4. Наголос як складова частина літературної вимови

Посилення голосу на одному із складів називається наголосом. У процесі мовлення не всі склади вимовляються з однаковою силою. Дотримання норм наголошення й вимови є одним з основних показників культури усного ділового мовлення.

Український наголос має такі особливості:

а) Він вільний, тобто не закріплений за певним складом слова: дужий, спроможний, документ. (Порівняйте, у франц. мові наголошеним є останній склад слова: акварель, гурман).

б) Він рухомий, тобто може переміщуватися з однієї частини слова на іншу при словозміні або словотворенні: слово - словам, високий - високо.

За допомогою наголосу іноді розрізняють лексичні значення слів: характерний - характерний (притаманний багатьом).

Поширена помилка в усному мовленні - змішування наголосів різних мов, особливо російської та української: дочка (рос.) - дочка (укр..); одиннадцать (рос.) - одинадцять (укр..); четырнадцать (рос.) - чотирнадцять (укр.); опережение (рос.) - випередження.

Але для окремих груп слів можна виділити такі акцентні закономірності:

1. В іменниках чоловічого роду з префіксом наголос переважно падає на префікс: запит, розгляд, розмір, розпад, наклеп.

2. Наголошений префікс мають іменники з суф. -ок: розвиток, напрямок, залишок.

3. Іменники середнього роду, утворені від дієслів, мають наголос такий, як інфінітив: писати - писання, питати - питання, вживати - вживання. Але у двоскладових словах такого типу наголошується останній склад: знання, звання, спання.

4. Іменники на - щина, - чина зберігають наголос іменника від якого утворені: Київ - Київщина, Донецьк - Донеччина.

5. У дієсловах, утворених від вищого ступеня прикметника, наголос стоїть перед суфіксом - іш, - ш: кращати, меншати, густішати.

6. Дієслова 1, 2 особи множини мають наголос на закінченні, якщо у формах дійсного способу однини наголошеним є закінчення: несу, несеш - несемо.

7. У дієсловах, що в жіночому роді минулого часу мають наголос на закінченні, такий же наголос залишається і в множині: була - були, взяла - взяли.

У словниковому складі української мови зафіксовано немало слів, які вживаються з подвійним наголосом. Це переважно іменники та дієслова. Такий наголос має велика кількість, наприклад, віддієслівних префіксальних та префіксально-суфіксальних іменників із префіксами за-, на-, про-, при-, пере-, роз-(договір і договір, переспів і переспів, пригорок і пригорок).

Ряд іменників чоловічого роду із суфіксами -ник, -ач, -ець, -ар(яр), -ер(довідник і довідник, доповідач і доповідач, володар і володар).

Подвійне наголошення мають і деякі іменники жіночого роду: чайна і чайна, а також префіксальні іменники з префіксами за-, по-, під-, при-, роз-(загадка і загадка, усмішка і усмішка).Іменники із суфіксами -ин, -иц, -ість, -изн(самотина і самотина, беззахисність і беззахисність).

Дуже часто мають подвійний наголос і прикметники із суф. -ов(світанковий і світанковий, дніпровий і дніпровий); із суф. -н, -ан, -аст(жалібний і жалібний, бажаний і бажаний, сміливий і сміливий).

Дуже багато дієслів також має подвійне наголошування (бовкнути і бовкнути, сьорбати і сьорбати, штурхати і штурхати).

Щоб робити менше помилок у наголошуванні слів, потрібно всі сумнівні слова звіряти зі словниками, бажано недавніх видань.

В усному мовленні чималі труднощі становить наголошування різних прізвищ. Так, значна частина прізвищ у відмінкових формах однини вживається з наголошеним суфіксом: Галаган, Білан, Побелян, Борисян.Одні з них у непрямих відмінках зберігають суфіксальний наголос, інші мають наголошене закінчення (Галагана, Білана, Побеляна, Борисяна). Бувають прізвища із кореневим наголосом: Нерет, Короп, Бортник. Наголошені закінчення, як правило, мають двоскладові прізвища на -ко:Ляшко, Буцко, Мицко. Прізвища на -енко мають як кореневе, так і суфіксальне наголошення. Це залежить від сталості чи рухомості наголосу тих слів, від яких вони походять: Лук'яненко, Титаренко, Мірошниченко, Назаренко; прізвища на - щенко вживаються лише з наголошеним коренем: Ващенко, Глущенко, Тищенко,у прізвищах на -ченконаголос також здебільшого припадає на корінь: Демченко, Зінченко, проте, якщо в таких прізвищах перед чє голосний, то в них наголошується суфікс: Вербиченко, Новиченко, Колениченко.

За допомогою наголосу розрізняються однакові: а) імена і прізвища; б) чоловічі імена по батькові і прізвища, наприклад: Богдан (ім'я), Богдан (прізвище); Павлик (ім'я), Павлик (прізвище), Павлович (по батькові) і Павлович (прізвище), Іванович (по батькові) і Іванович (прізвище).

Прізвища наголошуться так як і загальна назва цих слів: Коваль, Гусак, Новак,

Співак, а не Коваль, Гусак, Новак, Співак.