- •58. Руїна: причини, ознаки, наслідки.
- •59. Якого гетьмана і чому називають «сонцем доби Руїни»?
- •60.Московсько-козацькі стосунки доби руїни:чому сторони ен розуміли одна одну? московсько-козацькі стосунки доби руїн? чому сторони не розуміли одна одну?
- •62. Україна в кінці XVII - на початку XVIII ст. Іван Мазепа: внутрішня та зовнішня політика.
- •63.Характеристика Конституції п. Орлика.
- •64.Гайдамаки та опришки: історичне значення.
- •66.Ліквідація Запорізької Січі та гетьманства: причини та наслідки.
- •68. Кирило-Мефодіївське братство. Т.Г.Шевченко.
- •69.Українське національне відродження кінця XVIII - початку xіx ст.: причини, етапи, наслідки.
- •70).Закріпачення селян Катериною п та основні ознаки кріпосницької системи в Україні у першій половині XIX ст.
- •73.Західноукраїнська народна республіка: виникнення, історична доля
- •75.Зародження та становлення в Україні політичних партій наприкінці XIX - на початку XX ст.
- •78.Німецько—австрійська окупація України. Гетьманування Павла Скоропадського (1918 р.).
- •79.Директорія унр (1918-1920 рр.). В.Винниченко, с.Петлюра.
- •82.Україна в умовах неПу.
- •83.1-Й Всеукраїнський з'їзд рад. Проголошення в Україні радянської влади.
- •86.Колективізація сільського господарства в Україні, методи її здійснення.
- •88.Процес формування тоталітарного режиму в срср і Україна. Доля української інтелігенції.
- •89. Чим можна пояснити масовий характер репресій?
- •97. Оун-упа в роки другої світової війни і в повоєнні роки (1941-1952 рр.).
- •98. Економіка України в період повоєнної відбудови (1945-1955 рр.).
- •100. Соціально-політичне та культурне життя в Україні в період Хрущовської відлиги (1945-1955 рр.).
- •101. Соціально-економічний розвиток України в другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст.
- •103. Суспільно-політичне життя в Україні у другій половині 60-х - першій половині 80-х рр. XX ст. Дисидентський рух.
- •105. Проголошення незалежності україни
- •107. Прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, її значення. Конституційна реформа 2004 р. І ставлення до неї різних політичних сил.
- •108. Політичні партії та рухи в Україні на сучасному етапі (1991 -2012).
- •110. Міжнародне становище та зовнішня політика Української держави на сучасному етапі (1991-2012).
- •111. Помаранчева революція 2004 р.: реальність чи політико-ідеологічна фікція?
108. Політичні партії та рухи в Україні на сучасному етапі (1991 -2012).
Політична партія - це організація, що об’єднує на добровільній основі найактивніших представників тих чи інших класів, соціальних верств та груп.
В сучасній Україні ідеї політичного плюралізму і багатопартійна політична система дістала своє закріплення на конституційному рівні, який виражається в признанні права громадян на об’єднання в політичні партії і громадські організації, організації суспільного життя на принципах політичного, економічного і ідеологічного блага. Політичні партії в Україні намагаються сприяти формуванню і вираженню політичної свободи громадян, приймають участь у виборах. Крім Конституції статус політичних партій в Україні закріплено в Законі України “Про об’єднання громадян”, а також у виборчому законодавстві.
