ВІЙСЬКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН (Б) у 1940–1942 роках

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

даних про об'єкти, диверсії на яких могли б допомогти німцям. Саме ж повстання націоналісти готували самотужки (його підготовка ввійшла в завершальну фазу 10 травня 1941 року, коли Крайовий провідник ОУН(Б) І.Климів призначив Обласні та районні українські національні революційні проводи, тобто майже за місяць до того, як керівники ОУН(Б) в Україні дізналися про дату нападу Німеччини на СРСР) 97. Лише останні 12 днів (від 10 до 22 червня 1941 року) крайові лідери ОУН(Б) могли реально узгодити свої плани з намірами німців. Аналіз, який ми проводили вище, показав, що з цим завданням оунівці впорались блискуче. Як уже зазначалося, синхронізація дій повстанців із наступаючими військами вермахту була життєво необхідна й відповідала інтересам підпілля. Адже було б безглуздо одразу піднімати повстання за сотні кілометрів від лінії фронту, прирікши тим самим себе на безрезультатну й неминучу смерть.

Тож, очевидно, було б зовсім не коректно писати про підготовку та здійснення оунівських збройних виступів німецькою розвідкою. Скоріш за все, маємо справу з типовим прикладом тактичної співпраці двох сторін, стратегічні цілі яких принципово відрізнялися. Крім того, ця розбіжність у далекосяжних планах виявилася на диво швидко (буквально через два–три тижні після початку німецько-ра- дянської війни), що дає підстави стверджувати не лише про ситуативність оунівсько-вермахтівської співпраці, але й про її епізодичність і короткочасність. Даючи ж юридичну оцінку діям бандерівського Проводу, ми скористаємося слушними роздумами М.Коваля: "Немає правових підстав тлумачити як "чорну зраду" порозуміння оунівського керівництва з нацистськими ватажками. Адже оунівці не

201

І.К.Патриляк

присягали на вірність радянській владі. Питання ж про те, чи зраджували вони свій народ, йдучи в ім'я своїх ідей на союз з "третім рейхом", такою ж мірою стосується Сталіна з Молотовим" 98. Продовжуючи думку професора М.Коваля, зазначимо, що в трав- ні–червні 1941 року нацисти ще не встигли відзначитися злодіяннями проти українського народу, натомість на кривавому рахунку більшовиків на 1941 рік було щонайменше 10 мільйонів знищених українців. Окрім того, свої україноненависницькі плани гітлерівці вміло маскували вдалою риторикою про майбутнє відродження поневолених Радянським Союзом народів, водночас демонструючи показну прихильність до українського населення тих земель, які після вересня 1939 року опинилися під правлінням рейху. В цей же час із західних областей УРСР до Сибіру потяглися сотні ешелонів набитих "ворогами народу". Тому для оунівців не залишалося вибору по чий бік фронту ставати 22 червня 1941 року.

Узагальнюючи написане вище відзначимо, що в ході антирадянського збройного виступу повстанські загони українських націоналістів діяли на території 70 районів тодішніх Львівської, Дрогобицької, Станіславської, Тернопільської, Волинської, Рівненської, Чернівецької та Житомирської областей. Оунівці зуміли підняти повстання в 26 містах, самотужки встановити контроль над 19 містечками й захопити значні трофеї (у звітах до Державного правління у Львові йдеться про 15 тис. гвинтівок, 7 тис. кулеметів і 6 тис. ручних гранат, сотні автоматів, сотні тисяч набоїв, десятки гармат, мінометів і танків) 99. Для порівняння зазначимо, що в аналогічній акції проти польської армії у вересні 1939 року оунівці захопили 23 кулемети, 80 автоматів, 3757 гвинтівок, 7 гармат, 8 літаків і 1 танк 100. Бандерівці

202

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

одразу ж після проходження фронту зуміли встановити українську владу в 187 (з 200) районах західноукраїнських областей101 і в 26 районах Правобережної України, створили обласні управління в Тернополі, Львові, Рівному, Дрогобичі, Станіславові та Луцьку 102. Внаслідок повстання в перші тижні війни оунівцям вдалося опанувати п'яту частину території тодішньої УРСР, організувавши на ній органи місцевого самоврядування.

1 Кентій А.В. Нарис історії Організації українських націона-

лістів 1941–1942. – С. 7–8. 2 Там само. – С. 7.

3 Історія Українського війська 1917-1995. – Львів: Світ, 1996.

