Мякушко С.А. Систематика ссавців. 2019

Родина включає 2 роди, 3–4 сучасні види.

Представник: вомбат ведмежий (Vombatus ursinus Shaw, 1800).

Родина Коалові (Phascolarctidae Owen, 1839)

Один сучасний рід включає єдиний вид — коала (Phascolarctos cinereus Goldfuse, 1817).

Рис. 2.6. Коала (Phascolarctos cinereus) та його череп (за Россолимо и др., 2014)

Довжина тіла до 82 см. Маса дорослих особин до 16 кг. Зовнішнім виглядом схожий на ведмедя (рис. 2.6). Хвіст зовні непомітний. Голова велика. Вуха закруглені, вкриті густою шерстю.

100

Спинка носа безволоса, чорна, різко відмежована від вкритих волоссям ділянок. Перший і другий пальці передніх лап протиставляються іншим. Волосяний покрив густий і м’який. Підошви лап голі, з пальпарним рисунком. Сліпа кишка дуже довга, що пов’язано з особливостями живлення. Череп дуже масивний і дещо стислий з боків, з витягнутими слуховими барабанами. Зубна формула примітивніша ніж у вомбатів: у верхній щелепі зберігається 3 пари різців і рудиментарні ікла, всього зубів 30. Виводкова сумка розвинена добре, відкривається назад (єдиний випадок серед лазячих сумчастих).

Мешкає в евкаліптових лісах. Веде деревний спосіб життя, активність нічна. Рухи зазвичай дуже повільні, ледачі, хоча перелякана тварина здатна рухатися досить швидко. Живиться вночі, день проводить, сидячи нерухомо у кроні дерева. Живиться виключно листям і молодими пагонами приблизно 12 видів евкаліптів, причому старе листя в їжу не використовує через високий вміст в них синильної кислоти. Оскільки вміст отруйних речовин в евкаліптових листі змінюється протягом року, коали у різні сезони споживають листя різних видів евкаліптів. Швидкість метаболізму в організмі коали майже у два рази менша, ніж у більшості ссавців (за винятком вомбатів і лінивців), що допомагає компенсувати низьку поживність дієти. На день особині потрібно від 0,5 до 1 кг листя, які він ретельно подрібнює і пережовує, накопичуючи масу в защічних мішках. Отруйні речовини, потрапляючи в кров, знешкоджуються у печінці. Всю необхідну вологу коали отримують з листя евкаліптів, а також з роси на листках. Воду вони п’ють тільки в періоди тривалих посух і під час хвороби. Щоб компенсувати дефіцит мінеральних речовин в організмі, коали час від часу поїдають землю.

Тримаються поодинці або невеликими групами. Дорослий самець зазвичай має гарем із кількох самок. Тривалість вагітності до місяця. Народжує одне дитинча, масою близько 5,5 г. Дитинча залишається в сумці упродовж 6 місяців, потім ще півроку проводить з матір’ю. До закінчення лактаційного періоду виявлено поїдання екскрементів своїх матерів. Так у травний тракт молодих тварин потрапляють від дорослих мікроорганізми, необхідні для травлення. Вид поширений на сході Австралії від північної частини Квінсленда до півдня Вікторії.

101

Родина Карликові посуми, або Бураміси (Burramyidae Broom, 1898)

Невелика родина, що включає 2–3 роди і 5 видів. Розміри дрібні: довжина тіла 7–13 см, маса 15–70 г. Зовні нагадують вовчків, з дещо загостреною мордочкою, великими очима і голими рухливими вухами. Хвіст довгий, хапальний, вкритий біля основи густою шерстю. У вовчкоподібних посумів у хвості запасається жир, тому до зими хвіст значно потовщується. Волосяний покрив густий і щільний, але порівняно короткий. Кінцівки хапальні, пальці з великими голими подушечками, що мають пальпарний рисунок; на задній кінцівці перший палець протиставлений іншим і має плоский ніготь. Сумка розвинена, сосків 4, зрідка 6. Череп з широким мозковим відділом, порівняно великими кістковими слуховими барабанами і дуже коротким твердим піднебінням.

