§ 3. Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора

Поняття про художній образ

Ми вже говорили про логіку оратора як про могутній засіб переконання аудиторії. Але не будемо забувати й про те, що повноцінна психічна діяльність базується на використанні можливостей обох півкуль мозку: як "логічної", так і "художньої". Це означає, що без емоцій, без хвилювання немає повноцінної промови перед людьми.

Але хвилювання має бути не стихійним сплеском, який розбурхує і промовця, і слухачів. Немов річку вводять у гранітні береги, щоб плин води було приборкано й випрямлено, аби вода не піднялася і не затопила площі та вулиці, так і оратор тримає свої емоції під контролем, "дозує" їх вияв. Нагадаємо: Феофан Прокопович вчив не занадто віддаватися почуттям, приборкувати будь-яке хвилювання.

Для того щоб емоції легше було приборкувати, надавати їм естетичного виразу, використовують художній образ. Це знали вже античні ритори, які щедро запозичували поетичні прийоми.

Відмінність образу від силогізму полягає в тому, що образ наче показує, малює вашу думку. Образи грунтуються на конкретно-чуттєвих переживаннях дійсності: зорових, слухових чи тактильних враженнях. Так, мистецтво живопису (живописний образ) спирається на те, що бачать наші очі. Музика використовує те, що здатні відчути наші вуха. А слово містить у собі можливості всіх видів мистецтва.

Ось поет змальовує нам жнива, коли над полем дзижчать серпи, перетинаючи сухі й пружні, нагріті сонцем стеблини жита:

Між межами жваво, живо

Жовте жито жнуть женці. (Д. Загул)

Враження отого дзижчання створюється завдяки повтору звука "ж" в кожному слові вірша.

Словом можна й "малювати":

"Ідуть дощі. Холодні осінні тумани клубочаться угорі і спускають на землю мокрі коси" (М. Коцюбинський).

Ми ніби бачимо оті "мокрі коси", що їх спускає кубло вологого мороку нагорі — хмара, бачимо дощ немов живу істоту, породження осені.

Отже, переконати можна і шляхом логіки, і шляхом отакого малювання засобами художнього слова. Створений образ буде не менш переконливий, ніж будь-який умовивід. Народ здавна користувався художнім словом, навіть коли не знав грамоти: "Насупився, мов чорна хмара!" — говорилося про лихого, непривітного чоловіка, від якого чекаєш щомиті "грому й блискавки".

214

215

Нехтувати такими можливостями слова промовцеві не годиться. Розглянемо шляхи створення словесного образу.

Як відомо, в мові нашій виділяються звуки, слова, словосполучення (також речення). Образ твориться переважно на рівні звука (фоніка) та слова (художня лексика). Проте художня гра може спостерігатися й на рівні синтаксису, хоча традиційне вчення про синтаксичні фігури до поетики не належить.

Звуковий рівень тексту

Звуки мови з точки зору лінгвістики вивчає такий розділ мовознавства, як фонетика. Але в даному разі нас цікавить тільки, як можна "малювати звуком". Цим займається фоніка (літературознавчий термін), яка вивчає засоби створення образу самими лише звуками. Звук "ж" у вірші Д. Загула і є приклад фоніки, художнього використання звука з метою створення образу. Разом з тим, треба пам'ятати, що випадкові співзвуччя можуть спричинити небажаний ефект. Раніше радянський автомобіль "Жигулі" за кордоном не хотіли купувати, доки його не перейменували на "Ладу" — справа в тому, що в західних мовах є ганебне слово "жиголо" — чоловік, що торгує своїм коханням. Може виникнути небажаний "додатковий" образ і за накопичення таких "невинних" форм, як, скажімо, дієприслівникові форми на -вши: сказавши, спитавши та ін.; або: "Чи є борошно?" (можна почути "Чиє борошно?").

Використання з метою створення образа груп приголосних називається алітерацією (від лат. ad — до lit(t)era — "буква"), голосних — асонансом (від лат. asso-по — "відгукуюсь"). Наприклад, напружене повторення звуків "с", "з", "ч" з метою створення психологічної атмосфери дискомфорту: "У причільне вікно світе світ. Боляче він урізується в очі... а одвести очей, одірватися від того світу — вона не зможе" (П. Мирний). Повторення голосного звуку "і" ("ї") створює інтонацію тужливого голосіння: "Мов батько та старший брат, ходив він біля неї, виніс і подушку з спальні, підсунув під голову і сам сів коло неї. Наче квітка біля білої лілії, завита у чорну хустку, лежала вона бліда-бліда, затягнена у чорне плаття" (П. Мирний).

Лексичний рівень тексту

Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Словниковий запас культурної людини — багатий, гнучкий. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності. Але не плутайте вираз "літературна мова" з виразом "мова художньої літератури". Перший — означає: грамотна, нормована мова ораторів, учителів, проповідників. Другий — мова письменницька, що часто творить художні образи. Але досвідчений оратор черпає з обох джерел. Ось чому ми розглядаємо тут літературні прийоми, що базуються як на літературній нормі, так і на відхиленнях від неї.

Літературна норма. Оратор як носій культури мусить спиратися передусім на літературну мову, нормовану правилами граматики. Промова, в якій багато помилок, не тільки створює негативне враження про самого оратора, але й утруднює сприйняття самої промови, відволікає від теми.

Культура мови оратора — "це процес свідомого добору та використання тих мовних засобів, які допоможуть лектору швидко й результативно досягнути мети в кожній конкретній ситуації публічного виступу"1.

Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати ораторові:

1. Невірний наголос. Іноді від наголосу може залежати і семантика (значення) слова, наприклад: орган—орган і т. п.

2. Неправильна вимова окремих звуків. Насамперед йдеться про фізичні вади — шепелявість, гаркавість і т. п., для виправлення яких існує система спеціальних вправ. Але іноді люди, не маючи фізичних вад, неправильно вимовляють звуки, не дотримуються норм орфоепії. Найчастіше у цьому разі слова вимовляються так, як вони пишуться, що не завжди правильно. Наприклад, пишемо "яєчня", але вимовляємо "яєшня".

3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Наприклад, в деяких українських діалектах кріс-

1 Ораторское искусство как вид общественной деятельности: Матст риалы университета лекторов г. Москвы / Сост. Г. С. Елигулашвили. — Вып. IV. - М., 1981. - С. 73.

216

217

лом називають стілець. Особливу увагу тут потрібно звернути на правильне вживання фразеологічних зворотів.

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові. Наприклад, префікси: "Він обирав капелюх в магазині" (не "обирав", а "вибирав").

5. Вживання дієслова-зв'язки "буде" (майбутній час) в контексті теперішнього часу. Наприклад: "Шевченко буде великий український поет" (не "буде", а "є").

6. Вживання зв'язки "це" перед словами "який", "котрий", "коли", "де". Наприклад: "Невстигаючий — це який має двійки" (правильно: "Невстигаючий — це той, хто має двійки").

7. Тавтологія — повторення однокорінних слів. Наприклад: "Він переконливо переконав усіх у своїй правоті"; "У цьому образі автор зображує "маленьку людину".