– С. 501.

4 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 24, арк. 7. 5 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 75, арк. 37.

6 Білас І. Карально-репресивна система в Україні 1917–1953. - Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Книга друга. Документи і матеріали. – С. 235–238.

7 Великая Отечественная война 1941–1945. – Книга 1. Суровые испытания. – М.: Наука, 1998. м С. 151.

8 Руккас А. Збройні виступи ОУН на території Львівського воєводства у вересні 1939 року // Київська старовина. – № 1. – 2003. – С. 73–82.; Руккас А. Збройні виступи ОУН на території Станіславського воєводства у вересні 1939 року // Українська повстанська армія - феномен національної історії: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. – Івано-Франківськ:

Плай, 2003. – С. 50–59.

9 Кентій А.В. Нарис історії Організації українських націона-

лістів 1929–1941. – С. 158.

10 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 11, арк. 33. // або ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 45, арк. 1.

11 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 9.

12 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 1. 13 Там само, арк. 8 зв.

203

І.К.Патриляк

14 Українське Державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 115.

15ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 1–3, арк. 9; або Сергійчук В. Акт 30 червня, як символ українського са-

мостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 році. Нові документи та матеріали. – С. 5.

16ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 9.

17Андрухів І. Більшовицькі репресії на теренах Західної України 1939–1941 // Розбудова Держави. – 1995. – № 12. – С. 49.

18 Білас І. Карально-репресивна система в Україні 1917–1953. - Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз. Книга перша. – С. 129.

19Коваль М.В. Все для перемоги. – С. 75.

20 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 112–113.

21Там само. – С. 102.

22Кентій А.В. Нарис історії Організації українських наці-

оналістів 1941–1942. – С. 8.

23ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 10 зв.

24 Hryciuk G. Polacy we Lwowie 1939–1944. Ї ycie codzienne. - Warszawa, 2000. – S. 183.

25Там само.

26Там само.

27Там само.

28 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 102.

29Там само. – С. 152.

30Там само. – С. 257.

31ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 1 зв.

32Там само, арк. 2.

33Там само, арк. 8 зв.

34Там само, арк. 2.

35Там само.

36Там само, арк. 9 37Там само, КМФ-8, оп., 2, спр. 146, арк. 26–27.

38 Муковський І. Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність:

Українці на фронтах Другої світової війни. – С. 33.

39 Король В.Ю., Ніколаєць Ю.О. Україна: трагізм 1941-го року // Трибуна. – 1998. – № 7–8.

40Косик. В. Україна і Німеччина в Другій світовій війні. –

С. 120.

41ЦДАВО України, ф. 3206, оп. 2, спр. 162, арк. 10–19.

204

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

42 Кук В. Степан Бандера. – С. 39.

43 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 4–6 (зі зворотами).

44 Там само, оп. 1, спр. 14, арк. 74. 45 Там само, арк. 75.

46 Там само.

47 Там само.

48 Там само.

49 Там само, оп. 2, спр. 32, арк. 3.

50 Кук В. Степан Бандера. - С. 39.

51 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 3, спр. 14, арк. 31–31зв. 52 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 24, арк. 30. 53 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 15, арк. 5.

54 Там само, арк.70-71.

55 Там само, арк. 94.

56 Лисенко О.Є., Вронська Т.В. Терористична тактика в діяльності ОУН та УПА // Політичний терор і тероризм в Укра-

їні. – С. 658.

57 Кук В. Степан Бандера. – С. 38.

58 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 1–10 (зі зворотами).

59 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 107.

60 Там само. – С. 111–112.

61 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 2. 62 Там само, арк. 6 зв.

63 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 106.

64 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 7. 65 Там само, арк. 7зв.

66 Там само, оп. 1, спр. 14, арк. 71. 67 Там само, оп. 2, спр. 32, арк. 7 зв.

68 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. м

С. 101.

69 Муковський І. Т., Лисенко О.Є. Звитяга і жертовність:

Українці на фронтах другої світової війни. – С. 32–33.

70 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 14, арк. 71. 71 Там само, оп. 2, спр. 32, арк. 5–8 зв.

72 Там само, спр. 104, арк. 1.

73 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 104.

74 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 2–2 зв.

205

І.К.Патриляк

75 Золотий Тризуб. – Калуш, 10 липня 1941, № 1.

76 Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939–1959). – С. 57.

77 Українське державотворення. Акт 30 червня 1941. –

С. 115.