Населяють горні ліси і чагарникові зарості до висоти 1800 м. Вовчкопоподібний посум є деревним, гірський посум переважно наземним, хоча і здатний лазити по гілкам. Окремі посуми будують у якості сховищ гнізда з листя або моху, розташовуючи їх у тріщинах і порожнечах стовбурів дерев. Живуть поодиноко, рідше парами. Ведуть нічний спосіб життя. Види, що живуть у горах, у зимовий час можуть впадати в заціпеніння. Всеїдні, живляться комахами і павуками, ящірками, плодами, листям і нектаром. Розмноження може бути як цілорічним (до 2 виводків на рік), так і сезонним. Вагітність близько 2 тижнів, у виводку зазвичай 2–4 дитинчати (рідко до 6) (Соколов, 1973, Россолимо и др., 2004).

Поширені в Австралії і на Тасманії.

Представник: бураміс малий (Burramys parvus Broom, 1896).

Родина Кускусові (Phalangeridae Thomas, 1888)

Сумчасті дрібних і середніх розмірів: довжина тіла 29–65 см, маса 1–7 кг. Хвіст довгий, хапальний, з оголеною ділянкою на нижньому боці дистальної половини. Всі кінцівки п’ятипалі, пальці, крім першого пальця стопи, несуть великі викривлені кігті. У кисті перший і другий пальці можуть протиставлятися іншим. Другий і третій пальці стопи частково зрощені між собою. Шерсть густа, забарвлення варіює від білого до темно-бурого,

102

іноді буває плямистим. Сумка добре розвинена, відкривається вперед; сосків 1–2 пари. Череп масивний, дещо сплощений.

Населяють ліси різного типу. Більшість представників є деревними формами, прекрасно лазять, допомагаючи собі хвостом, на землю спускаються рідко. Сховища влаштовують зазвичай у дуплах дерев, рідше в ущелинах скель. Активні у сутінках і вночі. Переважно рослиноїдні, живляться плодами, листям, бруньками, квітами; багато видів іноді поїдають комах і навіть дрібних хребетних. Упродовж року буває 1–2 виводка з 1–4 дитинчатами. Поширені на сході та півночі Австралії, на Тасманії, Новій Гвінеї, Сулавесі та прилеглих островах (Молуккських, Ару та ін.). Родина включає 28 видів.

Рід Кузу (Trichosurus Lesson, 1828). Представники, на відміну від інших, мають великі вуха, більш-менш трикутні в контурі. На грудях є залозисте поле, особливо розвинене у самців, воно використовується для мічення території. Сумка у самок відкривається вперед; сосків 1 пара. Зубов 34–36.

Лисячий кузу (T. vulpecula Kerr, 1792) є типовим представником роду. Зазвичай населяє лісові біотопи, але може бути зустрічатися і на відкритих місцях, де в якості сховищ використовує порожнини між камінням і нори інших тварин. Активний вночі, тримається поодиноко. Ймовірно, самці активно охороняють свої ділянки: кузу мітить індивідуальну ділянку виділеннями грудної залози і пахучим секретом анальних залоз. Живиться молодими пагонами дерев, листям, квітами, плодами. Зрідка поїдає комах; відомі випадки розорення пташиних гнізд і поїдання пташенят.

Самки є поліестральними, цикл складає 25 діб. Розмноження може відбуватися протягом усього року, проте спостерігається два піки: перший припадає на весну, другий — на осінь. У деяких місцях самки приносять два виводка, але зазвичай на рік буває лише один. Вагітність триває 17 діб, самка народжує тільки одне дитинча. Нащадок залишає сумку через 4–5 місяців, але може триматися разом з матір’ю до двох років.

Ареал охоплює всю Австралію, крім північного сходу, Тасманію та острів Кенгуру. Акліматизований на Новій Зеландії.

103

Родина Сумчасті летяги, або Петаурові, Тагуанові (Petauridae Bonaparte, 1838)

11–12 видів тварин невеликого розміру: довжина тіла 12–48 см, маса 90–1900 г. Хвіст зазвичай трохи довший за тіло, у більшості видів вкритий густими волосами, в окремих видів його кінець голий і хапальний. У представників двох родів незалежно розвинулася літальна перетинка, що розтягується між передніми і задніми кінцівками. Череп дуже широкий, з розставленими дугами вилиць і вкороченим лицьовим відділом.

Населяють різнотипні ліси. Ведуть деревний спосіб життя. Денними сховищами служать порожнини у стовбурах дерев. Форми, що мають перетинку, здатні до довгих стрибків (до 120 м). Ведуть, як правило, нічний спосіб життя. Живуть в Австралії, Тасманії, Новій Гвінеї і на прилеглих островах.