8. Використання пяеоназмів (слів одного значення). Наприклад: "Поет у своїх віршах зобразив дійсність, реальне життя".

9. Слова-паразити: ну, скажімо, зрозуміло і т. п.

10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази), тобто невміння включати слово (фразу) в контекст. Більшість слів належить до нейтральної лексики (вода, море, струм, батько і т. п.), але є певні групи слів, які належать до емоційно чи стилістично забарвленої лексики, і ними потрібно користуватися дуже обережно. Наприклад: "Студенти прийшли побалакати з новим деканом".

Какологія — сполучення уламків стійких словосполучень у новий, неправильний зворот. Наприклад: "справив великий вплив" — від "мав вплив" "справив враження".

* * *

Оратор мусить дотримуватися граматичних норм. Проте досвідом художника слова також не слід нехтувати. Майстри слова, письменники, часто ніби "граються" неправильностями й порушенням норм грамоти, аби створити яскравий образ дійсності. Так, у письменника навіть тавтологія та плеоназм, які звичайно трактуються як помилки, можуть стати виразним засобом мови; те саме спостерігається і у досвідченого оратора. Наприклад, ви-

218

слів "прекрасний красень" — свідчення убогості мови, невміння знайти епітет до слова "красень". Це тавтологія як типова помилка. Водночас тавтологія може бути прекрасною стилістичною фігурою, якщо вона будується на свідомій грі відтінками слова: "страх і жах", "сумний та мелан-

холійний",

"живе життя" та ін.

Оскільки основною одиницею мови є слово, то лексику з цього погляду можна поділити на два типи:

1) слова з прямим значенням (так звана автологічна лексика);

2) слова з переносним значенням (так звані тропи).

Наприклад, слово зірка може мати пряме значення — "небесне світило". Але у

виразі зірка моїх очей ми маємо справу з тропом, поетичним образом кохання.

Основу всякого тексту складають слова з прямим, ав-тологічним значенням. За стилістичним забарвленням вони нейтральні: "Сонце світить в небі" — тут кожне слово означає лише явище, що за ним стоїть.

Здавалося б, автологічна лексика мусить завжди вкладатися в рамки літературної норми. Проте існує велика група слів, гир, маючи пряме, автологічне значення, водночас виходить за рамки літературної норми. Письменники охоче вживають їх, наприклад, у мові персонажів, щоб створити відповідний образ. Це — просторіччя, кан-целяризми, діалектизми, жаргонізми, неологізми^ архаїзми, варваризми, солецизми.

Просторіччя

Є така ненормована лексика, якою люди широко користуються: скиглити, гамселити, ушкварити, глигати, верзти тощо. Як правило, вживання такого слова оратором спричинює сміх, гумористичний ефект. Це так зване просторіччя. Воно дає певний образний ефект: гяшати — не те саме, що "жадібно ковтати"; це образ "живоглота", людини тваринних інстинктів. Отже, до промови можна ввести 1—2 просторічних слівця, якщо ви прагнете досягти такого ефекту.

Але відвертої безграмотності намагайтеся уникати. Наприклад, виразу типа "схожий до" (замість "подібний до" або "схожий на" і т. п.) засмічують мову.

219

Канцеляризмы

Засмічують мову і канцеляризми, що прийшли в нашу мову від часів Петра І з російських імператорських указів. Уже у XVIII ст. І. Котляревський глузував з людей, що базують свою мову на канцеляризмах, створивши образ бездушного бюрократа Возного: "до формального определе-нія о моей участі, открой мнг, хотя в терміні, партику-лярно, резоліцію, могу лі — теє-то як його, без отсрочек, волокиты, проторів й у'битков получити во вічноє і потомственное вяаденіє тебе — движимое і недвижимое імініє для душі моей...". Не треба пояснювати, якого враження дістають слухачі, якщо ви користуватиметеся таким убогим лексиконом.

Діалектизми

Від грец. бкхХєкто^ — говірка, місцева мова. Відомо, що національна мова не зводиться лише до літературної, її творять також діалекти, якими користуються мешканці окремих місцевостей (часом у двох селах, розташованих поруч, говорять по-різному). Наприклад: сарака (нещасний), файно (гарно) — це діалектизми з говірок Західної України. Діалектизми можуть бути й "фонетичними": на Поліссі слова "віл", "кінь", "дощ" вимовляють як вул, кунь, дорщ.

Часом діалектизми (як і просторіччя) є дуже виразними, красивими. Якщо ви виступаєте перед носіями певного діалекту, варто показати, що ви з ним знайомі, але повний перехід на діалект або надмірне його вживання можуть створити враження провінціала, людини неосвіченої.

Жаргонізми

Від франц. jargon (жаргон) — мова якоїсь вузької групи людей (студенти, торгівці, злодії тощо). Криміналізація життя в наші дні призвела до справжньої біди: засмічення мови "блатним" жаргоном. Тільки й чуєш повсюди: "Ко-зьол!", "Бабки" тощо. Судіть самі, чи годиться інтелігентному ораторові підкреслювати, що він стоїть з тими, хто цей жаргон уживає, на одному щаблі. Це не означає, що для змалювання відповідного образу-персонажа чи середовища не можна вжити колоритного жаргонізму. Тим

більше, що є жаргон студентів, лікарів тощо — тобто цілком пристойних груп людей. Але оратор, якщо він не хоче підкреслити свою належність саме до такої групи, мусить уникати жаргонізмів.

Вульгаризми

Від лат. vulgaris (простий, звичайний) як правило, лайливі слова. Не треба довго думати й над тим, якими фарбами буде змальовано одночасно й ваш особистий культурний рівень у разі вживання таких слів, як брехуха, па-щепуха та ін.

Неологізми

Від грец. veo? (новий) 4- Хоуо^ (слово) — нові слова, що створюються самим автором, якому іноді хочеться сказати таке слівце, якого ще "не було". Правом творення нових слів користуються зазвичай письменники. Антоненко-Да-видовим якось ужив замість звичайного слова "щупальце" ним самим винайдене слово мацок (від "мацати"). Образ виникає живий і виразний, але якщо послідовно заміняти всі знайомі слова неологізмами, Вас перестануть розуміти.

Архаїзми

Від грец. сірхаю^ (стародавній) — застарілі слова (кирея, жупан — одежа; мортира — стародавня гармата; пернач — знак полковницької влади в запорізькому війську). Вживання їх допомагає змалювати давню епоху. Наприклад, проповіднику важливо використовувати біблійні архаїзми, що відбивають реалії давнього життя у Святій Землі: хитон — одежа; динарій, лепта — гроші; Синедріон — Рада Єрусалимського Храму. Але зловживати цим жанром лексики також не слід.

Варваризми

Від грец. pdppapo^ — чужоземець. Колись греки називали зневажливо "варварами" (бороданями) інші народи. Звідси й "варваризм" — слово, запозичене з чужої мови. Таке слово здатне одразу "намалювати" образ чужої, далекої дійсності.

