Правове регулювання туристської
.pdfТільки сукупність зазначених умов дає підставу для притягнення до цивільно-правової відповідальності.
Під майновою шкодою слід розуміти будь-яке зменшення наявного майна або неодержання доходів; грошове вираження майнової шкоди ще називають збитками. Збитки поділяються на два види: позитивна шкода (будь-яке зменшення наявного майна) і упущена вигода (неодержані доходи, що їх мав би одержати кредитор, якби зобов'язання було виконане).
Відповідальність настає лише за умови, що дії чи бездіяльність, якими вчинено договірну чи позадоговірну шкоду, є протиправними або забороненими законом.
Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є принцип вини, тобто відповідальність настає лише при вині заподіювача шкоди. Вину визначають як психічне ставлення особи до своєї протиправної дії.
Цивільне законодавство встановлює презумпцію вини боржника, тобто особа, яка не виконала зобов'язання або вчинила позадоговірну шкоду, вважається винною, поки не доведе протилежного.
Вина може бути у формі умислу (коли правопорушник передбачає негативні наслідки своєї протиправної поведінки і бажає їх настання або ставиться до їх настання байдуже) чи необережності (передбачення настання негативних наслідків своєї протиправної дії, але з легковажним наміром їх відвернути, уникнути, тобто правопорушник не бажає настання цих негативних наслідків).
Умовою цивільно-правової відповідальності є також наявність причинного зв'язку між протиправною дією боржника і тим негативним наслідком, що настав через цю протиправну дію.
Різновидами цивільно-правової відповідальності є:
-договірна й позадоговірна;
-часткова й солідарна;
-основна й субсидіарна (додаткова);
-повна й обмежена.
171
За деякі дії цивільно-правова відповідальність може накладатися без вини, якщо вона обумовлена законом чи угодою. Зокрема, до них слід віднести такі випадки:
-за невиконання грошового зобов'язання;
-зберігача за втрату, недостачу чи пошкодження майна;
-за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Договірна відповідальність настає в разі порушення договору. Позадоговірна відповідальність настає у випадках вчинення шкоди чужому здоров'ю або майну, коли між заподіювачем шкоди і потерпілим цивільноправового договору не було.
Відповідно до цивільного законодавства боржник, який не виконав або виконав неналежним чином зобов'язання, вчинив позадоговірну шкоду, повинен повністю відшкодувати завдані кредитору збитки (витрати, зроблені кредитором, втрату й пошкодження його майна, а також не одержані ним доходи).
Якщо в цивільному правовідношенні є декілька зобов'язаних осіб, то може мати місце часткова, солідарна або субсидіарна відповідальність.
При частковій відповідальності кожна із зобов'язаних осіб несе відповідальність тільки у своїй частці.
При солідарній відповідальності кредитор має право звернути стягнення на майно всіх боржників, частини їх або одного з них. Виконання солідарного зобов'язання одним з декількох боржників звільняє останніх од відповідальності. Солідарна відповідальність настає лише у випадках, прямо передбачених законом або договором.
Субсидіарна, або додаткова відповідальність має місце за наявності, крім основного боржника, ще й додаткового. У разі неможливості відшкодовування збитків основним боржником до відповідальності притягається додатковий.
За вчинену шкоду неповнолітнім віком від 15 до 18 років несе відповідальність він сам за наявності в нього власного майна. Якщо такого
172
майна він не має, то відшкодовувати вчинену ним шкоду зобов'язані його батьки чи піклувальники. Боржник звільняється від відповідальності за невиконання зобов'язання або вчинення позадоговірної шкоди, коли мають місце непереборна сила чи випадок.
Питання для самоконтролю знань:
1.Дайте поняття юридичної відповідальності, назвіть і охарактеризуйте її види.
2.Особливості господарсько-правової відповідальності.
3.Особливості цивільно-правової відповідальності.
Тематика рефератів:
1.Порядок притягнення до цивільно-правової відповідальності.
2.Поняття та види юридичної відповідальності.
173
Розділ 8 . Правові аспекти захисту прав суб’єктів
туристської діяльності
План :
1.Правове регулювання спорів між суб'єктами туристської
діяльності.
2.Захист прав споживачів туристичних послуг .
3.Захист інтересів українських туристів за межами України.
4.Правове регулювання безпеки туризму.
5.Фінансове забезпечення відповідальності туроператора та
турагента.
6.Страхування туристів при здійсненні туристичних поїздок.
7.Правоохоронні органи як суб’єкт захисту прав суб’єктів туристської діяльності.
1. Правове регулювання спорів між суб'єктами туристської діяльності
Права туриста як споживача туристичних послуг захищаються Законом України «Про туризм», а також нормами Закону України «Про захист прав споживачів» й відповідними положеннями Цивільного кодексу України. Незалежно від цього, як свідчить практика, права туриста зі сторони туристичної фірми нерідко порушуються.
Більшість скарг на якість наданих послуг і порушення прав споживачів пов’язано із зовнішнім туризмом. Можна виділити такі типи порушень:
-наявність умов договору, що суперечать чинному законодавству;
-непередбачена договором заміна програми перебування туристів;
-відсутність необхідної і достовірної інформації про тур і послуги
вмісцях відпочинку;
174
-невідповідність умов проживання і місць розміщення, вказаних в попередній інформації;
-неякісне обслуговування, що не відповідає стандартам, недоброзичливість і брутальність персоналу турфірми.
Причиною виникнення конфліктів між туристом і туристичною фірмою
єправова некомпетентність обох сторін. Так, туристичні фірми з метою спрощення та звуження кола обов’язків перед туристом надають мінімум інформації про тур, а туристи, в свою чергу, не знають про наявність права отримати необхідні відомості.