Представник: тагуан жовтошиїй, або велика сумчаста летяга (Petaurus australis Shaw, 1791).

Родина Перохвості летяги, або Акробатцеві (Acrobatidae Aplin, 1987)

Нараховує 2 роди та 2 види. Зовні нагадують вовчків. Розміри дрібні: довжина тіла до 12 см, маса до 50 г. Хвіст довший за тіло, тонкий, з облямівкою з боків із подовженого волосся. Тіло вкрите густою шерстю. Схожість із вовчками посилюється наявністю на морді темно забарвлених ділянок, що утворюють маску. Характерною ознакою є хвіст, що нагадує перо. Як й інші планеруючі ссавці, мають шкірну перетинку, що з’єднує передню та задню лапи. Таким чином, вони мають здатність до ширяння на відстань до 25 метрів з дерева на дерево.

Населяють ліси. Деревні тварини, що ведуть нічний спосіб життя. На відміну від більшості дворізцевих сумчастих, живляться переважно тваринною їжею — комахами. Поширені на сході Австралії, на Новій Гвінеї.

Представник: карликова перохвоста летяга (Acrobates pygmaeus Shaw, 1793).

104

Родина Хоботноголові, або Нектарокускусові, Посуми-медоїди

(Tarsipedidae Gervais et Verreaux, 1842)

Розміри найдрібніші у ряді: довжина тіла 7–8,5 см, маса до 12 г. Хвіст трохи довший за тіло, тонкий, голий, з хапальним кінчиком. Голова з великими очима і витягнутою загостреною мордочкою. Язик дуже довгий, здатний висуватися на 2,5 см, на кінці з пензликом із щетинок. Сумка розвинена, сосків 2 пари.

Населяють сухі ліси і чагарникові зарості. Спосіб життя деревний: тварина прекрасно лазить, на землю спускається рідко і неохоче. Сховища влаштовує на деревах, часто займає пташині гнізда. Споживає пилок і нектар, для добування яких і пристосована вузька витягнута мордочка і язик з пензликом. Також поїдає дрібних комах. Самки, ймовірно, приносить на рік 2 виводки, зазвичай з 2–3 дитинчат. Фактична тривалість вагітності 21–28 діб, проте у розвитку ембріонів наявний латентний період. «Сплячі» ембріони починають розвиватися, коли дитинчата попереднього виводку переходять до живлення дорослою їжею. Поширені на південному сході Західної Австралії. 1 вид.

Представник: хоботноголовий кускус (Tarsipes rostratus Gervais et Verreaux, 1842).

Родина Посумові (Pseudocheiridae Winge, 1893)

Родина містить один вид тварин, які живляться майже виключно нектаром і пилком квітів. Довгий час їх вважали приналежними до кускусових. Це невеликі сумчасті (масою від 0,5 до 2 кг) з сильним чіпким хвостом. Кінцівки п’ятипалі, хапальні; 2 пальця на передніх кінцівках протиставлені іншим. Виводкова сумка добре розвинена та відкривається вперед.

Характерною особливістю є великі пухнасті вуха. Літальна перетинка тягнеться від коліна до ліктя. Через це в польоті згинає передні кінцівки в ліктях, а кисті тримає під підборіддям. Силует тварини у польоті трикутний, позаду тягнеться довгий та пухнастий хвіст, що відіграє роль керма. Тіло тварини вкрите шовковистою та густою шерстю.

Представник: великий летючий посум (Petauroides volans Kerr, 1792).

105

Родина Поторові, або Кенгурові щури (Potoroidae Gray, 1821)

Довжина тіла до 55 см, хвоста — 15–40 см, маса 1–3 кг. Схожі на великих гризунів, хвости повністю опушені, лапи нагадують кінцівки кенгуру — з великими і видовженими задніми лапами. Передні кінцівки менше задніх. Пересуваються стрибками або на всіх чотирьох лапах. На відміну від кенгуру у них розвинені ікла; зубів 32–34. Виводкова сумка у самок добре розвинена, відкривається вперед; розвиток ембріона, як і у кенгурових, включає діапаузу. Розмножуються кілька разів на рік; у виводку одне дитинча, якого самка носить у сумці близько 4 місяців.

