної системи, що залежать від особливих умов ведення війни та Інших операцій, досить різноманітні та визначаються двома основними тенденціями в організації лікувально-евакуаційних заходів. Перша характеризується прагненням організувати лікування поранених та хворих біля зони бойових дій (" лікування на місці"), друга - прагненням вивести (евакуювати) з тієї зони велику частину поранених та хворих якомога далі в тил. При цьому "лікування на місці" отримало широке застосування у період становлення військової медицини, коли обмежені в чисельності армії використовували малорухливі лінійні бойові порядки та володіли досить слабким маневруванням, кінець війни вирішувався у ході одного, або декількох генеральних боїв, які проводились на досить обмеженій території, коли шляхи та засоби зв'язку були не досить досконалі, а методи лікування також досить примітивними. Організація лікувально-евакуаційного забезпечення з переважанням евакуаційних заходів обумовлена неможливістю здійснювати лікування великої кількості поранених та хворих у безпосередній близькості до лінії фронту, так

як збільшувалась вірогідність їх повторного ураження та виникала необхідність підвищенні рухливості засобів медичної служби через маневровий характер бойових дій. Великий вплив на посилення евакуаційної тенденції вчинило вдосконалення шляхів та засобів сполучення, а особливо поява залізничного, а потім автомобільного та авіаційного транспорту. Не менше значення мало ускладнення самого процесу лікування поранених та хворих, обумовлене розвитком медичної науки та технічного оснащення медичної служби. Слід підкреслити, що евакуаційна система та система лікування на місці рідко зустрічалась на практиці медичного забезпечення військ у "чистому вигляді". В залежності від конкретних умов обстановки у одних випадках переважало лікування уражених та хворих "на місці" - поблизу від зони бойових дій, а в інших - евакуація у тил. Особливо чітко поєднання лікувальних і евакуаційних заходів почало

проявлятися у війнах XX ст.

У 1916 році професор Військово-медичної академії (м. С.-Петербург) В.А.Оппель вперше обгрунтував необхідність тісного зв'язку лікувальних заходів в єдиній системі і назвав сукупність лікувальних і евакуаційних мір, які взаємно пов'язані - етапним лікуванням. З цього приводу він писав: "Під етапним лікуванням я розумію таке лікування, яке не порушується евакуацією і в яке вона входить як обов'язкова складова частина".

Вагомий внесок у медичне забезпечення військ зробив один із перших докторів медичних наук в галузі медичного забезпечення військ - наш співвітчизник П.І.Тимофіївський. В його наукових праць, зокрема таких як "Санітарна тактика передових перев'язних пунктів: денний оборонний бій" - 1909 року, "Побудова і обладнання лікувальних установ і санітарного транспорту у воєнний час" - 1914 року і особливо в книзі "Санітарна тактика", яка, до речі, витримала цілий ряд видань, - зроблено вагомий внесок в розробку теорії організації і тактики медичної служби.

Плідно працював над проблемами медичного забезпечення військ , а також в створенні радянської медико-тактичної школи професор Військово-медичної академії Б. К. Леонардов. В своїх працях ("Військово-санітарна служба у військовому районі", "Методика і техніка оперативної роботи військових санітарних начальників") Борис Костянтинович обгрунтував необхідність перебудови системи етапного лікування на принципах евакуації поранених і хворих за призначенням. В 1931 році він писав, що на перев'язних медичних пунктах поряд з наданням невідкладної медичної допомоги"... повинно даватись призначення на той чи Інший тиловий етап санітарної евакуації в залежності від стану евакуюємого, часу, що пройшов з моменту ураження, термінів, протягом яких той чи інший вид медичної допомоги зберігає ефективність його використання і термінів його доставки наявними засобами санітарного транспорту".