220

221

II

У нашій мові в основному це церковнослов'янизми (зі старої церковної мови, давньоболгарської за природою, що нам її принесли з Балкан св. Кирило та Методій і їхні учні): отче, долги, сущий і т. ін. У російській мові після відомої реформи М. Ломоносова церковнослов'янська лексика разом з корінними російськими словами створила урочистий стиль ("Восстань, пророк, и виждь, и внемли, Исполнись волею Моей...". — О. Пушкін). У нас, навпаки, існує тенденція повністю звільнитися від "слов'янщини" й перейти на живу сучасну українську мову. Проте в обмеженій кількості слов'янізми сприяють неповторній окрасі мови (особливо церковної). Інша справа — русизми — запозиченнями з російської мови в силу близькості двох народів, двох мов.

Солецизми

Від грец. ох»А,оІкІацо? (від назви м. Сол, грецької колонії в Малій Азії, де грецька мова була засмічена). Солецизми — це свідоме вживання граматично неправильних форм з метою створення певного образу. Наприклад: "Вона стара собака — зуби з'їла на цій справі". Тут іронія полягає в тому, що слово "собака" (чоловічого роду) спеціально віднесено до жінки, за зовнішньої нейтральності використання прислів'я.

* * *

Запам'ятайте: всі ці групи лексики — досить сильні засоби створення образу

Як на палітрі виправного маляра не занадто багатояск-равих, "гучних" фарб, так і ораторові не варто зловживати ані просторіччям, ані жаргоном, ані архаїзмами.

Нагадуємо: в усіх тих випадках значення слова не змінюється (мушкет є "мушкет", старовинна вогнепальна зброя, а не, скажімо, "автомат"). Це — автологічна лексика.

Але буває й використання слів у переносному значенні (з грец. цєта — перенесення); звідси вираз "металогічна лексика" (або тропи).

До тропів належать: епітети, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації і т. ін.

Троп — від грец. трояо^ (зворот) — вживання слова чи виразу в переносному, образному значенні. Виникнення

222

тропів, очевидно, збігається зі становленням людської мови як такої, коли первісна людина ще не відокремлювала себе від довкілля, намагаючись осягнути взаємозв'язок речей у світі. Троп саме і встановлює ці зв'язки, відшукуючи аналогії, порівняння. Наприклад, залізна брама — брама, зроблена із заліза (у прямому значенні). Якщо ж ми кажемо "залізний характер", то це вже переносне значення. В основі переносу — якості металу.

Троп є обов'язковим елементом поетичної мови і нерідко — красномовства, його можна назвати формою художнього мислення.

Тропи поділяють, зазвичай, на два розряди: прості (епітет та порівняння) і складні (усі інші).

Порівняння

Це — зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, спрямований на те, щоб розбудити уяву слухача (читача): "Зорі — то людськії душі" (П. Куліш).

Я втомлена, як квіти восени,

котрі вже часом хочуть залишитись

лише в далекій пам яті дощів.

(Л. Костенко)

Порівняння відіграють дуже важливу роль при описах, вони допомагають уявити об'єкт розмови.

Епітет

Від грец. єтсібєтоу (додаток) епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість. "Чи слід молодиці світити грішним волоссям проти Божого сонця?" (І. Нечуй-Левицький).

. З видів епітету можна виділити оксюморон, або катахрезу, — з'єднання нез'єднанного. Наприклад: "абсурди" типу гарячий лід, холодне серце, блакитна кров і т. п.

Метафора

Від грец. цєтафора (перенесення) — перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін. На-

223

приклад: чаша терпіння, печать мовчання, у чужу душу не влізеш, випити гірку чашу і т. ін. Метафори охоче використовують поети:

Жоржини на чорнобильській дорозі вже другий рік як струшують біду.

(Л. Костенко)

Метафору можна назвати "головним" тропом. У "Пое тиці" Арістотеля підкреслюється важливість опанування метафор і зазначається, що вміння складати гарні метафо ри — ознака справжнього таланту. ..

Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущено сам об'єкт порівняння. Наприклад: звістка летить. Можна "розшифрувати" цю метафору так: птахи летять; звістка летить, мов птах; звістка летить.

Уособлення

Надання неживим речам або нелюдському життю людських рис: лисичка-сестричка, вовчик-братик, дядько-вед-мідь тощо. Уособлення дуже характерне для фольклору з його міфопоетичною свідомістю, використовується також літераторами: "А ліс шумить, стогне..." (О. Кобилян-ська). Цей прийом оратор може використати, наприклад, якщо йд

еться про збереження рідної природи.

Персоніфікація

Інколи ці обидва тропи (уособлення та персоніфікацію) об'єднують терміном прозопопея — від лат. persona (особа) 4- асеге (робити). Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська).

Алегорія

Від грец. аХХтууорІа (іносказання) — зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ. Але-

горія однозначна (на відміну від символу), вона схожа на емблему. Наприклад: відома всім алегорія кохання — серце; алегоричне зображення зміни війни на мир — "І перероблять мечі свої на лемехщ а списи свої на серпи" (Іс. 2:4). Часто алегорії приходять з літератури: Тартюф — алегорія лицемірства, Дом Кіхот— алегорія лицарства і т. п.

Символ

Від грец, QUji{3oX,ov (умовний знак) — це багатозначна .метафора. Головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він — багатозначний. Деякі символи широко використовує ються в нашій повсякденній мові (наприклад, зоряне небо сприймається як символ духовної висоти). Символами користується часто церковна словесність: в Євангелії Іісус Христос називає себе Виноградиною, Батька свого — Виноградарем, а символом Його учнів є галуззя (Ін. 15:1—5).

Метонімія .І

Від грец. цєтй)УО(д,Іа (перейменування) — перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Наприклад: порцеляна (як матеріал, з якого зроблено посуд, так і сам посуд); тарілка борщу (як сам посуд для їжі, так і міра їжі); читати Франка (як сам автор, так і його твори); у нього шлунок (як орган тіла, так і хвороба цього органу) та ін. Деякі види метонімії настільки поши-» рені, що визначаються окремо, як, наприклад, синекдоха.

Синекдоха

Від грец. аиуєкбохл (співвідношення) — різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини. Наприклад: перемовитися словом; він має світлу голову; учень тепер вже зовсім не той.

224

225

І 2—12»

Гіпербола

Від грец. ияєрроХтІ (перебільшення) — художнє перебільшення, укрупнення: "Мало який птах долетить до середини Дніпра" (М. Гоголь). Гіперболи часто вживають у політичній полеміці та пропаганді тощо.

Літота

Від грец. Алтотті^ (простота) — художнє зменшування. Наприклад: Від Ніжина до Києва рукою подати.

Літота — протилежний до гіперболи троп, але вони дуже тісно пов'язані, тому що певною мірою можна сказати, що літота — теж гіпербола (перебільшення певної ознаки).