78 Там же. –- С. 250.

79 Сергійчук В. Акт 30 червня, як символ українського самостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 році. Нові документи та матеріали. – С. 5.

80 Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939–1959). – С. 58.

81 Сорока П. Вишкіл ДУН на фільварку Квель у 1941 році

// Визвольний шлях. – 1993. – Кн. 5. – С. 614–615.

82 Андрухів І., Француз А. Станіславщина: двадцять бурем-

них літ (1939-1959). – С. 58.

83 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 5–7 зв. 84 Сергійчук В. Акт 30 червня, як символ українського са-

мостійництва // Відновлення Української Держави в 1941 році. Нові документи та матеріали. – С. 5.

85 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 32, арк. 3.

86 Советские органы государственной безопасности в Великой Отечественной войне. Сборник документов и материа-

лов. – Москва, 1985. – Т. 2. – С. 24–25.

87 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 2, спр. 3, арк. 36.

88 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 11, арк. 44. 89 Киричук Ю.А. Радянський терор 1939–1941 рр. // Полі-

тичний терор і тероризм в Україні. – С. 581.

90 Нюрнбергский процесс. Сборник документов в семи томах. Под редакцией Р.А. Руденко - М.: Госюриздат, 1957.

– Т. 3. – С. 531.

91 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 115, арк. 1.

92 Герен А. Серый генерал. – М.: Прогресс, 1970. – С. 82. 93 Волков А., Славин С. Адмирал Канарис - "железный" ад-

мирал. – Москва – Смоленск, 1999. – С. 426.

94 Ионг де Л. Немецкая пятая колонна во Второй мировой войне. – М., 1958. – С. 356–357.

95 Мірчук П. Акт відновлення Української державности 30 червня 1941 р. Його генеза та політичне й історичне значення.

– С. 10.

96 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 372, т. 3,

арк. 221.

97 ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 45, арк. 2.

206

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

98 Коваль М.В. ОУН-УПА: між "третім рейхом" і сталінським тоталітаризмом // УІЖ. – 1994. – № 2–3 – С. 95.

99 ДА СБУ, фонд друкованих видань, спр. 376, т. 24,

арк. 48.

100Україна партизанська. 1941–1945. – К., 2001. – С. 5.

101ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 45, арк. 1.

102Там само, арк. 3.

3.3. Спроба організації Української національної революційної армії (липень–серпень 1941 р.)

Намагання бандерівського Проводу влітку 1941 р. створити Українську національну революційну армію було заздалегідь запланованою акцією, яка цілком логічно вписувалась у передвоєнні плани ОУН(Б), згідно з якими формування революційного війська вважалося перехідним етапом до організації регулярних збройних сил.

Своєрідною правовою базою для створення армії відродженої держави став "Акт" про державну незалежність, проголошений у Львові 30 червня 1941 р. Для надання максимальної легітимності діям "похідної групи" Я.Стецька, яка мала проголосити самостійність1, Революційний провід відразу після квітневого ВЗ ОУН(Б) розпочав підготовку до створення з найвідоміших представників української еміграції позапартійного загальнонаціонального координаційного органу – Українського національного комітету. Базований у Кракові УНК, справді, акумулював у своїх рядах багатьох знаних політичних діячів – М.Левицького, П.Шкурата, В.Андрієвського, В.Петрова, І.Омельяновича-Павленка, С.Шухевича, В.Янова та ін. (загалом 113 2, за іншими даними, 167 3 осіб). В день вторгнення німецьких військ на територію СРСР, 22 червня 1941 р.,

207

І.К.Патриляк

УНК провів свої установчі збори. Головуючим на засіданні був доктор В.Горобовий, з подачі якого УНК надав Я.Стецьку повноваження проголошувати незалежність у Львові 4.