Теоретичні положення системи етапного лікування з евакуацією за призначенням були розроблені напередодні другої світової війни, організаційне ж оформлення цієї прогресивної системи лікування поранених і хворих у воєнний час відбулося під час Великої Вітчизняної війни 1941-1945 p.p. Одним з основоположників цієї системи був Ю. І. Смирнов, який у кінці 1940 року писав: "...система етапного лікування з евакуацією за призначенням вимагає:

• чіткої та єдиної військово-медичної польової доктрини, особливо для рухомих польових санітарних установ, які б дозволили здійснювати у військовому запіллі всю хірургічну роботу з обов'язковою госпіталізацією поранених і хворих, яким вона життє необхідна

• госпіталізації пораненого після операції;

• організованого забезпечення начальника медичної служби лікувальними установами та транспортом для здійснення маневру;

• спеціалізації ліжкового фонду;

• відповідність ліжкового фонду тилових етапів медичної евакуації потребам даного етапу.

Без цих заходів не може бути і мови про систему етапного лікування з евакуацією за призначенням".

Найбільш досконале та гнучке сполучення лікувальних та евакуаційних заходів в інтересах швидкого та повного відновлення здоров'я поранених та хворих знайшло своє вираження у системі етапного лікування з евакуацією за призначенням і у сучасній організації лікувально-евакуаційних заходів. Нові умови діяльності медичної служби привели до необхідності перебудови системи лікувально-евакуаційних заходів у військах на сучасному етапі розвитку військової медицини.

Сутність сучасної системи лікувально-евакуаційних заходів заключається у своєчасному, послідовному та спадкоємному проведенні пораненим та хворим необхідних лікувальних заходів на полі бою (у вогнищах масових втрат) та на етапах медичної евакуації у поєднанні з їх евакуацією до лікувальних частин, установ, що забезпечують надання вичерпної медичної допомоги та повноцінного лікування. Основу лікувально-евакуаційних заходів складає система етапного лікування поранених та хворих з евакуацією їх за призначенням. Успішне здійснення лікувально-евакуаційних заходів

досягається:

• створенням угруповання сил та засобів медслужби відповідного до конкретної обстановки та завданням які вирішуються, їх умілим та професійним використанням, а також максимально можливим приближенням до районів (вогнищ) найбільших санітарних втрат;

• розшуком, збором та вивозом (виносом) поранених та хворих у короткі строки, своєчасним наданням повноцінної першої медичної та долікарської (фельдшерської) медичної допомоги, своєчасної та щадячої евакуації на етапі медичної евакуації;

• своєчасним розгортанням етапів медичної евакуації, чіткою їх роботою, що забезпечує надання пораненим та хворим медичної допомоги у встановленому обсязі в оптимальні строки;

• активним впровадженням у практику ефективних методів діагностики наданням медичної допомоги і лікування поранених та хворих;

• чітким веденням медичної документації.

У сучасній системі лікувально-евакуаційних заходів особливе значення мають своєчасність надання медичної допомоги, спадкоємність та послідовність лікувальних заходів, тобто виконання єдиних методів лікування поранених та хворих та послідовне нарощування лікувальних заходів на етапах медичної евакуації. Медична допомога повинна бути надана у строки, що найбільш сприятливі для послідуючого відновлення здоров'я пораненого та хворого Своєчасність медичної допомоги досягається організацією безперервного вивозу (виносу) поранених та хворих з поля бою (із вогнищ масового ураження), швидкою їх доставкою на етапи медичної евакуації та правильною організацією роботи останніх. Вагоме значення мають також приближення етапів медичної евакуації до військ та своєчасне їх висування до районів та рубежів масових санітарних втрат. Спадкоємність у лікуванні поранених та хворих досягається насамперед єдиним розумінням патологічних процесів, що проходять в організмі при ураженнях та захворюваннях, єдиними методами їх профілактики та лікування. Обов'язковою умовою спадкоємності медичної допомоги та лікування є чітке ведення медичної документації. Поняття про етап медичної евакуації, завдання які він виконує. Принципова схема розгортання.

Медична допомога пораненим та хворим ( крім першої медичної долікарської допомоги) та їх лікування здійснюється на медичних пунктах та у лікувальник установах, що розгорнуті, як правило, в певній послідовності від фронту в тил отримали назву етапів медичної евакуації.

