Dverij_-_SOPILKA_(shkola_gry)_chast-1

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	39

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	40

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	41

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	42

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	43

ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ВЧИТЕЛЯ

Книгу «Сопілка» укладено для дітей, які бажають навчитися гри на десятиотвірній хроматичній сопілці конструкції Дмитра Демінчука. Музичний та методичний матеріал книги придасться також початкуючим скрипалям, цимбалістам, бандуристам, кларнетистам й ін.

Зогляду на тактильний досвід початківців сопілкові аплікатури подаються

укнизі від найпростішої до найскладнішої. Строго дотримано принципу поступовості в ускладненні ритмів, у розширенні діапазону. Подані під нотоносцями рядочки слів посприяють швидшому запам’ятанню мелодій, перетворять німі нотні схеми на живу, зрозумілу дітям музику.

Переважна більшість запропонованих творів– українські народні пісні,

марші й танці, бо, – як писав Карл Орф, – тільки на фольклорному матеріалі діти можуть найповніше виявляти свою творчу винахідливість.

Коротка довідка про сопілку

Поздовжня свисткова флейта, яку в Україні називають сопілкою, здавна відома багатьом народам світу. Одна з найдавніших – кістяна дудочка з рогу оленя, знайдена українськими археологами на Чернівеччині біля села Молодове. Її вік – 20 тисяч років.

До недавньої пори більшість народних музик-сопілкарів грало на власноручно виготовлених інструментах (що певно й зумовило появу приказки“Всяк чоловік у свою сопілку грає”). Для дитячих розваг виготовлялися маленькі дитячі сопілочки та сопілки-іграшки. Останніми роками саморобнудіатонічну сопілку (яку так високо поціновував Станіслав Людкевич: Сопілка – інстру-

мент найбільше предиспонований для самостійного віртуозного виконавства)

витісняє з ужитку сопілкахроматична. За своїми виконавсько-технічними можливостями вона стоїть значно вище і від своїх попередниць, і від сучасних зарубіжних аналогів.

Нині сопілка є провідним мелодичним інструментом в оркестрах таан самблях народної музики. З успіхом використовується як спеціальний та додатковий інструмент у музичноосвітніх закладах. Використовується вона й у домашньому музикуванні, музичному вихованні дітей у загальноосвітніх школах та позашкільних закладах освіти.

Про організацію навчально-виховного процесу

Незначне фізичне навантаження, яке створюється під час гри на сопілці, позитивно впливає на загальний стан здоров’я, зміцнюючи легені та покращуючи ритм дихання. Тому, на відміну від інших духових інструментів, до занять на сопілці можуть приступати діти вже з п'яти-шести років.

Сопілкові заняття за цією книгою можна проводити індивідуально, із невеликою групою дітей, а можна й із цілим класом одночасно(необхідно лише подбати, щоб сопілки дітей строїли поміж собою).

Починати урок доцільно з легших завдань, щоб учні вже на самім початку уроку відчули задоволення від успішно виконаної роботи. Якщо діти зіткнуться

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	44

з непіддатливим завданням, то його слід пропустити і взятися за наступне. Через декілька уроків можна повернутись до “непіддатливого завдання” ще раз.

У процесі навчання фактично виключається свобода дій, характерна для дитячих ігор, де об’єкт діяльності[наприклад, іграшку] вибирає дитина, і де тривалість гри залежить тільки від її бажання. Врахувавши це, учитель повинен уміти так подавати педагогічно-необхідні завдання, щоб дитина сприймала їх, як свобідно нею вибрані. Книга «Сопілка» створює добрі умови для вибору дидактично однозначних, але суб’єктивно (для учня) цілковито різних учбових завдань.

Діти, як правило, завжди намагаються зберегти незалежність своєї пізнавальної діяльності. Тому, організовуючи навчальну діяльність дітей, бажано якнайчастіше застосовувати дослідницький, проблемно-евристичний метод

навчання (від грец. εύρηκα – я знайшов!), під час якого учні якби заново відкривають закони, правила, способи вирішення деяких завдань.

Кожна дитина прагне до самовдосконалення. Тож про способи зміцнення волі, уваги, пам’яті й ін. вже можна говорити з наймолодшими учнями.

Діти здебільшого ставлять собі оцінку не за якість виконаної роботи, а за вкладені зусилля та за формальний результат цих зусиль(знаю твір напам’ять аж до кінця, знаю до половини). Для розвитку самокритичності– проводьте хвилинки-розмови “сам із собою”, під час яких учень уголос розмірковує про свою роботу, про якісний результат своєї праці.

Добре формує оцінювальну діяльність дітей (якщо йдеться про музику) колективний розбір дітьми достоїнств виконання твору. Для цього вчитель демонструє дітям два-три фонозаписи однієї і тієї ж п’єски з добре відчутною різницею в якості виконання.

Діти, порівнюючи записи, звертають увагу один одного на різницю в темпах, на різницю в настроях, характері виконання, на дотримання текстової точності тощо.

