47.Допомоги в разі тимчасової непрацездатності

 Під тимчасовою втратою працездатності розуміють неспроможність особи виконувати свою трудові обов’язки внаслідок короткотривалих обставин об’єктивного характеру. Тимчасова непрацездатність може бути спричинена:

- фізичною нездатністю особи здійснювати трудову діяльність (хвороба, травма, вагітність та пологи);

- неможливістю працювати у зв’язку із необхідністю здійснювати догляд за іншим членом сім’ї (хворою дитиною; хворим членом сім’ї; за дитиною до трьох років; за дитиною до досягнення трьох річного віку або дитиною-інвалідом до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною);

- неможливістю працювати у зв’язку із настанням обставин, спричинених діями державних органів (карантин, накладений органами санітарно-епідеміологічної служби).

      Тимчасова непрацездатність має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність затверджений Інструкцією про порядок видачі документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров’я від 13 листопада 2001 р. N9 455, Закони України «Про не­працездатність», «Про загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою праце­здатності і витратами, обумовленими народженням і похо­ванням» від 18 січня 2001 р. № 2240-111.

      Статтею 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втра­тою працездатності і витратами, обумовленими народженням і похованням» передбачено, що Фонд страхування від не­працездатності призначає дві виплати. Перша — допомога зтимчасової непрацездатності, не пов'язаної з нещасним ви­падком на виробництві і професійним захворюванням, дру­га — допомога по вагітності та пологах.

      Тимчасову непрацездатність та її період засвідчують лікар або лікарсько-кваліфікаційна комісія (далі — ЛКК) у закла­дах охорони здоров'я. Ці особи визначають потребу у на­данні звільнення від роботи на час тимчасової непрацездат­ності, а також установлюють необхідність і строки тимчасо­вого переведення працівника у зв'язку з хворобою на іншу роботу. Якщо це потрібно, вони приймають рішення про на­правлення особи на медико-соціальну експертну комісію (далі — МСЕК) для визначення наявності та ступеня трива­лої або постійної втрати працездатності.

      Оформляти листки непрацездатності мають право такі медичні працівники:

•  лікарі державних і комунальних закладів охорони здо­ров'я;

• лікарі стаціонарів протезно-ортопедичних установ сис­теми Міністерства праці і соціальної політики України;

• лікарі туберкульозних санаторіїв;

• фельдшери у місцевостях, де відсутній лікар, а також на плаваючих суднах (їх список затверджують щороку органи охорони здоров'я).

Допомогу по тимчасовій непрацездатності виплачують у страхових випадках, які спричинили тимчасову непраце­здатність, коли вони настали у період роботи. Цю допомогу можуть одержувати застраховані особи. Таке право є й у фізичних осіб, які добровільно сплачували внески до Фонду стра­хування від непрацездатності або є платниками єдиного податку.

Документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності (в тому числі допомог по вагітності та пологах і по догляду за дитиною до трьох років) розглядаються не пізніше 10 днів із дня їх надходження.

Працівнику можуть відмовити у призначенні допомоги по тимчасовій непрацездатності, якщо він:

 - перебував у відпустці без збереження заробітної пла­ ти, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв'язку знавчанням;

 -  захворів чи отримав травму, вчиняючи злочин;

 - навмисно заподіяв шкоду своєму здоров'ю, щоб ухи­литися від роботи чи інших обов'язків або симулюва­ти хворобу;

 - перебував під арештом чи проходив судово-медичну експертизу;

 - примусово лікувався за постановою суду;

 - захворів чи отримав травму внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння чи дій, пов'язаних з ними.

      Допомоги по тимчасовій непрацездатності застрахованій особі також можуть не виплатити, якщо в період хвороби вона порушувала режим, встановлений лікарем, чи не з'явля­лася без поважних причин у призначений термін на медич­ний огляд, у тому числі на ЛКК чи МСЕК. У цьому разі із дня такого порушення застрахований втрачає право на допомо­гу на строк, установлений комісією (уповноваженим) із со­ціального страхування.

Відсоток оплати листка непрацездатності визначають за ст. 37 Закону про непрацездатність. Він залежить від стра­хового стажу особи і становить:

- 60 % середньої заробітної плати (доходу)  - особам зі страховим стажем меншим, ніж 5 років;

- 80 % середньої заробітної плати (доходу) - особам зі страховим стажем від 5 до 8 років;

-  100 % середньої заробітної плати (доходу) - особам зі страховим стажем більшим, ніж 8 років.

      Крім того, без врахування стажу (на пільгових умовах) 100 % нарахованої суми допомоги одержують:

- застраховані особи, віднесені до 1—4 категорій потерпілих внаслідок  Чорнобильської катастрофи;

- один із батьків (особа, що замінює їх), який доглядає хвору дитину віком до 14 років, постраждалу від Чорнобильської катастрофи;

- ветерани війни й особи, на яких поширюється дія За­кону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Страховий стаж — це період (сума періодів), протягом яко­го особа підлягає соціальному страхуванню у зв'язку з тимча­совою втратою працездатності і сплачує (за неї сплачують) страхові внески до Фонду страхування від непрацездатності у порядку, встановленому законодавством. Згідно зі ст. 7 Закону про непрацездатність сюди зараховують і час: хвороби; перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю і пологами; перебування застрахованої особи у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; отримання виплат з окремих видів соціального страху­вання, крім пенсій усіх видів.