Під етапом медичної евакуації розуміють сили та засоби медичної служби, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, сортування поранених та хворих, надання їм медичної допомоги, лікування та підготовки їх за показниками до подальшої евакуації.

Основними етапами медичної евакуації є МПП, ОМедБ, або ОМО, лікувальні заклади ГБ. Етапом медичної евакуації можна вважати і МПБ, якщо він розгорнутий для роботи на місці.

Незалежно від ролі в системі медичного забезпечення військ етапи медичної евакуації виконують наступні загальні для кожного з них завдання:

• прийом, реєстрацію, медичне сортування надходячих поранених та хворих;

• проведення по показанням санітарної обробки поранених та хворих, дезінфекції, дезактивації та дегазації їх обмундирування та знаряддя;

• надання пораненим та хворим медичної допомоги;

• стаціонарне лікування поранених та хворих (починаючи з ОМедБ);

• підготовку до евакуації поранених та хворих, що підлягають лікуванню на наступних етапах;

• ізоляція інфекційних хворих.

Для вирішення цих завдань на кожному етапі медичної евакуації передбачається розгортання відповідних функціональних підрозділів. В MПП та ОМедБ (ОМЗ) розгортається сортувально-евакуаційне відділення, де проводиться прийом та медичне сортування поранених та хворих, а також зосереджуються поранені та хворі, що підлягають евакуації на наступні етапи медичної евакуації. У госпіталях для прийому та медичного сортування поранених та хворих розгортається приймально-сортувальні відділення. До складу цих відділень входять функціональні підрозділи, в яких проводиться санітарна обробка поранених та хворих, дезактивація та дегазація їх обмундирування та знарядження: площадка спеціальної обробки МПП та відділення спеціальної обробки ОМедБ ( ОМЗ) та госпіталів. Для надання медичної допомоги пораненим та хворим розгортається перев'язочна в МПП, операційне перев'язочні відділення, відділення реанімації та інтенсивної терапії в ОМедБ (ОМЗ), госпіталях. Стаціонарне лікування поранених та хворих проводиться в ОМедБ (ОМЗ) та воєнних госпіталях, для чого розгортаються різні функціональні підрозділи (госпітальне відділення Омедб, лікувальні відділення. госпіталів, стоматологічні кабінети і т. д.). Крім того розгортаються аптека ізолятори для тимчасового розміщення інфекційних хворих, обладнуються місця для розміщення особового складу, господарчих підрозділів. Етапи медичної евакуації розгортаються на такому віддаленні від діючих військ та переміщуються за ними з таким розрахунком, щоб забезпечити своєчасне надання медичної допомоги пораненим та хворим. Оптимальні строки надання першої лікарської допомоги 4-5 год., кваліфікованої 8-12 год. з моменту поранення.

Райони для розміщення -етапів медичної евакуації вибирають з розрахунку конкретних умов обстановки ( бойові задачі військ та їх бойова і оперативна побудова, організація тилу, накреслення доріг, радіаційна та хімічна обстановка).

Місце розгортання етапу медичної евакуації повинно задовольняти наступним вимогам:

• бути достатнім по площі, щоб можна було розгорнути всі функціональні підрозділи етапу ( МПП-100*100 м. ОМедБ (ОМЗ), госпіталі 300*400м.);

• розміщуватися неподалік від основних шляхів підвозу та евакуації та мати хороші під'їзні дороги, придатні для руху транспорту;

• знаходитись на достатньому віддаленні від об'єктів, що можуть привертати вогонь противника (вогневі позиції артилерії, резерви й т. д.);

• дозволяти використовувати захисні властивості місцевості (висоти, яри, кар'єри) для захисту етапу медичної евакуації від дії зброї масового ураження;

• мати вододжерела;

• благополучний санітарно-епідемічний стан.

Усі вищевказані вимоги повинні сприяти постійній готовності етапів медичної евакуації до роботи в будь-яких, навіть в самих важких умовах, швидкої переміни місця розташування та одночасному прийому великої кількості поранених та хворих. Види та обсяг медичної допомоги.

