4. Необережність та її види

Необережність, як і умисел, – це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці та безпеки виробництва, окремих службових злочинів.

У ч. 1 ст. 25 КК зазначено два види необережності: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувача на їх відвернення.

За ч. 3 ст. 25 КК необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (див., наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконструйовано за ознаками матеріального складу злочину. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250 КК), правила міжнародних польотів (ст. 334 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму та вид вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності).

Злочинна самовпевненість, як і інші види вини, характеризується двома ознаками – інтелектуальною та вольовою.

Як видно з тексту норми (ч.2 ст. 25 КК) законодавець не визначає психічне ставлення особи до свого діяння, і це дало підстави окремим науковцям стверджувати, що усвідомлення суб’єктом суспільно-небезпечного характеру свого діяння не входить до змісту інтелектуального моменту злочинної самовпевненості. Більш логічною та правильною вбачається інша точка зору науковців, які вважають, що передбачення суспільно-небезпечних наслідків неможливе без усвідомлення особою небезпеки вчинюваних дій. Якщо особа не усвідомлювала небезпечного характеру своїх дій, вона б не намагалася певним чином нейтралізувати їх можливі наслідки.

Отже першою ознакою інтелектуальної сторони злочинної самовпевненості є усвідомлення особою суспільно-небезпечного характеру свого діяння.

Другою ознакою інтелектуальної сторони цього виду необережності є передбачення особою можливості настання суспільно-небезпечних наслідків. На відміну від непрямого умислу, який передбачає можливість настання наслідків, за злочинної самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання таких наслідків. Винний усвідомлює, що взагалі такі дії можуть призвести на суспільно-небезпечних наслідків, але виключає можливість реалізації небезпеки у конкретному випадку.

Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає у тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на відвернення наслідків при активному небажанні їх настання. Винний може розраховувати на цілком реальні, певні обставини, які за своїми властивостями, зв'язками здатні відвернути настання наслідків. Це можуть бути її власні, особисті якості (спритність, уміння, досвідченість, майстерність) та розрахунок на власні сили, поведінку потерпілого, дії інших осіб, тварин, природні процеси, дію механізмів тощо.

Наприклад водій автомобіля значно перевищуючи швидкість руху усвідомлює, що така його поведінка може призвести до наїзду на пішохода та завдати йому тілесних ушкоджень, проте він сподівається, що з ним, як досвідченим водієм, який керує новим і справним авто такого не відбудеться. В даному випадку водій розраховує на свою професійну майстерність, досвід керування, технічний стан автомобіля, належний стан дорожнього покриття, обережну поведінку пішохода тощо. Проте його розрахунок, виходячи з конкретних обставин виявився хибним і він здійснив наїзд на пішохода.

У слідчій та судовій практиці особливі труднощі викликає відмежування самовпевненості від непрямого умислу, адже і за інтелектуальними, і за вольовими ознаками зазначені види вини мають певну схожість. Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння та передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Разом із тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі – реальну конкретну можливість їх настання. Особа, діючи з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком ймовірно за даних конкретних умов може спричинити суспільно небезпечні наслідки та чітко їх усвідомлює. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини за інтелектуальною ознакою.

За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає розрахунку на їх відвернення. Наприклад, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, що знаходиться посеред широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія та судова практика розглядають такі випадки як учинені з непрямим умислом.

Злочинна недбалість полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити.

На думку одних науковців, вольова ознака злочинної недбалості взагалі відсутня, оскільки обсягом свідомості особи злочинні наслідки взагалі не охоплюються, на думку інших – вона полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує власні інтелектуальні та психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам.

На відміну від злочинної самовпевненості, при злочинній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно-небезпечних наслідків, а отже, не усвідомлює і суспільної небезпечності своїх дій. Не передбачення особою суспільно-небезпечних наслідків не означає відсутності будь-якого психічного ставлення до настання таких наслідків, а є особливою формою такого ставлення, свідчить про зневагу особи до вимог закону, правил соціальної поведінки, інтересів інших осіб.

Інтелектуальна ознака злочинної недбалості таким чином характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного нею діяння (дії або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків від цього діяння.

