- •Кримінальне процесуальне право України Лекції з курсу “Кримінально-процесуальне право України”.
- •§ 1. Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб.
- •§ 2. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини.
- •§ 3. Джерела кримінального процесу. Кпку, його структура, зміст. Інші законодавчі акти, які містять норми кримінально-процесуального права.
- •§ 4. Система, стадії та функції кримінального процесу.
- •§ 5. Поняття, значення, класифікація принципів кримінального процесу.
- •§ 6. Поняття і значення принципу недоторканності особи.
- •§ 7. Принципи законності і здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.
- •§ 8. Принцип забезпечення права на захист підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
- •§ 9. Принцип презумпції невинуватості в кримінальному процесі.
- •§ 10. Принцип здійснення правосуддя тільки судом.
- •§ 11. Принцип гласності судового розгляду.
- •§ 12. Принцип національної мови судочинства.
- •§ 13. Підозрюваний і обвинувачений, їх права і обов‘язки.
- •§ 14. Потерпілий, його права і обов‘язки.
- •§ 15. Захисник, його права і обов‘язки.
- •§ 16. Цивільний позивач та цивільний відповідач у кримінальній справі, їх права і обов‘язки.
- •§ 17. Прокурор, його завдання і повноваження у кримінальному процесі.
- •§ 18. Роль доказів і доказування у кримінальному процесі.
- •§ 19. Предмет і межі доказування у кримінальному процесі.
- •§ 20. Поняття доказів та їх джерел у кримінальному процесі. Належність і допустимість доказів. Оцінка доказів. Обов’язок доказування.
- •§ 21. Класифікація доказів та їх джерел у кримінальному процесі.
- •§ 22. Показання потерпілого, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 23. Показання підозрюваного, їх предмет, значення і оцінка. 24. Показання обвинуваченого, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.
- •§ 26. Висновок експерта, його зміст, значення і оцінка.
- •§ 27. Речові докази, їх види, значення та оцінка.
- •§ 28. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів, їх значення і оцінка.
- •§ 29. Поняття, призначення та види заходів примусового впливу.
- •§ 30. Підстави, мотиви та порядок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину.
- •§ 31. Строки затримання. Протокол затримання.
- •§ 32. Поняття, підстави, мета застосування та види запобіжних заходів.
- •§ 33. Взяття під варту: підстави, порядок його обрання. Строки тримання під вартою.
- •§ 34. Підписка про невиїзд як вид запобіжного заходу, її суть, порядок обрання.
- •§ 35. Особиста порука і порука громадської організації або трудового колективу як види запобіжних заходів.
- •§ 36. Застава як вид запобіжного заходу.
- •§ 37. Поняття, завдання і значення стадії порушення кримінальної справи.
- •§ 38. Підстави і приводи для порушення кримінальної справи та їх характеристика. Строки і порядок перевірки заяв і повідомлень про злочин. Органи і особи які вправі порушити кримінальну справу.
- •§ 39. Підстави та порядок відмови в порушенні кримінальної справи. Порядок оскарження постанови про відмову у порушенні справи.
- •§ 40. Поняття і завдання попереднього розслідування.
- •§ 41. Форми попереднього розслідування. Попереднє слідство як основна форма розслідування.
- •§ 42. Органи дізнання. Порядок дізнання. Строки проведення.
- •§ 43. Органи попереднього слідства. Підслідність кримінальних справ.
- •§ 44. Строки попереднього слідства. Порядок їх продовження.
- •§ 45. Порядок виклику і допиту свідків, потерпілих.
- •§ 46. Особливості виклику і допиту неповнолітніх свідків та потерпілих.
- •§ 47. Обшук майна, його мета, підстави, види і порядок проведення.
- •§ 48. Пред’явлення для впізнання осіб і предметів.
- •§ 49. Огляд, освідування, відтворення обстановки та обставин злочину.
- •§ 50. Виїмка, її мета та порядок проведення.
- •§ 51. Підстави та порядок призначення експертизи. Права обвинуваченого при проведенні експертизи.
- •§ 52. Підстави та порядок притягнення особи як обвинуваченого. Порядок виклику та допиту обвинуваченого.
- •§ 53. Форми закінчення попереднього слідства.
- •§ 54. Закриття справи як форма закінчення попереднього слідства. Підстави, порядок закриття. Оскарження постанови.
- •§ 55. Підстави і порядок закінчення попереднього слідства, складання обвинувального висновку. Форма і зміст обвинувального висновку та додатків до нього.
- •§ 56. Нагляд прокурора за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства.
- •§ 57. Віддання обвинуваченого до суду. Порядок розгляду справ у розпорядчому засідання.
- •§ 58. Рішення суду чи судді про віддання обвинуваченого до суду.
- •§ 59. Поняття та види підсудності кримінальних справ.
- •§ 60. Підготовчі дії досудового розслідування. Питання, що підлягають вирішенню.
- •§ 61. Складові частини судового розгляду справи. Наслідки неявки в судове засідання учасників судового розгляду та свідків.
- •§ 62. Вирок, його види, зміст, процесуальний порядок постановлення.
- •§ 63. Протокол судового засідання. Порядок складання і зміст. Зауваження до протоколу.
- •§ 64. Строки і суб’єкти касаційного оскарження вироку та внесення на нього подання прокурора.
- •§ 65. Підстави для скасування чи зміни вироку, ухвали, постанови суду касаційного порядку.
- •§ 66. Порядок розгляду справи у касаційній інстанції. Касаційна ухвала по кримінальній справі, її значення і зміст.