Під видом медичної допомоги розуміємо певний комплекс лікувально-профілактичних заходів, що проводяться при ураженнях та захворюваннях особовим складом військ та медичною службою на полі бою та етапах медичної евакуації. Конкретний вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають та наявністю необхідного оснащення. Пораненим та хворим надаються наступні види медичної допомоги:

• перша медична допомога на місці поранення ( ураження) або у найближчому укритті самими військовослужбовцями у порядку само-та взаємодопомоги, стрілками-санітарами та санітарними інструкторами підрозділів, а також особовим складом підрозділів, що виділені для рятувальних робіт у вогнищах масового ураження;

• долікарська (фельдшерська) допомога - на медичних пунктах батальйонів, очолюваних фельдшерами;

• перша лікарська допомога - на медичних пунктах полків, а також на медичних пунктах батальйонів( дивізіонів), очолюваних лікарями;

• кваліфікована медична допомога в окремих медичних батальйонах ( ротах) дивізії, окремих медичних загонах, а також у медичних ротах бригад;

• спеціалізована медична допомога - у госпітальних базах фронту та в тилових госпіталях міністерства охорони здоров'я.

Об'єм медичної допомоги - сукупність лікувально-профілактичних заходів, що виконують пораненим та хворим на даному етапі медичної евакуації. Об'єм медичної допомоги та строки лікування поранених та хворих залежать від умов бойової, тилової та медичної обстановки та встановлюються: для окремого медичного батальйону, окремого медичного загону - начальником медичне служби армії (корпусу); для медичного пункту полку - начальником медичної служби дивізії.

При необхідності термінового переміщення окремого медичного батальйону або окремого медичного загону (медичного пункту полку), різкій невідповідності можливостей по своєчасному наданню медичної допомоги більшій кількості поранених та хворих , що її потребують, та при іншій особливій обстановці об'єм медичної допомоги може бути скорочений рішенням начальника медичної служби дивізії, командира окремого медичного батальйону або окремого медичного загону ( начальника медичної служби полку або медичного пункту полку) з негайною доповіддю про це командиру полку (дивізії) та старшому начальнику медичної служби.

Допомога на етапах медичної евакуації може бути повною або скороченою.

Скорочення об'єму допомоги в залежності від бойової та медичної обстановки здійснюється за рахунок заходів, виконання яких може бути відстрочено.

Перша медична допомога направлена на тимчасове усунення причин, що загрожують життю пораненого (хворого) в даний момент, попередження розвитку важких наслідків.

Вона включає:

• вилучення поранених та хворих з бойових машин, важко доступних місць, вогнищ пожежі та з-під завалів;

• гасіння обмундирування що горить та запальної суміші, яка потрапила на тіло;

• надівання протигазу при знаходженні на зараженій місцевості;

• тимчасову зупинку зовнішньої кровотечі;

• введення антидотів ураженим отруюючими речовинами;

• усунення асфіксії шляхом звільнення верхніх дихальних шляхів від слизу крові та можливих чужинних тіл, фіксацію язика при його западанні, введення повітроводу;

• введення знеболювального засобу за допомогою шприця-тюбика;

• накладення асептичної пов'язки на рану чи опікову поверхню, а при відкритому пневмотораксі - окклюзійної пов'язки з використанням вкритою гумою оболонки індивідуального перев'язувального пакета;

• іммобілізацію пошкодженої ділянки найпростішими способами з використанням табельних та підручних засобів;

• часткову санітарну обробку відкритих частин шкіри та дегазацію прилеглого до них обмундирування індивідуальним протихімічним пакетом;

• прийом антибіотиків, протиблювотних та інших лікарських засобів.

При надані першої медичної допомоги в першу чергу використовуються медичні засоби профілактики та надання першої медичної допомоги, що має поранений (хворий).