Перифраз

Від грец. тгєрі (біля, навколо) <рраЕвфемізм

Від грец. БО (добре) фтщі (слово) — заміна табуйова-них (священних, стилістично неприйнятних для якоїсь групи або просто непристойних) слів описовими синонімічними словами (зворотами). Наприклад: заміна в Біблії та в повсякденній мовній практиці імені Божого Я г в е, яке заборонено вимовляти віруючому єврею, словами "Адонай" (Господь), "Саваоф" (Володар Алголів) тощо. Дуже поширені евфемізми в різного роду сленгах: "жмурик" (мрець), "шнурки в склянці" (батьки вдома) тощо.

Амфіболія

Від грец. ацфІроАла (двозначність) — троп, в якому спостерігається гра непроясненим значенням слова. На-

приклад: Заєць в тролейбусі (про кого йдеться — про лісового звіра в незвичній ситуації чи про безбілетника?). Амфіболія здатна різко мобілізувати цікавість аудиторії.

* * *

Далі подані явища, які не належать до сфери художнього образу, хоча звичайно описуються в словниках літературознавчих термінів. Це гра словом на рівні синтаксису, комбінації слів. Дані явища народилися переважно не як образне переживання дійсності, а чиста "гра словом"; їх батьківщина — не поетика, а риторика. Те, що вони часто притаманні віршовим формам, не означає, що вони за своєю природою художні — весь фольклор і старовинна література написані віршами, але часто не ставлять художніх завдань (наприклад, філософська поема Лукреція "Про природу речей"). Але ритор здавна використовує ці явища, що тепер уже стали характерні як для художнього, так і суто риторичного тексту.

Пізньолатинський ритор Рутілій Намаціан склав навіть вірші, у кожному з яких було репрезентовано якусь риторичну фігуру (або те, що тоді зараховувалося до класу фігур). Це не є принципова філологічна класифікація — автор подає приклади просто за алфавітом. Проте, вражає багатство спостережень пізньої античності над закономірностями гри, що виникає при сполученні слів. Подаємо як довідку самі лише назви, які часто не потребують навіть прикладів чи пояснення: відрізки, член, охоплення, переставляння, розрізнення, контраст, подавання причин, випередження, відповідь, одноначаття, однозакінчення, кільце, подвоєння, короткість, відтінок, багатосполучниковість, безсполучниковість, розчленування, перегляд, сплетіння, посилення, поступка, відступ, вигук, рівноцінність, співзвучність закінчень, багатовідмінковість, подобозвучність, підкріплення, підрозрізнення, вставка, попередження, уподібнення, вільномовлення, припущення, співвіднесення, накопичення, зближення, тричлен, зображення, виправлення, випередження, перестановка, перехід, подвійне заперечення, зв'язка, варіація, заміна, пропуск, надуживання, опис, приєднання1.

1 Поздняя латинская поэзия. — М., 1982. — С. 432—442.

8*

227

226

Питання про співвідношення фігур і тропів давно і безнадійно заплутане: так, іронію в одних посібниках класифікують як троп, в інших — як фігуру. "Класична стилістика передбачала широкі переліки стилістичних фігур; численні класифікації зводилися до зовнішнього їх сорту-

вання"1.

Ми не будемо вдаватися тут до дискусії, яка вимагала б занадто місця й уваги, а просто подамо класифікацію основних типів фігур відповідно до постулатів класичної риторики, що виправдовує себе вже не одне століття2. ;

При цьому багато цікавих і змістовних термінів, які можна знайти в класичній риториці (що в основному стосуються підвидів фігур або тропів •— наприклад, антономазія як різновид синекдохи, антіметабола як різновид антитези та ін.), ми змушені опустити — це занадто ускладнило б наше завдання, що полягає в тому, аби дати майбутньому оратору твердий мінімум найсуттєвіших явищ.

Синтаксичний рівень тексту

Синтаксис — один з найважливіших рівнів мовлення, тому що саме він виражає структуру авторського мислён-

1 Словарь литературоведческих терминов. — М., 1974 — С. 353.

Не так давно було зроблено спробу поставити крапку в суперечках такого роду: автор підручника "Риторика" Є. Клюев (М., 1999), проаналізувавши концепції як старовинних авторів, так і сучасних учених (М. Гаспарова, В. Григор'єва, Ж. Дюбуа та ін.), спробував звести цей багатющий матеріал до прозорої, ясної схеми. Він виходить із суто лінгвістичної позиції: для нього поетичний прийом є, по суті, різновидом риторичного прийому, і на цій підставі він зводить тропи та фігури в один ряд. При цьому Є. Клюев досить дотепно, але не дуже переконливо розділяє тропи — "акірологічні" (неправильні) вирази — на дві групи: ті, що забезпечують відповідність висловлювання дійсності, і ті, що забезпечують вираз щирих думок і почуттів — "власне тропи" і "не власне тропи". Хотілося б знати, де автор знаходить критерій об'єктивної відповідності тропа реальності? Чому, власне, метафора є правдивою картиною дійсності, а апосіопеза (фігура замовчування) — суб'єктивний вираз, "не власне троп"? Так само можна заперечити віднесення таких явищ, як алітерація і асонанс до рангу фігур (мікрофігур), що продиктовано ігноруванням яскравої образної природи цих прийомів; автор зводить їх просто до формальної ознаки. Цей формально-структуралістський підхід до образу як просто "послідовності слів" дає змогу будувати стрункі схеми, але руйнує не самі лише класичні поняття, а й очевидні ознаки явища.

228

ня. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній національній мові протягом століть, їх називають фігурами (від лат. figura — позиція в танку).

Полісиндетон

Від грец. noA-uauvSetov (багатосполучниковість). Цей прийом часто використовували автори Біблії: "/ розкрився Храм Божий на небі, — і Ковчег Заповіту Його в Його храмі з'явився. І зчинилися блискавки, і гуркіт, і громи, і землетрус, і великий град..." (Об. 11:19). Він надає стилю урочистості та значущості.

Асиндетон

Від грец. ccauvSetov (безсполучниковість). Може передавати статичність зображуваного явища, описуючи його з різних боків або його внутрішню динаміку. Наприклад: Прийшов, побачив, переміг.

Зевгма

Від грец. фиуца (зв'язок) — підпорядкування слів, словосполучень одному узагальнюючому слову (пор. з однорідними членами речення). Наприклад: Так, як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління ("Наука кн. Володимира Моно-маха дітям").

Синтаксичний паралелізм

Повторення однакової структури речень (1234/1234). Наприклад: Учення — світ, а невчення — тьма (присл.), "Що снилося, то снилося1. А що я кажу, то вже кажу!" (О. Кобилянська). Або:

Хто віночка пойме,

той дівоньку возьме,

Хто вінка дістане,

То той моїм стане

(Купальські пісні)

229

Хіазм

Від грец. уІасщоС, (зворотний) — порядок слів, при якому спостерігається синтаксичне "перехрещення" на зразок літери X. Класичний приклад хіазму: "Одні живуть, аби їсти, інші їдять, аби жити".

Симплока

Від грец. аицяЯоктІ (сплетіння) — збіг у паралельних структурах початку, кінця або середини. Наприклад: Хто вимагав допиту рабів? Аппій! Хто їх'представляв? Ап-пій (Ціцерон). Може на тебе хто недобрим оком глянув? Може тебе такий вітер обвіяв? (М. Вовчок).

