История_Украины_конспект_лекций

2

Історія України. Конспект лекцій. / Укладач Ухов О.С. – Рубіжне: ІХТ СНУ ім. В. Даля, 2011. – 206 с.

Конспект лекцій містить теми, які передбачені робочою навчальною програмою дисципліни та опрацювання яких необхідне для підготовки до семінарських занять студентів денної форми навчання, а також виконання самостійної роботи студентів денної та заочної форм навчання усіх напрямів підготовки і спеціальностей.

Схвалено кафедрою ФГД Протокол № ___ від «___» ________ 2011 р.

Завідувач кафедрою________________Журба М.А.

Затверджено методичною радою ІХТ СНУ ім. В. Даля

Протокол №___ від «___» _________ 2011 р.

Голова методичної ради____________ Тімошин А.С.

1.2Історичні джерела…………………………………............... 8

1.3Джерелознавство……………………………………………. 10

1.4Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в

2.2.4Утвердження Русі. Володимир Великий. Введення християнства…………………………………………………………… 30

2.2.5Тип державності…………………………………………... 31 2.3 Соціально-політична історія українських земель в XIII –

7.5Розвиток капіталізму в Україні в другій половині XIX століття…………………………………………………………………. 111

7.6Історія формування та діяльності громадських, культурологічних, освітніх, політичних організацій українського

8.4Міжнародні відносини напередодні Першої світової війни…………………………………………………………………….. 129

8.5Україна в політичних планах країн-учасниць Першої світової війни…………………………………………………………... 131

12.8Зародження історично-української соціальної системи, наявність в неї ознак міжнародного впливу, поєднання історичного і сучасного………………………………………………………………. 196

12.9Основні закономірності розвитку державності, етносів в

7 Україні…………………………………………………………………... 198

12.10Історичні аспекти появи численних етносів в Україні, найбільш характерні риси їх спілкування між собою, в рамках держави…………………………………………………………………. 201

12.11Етнополітика та її особливості в різних періодах життя народу…………………………………………………………………… 203

Література………………………………………………………... 205

8

1 Вступ до курсу «Історія України»

1.1 Історія як наука: предмет і завдання курсу

Предметом навчального курсу «Історія України» є наука про появу людей на території сучасної України, їх розселення і спосіб життя, етногенез українського народу, його відносини з іншими народами, матеріальний і духовний розвиток, боротьбу за свою незалежність.

Історія — це, в першу чергу, бачення, яке вимагає годинної і просторової відстані при твердому об'єктивному аналізі. Тільки завершені історичні цикли (економічний, політичний, релігійний, культурний і тому подібне), тобто цикли, щодо яких можна дістати всебічну перспективу, є предметом історії.

Вивчення гуманітарних наук складає важливу частину загальноосвітньої і світоглядної підготовки сучасних фахівців і сприяє розвитку особи і виробленню нею творчого підходу до рішення виробничих проблем. До найважливіших суспільних наук відноситься історія, зокрема історія України.

Історія – це наука про минуле людського суспільства і про його теперішній час. Це також наука про закономірність розвитку суспільного життя в конкретних формах, в просторово-часових вимірюваннях. Минуле є активним чинником змін в теперішньому часі. Змістом історії взагалі є історичний процес, що розкривається в явищах життя людини, відомості про які збереглися в історичних пам'ятниках і джерелах. Явища ці надзвичайно різноманітні. Вони торкаються розвитку господарства, внутрішньої і зовнішньої політики країни, міжнародних відносин, діяльності історичних осіб.

Історія – наука багатогалузева. Вона складається з цілого ряду самостійних галузей історичного знання, а саме: історії економічної, політичної, соціальної, цивільної, військової, історії держави і права, тощо.

1.2 Історичні джерела

Історичне джерело – об′єкт, який існує на час дослідження та містить інформацію про факти минулого, що мають пізнавальноісторичне значення.

Історичними джерелами вважається все, що було створено людським суспільством і дійшло до нас у вигляді предметів матеріальної культури, пам'ятників писемності, світогляду, моралі, звичаїв, мови.

9

Загальноприйнятою є класифікація історичних джерел за типами і видами. Перша стосується всіх джерел. Друга – тільки писемних

пам′яток. Тип об′єднує джерела, які однаковим способом кодують і зберігають історичну інформацію.

