5. Які гарантії мають іноземні інвестори при здійсненні інвестиційної діяльності на території України

Для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України.

Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Гарантії у разі зміни законодавства

Якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II цього Закону, то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

До прав і обов’язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського порядку, охорони довкілля.

Гарантії щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб

Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації.

Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови компенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до статті 26 цього Закону.

Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам

Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок дій, зазначених у статті 9 та частині першій цієї статті, повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обгрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною та ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у статті 9 цього Закону, визначається на момент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій цієї статті, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності

У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій в натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій

Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов’язкових платежів гарантується безперешкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, визначається Національним банком України.

№ 7

1. Припинення підприємницької діяльності

Підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність припиняється:

• з власної ініціативи підприємця;

• у разі закінчення строку дії ліцензії;

• у разі припинення існування підприємця;

• на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

2. Джерела формування майна суб’єктів господарювання

Джерелами формування майна суб’єктів господарювання є:

• грошові та матеріальні внески засновників;

• доходи від реалізації продукції (робіт, послуг);

• доходи від цінних паперів;

• капітальні вкладення і дотації з бюджетів;

• надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об’єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб’єктів;

• кредити банків та інших кредиторів;

• безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян;

• інші джерела, не заборонені законом.

3. Підвідомчість, підсудність та підстава порушення справ про банкрутство

• Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

• Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

• Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

4. Правовий статус підрядника, субпідрядника і замовника за договором підряду на капітальне будівництво.

Замовником є фізична або юридична особа, яка відповідно до закону має у власності або користуванні земельну ділянку, подала у встановленому у законодавством порядку клопотання щодо її забудови для здійснення будівництва або зміни у тому числі шляхом знесення об’єкта містобудування. Статус забудовника особа отримує з часу отримання дозволу на проектування і будівництво певного об’єкта.

Основними функціями замовника є наступні: отримання технічних умов і архітектурно-планувального завдання і інших необхідних матеріалів для розробки проектно-кошторисної документації; підготовка завдання на проектування, передача його проектній організації; замовлення у відповідній проектній організації виготовлення проектної і технічної документації; забезпечення проходження державної інвестиційної експертизи проекту; отримання позитивного висновку комплексної державної експертизи інвестиційного проекту і узгодження проектно-кошторисної документації з відповідними організаціями і установами, зокрема на містобудівній раді; отримання дозволу в органах державного архітектурно-будівельного нагляду на виконання підготовчих робіт і будівельно-монтажних робіт; забезпечення проведення авторського і технічного нагляду в процесі будівництва; виконання функцій генерального підрядника в будівництві; забезпечення введення завершеного будівництвом об'єкту в експлуатацію.

Підрядник – це юридична особа, яка укладає договір підряду (контракт) на будівництво (проектування) об'єктів, відповідно до визначених у ньому умов виконує передбачені договором підряду (контрактом) роботи і передає їх замовникові.

Генеральний підрядник (генпідрядник) – підрядник, який відповідає за виконання всього комплексу робіт, передбачених замовленням, передачі їх замовникові і забезпечує координацію діяльності субпідрядників.

В процесі здійснення субпідрядних будівельних робіт генпідрядник надає субпідрядникові наступні послуги: приміщення для ділянки старшого виконавця щодо робіт і майстри, обладнані обігрівом, освітленням і телефоном; надає складські приміщення і майданчики складування матеріалів відкритого зберігання; надає виробничі, санітарно-побутові приміщення згідно специфічні робіт, які виконують субпідрядником; компенсує адміністративно-господарські витрати, пов'язані із забезпеченням субпідрядників технічною документацією і фронтом робіт з координацією виконаних робіт, здійсненням технічного плану і вирішенням питань матеріально-технічного забезпечення і передачі субпідрядних робіт замовникові; пожежно-сторожовою охороною виконаних робіт і майна субпідрядників в межах будівельного майданчика; забезпечення субпідрядників тимчасовими не титульними спорудами і будівлями; здійснення заходів щодо техніки безпеки і охорони праці загального характеру; впорядкуванням і змістом будівельного майданчика і вивозом сміття; оплати робіт частково використовуваних впродовж змін.