Допомогу по тимчасовій непрацездатності внаслідок зах­ворювання чи травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, виплачують застрахованим особам за рахунок Фонду страхування від нещасних випадків, починаючи з шос­того дня непрацездатності. Оплату здійснюють за весь період до відновлення працездатності чи до встановлення МСЕК інва­лідності незалежно від того, чи було звільнено працівника у період втрати працездатності.

Що ж до перших п'яти днів, то їх власник чи уповноваже­ний ним орган оплачує за рахунок коштів підприємства, ке­руючись Порядком оплати перших п'яти днів. Лікарняні вип­лачують за робочі дні, які припадають на дні тимчасової не­працездатності працівника, за графіком роботи підприємства, але період хвороби визначають у календарних днях. Отже, підприємство (фізична особа, яка використовує працю най­маних працівників) має виплатити за свій рахунок лікарняні за робочі дні, які припадають на перші п'ять календарних днів тимчасової непрацездатності.

Трапляється, у деяких випадках "правило п'яти днів" не застосовують (тобто оплачують період хвороби за рахунок Фонду з першого дня за весь період непрацездатності):

 •  при догляді за хворою дитиною віком до 14 років не більше, ніж за 14 календарних днів. Якщо дитинунеобхідно помістити до стаціонару разом із застрахо­ваною особою, то допомогу останній виплачують завесь термін її перебування у стаціонарі;

 • при догляді за хворим членом сім'ї - не більше, ніж за З календарних дні, а у виняткових випадках - до 7 календарних днів (комісія (уповноважений) враховує важкість хвороби члена сім'ї і побутові обставини);

 • у разі необхідності догляду за дитиною віком до трьох років чи дитиною-інвалідом віком до 16 років, при захворюванні матері чи іншої особи, яка фактично здійснює догляд, - без обмеження строків виплат;

 • у зв'язку з карантином, накладеним санітарно-епідемі­ологічною службою,- за весь час відсутності на ро­боті з цієї причини;

 • у зв'язку з переведенням застрахованої особи за ме­дичним висновком на легшу, нижчеоплачувану роботу - не більше, ніж за два місяці. Цю допомогу обчислюють за загальними правилами, але надають у розмірі, який разом із заробітком за тимчасово виконувану роботу не перевищує суми повного заробітку до пе­реведення;

 • при здійсненні протезування за медичними показання­ми у стаціонарі протезно-ортопедичного підприємства - за весь період перебування в такому закладі з урахуванням часу на проїзд туди і назад;

 • у разі здійснення санаторно-курортного лікування застрахованої особи, якщо тривалість щорічної (ос­новної і додаткової) відпустки є недостатньою для ліку­вання і проїзду до санаторно-курортного закладу і назад,- за період, якого не вистачає. Залежно від того, за чий кошт видано путівку, і характеру лікування п. 10 ст. 35 Закону про непрацездатність передбачає можливість повної оплати періоду такої непрацездат­ності.

 Особам, що працюють на сезонних і тимчасових роботах, допомогу по тимчасовій непрацездатності (включаючи до­помогу по догляду за хворою дитиною до 14 років) надають не більше, ніж за 75 календарних днів протягом календарно­го року.

  Якщо працівник захворів під час перебування у щорічній (основній і додатковій) відпустці, то право на допомогу за ним зберігається. При цьому за погодженням із власником відпустку йому подовжують на кількість днів хвороби, зас­відчених листком непрацездатності. Інший варіант - пері­од відпочинку можуть перенести на пізніший термін (ст. 80 Кодексу законів про працю України). Ці виплати не на­дають, якщо застрахована особа в період такого догляду перебувала у щорічній відпустці, а також у додатковій на­вчальній чи творчій відпустці. Застрахованим особам, які захворіли у пері­од вирішення спору про незаконність їх звільнення з робо­ти, допомогу по тимчасовій непрацездатності надають лише при поновленні на роботі виключно з дня винесення рішен­ня відповідним органом.

  Для розрахунку допомоги по тимчасовій непрацездатності потрібно визначити середньоденну заробітну плату застра­хованої особи. Розраховують її виходячи із заробітку за останні шість календарних місяців (з 1-го до 1-го числа), що передують місяцю, в якому настав страховий випадок. Однак є два ви­нятки з цього правила, коли розрахунковий період може бути й іншим:

 - якщо захворілий працівник відпрацював менше 6 календарних місяців, середню зарплату обчислюють зафактично відпрацьовані календарні місяці;

 - якщо захворів працівник, який пропрацював менше календарного місяця, розрахунок роблять за фактич­но відпрацьований період.

     Бдля обчислення середньої зарплати слугує нарахована зарплата (основна і додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та  компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі), що підлягає об­кладенню прибутковим податком і з якої сплачували стра­хові внески

     Якщо застрахована особа працює на умовах сумованого обліку робочого часу, потрібно розрахувати середньочасову зарплату, поділивши нараховану за розрахунковий період суму на кількість відпрацьованих у ньому годин. Так само чинять, якщо частину розрахункового періоду відпрацьовано в ро­бочих днях, а частину — погодинно.

     Якщо працівник захворів в останній день роботи перед звільненням, то відповідно до Закону Ук­раїни «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» пра­во на допомогу з тимчасової непрацездатності виникає із настанням тимчасової непрацездатності в період роботи, вклю­чаючи і день звільнення. Якщо особа захворіла після звільнення, то право на от­римання допомоги вона втрачає.