Ці швидкі звірки населяють сухі біотопи, чагарникові зарості та ліси. Живуть у норах, ущелинах, будують трав’яні гнізда; ведуть нічний спосіб життя. Потору є рослиноїдними; деякі види споживають гриби і рослини. Зрідка поїдають комах. 8–9 видів населяють Австралію і Тасманію.

Представник: потору довгоногий (Potorous longipes Seebeck et Johnston, 1980).

Родина Мускуснокенгурові (Hypsiprymnodontidae Ramsay, 1876)

Найбільш архаїчні представники кенгурових. За іншими уявленнями щодо систематики, входять до родини Potoridae. Наявний один рід і вид — кенгуровий мускусний щур (Hypsiprymnodon moschatus Ramsay, 1876).

Розміри невеликі: довжина тіла 21–34 см, маса 340–680 г. Хвіст відносно короткий, близько 15 см, напівхапальний, тонкий, голий, вкритий тільки роговими лусочками. Голова з короткою загостреною мордою та невеликими вухами. Всі кінцівки п’ятипалі, протиставлення пальців відсутнє. Видова назва пов’язана з різким мускусним запахом тварин. Череп з витягнутим і вузьким рострумом і довгою діастемою.

Населяють дощові ліси, зарослі береги річок та озер. Живуть поодиноко, територіальність відсутня. Активність денна і сутінкова; сплять у середині дня та у середині ночі. Пересуваються зазвичай на всіх чотирьох кінцівках, у разі небезпеки здатні стрибати, подібно справжнім кенгуру на задніх лапах.

106

Дуже рухливі звірки, спритно забираються на повалені стволи і горизонтальні гілки. Раціон складається переважно з тваринної їжі — комах і черв’яків; меншою мірою поїдають ягоди і соковиті кореневища. Розмноження припадає на дощовий сезон; у виводку двоє дитинчат. Ареал: південно-східний Квінсленд.

Родина Кенгурові (Macropodidae Gray, 1821)

Нараховує 11–14 сучасних родів, 65 видів. Розміри сильно варіюють, часто самці більші за самок. Голова відносно невелика, з укороченою або довгою мордою. Вуха великі або укорочені, округлі або овальні, слабо або густо вкриті волоссям. Хвіст вкритий волоссям по всій довжині, у більшості представники не хапальний. Він поступово звужується від потовщеної основи до кінчика або залишається однакової товщини, іноді зі зроговілою ділянкою шкіри на кінці. У всіх кенгуру, за винятком деревних, задні кінцівки значно довші та сильніші передніх. Передні кінцівки п’ятипалі, з великими кігтями. На задніх кінцівках перший палець відсутній, невеликі другий і третій пальці з’єднані між собою шкірною перетинкою, четвертий палець сильно розвинений і несе потужний ніготь, п’ятий палець помірної довжини.

Волосяний покрив зазвичай густий і м’який. У самок добре розвинена виводкова сумка, яка відкривається вперед. З наявних чотирьох сосків зазвичай функціонують тільки два. Череп нагадує череп травоїдних копитних; має виражену діастему між іклами або різцями та щічними зубами. Різці добре розвинені; нижні та перші верхні різці особливо крупні і спрямовані вперед.

Шлунок з подовженою кардіальною залозистою областю, схожою на товстий кишечник, яка разом з еофагіальною борозною забезпечує повернення їжі у ротову порожнину для повторного пережовування. Наявна сліпа кишка. Самці мають спільну сечостатеву протоку (Россолимо и др., 2004).

У межах родини відбувалася спеціалізація у напрямку вдосконалення швидкісного рикошетного бігання на задніх кінцівках. Найбільшого розвитку такий спосіб пересування досягає у великих кенгуру. Вторинно деякі види кенгуру пристосувалися до життя на скелях або на деревах. У більшості кенгуру нічна активність. День проводять у трав’яних гніздах або неглибоких

107

норах. Окремі види мають денну активність. Наземні тварини під час живлення переміщаються на всіх чотирьох кінцівках, іноді використовуючи хвіст як додаткову опору. Всі представники, за винятком деревних кенгуру, пересуваються стрибками, використовуючи тільки задні кінцівки. Хвіст при цьому служить балансиром. Швидкість, яку можуть розвинути великі кенгуру, досягає 50 км/год. Тримаються переважно невеликими групами, що складаються з самця і кількох самок.

Кенгуру рослиноїдні: в перелік їх кормів входять різні види

ічастини рослин. Великі види кенгуру займають в Австралії

іна Тасманії екологічну нішу пасовищних копитних. Специфічна флора бактерій забезпечує ферментативний травний процес.