30 червня 1941 р. група Я.Стецька скликала у Львові "Законодавчі збори Західноукраїнських земель", які відбулися в залі товариства "Просвіта", де за традицією українська громада міста організовувала різноманітні урочистості. На цьому зібранні й було узгоджено основний текст "Акту" відновлення незалежності, який біля 20-ї години озвучив головуючий на засіданні Я.Стецько 5. У документі заявлялося, що "волею Українського народу, Організація Українських Націоналістів, під проводом Степана Бандери проголошує відновлення Української Держави, за яку поклали свої голови цілі покоління найкращих синів України. Організація Українських Націоналістів, яка під проводом її творця і вождя Євгена Коновальця вела в останніх десятиліттях кривавого московсько-большевицького поневолення завзяту боротьбу за свободу, взиває увесь український народ не складати зброї так довго, доки на всіх українських землях не буде створена Суверенна Українська Влада" 6. І далі: "Новопостаюча Українська Держава буде тісно співпрацювати з націоналсоціалістичною Великою Німеччиною, що під проводом свого Вождя Адольфа Гітлера творить новий лад в Європі і світі та допомагає українському народові визволитися з-під московської окупації". Також у декларації підкреслювалася переконаність у тому, що "Українська національна революційна армія, яка твориться на українській землі, боротиметься з союзною німецькою армією проти московської окупації за Суверенну Соборну Державу і новий, справедливий лад у цілому світі" 7. Цікаво, що

208

Військова діяльність ОУН (Б) `у 1940-1942 роках

в першому, довоєнному, варіанті "Акту" відновлення незалежності немає жодної згадки про Німеччину та Гітлера 8. Можна припустити, що цей пункт Я.Стецько записав останнього моменту, можливо, зважаючи на військову присутність німців у місті, якої оунівці не передбачали перед війною, розраховуючи самотужки заволодіти Львовом і проголосити незалежність ще до приходу вермахту. Одразу ж після проголошення незалежності, присутні на Національних зборах задекларували створення суверенного уряду новонародженої держави – Українського державного правління, сформувати й очолите яке доручили Я.Стецьку *.

1 липня 1941 р. "Акт" відновлення державності привітав глава Греко-Католицької церкви митрополит Кир Андрей (Шептицький), а 10 липня – луцький єпископ Православної церкви Преосвященний владика Полікарп. Владики наголошували на тому, що "воєнні часи вимагають ще многих жертв, але діло розпочате в ім'я Боже й з Божою благодаттю, буде доведене до успішного кінця", і тоді запанує непорушний принцип: "Один Бог, одна нація і спільна краща будучність" 9. Зі словами духовних лідерів народу перегукувалися також і

* Необхідно відмітити, що новопроголошений уряд не був винятково оунівським. Серед його 25 членів було 8 безпартійних, 2 представники УНДО, один український есер, один соці- аліст-радикал і 13 оунівців із бандерівської фракції. (ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 1, спр. 10, арк. 1–4). На нашу думку, бандерівці завдяки такій тактичній поступці в бік "демократії" мали на меті, насамперед, покрити брак фахівців у власній організації, надати своєму уряду солідності та легітимності в очах консервативного галицького громадянства і розширити базу власного руху. Можна припустити, що включення до уряду неоунівців не послабила б у перспективі влади ОУН, яка б могла існувати як правляча "одержавлена" партія і контролювати всі дії позапартійних фахівців.

209

І.К.Патриляк

поздоровлення, вміщенні в першому числі інформаційного листка Українського національного комітету, який вітав "перший уряд відновленої соборної Української держави", закликаючи громадян до "послуху, карності та співпраці" 10.

Однак чимало еміграційних українських осередків хто обережно, а хто й відверто вороже поставився до проголошення "Акту" від 30 червня. Найактивніше висловлювали обурення мельниківці, які раз по раз у своїй пресі стверджували, що львівські події лише "компрометують ідею української державності" 11, бо ж "Українську Державу з волі всього українського народу було проголошено ще ІV Універсалом" 12. З точки зору сьогодення "компрометацію" ідеї української державності можна вбачати винятково в тому факті, що Революційний провід зразу ж не відмовився від своєї прогітлерівської риторики й не зайняв на початку війни більш чіткої та однозначної позиції стосовно окупаційних військ і адміністрації. Як згодом слушно зазначав непримиренний опонент ОУН(Б) отаман Т.Бульба-Боровець, "Акт" 30 червня 1941 р., через недостатню відмежованість від німців, коментувався у світовій пресі не інакше, як "акт дер- жави-сателіта", а це, на думку Т.Боровця, давало підстави недругам України стверджувати, ніби відновлена українська держава прагне тісного союзу з державами осі, що не відповідало "дійсномустануречей" 13.

Чітко дотримуючись своєї концепції поетапного творення регулярних військ, оунівці, відразу ж після проголошення самостійності, спробували створити перші частини революційних збройних сил. Уже першого липня 1941 р. у Львові та його околицях було розповсюджено звернення Крайового провідника ОУН(Б) на Матірних* українських землях

* Матірних – материнських

210