Згідно з інформацією Міністерства юстиції України на травень 2010 року в Україні офіційно зареєстровані 180 політичних партій. В останніх виборах до Верховної Ради брали участь 107 політичних партій, 16 з яких стали парламентськими. Основними є: Українська республіканська партія «Собор» (заснована 5 листопада1990) Комуністична партія України (5 жовтня 1993); Партія захисників вітчизни (7 липня 1997); Партія регіонів (6 листопада 1997); Українська соціал-демократична партія (12 грудня 1998); Народний союз «Наша Україна» (22 березня 2005); Громадянська партія «ПОРА» (23 березня 2005). Партії об’єднуються у блоки:Блок Юлії Тимошенко (Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина», Українська соціал-демократична партія,Партія «Реформи і порядок»); «Наша Україна — Народна самооборона» (Народний союз «Наша Україна»,Народний рух України, Українська республіканська партія «Собор», Партія «Християнсько-демократичний союз», Партія захисників вітчизни, Політична партія «Вперед, Україно!», Українська народна партія,Громадянська партія «ПОРА», Політична партія «Європейська партія України»); Блок Литвина (Народна партія, Трудова партія України).
Питання взаємин інститутів влади і громадянського суспільства – це одне з корінних питань соціуму, від якого залежить його політична облаштованість і стабільність. Це пов'язано з тим, що громадянське суспільство визначає зміст інститутів влади, а характер інститутів влади, у свою чергу, впливає на розвиток громадянського суспільства. Не існує єдиної й універсальної моделі взаємодії громадянського суспільства і інститутів влади, проте в основі лежить роль демократичної держави, як уособлення влади і представника громадянського суспільства. Взаємодія між інститутами влади і громадянським суспільством є важливим у визначенні умов економічної, професійної, політичної та соціальної діяльності громадян. Хоча основною функцією громадянського суспільства є захист індивідів від надмірного втручання держави в їхні справи, його власний розвиток та сприятливі умови великою мірою залежать від основних характеристик держави.
Таким чином, громадянське суспільство й держава в її владно-інституціональному розумінні являють собою дві невід'ємні складові частини однієї структури — сучасного соціуму, які в реальності не можуть існувати одне без одної
109. Релігійне життя в Україні в умовах незалежності (1991-2012).
Міжконфесійні контакти та структури, що почали утворюватися в Україні після набуття нею незалежності, як розширення співпраці між суб’єктами релігійного життя, у першу чергу, є ознакою його нормалізації, зменшення внутрішньої напруги у релігійному середовищі та його конфліктогенного впливу на інші суспільні процеси. Серед таких міжконфесійних об'єднань слід назвати, наприклад, Всеукраїнську Раду Церков і релігійних організацій, утворену 1998 р. Ця організація активно співпрацює з державою, насамперед, через Держкомнацрелігій. Зокрема, 2 грудня 2008 року відбулася міжвідомча нарада, учасники якої заслухали доповідь заступника Голови комітету Миколи Новиченка про стан підготовки законопроекту під назвою «Концепція державно-конфесійних відносин в Україні», обговорили проблемні питання цього документу, а також визначили подальші механізми та порядок доопрацювання цього законопроекту. Міжконфесійні об’єднання здатні відіграти позитивну роль у подальшому розвитку релігійного середовища України, зокрема, у площині консолідації зусиль релігійних організацій заради реалізації ними масштабних соціальних проектів, роботи з мінімізації наслідків міжконфесійних конфліктів, налагодженню стосунків між релігійними організаціями та державою.
Отже, після набуття Україною незалежного статусу відбувається постійний процес лібералізації державно-церковних відносин, а також процес налагодження стосунків між релігійними організаціями як рівними учасниками діалогу. Після періоду кризи, що пов’язана була з різким переходом до легальної та плюралістичної моделі існування релігійних організацій та їхніх відносин, починається спад конфліктогенної активності окремих учасників державно-церковних відносин, налагодження засад взаємоповаги та толерантності. З часом постала можливість не тільки проведення спільних заходів соціальної направленості, а й співпраця релігійних організацій у межах окремих міжрелігійних та міжконфесійних утворень, серед яких Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій та інші. Ці спільні інституції дозволяють також полегшити відносини з державою, оскільки враховують позиції не кожної окремої традиції, а спільну позицію багатьох учасників діалогу. Можна зазначити, що співпраця в межах таких спільних інституцій приносить плідні результати у розбудові державно-церковних відносин.