2. Культура та цивілізація.

Культура та цивілізація. Дуже близько до поняття культури стоїть поняття цивілізації. Термін «цивілізація» латинського походження і означає - громадський, державний, вихований. У вжиток він входить лише у XVIII ст. У праці «Дух законів або трактат про народонаселення» (1757) В. Мірабо. Просвітники XVIII ст. під цивілізацією розуміли таку стадію розвитку людства, яка характеризується насамперед винайденням писемності, що гарантувало надійний спосіб зберігання та передачі інформації, створенням складних форм релігії та закладанням основ держави. Цивілізованим вони називали таке суспільство, яке ґрунтується на засадах розуму та справедливості. У сучасній науковій літературі нема єдності у трактуванні поняття цивілізації, тому вкажемо тільки на основні точки зору.

1. Часто поняття цивілізація вживається як синонім до поняття культури, що не має іншого смислового навантаження. У цьому випадку ці поняття вживаються як рівнозначні: антична, шумерська, європейська, азійська чи східна цивілізація або ж культура.

2. Інколи термін «цивілізація» вживається для означення матеріальної культури, що характеризується розвитком продуктивних сил рівнем техніки, побутовими умовами тощо. У цьому випадку цей термін протиставляється духовній культурі.

3. Поняття «цивілізація» також вживається для характеристики етапу суспільного розвитку, що настає після первіснообщинного ладу і змінює період варварства та дикості. При цьому зазначають такі ознаки цивілізації: створення класів і держави, приватна власність, розподіл праці, урбанізація, виникнення письма та науки.

4. Поняття «цивілізація» також може вказувати на певну єдність та цілісність різних культур, підкреслюючи їх загальнолюдський характер. Мається на увазі сучасна цивілізація.

З наведених характеристик видно, що поняття «культура» і «цивілізація» близькі за значенням, але не тотожні. Наприклад, відмінність полягає у тому, що цінності культури мають чітко виражену позитивну спрямованість, то цивілізація охоплює все створене людиною, у тому числі і явища, що можуть мати шкідливі і негативні наслідки.

До витворів сучасної цивілізації, наприклад, належить атомна бомба, але нікому не спаде на думку зачисляти її до явищ культури. Екологічна криза, психологічні стреси, що є наслідком динамізму суспільних процесів, та інші негативні соціальні наслідки науково-технічного прогресу - це теж характерні риси сучасної цивілізації. Тому поняття культури вказує на якість та рівень духовно-морального потенціалу суспільства. Поняття цивілізації, головним чином, характеризує стан та умови соціального буття людини

3. Структура культури.

Як випливає з попереднього, культура є наслідком людської діяльності. А діяльність людей здійснюється у двох основних формах - матеріальній та духовній. Матеріальна діяльність - це процес створення, розподілу і споживання матеріальних благ. Духовна діяльність - це процес творення і споживання духовних цінностей у галузі науки, мистецтва, моралі, права тощо.

Відповідно до форм діяльності людини культуру прийнято поділяти на матеріальну і духовну. Матеріальна культура охоплює всю сферу матеріальної діяльності та її результати, а також взаємини між людьми, що складаються в процесі виробництва, розподілу і споживання матеріальних благ. Найкраще матеріальну культуру характеризують знаряддя праці та інші технічні засоби і споруди, предмети повсякденного вжитку та асортимент побутових послуг, житло, одяг, транспорт, зв'язок та ін.

До духовної культури належить сфера свідомості, засоби і способи духовної діяльності та її результати. Духовні цінності охоплюють надзвичайно широке коло явищ, серед яких: ідеї, знання, ідеали, норми моралі і права, релігійні вірування, твори мистецтва та ін.

Водночас необхідно вказати на умовність поділу культури на матеріальну й духовну, бо всі без винятку її прояви містять у собі матеріальне і духовне начало. Твори мистецтва для свого створення потребують певних матеріальних витрат та існують у певній матеріальній формі у вигляді картин, книжок, нотних символів, скульптурних зображень. Водночас у будь-яких матеріальних цінностях реалізуються ідеї, знання, естетичні смаки їх творців. Наприклад, культові споруди та інші архітектурні цінності є продуктом матеріальної та інтелектуальної праці і можуть розглядатися як матеріальні і духовні вартості. Крім того, матеріальні цінності містять елементи духовної культури через їхнє художнє оформлення, наприклад, житло, одяг, речі повсякденного вжитку.