Значення своєчасно наданої першої медичної допомоги добре ілюструється наступними даними: " Досвід другої світової війни показав, що біля 20% усіх убитих могли б вижити, якщо б їм своєчасно була надана допомога на полі бою, хоча б у порядку взаємодопомоги. Близько 40% усіх поранених, загиблих на полю бою, померли від шоку та крововтрати. До 13% поранених надходили на МПП у дуже важкому стані з триваючою артеріальною кровотечею без накладених джгутів, а 50% -з переломами кісток без усілякої іммобілізації". У Великій Вітчизняній війні перша медична допомога надавалась у 53% випадків санітарами та санітарними інструкторами рот, в 5,9% -самодопомогою, у 32,3% -взаємодопомогою, у 2,6% - фельдшерами батальйонів, у 6,2% - лікарями частин, у 84,4% випадків вона надавалась на полі бою.

Долікарська (фельдшерська) допомога надасться з метою боротьби загрожуючими наслідками поранень (захворювань) та попередження тяжких ускладнень. На додаток до першої медичної допомоги вона включає:

• ліквідацію асфіксії (введення повітроводу, штучну вентиляцію легень за допомогою портативних апаратів, інгаляцію кисню та ін.)

• контроль за правильністю накладання джгута, накладання джгута при триваючій кровотечі;

• накладання та виправлення неправильно накладених пов'язок;

• повторне введення знеболюючих засобів, антидотів за показаннями, дачу антибіотиків;

• поліпшення транспортної іммобілізації з використанням табельних та підручних засобів;

• введення серцево-судинних та інших лікарських засобів за показаннями;

• повторна часткова санітарна обробка відкритих ділянок шкіри та дегазація одягу, що прилягає до неї;

• зігрівання поранених та хворих, дачу гарячих напоїв (за винятком поранених у живіт).

Перша лікарська допомога надається з метою ліквідації або ослаблення наслідків поранень (захворювань), що загрожують життю поранених та хворих, попередження розвитку ускладнень або зменшення їх важкості, а також підготовка поранених, що потребують подальшої евакуації.

Заходи першої лікарської допомоги по терміновості їх виконання діляться на дві групи:

• невідкладні заходи;

• заходи, виконання яких може бути відкладено.

Невідкладні заходи проводяться при стані, що загрожують житло поранених та хворих. Вони включають:

• зупинку зовнішньої кровотечі (введення тампона в рану з накладенням шкірних швів, прошивання судин у рані, накладання затискувача на судину, що кровоточить, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута та накладення джгута при наявності показання;

• усунення гострої дихальної недостатності (відсмоктування слизу, блювотних мас та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, прошивання язика, відсічення або підшивання звисаючих лоскотів м'якого піднебіння та бокових відділів глотки, штучна вентиляція легенів, інгаляція кисню, інгаляція пари етилового спирту при набряку легенів, накладання оклюзійної пов'язки при відкритому пневмотораксі, пункція або торакоцентез при напруженому пневмотораксі);

• переливання крові та кровозамінників при важкому шоці та значній крововтраті;

• новокаїнові блокади та введення знеболюючих засобів при важкому шоці;

• транспортну іммобілізацію (або її поліпшення ) при переломах кісток та обширних пошкодженнях м'яких тканин, що загрожують розвитком небезпечних для життя ускладнень, накладання стандартної і транспортної пращевидної шини при переломах щелеп;

• відсічення кінцівки, що висить на лоскуті м'яких тканин (транспортна ампутація);

• катетеризацію або капілярну пункцію сечового міхура при затримці сечовипускання;

• часткову санітарну обробку відкритих ділянок шкіри, дегазацію пов'язок та обмундирування, заміну обмундирування, що заражене стійкими отруюючими речовинами та зняття протигазів з тяжкопоранених та тяжкохворих;

• промивання очей при ураженні отруюючими речовинами шкірнонаривної дії з наступним введенням у кон'юнктивальний мішок спеціальних мазей для очей (застосування плівок для очей);

введення за показаннями антидотів, антибіотиків, протисудомних бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних, десенсибілізуючим та інших засобів;

• застосування антитоксичної сироватки при отруєннях бактеріальними токсинами та проведення неспецифічної профілактики при ураженнях бактеріологічною (біологічною) зброєю.

