KL_Politologiya_Nosah

70

конституційне закріплення керівної ролі однієї партії, зрощування партійного та державного апарату, заборона утворення інших партій.

Партійна система з партією-гегемоном характеризується пасивним становищем однієї партії при відсутності реальної партійної конкуренції. Усі інші партії мають організаційну автономію, але визнають керівну роль правлячої партії.

Партійна система з домінуючою партією передбачає існування кількох партій, одна з яких упродовж тривалого часу перемагає на виборах і одноосібно формує уряд. Двопартійна система характеризується домінуванням двох потужних партій, одна із яких перебуває при владі, а інша - в опозиції. Класичними прикладами є Республіканська та Демократична партії США, Консервативна та Лейбористська партії Великобританії.

Найпоширенішою є партійна система поміркованого плюралізму, яка характеризується існуванням трьох-п'яти партій, жодна з яких не переважає і не може самостійно утворити коаліцію, а тому партії змушені йти на досягнення компромісу щодо формування уряду згідно з кількістю виборених мандатів. Поширеною є поляризована партійна система, при якій боротьбу за владу ведуть шість і більше партій. При наявності великої кількості невеликих партій, вони, як правило, утворюютьблокиабо коаліціїначасведення передвиборчої кампанії.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох маловпливових і нечисельних партій. Така система діє, переважно, в перехідних до демократії суспільствах. Уряд, як правило, формується на пропорційній основі. За умови стабілізації демократичного правління вона має тенденцію до перетворення уконсолідованішу і впливову систему поміркованого плюралізму.

9.4 Особливості сучасної партійної системи України. Перспективи розвитку багатопартійностівУкраїні

Демократичніперетвореннядругоїполовини80-хрр. вСРСРсприяливиникненню широкого спектра нових найрізноманітніших суспільно-політичних рухів, організацій, об'єднань. Цейпроцес, щоособливочітконамітивсяв1989 р., поступовоставнабирати все більш прискорених темпів. У 1990 р. був прийнятий Закон СРСР "Про громадські об'єднання", якийзаконодавче закріпив порядокутворення, правовийстатус, принципи діяльності громадських організацій та об'єднань. У березні 1991 р. почалася реєстрація політичних партій у СРСР, а до кінця 1991р. було зареєстровано вже 26 партій та 116 суспільно-політичних рухів. Вітчизняні дослідники виділили основні риси неформального розвитку багатопартійності: позапартійний характер політичних об'єднань, перехід в ідеології від загальнореформаторських до державницьких позицій, перехід від гасел на мітингах до участі у виборах, конфронтація з компартійною номенклатурою, широка підтримка громадян та ін.

Сучасні українські політичні партії утворилися раніше, ніж склалися соціальні групи населення, інтереси яких ці партії повинні відбивати. Тому партії

71

не змогли знайти чітких соціальних адрес і виконувати функції посередника увзаєминахміжособоютадержавою.

Не дивлячись на чисельність та широту політичного спектру, партії України не стали центрами, де акумулюється потенціал суспільства, не стали справжнім елементом системи влади. Жодна з них не має достатнього впливу у загальнонаціональному вимірі. Перехід тоталітарної однопартійності до цивілізованоїбагатопартійності вУкраїнівідбуваєтьсячерез"дрібнопартійність ".

Серйозною перешкодою на шляху до багатопартійності є відсутність в суспільстві консенсусу з приводу базових цінностей, ідеалів і цілей суспільного розвитку. Нормальне функціонування багатопартійності можливе лише на базі визнання іпідтримкитакихцінностейосновнимисилами суспільства.

Можнавиділититакіетапи урозвиткуукраїнськоїбагатопартійності:

1Опозиційно-переддержавний. Тривав від осені 1989 р. до референдуму у грудні 1991. Було створено 12 партій, програми яких (крім КПРС) характеризувалися загальноюдекларативністю, ідеєю незалежності, приматуприватноївласності.

2Лояльно-державний. Тривав з грудня 1991 р. до початку 1993 р. Це період першоїструктуризацїїпартій, прийняттяЗаконуУкраїни"Прооб'єднаннягромадян".

