20. Про прославлення Святого і про сіяння Божого світла

З'явилося воно Софронієві, ігумену монастиря святого архангела Михаїла. Коли він уночі йшов до свого монастиря, а ніч була темна, то побачив світло якраз над монастирем святого Теодосія. Дуже здивувався з цього і прославив Бога, промовляючи: «О, яка велика милість Твоя, Господи, що проявив Ти такий світильник на цьому святому місці того преподобного мужа, котрий, сяючи так, просвітлює монастир свій!». Засвідчували це [видіння] й багато інших, часто спостерігаючи таке.

Князі й бояри, почувши про їх непорочне життя, приходили до великого Теодосія, сповідалися йому у своїх гріхах та відходили, отримавши велику користь. І завжди приносили йому щось зі своїх маєтків на втіху братії та на утримання монастиря. Інші ж і землі віддавали на церковну потребу монастиреві й братії.

Найбільше ж і дуже таки любив Блаженного христолюбивий князь Ізяслав, що посів престіл свого батька. Часто кликав його до себе і не раз сам до нього приходив, та й так насичувався від нього тими духовними словами, знову відходив.

Відтоді Бог звеличив це місце, помножуючи в ньому всіляке благо молитвами свого Угодника. Отець же наш Теодосій заборонив воротареві відчиняти будь-кому браму пополудні, щоби ніхто не увійшов до монастиря аж до Вечірні і щоби братія могла відпочити від нічних молитов та вранішньої служби.

21. Про прихід князя Ізяслава

Та одного дня, саме в полудне, прийшов за звичаєм христолюбивий князь Ізяслав з невеликою дружиною: коли хотів їхати до Блаженного, то розпускав по домах своїх всіх бояр і так до нього приходив. І ось, як я сказав, приїхав і зліз з коня - ніколи ж бо на коні не в'їжджав до монастирського двору - і, приступивши до воріт, велів відчинити, бажаючи увійти. Воротар же йому відповів: «Наш великий отець звелів не відчиняти нікому воріт, поки не настане час Вечірні». Тоді христолюбивий князь звернувся до нього, щоби той упізнав його, і сказав: «Це я є, відчини мені одному». А той, не знаючи, що це князь, відповів йому таке: «Я ж сказав тобі, що ігумен звелів мені не відчиняти воріт, навіть коли князь прийде; та якщо дуже хочеш, то зачекай трохи, поки настане час Вечірні». Той відповів: «Я і є князь, то невже мені не відчиниш?» І воротар, виглянувши й упізнавши князя, не відчинив воріт, а побіг до Блаженного і розповів. Князь же терпеливо стояв перед ворітьми, наслідуючи в цьому святого верховного апостола Петра: коли ангел вивів його із в'язниці, він прийшов додому, де були учні, та постукав у браму, то служниця, виглянувши й побачивши, що стоїть Петро, з радості ; не відчинила йому брами, а побігла до учнів сповістити про його прихід» (див.: Ді. 12, 12-15). Так і цей зі страху не відчинив брами, а побіг до Блаженного сказати про прихід христолюбивого князя. Тож Блаженний вийшов і, побачивши князя, поклонився йому.

Тоді христолюбивий князь Ізяслав почав йому говорити: «Чи дійсно, отче, така твоя заборона, як каже цей монах: якщо, мовляв, і князь прийде, не впускати і його?» Блаженний відповів: «Таке розпорядження, благий владико, видане тому, щоб у час полудня брати не виходили з монастиря, а відпочивали від нічних молитов. Твоя ж натхненна Богом увага до Святої нашої Володарки Богородиці блага і на користь твоїй душі; ми ж вельми раді з твого прибуття».

Пішли вони до церкви, Блаженний помолився, і вони сіли [поговорити]. І так христолюбивий князь насолоджувався тими медовими словами, що виходили від преподобного отця нашого Теодосія, і, вельми скориставши з цього, відійшов до свого дому, прославляючи Бога. Відтоді ще більше почав любити його і вважав його одним із перших святих отців; пильно слухав його і робив усе, що звелів йому великий отець наш преподобний Теодосій.