Щоби створити найсприятливішу для занять музикою атмосферу, вчитель завжди повинен розмовляти з учнями(співати, грати на інструменті) спокійно, стримано, неголосно. Ні в якому разі не можна висміювати дітей за невдало виконане завдання, принижувати їх гідність грубістю, окриками.

На думку академіка В.Сухомлинського дітей слід виховуватирадістю успіху, а тому не можна ставити поганих оцінок молодшим школярам. Робота дітей, безумовно, повинна оцінюватися, але так, щоб у них закріплювалося бажання добре вчитися. Для цього необхідно звертати увагу на кожен, хоч і найскромніший успіх учня у навчанні.

Музичні здібності, на думку вчених, ведуть своє походження із домовних форм звукового спілкування дитини з матір’ю. Вже у перші місяці життя немовля реагує на зміну інтенсивності, висоти, ритму, тембру в голосі матері. Подібні варіації звуків можна помітити і в голосових реакціях самої дитини.

Звукова інформація потрібна дитині не менше, ніж зорова, тому в приміщеннях, де є маленькі діти, доцільно створювати ледь чутний музичний фон. Для цього надається тільки приємна, лагідна музика.

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	45

Дворічні діти люблять “бавитися словом”, уміють насолоджуватися звуковим складом слів, ритмом мови. Відомі педагоги радять якомога раніше починати читати дітям вірші – щонайкращі вірші, у тім числі й героїчний епос. Якщо з якоїсь причини цей, найбільш сприятливий для засвоєння мови, час буде упущено, то наверстати прогаяне виявиться дуже трудною справою.

Дошкільнята чутливі до кольору. Вони люблять кольори, часто використовують їх як засіб оцінювання(кольори “зла” і “добра”, на думку дітей, завжди різняться між собою).

Для розвитку дитини важливо, щоб вона завжди мала “поживу” для очей, – чи то у формі різноколірних брязкалець, підвішених над ліжечком немовляти, чи то у формі “подорожей у різнобарв’я природи” (для дітей 3-х і більше років).

У п’ять років діти вже розуміють різного роду умовні та схематичнізо браження, швидко навчаються користуватися планом, нескладним кресленням.

Вчені звертають увагу на той факт, що у дошкільнят та молодших школярів їх первинні відчуття ще не достатньо диференційовані. Діти ніби “купаються” в радісному відчутті життя з його барвами, лініями, формами, звуками та запахами.

Первинні естетичні переживанння дошкільнят і молодших школярів, породжені їх допитливістю, активністю та нестримною енергією, – дуже сильні. Погляд дитини часто зупиняється на тому, що вже не зацікавлює дорослого, викликаючи у неї захоплення і глибокі переживання.

Дитина тішиться, що колір неба може бути і синім, і білим, і чорним, і помаранчевим; тішиться, що муха уміє ходити по стелі“догори ногами”; що киця має пальчики-подушечки і ховає туди кігтики. Дитина щоразу стає “першовідкривачем”, “першопоціновувачем”; щоразу опиняється у стані“першої людини на новій землі”. Ця яскравість вражень та емоційна чутливість дитини на першосигнальне сприйняття кольорів і звуків, інтонацій і ритмів, робить дитину потенційно здатною до розуміння і засвоєння“змістової суті” засобів мистецької виразовості, до спілкування з творами високого мистецтва.

“Підлітку, – пише психолог Мелік-Пашаєв (див. кн. Педагогика искусства и творческие способности. – М.: Знание, 1981), – при всіх його перевагах перед першокласником у загальному розвитку, нелегко уперше відчути змістову значимість кольору та ритму, мелодику поетичного слова, всього того, що він уже звик пропускати повз вуха та очі як малопотрібний додаток до сюжету.

Якщо ж чутливість до даних моментів буде своєчасно розвинута, усвідомлена та утверджена власними творчими спробами дитини, то ця чутливість уже ніколи не покине її і буде лише збагачуватися надбаннями наступних років життя”.

Про творчі завдання

Опанування різнорідними видами мистецької діяльності– не самоціль, а важливий засіб розвитку творчих здібностей дитини. Якщо випустити це з уваги, що то навчання музики (малювання, співу тощо) може перетворитися у звичайнісіньке “натаскування”, яке немає ніякої педагогічної цінності.

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	46

Учитель музики (керівник гуртка) повинен пам’ятати, що звуження обсягу поставлених перед дитиною завдань тільки до запам’ятання виконавських рухів (необхідних для правильного відтворення мелодії), може призвести до втрати дитиною інтересу як до сопілкових уроків, так і до музики в цілому. Це у свою чергу може стати причиною“естетичної інфантильності”, яка робить і дітей, і дорослих безпорадними перед лицем художніх творів.

Тільки цілісна система творчих завдань, які поступово ускладнюються, і які вимагають знаходження щоразу нових засобів художньої виразності(у поезії – рима, влучність слова; в образотворчому мистецтві – колір, композиція, характер ліній; у музиці – штрих, темп, динаміка, агогіка тощо) може захопити дитину мистецтвом, пробудити потребу висловлювати свої думки, прагнення, мрії засобами мистецтва.