Стилістичний рівень тексту

Риторичні вигуки

Для ораторської мови характерні риторичні вигуки, які являють собою гасла в чистому вигляді. Наприклад: Бере-жить рідну природу! Шануйте своїх батьків!

Риторичні звертання

Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об'єкта, його промови, причому оратори часто звертаються не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять: Тобі, о Вітчизно, наші душі й наші серця! До риторичних звертань можна віднести й етикетні формули: Пані та панове! та ін.

Риторичні питання

Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, і відповідь на них не потрібна. Наприклад: Хіба ревуть воли, як ясла повні? (П. Мирний). Чи насправді сміється той, хто сміється останнім? Риторичне питання може завершувати опис якоїсь ситуації чи, навпаки, передувати цьому опису.

230

Антитеза

Від грец. аутІ0єсп? (протиставлення) — протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ. Наприклад: Ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Перемелеться лихо — добро буде. Питання життя або смерті (присл.). Біси на зло посилаємі бивают, а Ангели на благое (Іпатієв літопис 1015 p.).

Іронія

Від грец. єірюуєіос (прихована насмішка). Фігура, з допомогою якої авторові легко натякнути на своє відношення до об'єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює. Наприклад:

Колись були Орфеї, а тепер корифеї. А як же він став корифеєм, як не був Орфеєм? Сам Орфей не був корифей. Він навіть не бував у Спілці. (Л. Костенко)

Іронія є невід'ємною складовою частиною гумору та сатири, зображення людей, подій та явищ в карикатурному вигляді; гумор базується на м'якій і доброзичливій іронії, а сатира — на гострому неприйнятті об'єкта зображення.

Каламбур

Від франц. calembour (гра слів) — це гра омонімією слова, яка має відтінок комізму. Наприклад: Ноздрьов був певною мірою людиною історичною. Жодне зібрання, де він бував, не обходилося без історії (М. Гоголь). Проте каламбури більш властиві для побутового, ніж для інших видів красномовства.

Парадокс

Від грец. 7tapa6o?o? (дивний, неочікуваний). Парадокс — це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попе-

231

реднього тексту. Одним з найвідоміших парадоксів є парадокс Сократа: Я знаю, що я нічого не знаю.

Епістрофа

Від грец. єякттрофті (обертання, поворот назад) — риторична фігура, що складається з повторення одного і того ж слова чи звороту. Наприклад: Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе (Л. Українка). Якби ви були завернулися, лелічко, то було б можна його врятувати! — кликнув із несказанним жалем. — Якби ви були завернулися! (О. Кобилянська).

Діафора

Від грец. біскрорсс (розрізнювати) — це різновид повтору: повторюються слова чи вираз, які щойно прозвучали, але вони набувають більш експресивного звучання. Наприклад: Нам обіцяли, що ціни підвищуються тимчасово. Тимчасово — означає назавжди.

Анафора

Від грец. avotcpopa (винесення вгору) — лексико-син-таксичне повторення слів чи словосполучень на початку прозаїчних речень (у віршах відповідно — рядків). Наприклад: Голос Господній із силою, голос Господній з величністю. Голос Господній ламає кедрини, голос Господній трощить кедрини, кедрини ливанські" (Іс. 29:4—5). Порівняйте:

Такої дивної отрути я ще ніколи не пила. Такої чистої печалі, такої спраглої жаги, такого зойку у мовчанні, такого сяйва навкруги.

(Л. Костенко)

Епіфора

Від грец. елі (після) фОрт| (той, що несе) — зворотний анафорі прийом, повторення однакових слів (слово-

232

сполучень) в кінці речень (у віршах — наприкінці віршових рядків або строф). Наприклад: Теплота нашого серця — тобі, Тарасе! Щира синівна любов наша — тобі, Тарасе!

Анадиплозис (стикування)

Від грец. ava6i7tAxoai? (подвоєний) — лексико-синтак-сичне повторення слова (словосполучення) в кінці рядка (речення), яке ніби "підхоплюється" на початку наступного речення. Наприклад: Засоби масової інформації одностайно твердять про розбудову України. Розбудова України — це наша спільна справа!

Інверсія

Від лат. inversio (перестановка) — незвичний, нехарактерний для певної національної мови порядок розташування слів. Використовується з метою звернути увагу слухача. Наприклад: Пити за перемогу не годиться завчасно, то прикмета погана (Н. Рибак).

Обрив

Перервана мова: коли йдеться про щось одне, а потім переводиться на інше (часто виражається крапками). Наприклад: / пригадалося йому рідне село під стріхами... потім багатоповерхові будинки над зеленим яром... Околиця міста, куди він перебрався жити.

Апосіопеза (замовчування)

Від грец. шсоаибят|оч? (той, що замовчав) — обрив, що містить в собі щось невимовне, підтекст. Мова переривається тому, що потрібно щось "сховати" чи імітувати таємницю. Так, у детективі до останніх сторінок приховується ім'я злочинця. Цей прийом може використовуватись, якщо оратор хоче показати, що в нього ніби перехоплює подих від чогось незвичайно болісного, радісного і т. п. Наприклад: Тут би тільки жити.., а вони візьми та умри (П. Мирний). Я б сказав вам усю правду, але...

233

Еліпсис

Від грец. єААєІ\|д? (вада, дефект) — пропуск слова, яке легко відтворити, воно ніби "підказується" контекстом (пор. з неповними реченнями). Як захрестити себе й навкруги, то [тоді] чорт не приступить (М. Вовчок). На письмі еліпс найчастіше позначається тире. Наприклад: Собаки щоночі вили — [тому що] вмирущого чули (П. Мирний).

Паралепсис

Від грец. я<храЯ,т]У|д? (пропуск) — фігура, яка утворюється, коли оратор повідомляє саме про те, що начебто намагався приховати. Ця фігура часто використовується для комічного ефекту або для нищівного сарказму. Наприклад: у популярному анекдоті, в якому грають в карти ведмідь, лисиця та заєць, і лисиця, звісно, хитрує, розлютований ведмідь попереджує: "А хитруна будемо бити по морді, по нахабній рудій морді!" Пор. також: Я вже мовчу про те, що ви пияк і розпусник чи Як би то не дати зрозуміти, що наш шановний керівник абсолютно некомпетентний у цій справі.

Алюзія

Від лат. allusio (натяк) — натяк на якийсь відомий факт. Наприклад: нитка Аріадни, Танталові муки і т. п. Зазвичай алюзія є ознакою ерудиції оратора та спрямовує промову в річище високого стилю. Але слід пам'ятати, що оратор тут звертається до аудиторії, яка належить до одного з ним рівня, має спільний культурний код. Зловживання алюзіями в "чужій" аудиторії здатне лише затьмарити зміст. Алюзія може стати і засобом іронічного змалювання явища, пародії, іронії: Моєю ниткою Аріадни на сьогоднішньому іспиті був конспект лекцій, захований під сорочкою.