Обов’язками субпідрядника є: виконати згідно з договором субпідряду окремі види комплексних робіт у встановлених календарним планом виконання монтажних і спеціальних робіт терміни згідно робочим кресленням, будівельним нормам; провести індивідуальне випробування змонтованого устаткування; брати участь в комплексному випробуванні устаткування, передачі робочій комісії закінчених будівництвом об'єкту і забезпечення їх спільно з генпідрядником і субпідрядником і введення в експлуатацію.

5. Розкрийте зміст поняття «концентрація».

Концентрація суб'єктів господарювання - зміна відносин контролю між суб'єктами господарювання або зміна у складі активів суб'єктів господарювання, яка призводить до стійких змін у мережах контролю суб'єктів господарювання та/або у структурі відповідних товарних ринків, що відбувається шляхом: 1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого; 2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання - юридичної особи, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання - юридичної особи, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання - юридичної особи, що ліквідується; б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи; в) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який тривалий період буде самостійно здійснювати господарську діяльність, і при цьому зазначене створення не приводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання; 3) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання - юридичної особи.

Білет № 8

1. Головні критерії поділу господарської діяльності

Критеріями відмежування одного різновиду господарської діяльності від іншого можуть бути: сфера, галузь, у яких здійснюється ця діяльність (наприклад сфера суспільного вироб­ництва, соціальна, культурна та інші сфери); мета діяльності (одержання прибутку або без його одержання); суб'єкт діяльності (спеціальний суб'єкт — суб'єкт суто господарської діяльності або інший суб'єкт, для якого ця діяльність є допоміжною); обсяг саме господар­ської діяльності у більш широкій за змістом діяльності того чи іншого суб'єкта (основний або допоміжний).

Господарська діяльність здійснюється у загаль­ній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості. Останні неможливі без вар­тісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Це стосується як комерційної, так і некомерційної господарської діяльності. Отже, така озна­ка результатів господарської діяльності, як «цінова визначеність», присутня в абсолютній більшості випадків (у ринковій економіці - переважно за угодою сторін), хоча у некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання її результатів.

З огляду на викладене вище, назвемо найважливіші ознаки основної господарської діяль­ності, що регулюється нормами Кодексу: а) вона здійснюється у сфері суспільного вироб­ництва (і ніяк не у сфері особистого споживання); б) перебуваючи у сфері суспільного ви­робництва, яке, у свою чергу, базується на ринкових засадах, ця діяльність спрямована на задоволення приватних інтересів суб'єктів господарювання за умови дотримання ними пев­них публічних інтересів (іншими словами, у господарській діяльності об'єктивно поєднані приватні і публічні інтереси); в) вона перш за все пов'язана з тією стороною суспільного ви­робництва, у якій здійснюється господарське використання майна; г) вона є діяльністю, що організує виробництво та використання майна; д) результати діяльності мають вартісний ха­рактер.