3Етап передвиборчий-1 (1993-1994 рр.). Характеризується наданням партіям можливості висувати своїх представників кандидатами у депутати при збереженні мажоритарноївиборчоїсистеми.

4Етап партійної трансформації. Це період об'єднання мало чисельних партій та появи нових, який тривав близько двох років і завершився прийняттям 28 червня1996 р. КонституціїУкраїни.

5Етап партійної реструктуризації (середина 1996 - середина 1997 рр.). Характеризується значним зростанням кількості партій, партійною реорганізацією парламенту, підготовкою законопроектів про партії та вибори.

6Етап передвиборчий-2 (осінь 1997 - весна 1998 рр.). Формуються виборчі блоки партій, визначається ідеологія більшості партій, формуються партійні списки, партійні представникивпливаютьназміниувиборчомузаконі.

7Етап політичних компромісів (весна - осінь 1998 р.). Визначають сфери впливу в парламенті, боротьба за лідерство в комітетах Верховної Ради України, парламентськірозколи.

8Етап передвиборчий-3 (осінь 1998 - осінь 1999 рр.). Підготовка до виборів Президента України і пов'язаний із нею розкол партій на три умовні групи: блок 1 - "Наш вибір - Леонід Кучма" з гаслами за демократичний розвиток одночасно з політичною стабільністю; блок 2 - об'єднання КПУ, СПУ, СелПУ, ПСПУ та ін. під гаслами повернення до минулого; блок 3-партії, які відстоювали насамперед власні

політичні інтереси, проголошували "шляхиспасіннядержави", займалисяполітичноюсаморекламою.

9 Етап реалізації політичних угод (зима 1999 - осінь 2000 рр.) Проявився у реструктуризації парламенту, створенні парламентської більшості, нового уряду, підготовцітапроведенніреферендуму.

10 Етап передвиборчий - 4. Характеризується намаганнями запровадити пропорційну виборчу систему, прийняттям Закону України "Про політичні партії",

72

розмежуванням партій у їх ставленні до "касетного скандалу", порушень громадянських прав людини в Україні, підготовкою до парламентських виборів-2002.

ЗдобуттяУкраїноюнезалежностіприскорилопроцесстворенняполітичнихпартій. Особливо цей процес прискорився після 1994 р.; у 1995 р. - офіційно зареєстровано

36 партій, у 1996 р. - 39, 1997 - 46, 1998 - 52, 1999 - 70, на початку 2000 р. - 92, у

жовтні 2000 р. - 107. На сьогодні налічується близько 120 зареєстрованих політичних партій.

Взагалі ж у становищі українських партій чимало спільного:

-у багатьох з них відсутній свій електорат;

-спостерігається втрата інтересу громадян до всіх партій;

-вкрай слабкі ідеологічні засади;

-переживають розколи, скорочення лав, втрату впливу і авторитету;

-відірваність програмних гасел партій від повсякденних інтересів населення;

-спостерігається активне зрощення партій та їхнього апарату з бізнесом, часто з тіньовим;

-відсутність сталого співробітництва партій в головному - побудові незалежної процвітаючої України.

Правовий статус політичних партій України. Він врегульований Законом України "Про політичні партії в Україні" від 5 квітня 2001 р. У ньому підкреслюється, що право громадян на свободу об'єднання у політичні партії надається для здійснення і захисту особою своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Встановлення обмежень цього права допускається відповідно до Конституції України в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей, а також в деяких інших випадках. Ніхто не може бути примушений до вступу в політичну партію або обмежений у праві добровільного виходу з політичної партії. Належність чи неналежність до політичної партії не може бути підставою для обмеження прав і свобод або для надання державою будь-яких пільг і переваг. Цим законом політична партія визначається як "зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах". Політичні партії в Україні створюються і діють тільки із всеукраїнським статусом.

Усі політичні партії є рівними перед законом. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування, їх посадовим особам заборонено виокремлювати у своєму ставленні певні політичні партії чи надавати їм привілеї,

атакож сприяти політичним партіям, якщо інше не передбачено законом, у провадженні їх діяльності. Втручання з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування або їх посадових осіб у створення і внутрішню діяльність політичних партій та їх місцевих осередків забороняється, за винятком окремих, законодавче передбачених, випадків.

