Тема 11

1990 р.)- Головним завданням розпочатого економічного реформування мало бути формування засад ринкової економіки заради зростання економічної активності та ефективності, досягнення більш високих стандартів рівня життя населення.

Пропонуємо звернути увагу студентів на те, що на початку 1990-х pp. ра­дикальна економічна реформа концентрувалася у двох напрямах. Перший полягав у реформі валютно-фінансової та кредитної систем і передбачав впро­вадження конвертованої валюти, здійснення антиінфляційної політики, подолання дефіцитності бюджету та ін. Планувалося, що українська про­мисловість збільшить виробництво конкурентоспроможної продукції для подальшого просування на зовнішньому ринку. Зміст другого напряму по­лягав у значних змінах економічної і галузевої структури господарства Украї­ни, які б орієнтувалися на потреби ринку. Вважалося за необхідне провести конверсію оборонних галузей, реструктуризацію, роздержавлення і прива­тизацію, лібералізацію ринкових відносин і цін, створити можливості для вільного обігу товарів, інвестицій, трудових і матеріальних ресурсів. (Необ­хідно ознайомити студентів зі значенням цих термінів.)

Варто мати на увазі, що головні дискусії були сконцентровані не тільки навколо складових цих реформ, скільки навколо темпів і ступеня радикаль­ності. Аналізуючи завдання економічного реформування, необхідно зверну­ти увагу на те, що після проголошення незалежності у 1991 р. необхідно було здійснити фундаментальну зміну — замість відповідальності держави за власність, управління і контроль за практично всіма видами економічної діяльності, зосередитись на тому, щоб сприяти діяльності приватних під­приємств, розробити нову законодавчу базу для розвитку підприємств дер­жавного сектору.

У здійсненні економічних реформ простежуються два етапи:

I. Перша половина 1990-х pp. (1992—1994) — пошук моделей ринкової трансформації економіки відбувався переважно шляхом спроб і помилок, че­ рез прискорену лібералізацію економічних відносин як усередині країни, так і у відносинах із зовнішнім ринком, без достатньої оцінки внутрішніх умов і особливостей національної економіки. У 1992 р. Україна вийшла з рубльової зони, заради чого був запроваджений попередник національної валюти — ку- пон-карбованець, який не міг повноцінно обслуговувати товарно-грошові відносини. Відчутного удару економіка України зазнала після лібералізації цін на енергоносії. Ціни на газ зросли за 1992 р. у 100 разів, на нафту — в 300 разів. Це спричинило розкручування спіралі інфляції, а також значну втрату керованості економічними процесами та обвальний спад виробництва.

II. Друга половина 1990-х pp. — час переходу до активної протидії кри­ зовим явищам, стримування спаду виробництва, започаткування фінансо­ вої стабілізації, поступова ринкова адаптація промислових підприємств. Від середини 1990-х pp. суттєво зросла іноземна фінансова допомога Україні від СІЛА, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міжнарод-

398

Розбудова незалежної України

ного валютного фонду (МВФ), та Світового банку (СБ). Умовою допомоги було зобов'язання здійснювати ринкові реформи.

Необхідно звернути увагу на те, що згодом в основу здійснення економіч­них перетворень в Україні була покладена так звана ліберальна модель як форма управління економікою. Офіційно багатьма міжнародними організа­ціями було визнано, що власне ринкова економіка розвивається на основі універсалізації західної ліберальної моделі й що вона є остаточною формою управління. Ідеологія так званого Вашингтонського консенсусу включала: лібералізацію цін; лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі; при­ватизацію; макроекономічну стабілізацію; соціальний захист населення. Саме ці принципи були основою економічної реформи в Україні. Проте відмо­ва від глибокого врахування пострадянської економічної специфіки призве­ла до помилкових кроків, яких можна було б уникнути. Тому згодом Світо­вий банк визнав, що ліберальна модель як остаточна форма управління не є універсальною

Важливо акцентувати на тому, що на початку XXI ст. змінився підхід до оцінки ролі державних інститутів у здійсненні ринкових перетворень, оскі­льки в багатьох країнах саме державне регулювання викликало швидке еко­номічне зростання. Тому успіхи трансформаційних процесів світова гро­мадськість відтепер оцінюватиме за такими напрямами: високоякісне управ­ління; розвиток інституційного середовища; прозорість прийняття рішень; дієвість правових і судових процедур; ефективна система регулювання; рівноправність доступу. Нова стратегія потребує зміни функцій держави і зростання її ролі в економічних перетвореннях.

2. Стан і перспективи розвитку промисловості України. Аналізуючи стан і проблеми розвитку промисловості України, необхідно зазначити, що в на­родному господарстві на кінець 1990-х pp., за офіційними даними, ВВП (вало­вий внутрішній продукт) становив менш як 40 % від рівня 1989 p., що свідчить про спад, глибина і тривалість якого удвічі серйозніша, ніж у Сполучених Штатах Америки за часів Великої депресії 30-х pp., і який відбувається більш болісно, ніж у багатьох інших країнах Центральної і Східної Європи. У Чехії, Естонії, Угорщині та Польщі уряди швидко запровадили жорсткі бюджетні обмеження для великих державних підприємств і швидко приватизували ос­танні. Україна, навпаки, під гаслом боротьби з безробіттям надавала великим підприємствам прямі субсидії, пільгові кредити та пільги в оподаткуванні. За цих обставин багато керівників підприємств створили приватні підприємства для здійснення операцій купівлі-продажу для державних підприємств за штучно завищеними цінами.

Чимало економічних проблем України виникло у період гіперінфляції 1992—1994 рр. У своєму піковому значення інфляція сягала позначки 10 000 % . Гіперінфляція частково була викликана значними змінами у структурі цін, що відбулися відразу після розпаду СРСР. Ціни на енерго­носії, які були основним фактором виробництва для сільськогосподарських

399