Окрім різноманітних творчих завдань, пропонованих у змісті занять, бажано періодично виконувати з дітьми ще й такі:

а. придумати вірш, казку, маленьке оповідання на тему пісні; б. намалювати картинку до пісні; в. виліпити фігурки її персонажів із пластиліну;

г. скласти музичний ребус, кросворд.

Показавши картинку, – можна попросити дитину придумати розповідь:

що було до цього моменту?, що буде потім?

Давши якийсь предмет (напр., олівець), попросити дитину перелічити усі можливі способи його застосування (- писати, малювати, бути указкою і т.п.).

Можна запитати дитину: на що подібна оця хмаринка?

(- на голову велетня, дерево, палац ...).

Можна запропонувати дитині вгадати й описати настрій та характер якого небудь умовно оживленого предмета. Наприклад:

Якби ця цибулина та іграшковий вертоліт були живими істотами, то як би вони себе поводили, що і як говорили б одне одному?

Висловлюючи свою думку щодо виконаного учнем творчого завдання, вчитель, безумовно, завжди зможе дещо підказати дитині. Лише не слід безапеляційно вказувати учневі, що тільки так (а не інакше) треба думати, малюва-

ти, рифмувати, імпровізувати, фантазувати.

При обговоренні будь-якого творчого завдання дитині потрібен інтерес учителя до її творчого задуму. Потрібна і дружня порада, але дана у такій формі, щоб дитина мала право цю пораду відхилити.

Необхідна дитині також і повага до результатів її праці. Тому бажано, щоби вчитель влаштував у своєму класі постійно діючу виставку-стенд кращих робіт учнів. Тут можуть виставлятися малюнки, аплікації, самостійно придумані віршики, пісні. Можна дати і картки з правильно вирішеною учнем арифметичною задачею чи каліграфічно переписаним текстом.

На думку академіка Ш.Амонашвілі кращі роботи дітей варто зшивати у спеціальні книжки. Такі книжки завжди будуть цікаві і батькам дітей, і їх друзям. Але особливо дорогими вони стануть через декілька років самим авторам, як згадка про своє дитинство.

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	47

ЗМІСТ ЗАНЯТЬ

Вивчення ноти СІ

1.Познайомившись зі своїм новим учнем(учнями), розпитайте чи любить він слухати музику, малювати, ліпити?

2.Запропонуйте учневі взяти участь у маленькому концерті:

а. заграйте самі; б. дайте послухати магнітофонні записи із виступами старшокласників;

в. попросіть учня заспівати, продекламувати вірш, розповісти байку. 3. Дайте учневі олівець і попросіть показати вправність своїх пальчиків:

а. нехай учень разів 10-20 зробить по черзі місточок та ріжки (лівою рукою, правою рукою, обома руками);

б. взявши олівця двома пальчиками (підківкою), хай учень навчиться змінювати вказівний палець на середній, на безіменний, на мізинець. Простежте, щоб під час зміни пальчиків олівець не хитався.

в. хай учень ще раз повторить два попередні завдання, – але на цей раз хай перекочує олівець між пальчиками вперед-назад. Заплющивши очі, хай постарається пучками пальців якнайясніше відчути гостроту ребер олівця та гладеньку поверхню його граней.

Для досягнення витонченої чутливості рук автори книги «Музична грамота в моделях» Я.Михайлюк та О.Цалай радять“перекочувати між пальчиками” уявні горошинки – легко дотикатися пальчиками лівої руки до пальчиків правої і робити невеликі колові рухи, що імітують котіння горошини. Під час дотику пучки пальців повинні відчути “пощипування іскорок нашого біоструму”.

4. Давши учневі сопілку, покажіть як треба затуляти аплікатурні отвори.

На перших порах хай учень кладе пальці на сопілку починаючи від мізинчиків, затуливши ними бічні отвори.

5. Прочитайте з учнем пісню "Ой виходьте, дівчата" (сторінка 38).

Хай учень, граючи ноту СІ, тримає сопілку п’ятьма пальчиками правої руки. Ліва рука у цей час відпочиває за спиною.

Щоб СІ “не плавало”, дути в сопілку слід рівномірно, без поштовхів. 6. Розгляньте з учнем малюнки на сторінці 2.

Поясніть учневі, як співвідносяться зображені у квадратиках тривалості нот: “На один крок хлопчика (на одне та ) припадає два кроки качечки (ті ті ). Чотири удари копитцями коника (туку-туку) теж рівні кроку хлопчика”.

7. Проведіть із учнем гру "Ритмічний диктант":

а. вчитель проплескує в долоні нескладний ритмічний зворот. Наприклад:

б. учень розшифровує його складами ритму (тукутуку та–– ті ті та–– ). Якщо диктант виявиться заважким, то хай учень розповість його:

Спочатку процокав копитцями коник, потім я чув один крок хлопчика, за хлопчиком дрибуляла качечка, а за нею знову йшов хлопчик.

8. Щоб не перевтомити учня, кожні 15-20 хвилин проводьте з ним коротенькі фізкультхвилинки.

Ó Р.Є. Дверій. СОПІЛКА. Част.1	48