При стані, що не загрожує життю пораненим та хворим, заходи першої лікарської допомоги можуть бути відкладені. До заходів першої лікарської допомоги, що можуть бути відкладенні, відносяться:

• виправлення пов'язок та поліпшення транспортної іммобілізації,

• проведення новокаїнових блокад та введення знеболюючих засобів при пошкоджені середньої важкості;

• дегазація рани при уражені її стійкими отруюючими речовинами;

• ін'єкція антибіотиків та серопрофілактика правця при відкритих травмах та опіках;

• проведення дезинтоксикаційної терапії та застосування антибіотиків при радіаційних та хімічних ураженнях;

• зміна пов'язки при забрудненні рани радіоактивними речовинами;

• призначення симптоматичних медикаментозних засобів.

Повний об'єм першої лікарської допомоги містить невідкладні заходи та заходи, проведення яких може бути відкладено. Скорочення об'єму першої медичної допомоги проводиться за рахунок заходів другої групи.

Кваліфікована медична допомога надається з метою ліквідування погрожуючих життю поранених та хворих наслідків поранень, захворювань та уражень, попередження в них розвитку ускладнень, та підготовки потребуючих до подальшої евакуації. Вона ділиться на хірургічну та терапевтичну.

По терміновості надання заходів кваліфікованої медичної допомоги діляться на

дві групи:

• невідкладні;

• заходи, виконання яких може бути вимушено відкладено.

Невідкладні заходи кваліфікованої медичної допомоги виконуються, як правило, з приводу наслідків поранень (уражень) та захворювань, що являють собою безпосередню загрозу життя поранених (хворих). Невиконання цих заходів значно збільшує ймовірність смертельного виходу або дуже важких ускладнень.

Заходи кваліфікованої медичної допомоги, виконання яких може бути відкладено, направлені на профілактику у поранених та хворих небезпечних ускладнень, створення сприятливих умов для їх швидкого виліковування та повернення у стрій.

Невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги включають:

• ліквідацію асфіксії та відновлення адекватного дихання;

• кінцеву зупинку внутрішньої та зовнішньої кровотечі;

• комплексну терапію гострої кровотечі, шоку, травматичного токсикозу;

• некротомію при глибоких циркулярних опіках грудей та кінцівок, що викликають розлад дихання та кровообігу;

• лікування анаеробної інфекції,

• хірургічну обробку та ушивання ран при широко відкритому пневмотораксі, що не герметизувався окклюзійною пов'язкою, пораненні серця, зовнішньому клапанному пневмотораксі;

• лапаротомію при пораненнях та закритій травмі живота з пошкодженням внутрішніх органів, при внутрішньочеревному пошкоджені сечового міхура та прямої кишки;

• декомпресійну трепанацію черепа при пораненнях та пошкодженнях, що супроводжуються здавленням головного мозку.

Заходи кваліфікованої медичної допомоги, виконання яких може бути вимушено відкладено, з метою більш чіткої та суворої регламентації підрозділяються на підгрупи:

Перша група містить заходи, відкладення виконання яких, як правило, буде приводити до тяжких ускладнень:

• ампутація при відривах, пошкодженнях та ішемічному некрозі кінцівок;

накладання надлобкової нориці при пошкодженнях уретри та протиприродного заднього проходу при зовнішньо черевному пошкодженні прямої кишки;

• хірургічна обробка ран, зараженими отруюючими речовинами, а також ран з значним пошкодженням м'яких тканин.

Друга підгрупа містить заходи, відстрочка виконання яких не виключає розвиток важких ускладнень, але небезпека їх виникнення може бути зменшена застосуванням антибіотиків та інших засобів. До заходів цієї групи відносяться:

• первинна хірургічна обробка рани (за винятком включених у попередню підгрупу та ран, що не підлягають хірургічній обробці);

• некротомія при глибоких циркулярних опіках грудей та кінцівок, що не викликають розладу дихання та кровообігу, туалет сильно забруднених опікових поверхонь,