73

Утворення і діяльність політичних партій забороняється, якщо їх програмні цілі або дії спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності України, підрив безпеки держави, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової чи релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, посягання на здоров'я населення. Політичні партії не можуть мати воєнізованих формувань. Діяльність політичної партії може бути заборонена лише за рішенням суду. В першій інстанції справу про заборону політичної партії розглядає Верховний Суд України.

Членом політичної партії може бути лише дієздатний громадянин України від 18 років. Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії. Членами політичних партій не можуть бути судді, працівники прокуратури та органів внутрішніх справ, співробітники СБУ, військовослужбовці. На час перебування на зазначених посадах або службі члени політичної партії зупиняють членство в цій партії. Не допускається створення і діяльність структурних осередків політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Рішення про створення політичної партії приймається на її установчому з'їзді (конференції, зборах). Це рішення має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу на виборах, зібраними не менш як у двох третинах районів не менш як двох третин областей України, міст Києва і Севастополя та не менш як у двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Діяльність політичної партії може здійснюватися лише після її реєстрації. Не допускається діяльність незареєстрованих політичних партій. Реєстрацію політичних партій здійснює Міністерство юстиції України протягом 30 днів з моменту надходження реєстраційних документів.

Політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі та в Автономній Республіці Крим.

Політичні партії України мають право:

1)вільно провадити свою діяльність умежах, передбачених законодавством;

2)брати участь у виборах усіх видів;

3)використовувати державні засоби масової інформації, а також: засновувати власні мас-медіа;

4)підтримувати міжнародні зв'язки з політичними партіями, громадськими організаціями інших держав, міжнародними і міжурядовими організаціями, засновувати або вступати між: собою у міжнародні спілки;

5)ідейно, організаційно та матеріально підтримувати молодіжні, жіночі та інші об'єднання громадян, подавати допомогу в їх створенні.

74

Політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі:

-можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя;

-брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні ЗМІ в порядку, встановленому законом;

-вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов'язкові для розгляду відповідними органами в установленому порядку.

Політичні партії є неприбутковими організаціями. Політичні партії для здійснення своїх статутних завданьмають право навласнерухоме і нерухомемайно, кошти, обладнання, транспорт, інші засоби, набуття яких не забороняється законами України. Політичні партії можуть орендувати необхідне рухоме та нерухоме майно. Встановлено певні обмеження щодо фінансування діяльності політичних партій, а саме: не допускається фінансування політичних партій органами державної влади та органами місцевого самоврядування, державними та комунальними підприємствами, установами і організаціями, а також підприємствами, установами і організаціями, у майні яких є частки (паї, акції), що є державною чи комунальною власністю, або які належать нерезидентам, іноземними державами та їх громадянами, підприємствами, установами, організаціями, благодійними та релігійними об'єднаннями та організаціями, анонімними особами або під псевдонімом, політичними партіями, що не входять до виборчого блоку політичних партій. Політична партія зобов'язана щорічно опубліковувати в загальнодержавному ЗМІфінансовий звітпродоходи івидатки, атакожзвітпромайно політичноїпартії.

За діяльністю політичних партій здійснюється державний контроль. Органами, що його здійснюють, є Міністерство юстиції України, Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії. У разі порушення політичними партіями чинного законодавствадо нихможутьбутивжитітакізаходи:

-попередження про недопущення незаконної діяльності;

-заборона політичної партії. У разі публічного оголошення керівними органами політичної партії наміру вчинення політичною партією дій, за які законами України передбачена юридична відповідальність, відповідні органи, до відання яких належить контроль за діяльністю політичних партій, видають приписи про недопущення протиправних вчинків.

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку. Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, осередків та інших структурних утворень, припинення членства в політичній партії. Політичні партії припиняють діяльність шляхом реорганізації чи ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва. Рішення про реорганізацію чи саморозпуск приймається з'їздом (конференцією) політичної партії відповідно до статуту політичної партії. Одночасно з прийняттям такого рішення з'їзд

75 (конференція) політичної партії приймає рішення про використання майна та коштів політичної партії на статутні чи благодійні цілі.