В наш час простежується стійка тенденція до зближення і взаємопроникнення

матеріальної та духовної культур.

Особливою формою духовної культури є художня культура, тобто процес створення, використання та зберігання творів мистецтва.

Художня культура нерозривно зв'язана з мистецтвом. Мистецтво - це специфічний спосіб пізнання, відображення та моделювання дійсності у формі чуттєвих художніх образів. Мистецтво має той самий предмет відображення, що й наука - навколишній світ. Але при цьому вони користуються різними методами його дослідження та відтворення. Якщо наука скрупульозно вивчає навколишній світ з метою виявлення об'єктивних законів його розвитку та встановлення наукової картини світу, то мистецтво не прагне до адекватного і точного відтворення дійсності у формі наукових законів та абстрактних понять. Для художнього відображення є характерним емоційність, умовність, образність, метафоричність, гіперболізація та суб'єктивність, зумовлена почуттями, переживаннями та світоглядом митця. Особливістю мистецтва, як форми передачі соціального досвіду є те, що воно використовує феномен емоційної пам'яті людини, яка набагато сильніша від раціональної. Емоційна пам'ять не потребує ніякого заучування і надзвичайно тривка. Це так би мовити "пам'ять серця". Засвоєні художні образи стають мотивуючою силою людської поведінки, смислотворчими чинниками людського життя, що сприяють виробленню моральних принципів та ідеалів. Мистецтво допомагає досягнути гармонії між запитами й потребами людини з одного боку та її ідейно-моральним розвитком - з іншого.

У процесі історичного розвитку художньої творчості витворилися різні види та жанри мистецтва. Види мистецтва такі: живопис (малярство), скульптура (різьба), література, музика, архітектура, театр, кінематограф і т.д. Види мистецтва, які відтворюють дійсність у зримих художніх образах, називають образотворчим мистецтвом. До нього належать - живопис, скульптура, графіка. Існують також види мистецтва, які створюють художні вартості, що не мають аналогів у реальному житті, наприклад, музика чи архітектура.

Характерна для певної історичної епохи система художніх образів, називається художнім стилем. (античний, візантійський, романський, готичний, ренесанс, бароко, класицизм, романтизм, реалізм та модернізм та ін.).

Структура культури не вичерпується тільки її формами. Структурний аналіз культури передбачає виокремлення певних її типів. Неспроможною виявилася марксистська типологія культури, у якій тип культури ставився у залежність від типу суспільно-економічної формації. Породженням рабовласницької формації були єгипетська, шумеро-вавилонська, індійська, китайська, перська, грецька, римська та інші культури. Нині культурологи вдаються до інших принципів типології культури. Найпоширенішим є виділення регіональних та історичних типів культури, з особливості котрих випливають своєрідності тих історичних та географічних умов, в яких вони виникли та існували. Таким чином виокремлюють культуру Сходу та Заходу, стародавньої Греції, інків, Відродження тощо. За цим принципом також виділяють усі національні культури, в тому числі й українську. Залежно від співвідношення традиційного та новаторського в культурі вона може бути закритого та відкритого типів. Суспільство, життєвий устрій якого ґрунтується на давно вироблених засадах культури, що передаються від одного покоління до іншого, прийнято називати традиційним, або закритим. Звичаї, традиції, взаємини між людьми у такому суспільстві надзвичайно тривкі і закостенілі. Вищим законом такого суспільства є непорушність звичного способу життя, який становить найбільшу цінність.

До закритого і стійкого типу належать індійська, китайська, російська і вся мусульманська культури.

Прикладом відкритого і стійкого типу культури є Японія. В основі японської культури лежать надійні національні традиції, але вона також відкрита для запозичення досягнень інших культур і робить це не соромлячись. Саме у ролі культурно-національного чинника треба шукати причини так званого японського економічного дива.

Керуючись гаслом: "Японський дух плюс західна техніка", японцям вдалося засвоїти технічні досягнення Заходу без шкоди для власної національної культури. Західну культуру вони вдало трансформували через призму традиційних національних вартостей. Нові знання насамперед сприймалися інтелектуальною верхівкою японського суспільства, яка певним чином їх обробляла та коректувала. Після цього вони вже подавалися у звичній культурній упаковці. Це не тільки полегшувало їх сприйняття рештою народу, але й виключало можливість різкої, "ломки" звичних стереотипів поведінки та мислення.

Українська культура належить до відкритого, але не стійкого типу.