tema_6

Різновидом неаргументованої соціальної взаємодії – наслідування (слідування прикладу, зразку). Наслідування – один із засобів соціального научіння, оволодіння соціальним досвідом. Наслідування може бути зовнішньо і внутрішньо мотивованим, осмисленим. На зовнішньому наслідуванні основані такі соціально-психологічні явища, як звичаї та мода.

У процесі наслідування здійснюється не просте прийняття зовнішніх особливостей поведінки, як при зараженні, а відтворення індивідом рис і образів поведінки інших людей, тобто більш активний спосіб засвоєння.

У дорослої людини наслідування виступає допоміжним засобом освоєння соціальної дійсності. За зразок приймаються, як правило, зовнішні властивості поведінки, але цей процес не зачіпає стійких особистісних характеристик суб’єкта. У дорослих наслідування має місце у тих випадках, коли є відсутньою можливість використовувати інший спосіб оволодіння новими діями (наприклад, при оволодінні робочими навичками, елементарними професійними діями). Зазвичай основним шляхом оволодіння нової інформації у дорослих є активні способи формування та засвоєння знань. Тому механізми наслідування є значно складнішими. Вони стикаються з критичністю особистості дорослого по відношенню до впливів, що здійснюються на нього, а також із зворотною увагою особистості на об’єкт, що впливає. Ці взаємодії особливо ускладнюються у групі. У груповому контексті при засвоєнні зразків поведінки, що спостерігаються індивідом, проявляються два плани наслідування: чи певній людині (частіше – лідеру), чи нормам поведінки, які вироблені у групі. У останньому випадку ми стикаємося із проблемою конформізму, тобто тиску групи на індивіда.

Однією із розповсюджених форм психічної взаємодії є конформність (від лат. уподібнення). Конформність – уподібнення соціальним стандартам, що вимагаються, поступка особистості соціальному тиску.

Якщо наслідування – відтворення тих зразків поведінки, які відповідають установкам особистості, то конформність – підкорення тим вимогам групи, які суперечать установкам і позиціям даної особистості. Конформні індивіди – особи, які відчувають підвищений тиск з боку значущих осіб.

Непідкореність особистості стандартним нормам називається нонконформністю. Нонконформність може бути основана як на вищій ідейній принциповості особистості, так і на анархічному неприйнятті соціальних норм та законів. Та і друга форми поведінки є такими, що відхиляються – девіантною – поведінкою.

Навіювання – це форма цілеспрямованого, неаргументованого впливу однієї людини чи групи на іншу чи на групу. На відміну від повідомлення і переконання, в ситуаціях навіювання інформація засвоюється некритично, неаргументовано. Явище навіювання («сугестії») давно відзначено у психології та запозичене із медичної практики та практики виховання.

Відома низка умов, від яких залежить ефективність навіювання:

а) вплив віку (діти та підлітки більш схильні ніж дорослі);

б) психічний та фізичний стан дорослих (люди втомлені і фізично ослаблені швидше піддаються навіюванню);

в) авторитет того, хто навіює, особливо керівника та лідера, який створює ефект довіри до джерела інформації. Авторитет довіри проявляється не тільки по відношенню до особистості керівника, але і до групи, яку він представляє. Авторитет може впливати шляхом «опосередкованої аргументації», яка замінює при навіюванні пряму логічну аргументацію.

Феномен навіювання проявляється у тісному зв’язку з явищем соціальної перцепції, згуртованості. Важливим фактором навіювання може виступати соціальна установка, що склалася раніше. Так, притаманна співробітникам установка на необхідність підкорятися керівнику підвищує ефект навіювання. Феномен навіювання пов'язаний також із конформністю індивіда і тим самим із питанням групової згуртованості.

Ефект навіювання має місце у таких сферах соціального впливу, як пропаганда та реклама. При пропагандистському впливі, який апелює до емоцій аудиторії, у значній мірі використовується навіювання. Якщо ж пропаганда у більшій мірі розраховує на логіку і свідомість людей, то в ній переважає метод переконання.