9.5 Громадські об’єднання та рухи: сутність, структура, типологія

Право на об'єднання є невід'ємним правом людини і громадянина, проголошеним Всесвітньою декларацією прав людини і закріпленим в конституціях більшості країн, в тому числі й України. Так, у ст. 36 Конституції України читаємо: "Громадяни України мають право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації".

Громадські об'єднання - це добровільні формування, які виникають в результаті вільного волевиявлення громадян, об'єднаних на основі спільності інтересів. Ніхтонеможебутипримушенийдовступувбудь-якеоб'єднаннягромадян.

Структура громадських об'єднань може бути такою: громадські організації, громадські органи, політичні і суспільні рухи (малюнок 9.1).

Громадські об'єднання створюються з метою розвитку суспільно-політичної активності і самодіяльності громадян, їх участі в управлінні державними і суспільними справами, захисту громадянських, соціально-економічних, політичних, культурних прав і свобод людей, задоволення їх професійних, соціальних інтересів та ін.

9.6 Громадські організації та суспільні рухи України

Одним із головних різновидів сучасного руху є фемінізм. Феміністські рухи не були відокремлені від інших суспільних рухів. Перші значні феміністські рухи виникли в середині XIX ст. Вони приділяли велику увагу, зокрема, здобуттю жінками права голосувати. Після занепаду фемінізму у 1920-х рр. він знову поширився у 1960-х рр. і набув впливу в багатьох сферах суспільного життя та інтелектуальної діяльності більшості країн світу.

Сучасний жіночий рух у широкому розумінні означає різноманітність форм боротьби жінок за свої права і інтереси. Це - спільні дії різних соціальних, демографічних, національних жіночих груп, об'єднаних єдиною метою, спільними духовнимицінностями.

Політизаціяукраїнськогожіноцтвавикликанаоб'єктивнимипричинами:

1Усвідомленням жінками свого становища, що поступово та неухильно призводить до зміни змісту та структури потреб жіноцтва.

2Існуванням основних соціальних протиріч між правом жінок на рівність в суспільстві, на роботі, в сім'ї і його реалізацією. Дискримінація жінок у різних сферах суспільно-політичногожиттязберігається.

76 3 Ігноруванням інтересів жіноцтва, якзбокудержави, такірізнихгромадсько-

політичнихоб'єднань.

Структура громадських об’єднань

Громадські організації – добровільні, побудовані на основі самоуправління і самодіяльності об’єднання громадян; відстоюють інтереси певних груп населення – соціальні, професійні, соціально-демократичні та інші, або об’єднані спільністю тих чи інших цілей (профспілки, молодіжні організації, культурно-освітні та інші добровільні товариства – творчі союзи, фонди, асоціації та ін.). Вони, як правило, мають фіксоване членство, статути.

Громадські органи – особливий вид громадських об’єднань, які створюються найчастіше при державних органах і виступають формою прояву громадської активності мас (Комітет захисту миру, Комітет ветеранів війни, Комітет солдатських матерів та ін.). Багато з них не мають фіксованого членства, статутних документів.

Політичні рухи – являють собою активну діяльність політичних сил, спрямовану на зміну існуючих владнодержавних структур суспільства або відносин між державами в системі світового співтовариства.

Суспільні рухи – об’єднання різних соціальних сил для реалізації поставлених цілей. Це – антивоєнні, молодіжні, жіночі, громадські ініціативи, альтернативні та інші. Вони, як правило, структурно не оформлені, не мають членства.

Малюнок 9.1 - Структура громадських об’єднань

Діяльність жіночих об'єднань громадян різноманітна: соціальна реабілітація жіноцтва, відродження національної культури та традицій, професійна перепідготовка жінок, захист інтересів пенсіонерів, подолання наслідків аварії на ЧАЕС, встановленнязв'язків ізсвітовою жіночоюгромадськістю.

У масштабах країни широку підтримку отримали Союз українок, Спілка жінок України, Міжнародна благодійна федерація ділових жінок "Либідь", Жіноча громада. Стали помітними: Ліга "Матері і сестри - воїнам України", єврейське жіночетовариствомилосердя"Рахимім".