Ремінісценція

Від лат. reminiscentia (спогад). Це — відгомін вже добре відомого тексту, який у всіх на пам'яті. Наприклад: От і згадали ми Івана Оверковича незлим, тихим словом. Ре-

234

мінісценція зазвичай виступає як ознака високого стилю, але, як бачимо з наведеного прикладу, може виступати як іронічний прийом.

Аномінація

Від лат. annominatio (перейменування) — створення нового слова на основі двох інших, відомих слів. Найчастіше ця фігура використовується для сатиричного ефекту. Наприклад: перукарня перекурити = перекурня; у хватити приватизація = прихватизація.

Градація

Від лат. gradatio (поступовість) — стилістичний прийом, що дозволяє відтворити вчинки, думки, почуття чи події у розвитку.

Є два види градації:

1. Клімакс — розташування слів за семантикою зростання, накопичення: Він боявся сили деякого зілля, яке, замовлене лихими словами й підкинене під яку річ або під тварину або й вулій, могло довести до великого нещастя, а не раз до смерті (О. Кобилянська). Така поведінка не тільки негарна, вона непорядна, навіть неприпустима.

2. Антиклімакс — розташування слів за семантикою послаблення, ознака або її втрати: Ми не маємо права знищувати природу, навіть шкодити їй, ані на кузьку оту малу наступити, ані листочка зеленого зірвати.

*

* *

Усі подані вище тропи та фігури в основному базуються на прагненні оратора чітко і зрозуміло передати думки та емоції. Проте в останні роки поширюється практика використання ірраціонально-алогічних, неправильних з погляду логіки й навіть граматики структур. Це, безперечно, — вплив живої розмовної мови, більш того, — інколи навіть хизування своєю невченістю. Явище це не нове — вже старовинні риторики подають систему назв подібних випадків. Цікаво також, що ці конструкції знаходять

235

сьогодні певного роду обгрунтування, узаконюються як ораторська норма1.

Стиль ораторського твору

Поняття "стиль" (від лат. stylus — стрижень для письма) означає спосіб викладу своїх думок. Вже в античності було помічено, що один пише легко й вільно, а другий — невправно, з труднощами; тоді й виникли поняття "легкого стилю" й "важкого стилю" (йдеться про вміння писати). Потім це поняття стало загальним визначенням ораторської вправності.

Сучасна філологія надзвичайно ускладнила поняття стилю. Достатньо сказати, що немає згоди між мовознавцями та літературознавцями в тому, як розуміти стиль. Не бажаючи занурювати читачів в глибину теоретичних дискусій, ми подаємо тут найпростіші й найзагальніші настанови, що покликані допомогти оратору-початківцю дотриматися певної єдності у стилістиці тексту, навчитися оперувати різними стилями мови.

Стилістика, спеціальний розділ мовознавства, являє собою вчення про розрізнення стилів як виразних засобів мови. Скористуємося з основних положень цієї науки, аби визначити ті найголовніші орієнтації, які бажано мати оратору.

Основна ідея, яку треба засвоїти, — стильові принципи та системи не є чимось мертвим і застиглим. Вони функціональні: залежно від свого завдання оратор може вико-, ристати принципи того чи іншого стилю, або й скомбінувати їх у своєму тексті. Так само він може уникати певної стилістики, якщо вона небажана. Наприклад, виступаючи в студентській аудиторії, оратор тримається нейтрального, книжного, сухуватого стилю. Але, якщо він бачить, що слухачі стомилися від такої стилістики, намагається роз-

1 Так, у посібнику Є. Клюева "Риторика" подано розгалужену систему синтаксичних конструкцій, що їх автор визначає як "деструктивні фігури" (інколи вжито й більш сильні вирази — "дефектність синтаксичної структури", "захаращення повідомлення деталями", та ін.). Це: анаколуф, силлепсис, аккумуляція, ампліфікація, експлеція, конкатенація (сюди також автором віднесено інверсію та еліпсис). Проте Є. Клюев не тільки не засуджує вживання цих явищ, а й відверто милується з тої живої різноманітності мови, яку вони створюють.

236

важити аудиторію, пожартувати, чи, навпаки, вдатися до гнівних інвектив проти тих, хто не дозрів до сприйняття науки. А ось вживання просторіччя чи вульгаризмів в академічній аудиторії зовсім небажане.

Слід розрізняти усно-розмовний стиль та писемно-книжковий.

Очевидно, що до усно-розмовного належать ті мовні явища, які ми спостерігаємо в побуті, але це не означає, Іцо він будується на вульгаризмах, табуйованій лексиці або діалектизмах. Його слід розуміти як літературно-розмовний стиль, що базується на літературній нормі.

Писемно-книжковий стиль — це стиль наукових досліджень та лекцій, ділових паперів, журналістики, радіо та телебачення. Він також грунтується на літературній нормі. Проте є певні і очевидні відмінності між стилістикою канцелярії та стилістикою академічного дослідження, між стилістикою газетярства і стилістикою живого слова, яке ллється через засоби масової інформації.

Певною мірою цей розподіл відповідає диференціації в старих підручниках "мови уривчастої" та "мови плавної"!.

Хочеться застерегти читачів від однієї поширеної помилки, якої часто припускаються. Йдеться про виділення в статусі особливого стилю, так званого "стилю художньої літератури". Художність тут, зазвичай, розуміється як чисто формальна прикраса мови тропами та фігурами. Насправді письменник лише в старовинні часи був зв'язаний якоюсь стильовою системою в рамках одного твору (наприклад, "високий", "середній" та "низький" стилі класицизму). Розкріпачення індивідуальної манери письменника, ускладнення структури художнього тексту, що все частіше включає в себе не тільки "голос автора", а й голоси персонажів, поліфонічність сучасної літератури роблять поняття "стиль художньої літератури" достатньо беззмістовним. Адже письменник, мов живописець з палітри, бере з багатства загальнонаціональної мови (та й з інших мов) ті кольори, які йому потрібні для вирішення художніх завдань. У письменника слід вчитися саме вмінню вироблення особистого, індивідуального стилю, вмінню використовувати одночасно "чужу" стилістику. Однак варто уникати

1 Львов Л. Элементарный курс теории словесности. — Одесса, 1914. — С. 48—49.

237

безпринципного змішування стилів, еклектики. Наприклад, змішування своєї і чужої мови здавна визначено іронічною назвою "макаронічний стиль" (від італ. слова тас-cheroni — макарони; страва, в яку прийнято додавати різні домішки). Наш сумнозвісний "суржик" — безпринципне змішування української та російської мови — типовий макаронічний стиль; до нього ж слід віднести так зване "язи-чіє" — суміш церковнослов'янської мови з елементами польської, російської, української мов, що колись культивувалося в західноукраїнських землях.

Кінець-кінцем важливо не пристосуватися до якоїсь стильової системи чи систем, а використати їх. Індивідуальність оратора — ось що має бути головним.

