- •1382- Битва під Любліцем
- •2. Закарпаття у складі Угорщини
- •3. Буковина у складі Молдавського князівства
- •4. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.
- •22: Організація запорозької січі
- •24: Козацько-Селянські Повстання Наприкінці XVI – Першої Третини XVII Ст
- •25: Причини, характер та рушійні сили визвольної війни
- •Основні бойові дії 1648-1649 р.
- •4) Жовтень-Листопад 1648 р. – облога Замостя , що закінчилась перемир»ям
- •5)Серпень 1649 р. – битва під Зборовом , наслідком якої стало укладання Зборівського договору (1649 р) , за яким:
- •26: Козацько-гетьманська держава середини 17 ст.
- •27: Нвв проти Речі Посполитої в 1650-1657р:
- •1654 Р. Характеризується україно-російськими відносинами , які потім фактично втрачають силу через Віленське перемир’я 1656 року , за яким Москва єднається з Річчю Посполитою для боротьби зі Шведами.
- •6 Серпня 1657р. – Богдан Хмельницький помирає , залишаючи Україну без гідного наступника і в оточенні ворогів.
- •28: Переяславський договір 1654 року:
- •29:Гетьманування Івана Виговського та Гадяцький договір
- •30: Доба Руїни:
- •31: Гетьманування п.Дорошенка. Спроба воз’єднати Україну.
- •32:Гетьманування Івана Мазепи і Північна Війна
- •33: Конституція Пилипа Орлика і вивід прав України:
- •34:Наступ російського царизму . Гетьманування і.Скоропадського та Павла Полуботка.Малоросійська колегія.
- •35:Боротьба д.Апостола за збереження державності. Правління Гетьманського уряду.
- •36: Кирило Розумовський – останній гетьман України.
- •37: Ліквідація Запорізької Січі і подальша доля козацтва. П.Калнишевський.
- •38:Гайдамаччина. Коліївщина. Опришківський рух.
- •39: Геополітичні зміни в Східній Європі наприкінці XVIII ст. Та їхні наслідки для українського народу.
- •40:Українське національне відродження кінець хviii – початок XIX ст.
- •41:Автономістьський рух. Роль «Малоросійського дворянства» в боротьбі за національність та культуру.
- •42:Українське національне відродження (кінець хviii – початок XIX ст.) на Західноукраїнських землях.
- •43:Реформи в Австрійській та Російській імперіях на Українських землях.
- •44:Війна 1812 року та Україна.Декабристський рух.
- •45:Кирило-Мефодіївське товариство. Феномен т.Шевченка.
- •46:Український національний рух хіх ст. Причини та наслідки.
- •47:Перші політичні партії та організації на Західній Україна та Надніпрянщині.
- •3. Українська соціал-демократична партія (1899 р.). [Лідери: м. Ганкевич, ю. Бачинський, с. Вітик].
- •4. Русько-український християнськийсоюз (1896 р.). [с. Сембратович,галицькиймитрополит. Партія клерикального характеру].
- •48:Політична та економічна ситуація в Україні напередодні революції 1905-1907 р.
- •49:Столипінська аграрна реформа в Україні та її наслідки.
- •50:Україна та українці в Першій світовій війні. Січові стрільці.
4. Московсько-литовські війни кінця 15 – початку 16 ст.
|
Війни та збройні сутички не вщухали й протягом перших десятиліть 16 ст.
На початку 16 ст. кілька дрібних удільних князів Сіверщини за власним бажанням віддалися під владу держави Івана ІІІ, більшість же опинилась у складі Московського царства внаслідок збройних протистоянь.
Послідовно втілюючи загарбницьку політику, московський уряд 1507 р. розв’язав нову війну проти Великого князівства Литовського.
Під час кампанії 1514 р. московське військо захопило білоруський Смоленськ і рушило під Оршу – важливий стратегічний пункт на перетині торговельних шляхів між Києвом, Мінськом, Вільно і Москвою.
Назустріч московитам вирушило 30-тисячне українсько-білорусько-литовське військо на чолі з князем Костянтином Острозьким.
Основу 80 тис. московського війська становила кавалерія.
Проте князь Костянтин діяв рішуче й розважливо. Він удався до військових хитрощів: зімітувавши відступ і завівши московитів у пастку під залп своєї артилерії, полководець здобув переконливу перемогу.
Сталося це 8 вересня 1514 р. Історики високо оцінюють значення битви під Оршею.
Адже в надзвичайно складний історичний момент було збережено територіальну цілісність держави.
Перемога піднесла моральний дух пригніченого попередніми поразками воїнів, а також перекреслила можливість союзу Московії з європейськими країнами.
Одначе перемога не поклала край протистоянню Великого князівства Литовського й Московії за українські землі.
До 1537 р. Велике князівство Литовське у війнах проти Московії поступово втратило майже третину своєї території, зокрема Чернігово-Сіверщину й Смоленськ.
21: Термін "козак" на письмі вперше згадується в Початковій монгольській хрониці під 1240 р. й означав самітню людину, "схильну до завоювання". У словнику половецької мови це слово під 1303 р. трактувалося як "страж", "конвоїр". Що ж до українських козаків, то перше письмове повідомлення про них міститься у "Хроніці" М.Бєльського. Там, під 1489 р. згадуються козаки, які допомагали полякам боротися з татарами. В Україні термін "козак" поступово набув значення особисто вільної, мужньої й хороброї людини, незалежної від офіційних властей, захисника України й оборонця православної віри. Водночас козак - дрібний власник і виробник, який перебував осторонь кріпосницької системи й був її принциповим ворогом, - став суспільним ідеалом для переважної більшості українського народу.
Формування козацького стану, зростання його чисельності вело до розширення господарської діяльності у родючих південних степах. На межі ХV-ХVІ ст. тут збільшується кількість зимівників і слобід, які закладалися на Південному Бузі, Синюсі, Дніпрі, Трубежі, Сулі та ін. річках. Основною діяльністю козаків було землеробство і промисли, помітне місце займали ремісництво та торгівля. Використання вільнонайманої праці у козацьких господарствах давало відмінні результати, які різко контрастували з убогими закріпаченими селянами на “волості” (так називали заселені простори Подніпров'я). Вчорашнє "Дике поле" перетворилося на плодючі угіддя, що ставали складовою частиною господарського організму України.
На новоколонізованих землях склався самобутній козацький лад, цілком спрямований проти феодальних порядків. В цій соціальній організації не було примусу, хоча існувала і певна соціальна нерівність. Була козацька голота, що служила у заможних козаків. Останніх ще називали "дуками", вони володіли хуторами, угіддями тощо.
Козаки об'єднувалися у "товариства" - самоврядні громади, які одночасно були й військовими осередками. Всі важливі питання вирішували на радах, тут же обирали старшину - отаманів, осавулів, суддів. Кожний хто прибув на козацькі землі, вважався вільною людиною і мав право брати участь у радах, користуватися землею, ловити рибу, полювати на звіра. Водночас кожен повинен був зі зброєю в руках охороняти поселення, виступати в похід тощо.
Значна частина козацтва - т. зв. городові, або міські козаки - проживали на “волості", насамперед у таких містах, як Чигирин, Канів, Корсунь, Черкаси. Вони займалися торгівлею та промислами, але відмовлялися підпорядковуватися магістратам і не виконували повинностей. Склад цієї групи поповнювався за рахунок "показачення" міщан.