- •Глава 1. Вступ до генетики поведінки тварин.
- •Глава 7. Феногенетика поведінки птахів.
- •Глава 8. Генетика поведінки ссавців.
- •Глава 1. Вступ до генетики поведінки тварин.
- •Варіант батареї тестів для фенотипування тварин
- •Глава 2. Шляхи реалізації генетичної інформації на рівні поведінки.
- •2.1. Генетика морфологічних особливостей нервової системи та їх зв'язок з мінливістю ознак поведінки.
- •2.2. Зв'язок поведінки з деякими біохімічними показниками.
- •2.3. Гормональна регуляція мінливості ознак поведінки та ендокринологічна генетика.
- •Глава 3. Генетика поведінки бактерій.
- •3.1. Генетичні засади соціальної поведінки бактерій.
- •3.2. Генетика хемотаксису бактерій.
- •3.3. Самоідентифікація та взаємне упізнавання бактерій.
- •Глава 4. Генетика поведінки одноклітинних тварин.
- •4.1. Особливості поведінки одноклітинних тварин.
- •4.2. Генетика поведінки інфузорій.
- •4.3. Генетика поведінки Dictyostelium discoideum.
- •Глава 5. Генетика поведінки безхребетних тварин.
- •5.1. Генетика поведінки круглих черв’яків.
- •5.2. Генетика поведінки молюсків.
- •5.3. Генетика поведінки комах.
- •5.3.1. Комахи як об’єкт генетики поведінки.
- •5.3.2. Вплив окремих генів на поведінку комах.
- •5.3.3. Деякі аспекти генетики поведінки суспільних комах.
- •5.3.4. Генетичні засади нейрогуморальної регуляції поведінки комах.
- •5.3.5. Еволюційні аспекти поведінки комах.
- •Глава 6. Генетика поведінки дрозофіли.
- •6.1. Історія вивчення поведінкових мутацій дрозофіли.
- •6.2. Зорові мутації дрозофіли.
- •6.3. Мутації рухової системи в дрозофіли.
- •6.4. Температурочутливі мутації в дрозофіли
- •6.5. Мутації, що порушують циркадні ритми в дрозофіли
- •6.6. Мутації, що змінюють статеву поведінку дрозофіли.
- •6.7. Використання мозаїків для виявлення структур, що порушені при поведінкових мутаціях.
- •6.8. Метод локалізації фокуса дії мутації на карті презумптивних органів дрозофіли.
- •6.9. Селекційно-генетичний метод в аналізі поведінки дрозофіли.
- •Глава 7. Феногенетика поведінки птахів.
- •7.1. Птахи як об'єкт генетичного аналізу поведінки.
- •7.2. Середовищна модифікація деяких форм уродженої поведінки птахів.
- •7.3. Імпринтинг і його роль у постнатальному онтогенезі виводкових птахів.
- •7.4. Гібридологічний аналіз поведінки птахів.
- •7.5. Окремі гени й ознаки поведінки птахів.
- •7.6. Еволюційна модифікація поведінки птахів.
- •Глава 8. Генетика поведінки ссавців.
- •8.1. Генетика поведінки собак.
- •8.2. Генетика поведінки гризунів.
- •8.3. Генетика поведінки кішок.
- •Таблиця ___ Типи спадкування деяких ознак і аномалій у кішок
- •8.4. Генетика поведінки коней і великої рогатої худоби.
- •8.5. Генетика поведінки лис.
7.5. Окремі гени й ознаки поведінки птахів.
Поведінка птахів багато в чому залежить від генів, хоча генотип визначає не поведінку як таку, а скоріше загальні принципи побудови нейронних контурів, відповідальних за обробку вхідної інформації й прийняття рішень. Але все-таки є ситуації, коли можна вивчати й окремі гени, що впливають на поведінку.
Наприклад, коли самець зебрової амадини (Taeniopygia guttata) — птаха із сімейства ткачикових — чує пісню іншого самця, у нього в певній ділянці слухової області переднього мозку починає експресуватися ген egr1. Цього не відбувається, коли птах чує окремі тони, білий шум або будь-які інші звуки; це специфічна молекулярна відповідь на соціально-значиму інформацію. Пісні незнайомих самців викликають більш сильну молекулярно-генетичну відповідь, ніж щебет старих знайомих. Крім того, якщо самець бачить інших птахів свого виду (які не співають), активація гена egr1 у відповідь на звук чужої пісні виявляється більш вираженою, ніж коли він сидить на самоті. Виходить, що один тип соціально-значимої інформації (присутність родичів) модулює реакцію на інший її тип (звук чужої пісні).
Інші соціально-значимі зовнішні сигнали призводять до активації гена egr1 в інших ділянках мозку. Білок, що кодується геном egr1, є транскрипційним фактором, тобто регулятором активності інших генів, його активація стимулює вироблення одного з рилізинг-факторів - Gnrh.
Рис.7.5. Taeniopygia guttata
Учені розшифрували повний геном Taeniopygia guttata. Було встановлено, що в геномі амадини є характерні гени, що перетерпіли період швидкої еволюції. Робота цих генів і білки, які синтезуються з їхньою допомогою, залучені у велику мережу регулювання їх активності за допомогою невеликих молекул РНК. Ці РНК, називані мікро-РНК, не призначені для переносу інформації або синтезу білків, а виконують функції зниження або підвищення рівня активності тих чи інших генів. Виявивши повний набір таких мікро-РНК, активно задіяних у роботі тієї частини лобової частки головного мозку, що відповідає за вокальні здатності птахів, учені встановили закономірності їх роботи в тиші й у той час, коли пташенята чують пісні своїх батьків. Виявилося, що набір цих мікро-РНК істотно змінюється залежно від того, чи чують птахи пісні батьків у даний момент, чи ні, що дозволяє, імовірно, «налаштувати» їх на навчання або «вивільнити» мозок для іншої активності, якщо навчання в цей момент не доречно.
У тій частині головного мозку птахів, яка контролює навчання співу, приблизно 5% усіх генів регулюється самим процесом співу. У такий спосіб регулюється більш ніж 800 генів.
Дослідники виявили гени свійських і диких курей, які піддалися селективному добору в ході одомашнювання цих птахів. Найцікавішим є селекційний добір гена TSHR білок, що кодує, црецептор, який відіграє ключову роль у визначенні часу, що підходить для репродукції відповідно до змін світлового дня. Цей час дуже жорстко контролюється в більшості диких тварин, однак у домашніх курей-несучок, здатних до відтворення протягом усього року, цей ген працює інакше.
У курчат-бройлерів учені також виявили характерну мутацію в гені TBC1D1, людський аналог якого був у минулому пов'язаний ученими з ожирінням, а сам білок TBC1D1 включений у регулювання поглинання глюкози м'язовими тканинами.