Ключові слова:

стиль оратора (усно-розмовний, книжково-писемний,

індивідуальний, макаронічний);

літературна норма (культура мови оратора,

мовні помилки: тавтологія, плеоназм);

фоніка (алітерація, асонанс);

лексика:

1) автояогічна: а) нейтральні слова; б) слова з підвищеною експресивністю — просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргон, вульгаризми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми;

2) тропи — порівняння, епітет, метафора, уособлення, персоніфікація, алегорія, символ, метонімія, синекдоха, гіпербола, літота, перифраз, евфемізм, амфіболія;

синтаксис (фігури):

1) синтаксичні — полісендитон, асиндетон, зевгма, синтаксичний паралелізм, хіазм, симплока,

2) стилістичні — риторичний вигук, риторичне звертання, риторичне питання, антитеза, іронія, каламбур, парадокс, еліпс, апасіопеза, паралепсис, алюзія, ремінісценція, аномінація, градація.

Практичне заняття 12 Стиль промови

І. Проставте наголос. Звірте розставлені вами наголоси зі словниковою нормою.

Батьківський, статуя, циган, цемент, Расін, кулінарія, табу, християнин, мізерний, пеня, відгомін, Тацит, догмат,

238

феномен, дочка, завдання, бажаний, дихання, український, запроданець, поняття, випадок, Макбет, гастрономія, жалюзі, магазин, параліч.

//. Виправте неправильні вирази:

Вказала про це; відмічав про те, що; роз'яснити про роль; молодь ходять по вулиці; велику увагу приділили на тісний зв'язок; підкреслювалось про те, що.

///. Виправіть граматико-стияістичні помилки в поданих далі реченнях:

Добра людина — це котра думає насамперед про інших. Київ — це буде столиця України. Юність — це коли вам двадцять. Вулиця Франка — це де тролейбусна зупинка. Горілка — це буде алкогольний напій. Гарні книги — це які примушують замислитися. Синтаксис — це буде один з розділів науки про мову.

IV. Підберіть фразеологізми (крилаті слова), які служили б синонімами до наступних слів. Наприклад, до слова "дурний" це можуть бути: "думає хвостом", "за дурною головою і ногам нема спокою", "поки розумний думає, то дурень уже робить" тощо.

1) Розумний. 2) Красивий. 3) Скупий. 4) Ледачий. 5) Злий.

V. Яке явище висміюється у наведеному уривку з вірша Д. Білоуса "Що значить слово "значить"?

Раз на запитання просте — Що значить слово "значить"? — сказав: це, значить, значить те, що слово "значить" значить!

VI. Прочитайте текст; знайдіть у ньому слова, які вживаються лише в західноукраїнському регіоні.

Безперечно, слабість, недуга, старість, нещастя, нужда зближають людину до Бога. В дійсності старі люди, слабкі жінки, пригноблені відчувають більшу релігійність, віднаходячи скоріше шлях до Бога. Біля Христа тиснуться насамперед та найбільше люди упосліджені та ті, хто потребує помочі й порятунку. Христос сам і приділює їм особ-

239

лившу увагу, оздоровляючи, воскресаючи, потішаючи, допомагаючи. Це могло б викликати мильний погляд, що, мовляв, Бог є нам потрібний, аби заповнити наші прогалини, щоб прийти на поміч, де інші не знають, що дальше (І. Ортинський).

VII. З допомогою яких лексичних засобів передано психологічний стан в даному уривку:

На серці було так легко! Хотілося зацюцюбити щось таке!.. Хотілося стрибати, жмакати когось в обіймах!..

VIII. Виділіть з даного лексичного матеріалу слова, які вживано у сфері академічного красномовства. До яких груп лексики належать слова, що залишилися?

Чкурнути, дотримуватися, диференціація, файний, говорити, ідіот, ідіома, пошана, хронологія, шампусік, глаго-лити, вода, шурупити, довбанути, фонема, природа, вуйко.

I.. Спробуйте замінити у поданих нижче реченнях вульгаризми на евфемізми та перифрази.

У неї морда — хоч пацюки бий! Не лізь своїми ратицями до мене обійматися!

X. Чому поданий уривок спричинює комічний ефект? Спробуйте переписати цей текст в потрібному лексико-стильовому ключі.

Прискореними темпами я ковтала їжу. Мій чоловік, що ніс відповідальність за своєчасне забезпечення кухні різними сільскогосподарськими продуктами для приготування належних страв, добре справлявся зі своїми сімейними обов'язками. Тому за останній календарний рік я налагодила своє харчування на високому рівні.

XI. Пригадайте виступ (лекцію, урок, проповідь, виступ по телебаченню чи радіо тощо), в якому ви спостерігали порушення літературної норми. Що це було за порушення? Якою була реакція аудиторії?

XII. Зробіть текст яскравим, художнім, емоційним, уживши порівняння, епітети та метафори.

Знову літо. Спека. Полудень. Поблизу озеро. Воно знаходиться в тіні дерев. Хочеться викупатися у воді.

240

ХНІ. Виділіть епітети в цих реченнях. Поясніть, чому одне і те ж слово в одних випадках виступає просто як означення, а в інших — як епітет?

Жовте листя кружляло під осіннім вітром. Золоте листя тонко дзвеніло під осіннім вітром.

Тепле почуття ворухнулося в моїх грудях. Тепле повітря влилося у розчинене вікно.

Вогненний заклик оратора наче запалив присутніх. Вогненний потік лився з доменної печі.

XIV. Вимовіть подані далі фрази зі звичайною та іронічною інтонацією:

Андрійко розумний хлопець. Скоро настане комунізм. Зарплату обіцяли видати вчасно. Ось приклад шляхетності.

XV. З допомогою якої синтаксичної фігури забезпечується зв'язок між двома реченнями?

Я підійшла до одинокої берези. Береза здавалася мені такою сумною, що я мимоволі доторкнулася до її гладесенької білої кори.

XVI. Відокремте серед поданих виразів каламбури від парадоксів.

Гірше за все ми знаємо своїх близьких (Ф. Моріак). Як всі оратори, що ставлять собі за мету вичерпати тему, він вичерпав терпіння слухачів (О. Уайльд). Не стільки того плачу, скільки за те я плачу (нар.). Якщо дотримуєшся маленьких правил, то можна порушувати великі (Дж. Оруел). Кто не бачив Іспанії — сліпий, хто її ба^ чив — засліплений (П. Борель). Не заводьте дітей! Ви їм даруєте життя, вони вам — смерть. Ви їх лороджуєте на світ, вони вас зживають зі світу (О. Бальзак).

XVII. Визначіть, що це за синтаксична фігура:

Люди поділяються на праведників, що вважають себе грішниками, та грішників, що вважають себе праведниками (Паскаль).

XVIII. Розрізніть серед поданих далі виразів персоніфікації та уособлення.

Стілець жалібно застогнав, коли на нього вмостився

241

Опанас Іванович. Невиразний смуток підкрадався до мене. З чорних грудей хмари вирвалася вогненна блискавка. Мов сонячний стовп у кімнату, в її життя пролилося щастя. Справжнє життя наче обігало Сергія кривими стежками.

XIX. Порівняйте два речення. Яке з них більш приваблює вас? Чому? На якому тропі побудовано друге речення?

1) Надії з'явилися й пропали.