При визначенні злочинної недбалості в поведінці особи важливе місце посідає встановлення обов'язку і можливості суб'єкта передбачити суспільно небезпечні наслідки. Обов'язок, або повинність, передбачити наслідки (”повинна була”) в теорії кримінального права називають об'єктивним критерієм злочинної недбалості; можливість або спроможність передбачення (”могла”) – суб'єктивним критерієм.

Об'єктивний критерій злочинної недбалості базується на вимогах персональної відповідальності суб'єкта. Цей критерій означає обов'язок конкретної особи передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків при здійсненні нею дій, що потребують додержання певних заходів обережності. Такий обов’язок на особу можуть покладати: закон; службовий стан; фах (професія) – лікар, вихователь, водій тощо; прийняття на себе особою обов’язку за угодою, дорученням; родинні стосунки (батьки зобов’язані оберігати і утримувати дітей); правила суспільного співжиття.

Цей критерій носить назву об’єктивного тому, що він рівний, однаковий для всіх і не залежить від особливостей суб’єкта. Тобто це вимоги до передбачливості, які можуть бути висунуті до любої особи, яка займає певну посаду, займається певною діяльністю, яка має певний життєвий досвід. Наприклад до любого водія ми можемо висунути ті вимоги, які витікають з правил дорожнього руху та експлуатації транспорту.

Якщо буде встановлено, що певна особа не була зобов’язана передбачити настання наслідків, то вона не може бути визнана винною в їх настанні.

Суб’єктивний критерій – це можливість (спроможність) особи передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. Для визначення факту – могла чи не могла певна особа передбачити в певний умовах і обставинах настання таких наслідків враховуються суспільні, фізичні, психічні властивості та особливості саме цієї особи, її професійні якості і зокрема : її вік; освіта; фах (професія); стан здоров’я; фізичні чи психічні вади; досвід роботи; стать та інше.

Наприклад медична сестра зробила хворому укол кокаїну замість пеніциліну, внаслідок чого настала смерть. Враховуючи освіту, фах, досвід роботи, можна зробити висновок, що медсестра могла відрізнити ці ліки, якби проявила хоча би мінімум уваги до цього, а тому вона могла передбачити настання таких наслідків.

У деяких випадках злочинна недбалість виявляється в нехтуванні дуже простих, для всіх зрозумілих вимог чи правил співжиття – бути більш обачним, запобігливим при певних обставинах.

Наприклад, доросла особа залишила на кухні в стакані отруту для паразитів, а дитина випила і отруїлася. За таких обставин доросла людина з певним життєвим досвідом повинна була і могла передбачити наслідки своїх дій, так як вона знала небезпечні властивості отрути.

Злочинна недбалість є тільки там і тоді, коли є сукупність обох критеріїв – об’єктивного та суб’єктивного, тобто коли особа повинна була і могла передбачати настання небезпечних наслідків своїх дій. Оскільки в законі ці критерії поєднані сполучником “і”, то лише їх сукупність утворює вину – злочинну недбалість. Відсутність хоча би одного з них означає , що шкода заподіяно невинно і свідчить про відсутність вини.

Наприклад, Н. притягнуто до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідувачкою магазину, вона не перевірила якість ремонту печі. При користуванні нею в магазині виникла пожежа через те, що ремонт печі був неякісним. Суд, аналізуючи суб'єктивну сторону діяння, що його припустилася Н., встановив, що вона не зобов'язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок неякісно проведеного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив до кола її службових обов'язків. Справу щодо Н. було припинено через відсутність вини.

В наведеному прикладі мав місце казус (випадок) – невинне заподіяння шкоди, яке не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Казус має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з діянням (дією або бездіяльністю) особи, яка, однак, не тільки не передбачала можливості їх настання, а й не могла їх передбачити. Казус (випадок) виключає вину в поведінці особи, а отже виключає кримінальну відповідальність за відсутністю складу злочину (зокрема, вини) в поведінці особи.

Наприклад громадянин А. купив на ринку мішок з пшеницею. З цього продукту була приготовлена каша, якою члени його родини отруїлися. Як було встановлено, в пшениці була отрута від гризунів. В даному випадку має місце казус, оскільки А. не передбачав і не міг передбачити, що в пшениці є отрута.