2. Правове регулювання капітального будівництва в Україні

“Капітальне будівництво” використовується як форма інвестиційної діяльності, а саме: господарської діяльності щодо виробництва основних фондів народного господарства, що полягає у здійсненні суб’єктами інвестиційної діяльності практичних дій щодо реалізації інвестицій в будівельну продукцію. Як інвестиційна діяльність капітальне будівництво — це виконання робіт (вишукувально-розвідувальних, проектних, загальнобудівельних і спеціально-будівельних – монтажних, пусконалагоджувальних, робіт щодо упорядкування (озеленення) територій та ін.). Названі роботи виконуються різнопрофільними будівельними організаціями. Функціональним відомством з питань капітального будівництва є Державний комітет з будівництва та архітектури (Держбуд України), який здійснює державне регулювання в сфері капітального будівництва шляхом: видання державних будівельних норм і правил, державних стандартів; забезпечення через систему відповідних органів державної експертизи інвестиційних проектів будівництва, ліцензування будівельних і пов’язаних з ними робіт, сертифікації будівельної продукції; забезпечення здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду за якістю будівельних робіт тощо. Капітальне будівництво як різновид інвестиційної діяльності неоднорідне. Воно розмежовується залежно від форм виробництва і відтворення основних фондів. Відповідно до цього розрізняють такі види капітального будівництва: - нове будівництво – це будівництво основних або допоміжних будівель і споруд або їх комплексів із заданими техніко-економічними показниками та призначенням, які споруджуються за єдиним проектом в першу та наступні черги, на визначених для цього об’єктах, нових майданчиках або майданчиках, звільнених від існуючих будівель; - реновація – відтворення основних фондів діючих підприємств, будівель, споруд. В свою чергу реновація поділяється на такі підвиди: - розширення – будівництво додатково до існуючих приміщень, будівель, споруд, що будуються в межах єдиного комплексу за окремими проектами, яке веде до збільшення будівельних габаритів об’єкта та поліпшення його техніко-економічних показників; - реконструкція – комплекс будівельних робіт, пов’язаних зі зміною техніко-економічних показників, або використання об’єкта за новим призначенням у межах існуючих будівельних габаритів. Складовою частиною реконструкції об’єкта може бути його капітальний ремонт; - капітальний ремонт – це комплекс будівельних робіт, пов’язаних з відновленням або поліпшенням експлуатаційних показників, зі зміною або відновленням несучих або огороджувальних конструкцій та інженерного обладнання без зміни будівельних габаритів об’єкта та його техніко-економічних показників; - реставрація – повне або часткове відновлення пошкоджених або втрачених будівель та художніх характеристик об’єкта у первісному або відновленому вигляді на пам’ятниках архітектури. Складовою частиною реставрації може бути консервація або капітальний ремонт; Консервація (як ще один вид капітального будівництва) – це комплекс будівельних робіт, призначених для зберігання об’єкта, на якому припинено або не ведеться будівництво на визначений час, і які включають тимчасові або постійно діючі захисні або конструктивні заходи, що запобігають руйнуванню об’єкта. У процесі будівництва об’єкта можуть поєднувати різні види капітального будівництва.

3. Основні критерії розмежування господарської комерційної діяльності (підприємництво) і некомерційної господарської діяльності

Визначення критеріїв розмежування комерційної та некомерційної господарської

діяльності (тобто тих відмінних рис, що вирізняють один вид діяльності від іншого) має не лише науково-теоретичне, але й практичне значення, бо саме від обраного виду діяльності залежить класифікація суб’єктів

господарювання (комерційні чи некомерційні), їх організаційно-правові форми, порядок легалізації, особливості оподаткування тощо.

Якщо провести аналіз „комерційна” та „некомерційна” господарська діяльність, що

містяться в законодавстві України, то можна зробити висновок, що обидва види діяльності мають такі спільні ознаки: 1) самостійність;

2) систематичність; 3) спрямованість надосягнення економічних, соціальних та інших

результатів.Самостійність досліджуваних видівдіяльності полягає у гарантованому державою та законодавчо закріпленому праві комерційних

та некомерційних суб’єктів господарювання здійснювати будь-яку діяльність, не заборонену законом. Гарантією цього виступає заборона

незаконного втручання та перешкоджаннягосподарській діяльності (як комерційній, так і некомерційній) суб’єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю танагляду .

Ознака систематичності є спільною длякомерційної та некомерційної діяльності, бо

законодавець, вживши цю ознаку, не наділив її різними умовами для здійснення цих видів діяльності. Систематичність характеризується певною повторюваністю (циклічністю) її здійснення. Для комерційних та некомерційних юридичних осіб, які займаються такоюдіяльністю, систематичність визначається через їх установчі документи.

Основним критерієм розмежування господарської комерційної діяльності (підприємництво) і не-комерційної господарської діяльності є наявність мети одержання прибутку. Однак необхідно також враховувати і ту обставину, що відсутність мети одержання прибутку автоматично не означає її фактичного неотримання некомерційними суб'єктами господарювання. У такому випадку додатковим відмітним критерієм для цих суб'єктів господарювання є порядок розподілу отриманого прибутку та його витрата.