2) Смутні надії, що починали пробиватися в її серці, раптом розквітли, отримали буття і постали купою квітів, які тепер на її очах зрізали та жбурнули на землю (О. Бальзак).

XX. Розрізніть серед поданих виразів алюзії та ремінісценції.

Возвеличу Малих рабів отих німих, А на сторожі коло їх Поставлю слово (Т. Шевченко).

Продовжуйте, донько Іродіади! А там подивимось, чи подадуть вам до вечері мою голову на тарелі (Ж. Санд).

Мені набридло кожного дня переконуватися, що в житті завжди є місце для подвигу.

"Ясени, ясени... Бачу вас за селом край дороги..." А й справді. Стоять на краю села. Ніби вийшли зустрічати когось із далекої мандрівки. Когось мудрого й сильного (А. Павленко).

XXI. Прочитайте дані речення. Спробуйте дати художній опис цих явищ з допомогою літоти, гіперболи та порівняння.

Ліліпут — людина, маленька на зріст. Велетень — людина надзвичайно високого росту.

XXII. Переробіть послідовно на риторичний вигук, риторичне звертання, риторичне запитання таку фразу:

Український фольклор є скарбницею нашої духовності.

XXIII. Використовуючи нижчеподані слова, створіть два варіанти речення: а) побудованого на зевгмі та асиндетоні; б) побудованого на зевгмі та полісиндетоні:

Веселка, червоний, оранжовий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

XXIV. Пригадайте різницю між алегорією та символом. Укажіть, де алегорія, а де символ у нижчеподаних реченнях. Зазначте також, яка стилістична фігура присутня в першому реченні.

Червоне — то любов, а чорне — то журба. Дерево світлоплодовите, що від нього харчуються вірні [образ хреста у молитві].

XXV. Напишіть коротку промову на тему: "Мій перший публічний виступ", використовуючи наступні тропи та фігури: синекдоха, амфіболія, синтаксичний паралелізм, еліпсис, апасіопеза, паралепсис, аномінація, градація (клімакс). Радимо спочатку створити "сухий" логічний текст, а потім "оздобити" його за рахунок згаданих прийомів.

XXVI. Знайдіть у поданому уривку тропи та фігури. Яку функцію вони виконують? Визначте тут свідомі порушення автором літературної норми. Для чого це зроблено?

По далеких горбах самотіли тихі гуцульські оседки, вишневі од смерекового диму, якими покурились гострі дашки оборогів з запашним сіном, а в долині кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною та світив попід скелі недобрим зеленим вогнем. Переходячи потік за потоком, минаючи хмурі ліси, де озивалась часом дзвінко корова або білиця сипала вниз під смереку об'їдки шишок, Іван піднімався все вище... А стежка вела все далі, кудись у ломи, де гнили одна на одній колючі смереки, без кори й хвої, як кістяки. Пусто і дико було на тих лісових кладовищах, забутих Богом і людьми, де лиш гутори гутіли та вились гадюки. Тут була тиша, великий спокій природи, строгість і сум. За плечима в Івана росли вже гори і голубіли у далині. Орел здіймався з кам'яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил, чулось холодне полонинське дихання і розпростиралось небо. Замість лісів тепер слався землею жереп, чорний килим повзучих смерек, в якому плутались ноги і мхи одягали камінь зеленим шовком. Далекі гори одкривали один за одним свої хребти, вставали, як хвилі в синьому морі. Здавалося, морські буруни застигли в ту саму мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та залляти світ. Вже синіми хма-

242

243

f

рами підпирали крайнебо буковинські верхи, оточились блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила, курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерла і Чорно-гора важким своїм тілом давила землю (М. Коцюбинський).

XXVII. Спробуйте перевірити лексичне багатство своєї мови за формулою Б. Головина^:

К = N/n , де N — число лексем, an — число слововживань. Для цього використайте написаний вами текст (максимально великий за обсягом). Чим більшим виявиться десятковий дріб, тим багатший лексикон оратора.

XXVIII. Поясніть, в чому полягають стильові недоречності такого " документа" :

Високоповажна подруго! Цим листом доводжу до твого відома, що налаштувалася вже була їхати до тебе, а тут — телеп кота в борщ! — оказія: профком дає путівку, яка горить. Отож, начувайся, будь здорова й не кашляй. Бажаю тобі ясного неба, щастя і здоров'я, кавказького довголіття, радості буття і грошей шапку. Твоя вірна коле-жанка Оксана.

Спробуйте довести цей текст до певної стилістичної однорідності.

XXIX. Визначте, як змінюється в наведеному далі короткому оповіданні стиль спілкування героя. Подумайте, up краще: відверте хамство чи "лицемірна" риторика? Чи не варто бути в даному випадку "лицемірним" і в глибині душі?

Юрко біг собі додому зі школи. Раптом, коли він зльоту загнув за ріг будинку, то всім тілом вдарився в щось велике і м'яке. Воно похитнулося, але встояло. Переляканий Юрко підвів голову і побачив розлючене обличчя літньої пані в окулярах.

— Перепрошую дуже, — пробелькотів він, задихаючись. — Я не хотів... Це сталося випадково. Прийміть мої вибачення.

Обличчя просяяло усмішкою. Пані вже не гнівалася.

1 Головин Б. Н. Основы культуры речи. — М., 1980. — С. 220.

— Гарний хлопчику, — промовила вона. — Що ж, з усяким буває. Добре, що тебе навчили гарно вибачатися. Бувай,

"Щоб ти ноги переламала, стара корово! Пре, як танк! Сиділа б вдома, смерті чекала", — подумав Юрко, попрямувавши своєю дорогою.

Література Основна

1. Бабич Н. Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990.

2. Вихованець І. Нюанси слова (Про мову лектора) // Трибуна лектора. — 1976. — № 2. — С. 44—45.

3. Клюев Е. Риторика (Инвенция. Диспозиция. Элоку-ция). — М., 1999. — С. 178—262.

4. Цеков Ю. І. Не заради дзвінкої фрази (Художній образ як елемент ораторської промови) // Трибуна лектора. — 1981. — № 8. — С. 38—41.

Додаткова

1. Бельчиков Ю. А. Говори ясно и просто. — М., 1980.

2. Васильєв А. Н. Основы культуры речи. — М., 1990.

3. Вихованець І. Абревіатури. Культура ораторської мови // Трибуна лектора. — 1978. — № 3. — С. 33—34.

4. Гурвич С. С., Погорелко В. Ф., Герман М. А. Основы риторики. — К., 1988. — С. 102—111.

5. Зворыкин Ю. Н. Юмор в публичном выступлении. — М., 1977.

6. Колесник Г. М. Культура мови усного виступу (лектора) // Трибуна лектора. — 1980. — № 10. — С. 30—32.

7. Максимов В. И. Точность и выразительность слова. — Л., 1968.

8. Чиненый А. И. Художественный образ в устном выступлении. — М., 1980.

9. Чихачев В. П. О культуре публичной речи. — Л., 1968.

10. Язовицкий Е. В. Говорите правильно. — М. —Л., 1964.