Для кенгуру є характерним розмноження протягом всього року і народження одного дитинчати (двійні рідкісні). Вагітність має латентну фазу: «сплячий» зародок «чекає», коли попереднє дитинча перейде на живлення дорослою їжею. В еволюційно просунутих кенгуру розмноження набуває вигляду «конвеєра»: пологи відбуваються після того, як «звільняється» один із сосків. У результаті у самки у кожен момент часу виявляється два молочних дитинчати різного віку. При цьому молочні залози виробляють різне за складом молоко.

Поширення охоплює Австралію, Тасманію, Нову Гвінею, ряд прилеглих островів, архіпелаг Бісмарка. Кілька видів роду Macropus Shaw, 1790 були акліматизовані у Новій Зеландії, один — в Європі.

Рід Гірські кенгуру, або Валабі скельні (Petrogale Gray, 1837). Хвіст дещо коротший за тіло, порівняно тонкий і практично не виконує функцію додаткової опори у разі сидіння. Ступні широкі, з розвиненими підошовними подушечками, по краю облямовані до пальців жорстким волоссям. Сумка добре розвинена, сосків 4. Поширені у гірських районах більшій частині Австралії; акліматизовані на Гавайях. Населяють скелі з наявністю деревної, чагарникової і трав’янистої рослинності. Живуть групами з вираженою соціальною структурою. Ведуть нічний спосіб життя.

Рід Деревні кенгуру (Dendrolagus Mueller, 1840). Розміри середні. Довжина тіла 50–90 см, хвоста 43–85 см. Голова досить коротка і широка. Носове дзеркальце широке. Характерно, що

108

задні кінцівки лише дещо довші, ніж великі та сильні передні кінцівки. Кігті на коротких пальцях потужні, сильно зігнуті. Другий і третій пальці крупніші четвертого і п’ятого. Хвіст дуже довгий, рівномірної товщини, весь вкритий волоссям. Хвіст не хапальний, служить в якості балансу і для опори при сидінні. Волосяний покрив дуже густий, м’який і довгий. Живуть у лісах, ведуть деревний спосіб життя, проте добре і швидко рухаються по ґрунту. З дерева на дерево стрибають до 9 м. Можуть без шкоди для себе стрибати на землю з великої висоти. Живляться листям дерев, плодами і трав’янистими рослинами. Тримаються групами, зазвичай з одного самця і кількох самок. Народжують одне дитинча, яке рік живе у сумці.

Рід Заячі кенгуру (Lagorchestes Gould, 1841). Розміри дрібні. Назва тварин вказує на зайцеподібні зигзаги, які, кидаючись, роблять ці тварини, коли їх потурбувати. Довжина тіла 37–52 см, хвоста 25–46 см. Самки більші за самців. Носове дзеркальце відсутнє або є дуже малим. Вуха короткі або середньої довжини. Задні кінцівки та їх пальці подовжені. Хвіст потоншується від основи до кінчика та служить опорою у разі сидіння. Є мешканцями трав’янистих степів, саван і степів із заростями чагарників. Активність нічна. Можуть здійснювати стрибки до 2–3 м довжиною. Тримаються поодинці. Іноді копають нори, в яких влаштовують гніздо. Живляться трав’янистою рослинністю. Поширені у Південному Уельсі, Південній та Західній Австралії.

Рід Кенгуру (Macropus Shaw, 1790). 25 сучасних видів. Найбільший рід родини. Іноді сюди включають в якості підродів також роди Філандери і Валабі болотні; інші дослідники, навпаки, залишають у роді Macropus тільки 6 крупних видів, розподіляючи всі дрібні види за двома згаданими родами.

Види цього роду чітко розбиваються на дві розмірні групи. Валабі мають середні розміри: довжина тіла 40–80 см (рідко до 1 м), маса 2,5–24 кг. Гігантські кенгуру — найбільші із сучасних сумчастих: довжина їх тіла 85–160 см, маса до 90 кг. Морда витягнута; вушні раковини великі та широкі, вкриті шерстю. Передні кінцівки короткі, задні — дуже потужні, як і вся задня частина тіла. Хвіст лише трохи коротший за тіло, з товстою основою, м’язистий, служить додатковою точкою опори, коли тварина сидить. Він навіть здатний витримати повну

109