31.Соціал-демократична ідеологія: основні положення та представники.

Соціал-демократія — політична ідеологія лівих та ліво-центриських партій на політичному спектрі.

Соціал-демократія відділилась від соціалістичного руху в другій половині XIX століття й досі має вплив у всьому світі[1]. Концепція соціал-демократії зазнала змін з часів появи. Основною відмінністю ідеології соціал-демократії та інших проявів соціалізму, таких як ортодоксальний марксизм, є віра у верховенство політичної дії на противагу верховенству економічної дії або економічний детермінізм.

Історично, соціал-демократичні партії відстоювали соціалізм в строгому сенсі, досяжний через класову боротьбу. На початку XX століття, однак, деякі соціалістичні партії відмовились від революції та інших традиційних ідей марксизму, таких як класнова бортьба, та стали на поміркованіших поглядах. До цих поміркованіших поглядів належала віра в те, що реформізм є бажаним способом побудови соціалізму. Однак, сучасна соціал-демократія відхилилась від соціалізму, та підтримує ідею демократичної соціальної держави, що містить елементи як соціалізму так і капіталізму.

В цілому, соціал-демократи підтримують принципи справедливості, свободи, рівності та братерства.

Представники:

32.Анархізм як ідеологія: основні положення та представники.

Анархіз́м — суспільно-політична течія, що прагне до максимально можливого визволення особистості, виступає за негайне знищення всякої державної влади шляхом стихійного бунту мас і створення федерації дрібних автономних асоціацій виробників і споживачів.

Анархізм характеризується такими ознаками; уявлення про державу як абсолютне зло? заперечення будь-якої влади, у тому числі і державної, тлумаченні її як посягання на свободу людини; утвердження повної свободи без будь-яких меж; відмова від організованості і дисципліни як засіб переходові до суспільства без класів, держави і політики; вимога негайного здійснення соціальної революції, встановлення бездержавного суспільного л4ду, руйнування усіх форм суспільного життя; відмова від матеріальних і духовних цінностей (у тому числі політичних), які виробило людство;

захист дрібної приватної власності, дрібного землекористування:; розгляд майбутнього бездержавного, неполітичного суспільства як федерації виробничих асоціацій, комун, що гарантують свободу особ і є формою самоорганізації і самоврядування.

Представники: П. Прудон, М. Штірнер, М. О. Бакунін, П. О. Кропоткін

33.Фашизм як ідеологія: основні положення та представники.

Фаши́зм — різновид політичного режиму, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування. Самоназва правого руху в Італії під Беніто Муссоліні, який правив з 1922 по 1943 рр.

Ознаки фашизму як ідеології, політичного руху і соціальної практики:

• фашисти зазвичай мають тверду позицію проти будь-якого розділу зв'язку політичних поглядів на лівий-правий спектр, вважаючи його недостатнім для опису своїх переконань.

• обґрунтування переваги і обраності однієї, обраної в силу цього панівної нації (під нацією, як і під державою, розуміється один індивід , або їх невеличка група, що триває історично і об'єднаних однією ідеєю сильної особистості, мілітаризму, тоталітаризму, постійної війни, і панування) дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин

• утвердження насилля і терору з метою придушення політичного противника і будь-яких форм інакодумства

• насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності, однопартійності та вождізму

• заперечення демократії та відкритості влади

• проти ліберальних доктрин

Представник: Беніто Муссоліні