1. Завдання вивчення психології у вищій школі

Традиційно у вітчизняній вищій школі лише суспільні науки (історія, філософія, економічна теорія) вважалися обов'язковими для вивчення студентами всіх без винятку спеціальностей. Такий стан речей був викликаний не стільки об’єктивними міркуваннями науковців у сфері професійної підготовки, скільки специфікою державної політики. Головним вважалося громадське, державне, колективне, а особистому місця майже не знаходилося. Але в останній час значно розширився перелік тем, що висвітлюються у літературі. Поряд із таємницями вітчизняної політики стало бестселером все, що стосувалося і таємниць особистості, проблем її спілкування та емоційного життя – тобто безпосередньо психологічна та навколопсихологічна інформація.

Тому одним з досягнень вітчизняної демократії, свідченням підвищення поваги до особистості є включення до навчальних планів вищої школи такої навчальної дисципліни, як „Психологія”.

Завдання, які ставить цей курс:

а) ознайомитися з психологією як наукою, її структурою, історією розвитку, основними проблемами;

б) отримати інформацію про загальне та індивідуальне в особистості, специфіку їх поєднання та прояву;

в) дізнатися про професійні проблеми, зумовлені психологічними аспектами особистісного та міжособистісного характеру, зокрема – управлінські.

г) одержати уявлення про те, які власні особливості поведінки можуть проявитися у людини в складних психологічних ситуаціях;

д) підвищити компетентність у галузі людських стосунків.

2. Предмет психології. Загальні завдання психологічної науки

Психологія – одна з наук про людину. Об'єктом її вивчення є най­складніша сфера життєдіяльності людини – психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умо­вах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об'єкти. Задовольняючи свої матеріальні (органічні) та духовні потре­би як необхідну умову життя, людина шукає й одержує з навколиш­нього природного і соціального середовища необхідні для цього джерела, здобуває знання, планує свої дії, визначає засоби й шляхи їх здійснення, напружує свої сили, щоб досягти поставленої мети, переживає успіхи та невдачі. Все це становить психічну діяльність людини, яку вивчає наука психологія.

Предметом психології є закономірності розвитку і проявів психічних явищ та їх механізми.

Завдання психології :

– розкрити закономірності та закони виникнення, розвитку й перебігу психічної діяльності людини, становлення її психічних властивостей;

– з’ясувати життєве значення психіки й підвищити психологічну культуру індивідів та суспільства;

– здобуті знання спрямувати на підвищення якості життя, рівня навчальної та професійної підготовки, поліпшення психічного здоров’я людей і гармонізацію їх взаємин.

Термін „психологія” (від грецьк. – душа і слово, вчення), що означає „наука про душу”. Психічне життя людини складне й має багато форм виявлення. Психічні явища – це своєрідні суб’єктивні переживання, суб’єктивні образи відображуваних у свідомості явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті та різноманітності. Психічне життя людини охоплює її пізнавальну діяльність – відчуття, сприймання, пам’ять, мислення, уяву; емоційно-вольову – різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі – вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності – потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо. Особливу групу психічних явищ становлять індивідуально-психологічні властивості особистості – здібності, темперамент, характер і її психічні стани – піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість й ін.

Знання психіки, природи психічних явищ та їх закономірностей має винятково важливе значення в житті й діяльності людини для керування психічним розвитком і діяльністю особистості.

Отже, психологія – наука, яка вивчає факти, закономірності, механізми психіки як відображеного в мозку людини образу дійсності, за допомогою котрого відбувається управління діяльністю людини.