77

З'явилися першіжіночі партії: Партія жінок України (ПАЖУ), Українська християнська партія, Жіночий ліберальний союз "Жінки України", Всеукраїнські жіночіінститути.

У кінці 1990-х рр. в Україні активно проходив процес оновлення і організаційного оформлення дитячих та молодіжних організацій. Відновлення молодіжного руху розпочалось в нових соціально-політичних умовах, але з урахуванням досвіду попередніхпоколінь. Виділяютьтриперіодиуйогостановленні:

-зпочатку80-хдокінця1989 р.;

-зкінця1989 р. докінця1991 р.;

-зкінця1991 р. досьогодні.

Перший період розпочався з виникнення неформальних груп і об'єднань. З'явилися "панки", "хіппі", "рокери", "металісти" тощо, які об'єднувались на основі спільного інтересу, дозвілля, захоплень. Це був своєрідний протест молоді проти формалізму в роботі комсомолу як монопольної на той час молодіжної організації. Але в молодіжному русі республіки ще не склалася багатопартійність, не було створено жодної партійної організації, альтернативної комсомолу. Формами роботи молодіжних об'єднань, які виникли в Україні, було проведення дискусій з молоддю, участь у мітингах із захисту національної культури, рідної історії. Політичні проблеминевисувалися на перший план.

Другий період становлення молодіжного руху в Україні характеризується все більшою політизацією, що знайшла свій прояв у період виборів до Верховної Ради Українивесною1990 року. УКиївськомунаціональномууніверситеті ім. Т.Шевченка у грудні 1989 р. пройшов установчий з'їзд Української студентської спілки, на якому було затверджено статут і програмну декларацію спілки. В ІваноФранківську в травні 1990 р. відбувся перший Всеукраїнський установчий з'їзд Спілки української молоді. У квітні 1991 р. пройшов установчий з'їзд української молодіжної організації "Пласт".

Третій етап розвитку молодіжного руху пов'язаний з розмежуванням питання про необхідність об'єднання зусиль з вирішення соціальних проблем, що хвилюють молодь, більш активного залучення молоді у міжнародний молодіжний рух. Для представлення інтересів молоді перед державною владою і в різних міжнародних організаціях створено Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО), що об'єднав практично всі молодіжні структури країни. На всеукраїнському рівні функціонує "Молодіжний парламент".

78

10 ПОЛІТИЧНА ІДЕОЛОГІЯ. ОСНОВНІ ІДЕЙНО-ПОЛІТИЧНІ ТЕЧІЇ

10.1 Поняття “ідеологія”

Політична ідеологія - це систематизована сукупність ідейних поглядів, що виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи. Повсюдно у світі зберігаються такі універсальні ідеології як консерватизм, лібералізм, соціалізм та ін. Поширюється поле впливу політичної ідеології ісламу, католицизму. Політичну силу представляють сьогодні концепції неофашизму.

Уперше у науковий обіг поняття "ідеологія " увів французький мислитель Д.деТресі. Він тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі, політики. З часів Великої Французької революції ідеологію розглядають як реальну силу, яка відіграє важливу роль у житті людини і суспільства. Американський учений Т. Парсонс відзначав здатність ідеології згуртовувати людей, а Д. Белл вважав, що ідеологія поєднує різні види емоційної енергії та спрямовує їх у політику.

Жодна влада не обходиться без ідеології, яка надає їй доцільного характеру, орієнтуючи громадян на певну систему цінностей, норм поведінки, відповідний спосіб життя. На думку К. Гаджієва, за допомогою ідеологічних категорій обґрунтовуються або заперечуються ті чи інші політичні інститути, соціальнополітичні доктрини, напрямки дії.

Політичні функції ідеології полягають у створенні позитивного образу впроваджуваної політичної лінії, її відповідності інтересам певної соціальної групи, держави, в стимулюванні цілеспрямованих дій, вчинків громадян та їх об'єднань. Ідеологія прагне інтегрувати суспільство на базі інтересів певної соціальної чи національної групи, або на базі сформованих цілей, котрі не опираються на якісь соціально-економічні прошарки населення.