4. Істотні умови договору концесії

• Істотними умовами договору концесії є:

• сторони договору;

• види діяльності, роботи, послуги, які здійснюються за умовами договору;

• об'єкт концесії (склад і вартість майна або технічні і фінансові умови створення об'єкта концесії);

• умови надання земельної ділянки, якщо вона необхідна для здійснення концесійної діяльності;

• перелік видів діяльності, здійснення яких підлягає ліцензуванню;

• умови встановлення, зміни цін (тарифів) на виготовлені (надані) концесіонером товари (роботи, послуги);

• строк дії договору концесії, умови найму, використання праці працівників-громадян України;

• умови використання вітчизняних технологій, техніки, сировини, матеріалів;

• умови та обсяги поліпшення об'єкта концесії та порядок компенсації зазначених поліпшень;

• умови, розмір і порядок внесення концесійних платежів;

• порядок використання амортизаційних відрахувань;

• відновлення об'єкта концесії та умови його повернення;

• відповідальність за виконання сторонами зобов'язань;

• страхування концесіонером об'єктів концесії, взятих у концесію;

• порядок продовження і припинення дії договору;

• порядок вирішення спорів між сторонами.

Права і обов’язки лізінгодавця і лізингоодержувач

Лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

Лізингоодержувач зобов’язаний:

1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору;

2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані;

3) своєчасно сплачувати лізингові платежі;

4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання;

5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі;

6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, — негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором;

7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу — повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

3. Умови ремонту і технічного обслуговування предмета лізингу можуть визначатися окремим договором.

4. Лізингоодержувач може мати інші права та обов’язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів

Лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов’язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов’язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингодавець зобов’язаний:

1) у передбачені договором строки надати лізингоодержувачу предмет лізингу у стані, що відповідає його призначенню та умовам договору;

2) попередити лізингоодержувача про відомі йому особливі властивості та недоліки предмета лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого предмета лізингу під час користування ним;

3) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення предмета лізингу, на його утримання або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором;

5) прийняти предмет лізингу в разі дострокового розірвання договору лізингу або в разі закінчення строку користування предметом лізингу.

3. Лізингодавець може мати інші права та обов’язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Білет № 9

1. Організаційні форми здійснення некомерційної господарської діяльності

Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господа­рювання на основі права власності або права оперативного управління в організацій­них формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи орга­ном місцевого самоврядування з урахуванням вимог, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Порядок створення, державної реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації суб'єктів господарювання окремих організаційних форм некомерційної господарської діяльності визначається цим Кодексом та іншими законами.

У разі якщо господарська діяльність громадян або юридичної особи, зареєстрова­ної як суб'єкт некомерційного господарювання, набуває характеру підприємницької діяльності, до неї застосовуються положення цього Кодексу та інших законів, якими ре­гулюється підприємництво.

Під організаційною формою здійснення господарської діяльності розуміють спосіб за­кріплення і використання майна суб'єктом господарювання. Організаційна форма вказує на майновий статус суб'єкта, що характеризує підставу володіння майном, можливість розпо­рядження ним, ставлення до майна, прав на нього засновників.

Некомерційне господарювання, яке здійснюється на основі права власності, означає, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном (ст. 134 Кодексу) для досягнення економічних, соціальних та інших результатів. Господарю­ючий суб'єкт, який здійснює господарську діяльність на основі права оперативного управ­ління, володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності у ме­жах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповнова­женим ним органом) (ст. 137 Кодексу).

2. Поняття та ознаки суб’єкта господарюванн

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукуп­ність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відпові­дальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.. Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації- юридичні особи, створені відповідно до Цивільного ко­дексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та за­реєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господар­ську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.

Суб'єкти господарювання - господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та цим Кодексом.

Суб'єкти господарювання - відокремлені підрозділи (структурні одиниці) госпо­дарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.