За способом передачі подій минулого історичні джерела розділяються на такі види: речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди і тому подібне); етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв); лінгвістичні (мова, діалекти); усні (пісні, думи, легенди, переклади, прислів'я, приказки і тому подібне); письмові (записи на папірусі, на пергаменті, на бересті, на папері). Наймолодшою групою джерел є фонограми і фотодокументи. Вони з′явилися тільки в другій половині XIX ст. з винайденням фонографа і фотографії.

Окремо варто пригадати ще один вид джерел – графіті. Це стародавні написи на стінах, на речах, на склі, на кераміці, навіть на гарматах. Вони найбільш абсолютно відображають життя слов'ян з X ст. і до наших днів. Тобто це написи на всьому, крім паперу.

Саме відмінності в походженні джерел, формах і ознаках спричиняють їх поділ за типами. Очевидною є відмінність джерел речових і писемних як за способом творення, так і за формою.

За видами класифікуються тільки писемні джерела. Вид писемних джерел це джерела, які характеризуються однаковістю своєї форми (структури). Це обумовлюється однаковою метою, яку переслідували автори джерел при їх створенні. Різним історичним епохам притаманні різні види джерел. Одні з них існували довше, інші – меньше. Декотрі з них висвітлювали весь період вітчизняної писемної історії (законодавчі акти). Створення ж інших припинилося у XVIII столітті – наприклад, літописів. А періодика і статистика є продуктом недавніх часів.

Серед писемних джерел з вітчизняної історії існують такі види: літописи, законодавчі акти, ділова документація, приватні акти, статистичні джерела,

періодична преса, документи особистого походження (мемуари,

спогади, щоденники, листи, автобіографії), літературні пам′ятки, публіцистика і політичні твори, наукові праці з певних історичних періодів.

Деяким джерелам властиві ознаки кількох видів одночасно. До таких можна віднести економіко-статистичні, економіко-географічні, як і військово-топографічні описи, що є одночасно і видами статистичних джерел, і науковими працями або й джерело особистого походження.

Для відтворення давньої історії України служать в основному речові (археологічні) визначні пам'ятки, відомості про які опубліковані у ряді довідників; а також праці грецьких, римських, візантійських,

10

арабських істориків, літераторів (Геродот, Страбон, Птолемей, Тацит та ін.).

Особливе місце серед джерел займають літописи – «Повість минулих літ», а також Київський та Галицько-Волинський літописи. У них описані події від створення світу і до кінця як Київської, так і Галицько-Волинської держави.

Варто пам'ятати про два аспекти значення джерел. Перший — це загальнотеоретичний. Тобто на джерелознавстві будується світогляд, підтверджується суспільна позиція кожної людини. Прикладний аспект значення джерел полягає в тому, що твір ученого не принесуть позитивного результату, якщо вони не базуються на джерелах, на достовірних документальних даних.

Історія поділяється і за широтою вивчення об'єкту: історія мсвіту в цілому (Всесвітня історія), історія континентів (наприклад, історія Латинської Америки), історія окремих країн і народів (історія України).

1.3 Джерелознавство

Галузь науки, яка займається дослідженням історичних джерел, називається джерелознавством. Необхідно відрізняти історичне джерело від дослідження, написаного на основі історичних джерел.

Вивчення джерел, розміщення їх за ступенями важливості, пошуки відповіді на чисельні історичні задумки викликалися до появи різноманітних, часом суперечливих концепцій, методологій історичного дослідження, закономірності, за якою, мабуть, розвивається історія.

Джерелознавчі концепції мають як прихильників, так і опонентів. Процес суспільного розвитку є дуже складним для того, щоб можна було відкрити універсальні закони, за якими він відбувається.

Незаперечним є те, що етнос, суспільство виживають, прогресують тоді, коли мають еліту. Суспільний прогрес і добробут забезпечують не стільки природні багатства країни, скільки інтелект її нації.

1.4 Історія та історіографія в еволюції, їх місце і роль в гуманізації діяльності людини, громадянина

Історіографія (з грецької – опис історії) – дисципліна, що вивчає історію історичної науки. Це наука про те, як виникла і розвивалася історична думка, процес нагромадження історичних знань. Вона з'ясовує соціальну основу і соціальну функцію історичного пізнання, досліджує боротьбу в ній різних напрямів, шкіл, концепцій, аналізує методи вивчення історичних джерел, освітлює організацію і форми дослідницької роботи у галузі історії.