Ідеологія має три стадії розвитку. Перша стадія - найтриваліша - це стадія революційної боротьби, яка передбачає схематично такий цикл: рівень емоцій - рівень ідей-рівень дій. Друга стадія - це післяреволюційне відчуження. Третя стадія - зародження нової ідеології.

По-справжньому конструктивна ідеологія повинна відповідати життєвим реаліям і опиратися на досягнення науки. Різні форми власності, політичний плюралізм, багатопартійність у демократичних державах передбачають й ідеологічне багатоманіття, конкуренцію різних ідеологій. Але жодна ідеологія в демократичному суспільстві не повинна бути державною, примусовою, офіційною, тобто виключається ідеологічний монополізм. Гасло "деідеологізації", активно проголошуване в Україні на початку 90-х років, не мало анархістського сенсу, а спрямовувалося проти ідеології тоталітаризму, проти того, щоб якась ідеологія нав'язувалася усім громадянам як обов'язкова.

79

Сьогодні у світі існують наступні ідейно-політичні теорії (політичні ідеології): анархізм, консерватизм, неоконсерватизм, лібералізм, неолібералізм, соціалізм.

Пошук орієнтирів на шляху демократизації України актуалізує питання ідеології - поняття, на яке після розпаду Радянського Союзу було накладене своєрідне табу, особливо, коли йшлося про ідеологію суспільну або державну. В українській масовій свідомості та в деяких вітчизняних науковців поняття ідеологічної різноманітності трактувалося як відсутність будь-якої ролі держави в ідеологізації суспільства і виправдовувалося це явище минулим гірким досвідом радянської моноідеології. Сьогодні це поняття набирає певної значущості, маючи як теоретичне, так і прикладне значення. Суспільні перетворення без відповідного ідеологічного забезпечення в умовах України не матимуть необхідного позитивного результату, тому протягом останніх років йдуть пошуки такої ідеології в діапазоні від соціалізму до лібералізму.

Важливість ідеологічного забезпечення українських реформ І. Смалін показує на прикладі індустріалізації Заходу, де рушійною силою всіх перетворень була ідеологія протестантизму, хоч, як підкреслює дослідник, зараз таке порівняння не зовсім коректне з огляду на різні ідеологічні ситуації: на Заході в умовах стабільної державності та сформованого громадянського суспільства відбувається пошук шляхів покращення добробуту, а в Україні тільки йде процес вибору в системах "соціалізм - капіталізм", "суверенність - союз", "схід - захід", починає формуватися громадянське суспільство.

Після розпаду радянської тоталітарної держави, разом з нею, як її символ та підґрунтя, була зламана комуністична ідеологія, що, за висловлюванням М.Бердяєва, "виконувала роль своєрідного символу віри". Вона була тією віссю, навколо якої об'єднувалося радянське суспільство і, зламавши її, суспільство відмовилося від будь-якої ідеології взагалі. На рівні теорії говорилося про повну деідеологізацію і плюралізм в думках і діях, а фактично виникали та впроваджувалися різні ідеології, між якими відбувається боротьба. Ідеологічного вакууму в Україні, очевидно, не було, бо пропаганда деідеологізації - це також свого роду ідеологія. На думку І. Гавриленка, кожна з існуючих нині політичних партій, різноманітних релігійних конфесій, корпорацій формувала свою ідеологію чи то "неідеологію", "псевдоідеологію", бо вони різняться між собою лише зовні, а за змістом дуже схожі одна на одну. В.Медведчук переконаний, що зараз в Україні повноцінно функціонують лише дві політичні ідеології: комуністична та націонал-демократична, кожна зі своїм набором ідеологічної символіки, своїм тлумаченням історії, своїми міфами, субкультурою.

Отже, наша держава, відмежовуючись від ідеології на рівні теорії, впроваджувала її на практиці, намагаючись прищепити українському суспільству цінності в спектрі від національних до ліберальних. Але теза про згубність, а тому й відсутність державної ідеології, міцно вкоренилася у політичну свідомість суспільства. Відсутність державної ідеології вважалося здобутком демократії й передумовою побудови громадянського суспільства. Усвідомлюючи сумні наслідки колишньої заідеологізованості всіх сфер