Аналізуючи договори на надання туристичних послуг, часто можна виявити такі недоліки:
-неповна або недостовірна інформація щодо туроператора (турагента);
-недостовірна інформація щодо умов безпеки туристів, ( у тому числі про природні, кліматичні умови країни призначення, про результати сертифікації туристичних послуг;
-недостовірна або неповна інформація про умови зустрічі, проводів та супроводу туристів;
-відсутність відомостей про вартість туристичного продукту;
-вартість туру вказано в умовних одиницях за невизначеним курсом (визначається туристичною фірмою самостійно, істотно вище курсу НБУ України);
-наявність умов щодо штрафних санкцій у разі розірвання туристом договору в односторонньому порядку;
-зобов’язання туриста внести доплату за умови зміни тарифів та
ін.
175
2. Захист прав споживачів туристичних послуг
Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
1.захист своїх прав державою;
2.належну якість продукції та обслуговування;
3.безпеку продукції;
4.необхідну, доступну, достовірну й своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
5.відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової і моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя
іздоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством;
6.звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав;
7.об'єднання у громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
Права споживача у разі порушення умов договору про надання послуг
1.Споживач має право відмовитися від договору про надання послуг і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором. Якщо значну частину обсягу послуги (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір тільки стосовно частини послуги, що залишилася.
2.Якщо під час надання послуг стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право
176
призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
3. У разі виявлення недоліків у наданій послузі споживач має право на свій вибір вимагати:
1)безоплатного усунення недоліків у наданій послузі в розумний
строк;
2)відповідного зменшення ціни наданої послуги;
3)безоплатного повторного виконання роботи;
4)відшкодування завданих йому збитків з усуненням недоліків наданої послуги своїми силами чи із залученням третьої особи;
5)реалізації інших прав, що передбачені чинним законодавством на день укладення відповідного договору.
4. За наявності у послузі істотних недоліків споживач має право вимагати розірвання договору й відшкодування збитків.
Захист прав споживачів, передбачений законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати державного мита за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.
3. Захист інтересів українських туристів за межами України
Згідно із ст. 25 Конституції України своїм громадянам, які перебувають за межами держави Україна гарантує піклування і захист.
Це положення втілюється також у ст. 14 Закону України «Про туризм», згідно якої держава гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон.
177
У разі вининення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтерсів українських туристів за межами України, у тому числі заходів для їх евакуації з країни тимчасового перебування.
Громадяни України, які перебувають за кордоном, в разі порушення їхніх прав, можуть звертатися до закордонних дипломатичних установ України (дипломатичних представництв та консульських установ України в інших державах, представництв при міжнародних організаціях), а останні повинні вжити усіх заходів, аби надати допомогу туристам та припинити порушення їхніх прав.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про дипломатичну службу від 20.09.2001 р. № 2728 – III основними завданнями дипломатичної служби, зокрема, є захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном.
Таким же чином вирішується питання надання допомоги українським туристам і в ряді інших документів: Розпорядження Президента України «Про затвердження Положення про дипломатичне представництво України за кордоном» від 22.10.1992 р. № 166\92 – рп, Указ Президента України «Про Консульський статут України» від 02.04.1994 р. № 127/ 94.
4. Правове реулювання безпеки туризму
Сучасний світ характеризується зростанням кількості чинників, що негативно позначаються на безпеці людей. Науково-технічна революція поряд з поліпшенням та полегшенням життя населення привнесла у нашу дійсність такі явища, як техногенні аварії та катастрофи. Бездумне втручання людини у природу призводить до виникнення природних катаклізмів, порушення балансу в екосистемах. Останнім часом люди зіткнулися з таким небезпечним явищем, як тероризм. За таких обставин є цілком зрозумілим прагнення країн світу до застосування найбільш ефективних способів та засобів захисту населення від можливих техногенних, природних і
178
соціальних небезпек. Питання безпеки в різних галузях діяльності ( в тому числі і в туризмі) є чи не найголовнішим і для нашої держави.
Безпека в галузі туризму – скупність факторів, що характеризують соціальний, економічний, правовий та інший стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туриму.
Органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень вживають заходи, спрямовані на:
-забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;
-забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;
-інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;
-надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;
-забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;
-заборонення використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;
-охорона туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;
-забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо.
Туристська діяльність повинна проводитися за умови суворого дотримання норм природоохоронного законодавства та законодавства про охорону культурної спадщини. Якщо особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, внаслідок своєї діяльності пошкодили об’єкти
179
природи чи культурної спадщини ( а через це завдається шкода фізичним і юридичним особам), то вони зобов’язані її компенсувати.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» у ст. 69 визначає особливості застосування цивільної відповідальності при порушенні вимог природоохоронного законодавства України.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі.
Особи, яким завдано такої шкоди, мають право на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров’я, якості навколишнього природного середовища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням.
Особи, що володіють джерелами підвищенної екологічної небезпеки, зобов’язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода сталася внаслідок стихійних природних явищ чи умисних дій потерпілих.
Відповідно до ст. 29 Закону України «Про охорону культурної спадщини», на фізичну або юридичну особу, діяльність якої негативно позначається на стані пам’ятки (створює загрозу знищення, руйнування, пошкодження, спотворення пам’ятки), поладається обов’язок вжити заходів, погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини, для запобігання такій загрозі та підтримання пам’ятки в належному стані за власні кошти.
Крім того, органи охорони культурної спадщини зобов’язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, яка створює загрозу пам’ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Приписи органів охорони культурної спадщини є обов’язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
180