- •§ 67. Питання, що вирішується судом у стадії виконання вироку. Звернення вироку до виконання.
- •§ 68. Порядок вирішення судом пов’язаних з виконанням вироку.
- •§ 69. Провадження в порядку нагляду, його значення. Суди наглядної інстанції.
- •§ 70. Особи, які вправі принести протест у порядку нагляду.
- •§ 71. Підстави, строки і порядок відновлення справи у зв’язку з новоявленими обставинами.
- •§ 72. Протокольна форма досудової підготовки матеріалів.
- •§ 73. Особливості провадження в кримінальних справах про неосудних осіб, які захворіли душевною хворобою після вчинення злочину.
- •§ 74. Особливості провадження в справах приватного обвинувачення.
- •§ 75. Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх.
§ 25. Показання свідків, їх предмет, значення і оцінка.
Показання свідків – найбільш поширений вид джерел доказів. Це пояснюється тим, що КПК містить мінімальні обмеження кола осіб, які можуть бути допитані як свідки. Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи. Свідок може бути допитаний про обставини, що підлягають встановленню в даній справі, зокрема про факти, які характеризують особу обвинуваченого, підозрюваного і потерпілого, і його взаємовідносини з ними (ч.1, 2 ст.68, ч.1 ст.167 КПК). Не можуть бути допитані як свідки: 1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв‘язку з виконанням обов‘язків захисника; 2) адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв‘язку з виконанням ним обов‘язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача; 3) особи, які в зв‘язку зі своїми фізичними або психічними вадами нездатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання; ця нездатність встановлюється експертизою (ст.69 КПК) - судово-медичною або судово-психіатричною. За чинним КПК як свідки можуть бути допитані: запідозрені і потерпілі – до того, як вони офіційно, в передбаченому законом порядку визнані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим; цивільні позивачі, цивільні відповідачі; законні представники підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого; особи, офіційно визнані обвинуваченими – у тих випадках, коли справа щодо них була закрита, виділена в окреме провадження або розглянута раніше, ніж щодо інших осіб, причетних до вчинення того ж злочину. До КПК слід включити нову норму, в якій передбачити право свідка відмовитися давати показання, відповідати на запитання, якщо це не пов‘язано з викриттям його у вчиненні злочину, в причетності до злочину, отже, з можливістю притягнення його до кримінальної відповідальності. Враховуючи особливий стан близьких родичів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, ї необхідно також дозволити давати показання, а не ставити це в обов‘язок, бо тут вищі соціальні цінності (психологічне здоров‘я суспільства) повинні мати пріоритет перед інтересами розкриття злочинів. Ст.63 КУ: особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім‘ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом, а отже, вона не може бути змушена свідчити проти себе, членів сім‘ї чи близьких родичів. Якщо такі показанні були одержані судом від відповідних осіб, вони вважаються одержаними з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. Такі особи не несуть відповідальності за відмову від дачі показань, за завідомо неправдиві показання (постанова Пленуму ВС 01.11.96, “Про застосування КУ при здійснення правосуддя”). При оцінці показань свідка слід мати на увазі, що не можуть бути доказами повідомлені свідком дані, джерело яких невідоме (свідчення за чутками). Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані (ч.3 ст.68 КПК). Тут йдеться про похідні докази. Оцінюючи показання свідка, необхідно враховувати обставини, що дають підстави думати про помилкове уявлення або добросовісну помилку свідка щодо фактів, про які він дає показання. Свідчення особи, яка не є очевидцем інкримінованого обвинуваченому злочину, можуть бути покладені в основу обвинувачення тільки після перевірки ґрунтовності джерел одержаних відомостей. Обвинувачення не може базуватися на припущеннях свідків, їх некоректних і суперечливих показаннях. Показання свідків не можуть бути відкинуті лише на тій підставі, що ці свідки перебувають у родинних стосунках з підсудними. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися тільки на показаннях свідків, заінтересованих у результатах справи. Необхідно особливо критично ставитися до показань свідків, які перебувають у неприязних стосунках з обвинуваченим або в його підлеглості, малолітніх і неповнолітніх свідків, враховуючи можливість їх помилкового уявлення про повідомлювані факти. Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов‘язана з‘явитися в зазначені час і місце і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі. Якщо свідок не з‘явився без поважних причин, до нього може бути застосовано привід через органи ВС, а суд вправі також накласти а свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення (ст.70 КПК). За злісне ухилення від явки до суду, за непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок несе відповідальність за ч.1 ст.185-3 КпАП у вигляді штрафу або адміністративного арешту на строк до 15 діб, а за злісне ухилення від явки до органів попереднього слідства або дізнання – за ст.185-4 КпАП у вигляді штрафу. Справа про накладення адміністративного стягнення розглядається суддею (ст.221 КпАП). За відмову давати показання про відомі йому обставини справи свідок може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за ст.179 КК у вигляді виправних робіт на строк до 6 місяців або штрафу, а за дачу завідомо неправдивих показань – за ст.178 КК у вигляді позбавлення волі на строк до 5 років або виправних робіт до 1 року. Перешкоджання явці свідка до суду, органів попереднього слідства чи дізнання, примушування його до відмови від дачі показань, до дачі завідомо неправдивих показань шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна його чи його близьких родичів або розголошення відомостей, що його ганьблять, підкуп свідка з тією ж метою, а так само погроза вчинити зазначені дії х помсти за раніше дані показання карається за ст.180 КК позбавленням волі на строк до 4 років або виправними роботами на строк до 2 років.