1.Зародження економічних знань. Основні етапи і напрями розвитку економічної теорії. Сучасні економічні теорії. Розвиток економічної думки в Україні.

Меркантилізм(XVI-XVIIст.)

Подолання феодальної роздробленості і утворення централізованих держав по­тягло за собою наміри осмислити і зрозуміти принципи організації вже не окремого, а загальнонаціонального державного устрою

Монкретєн, як видатний представник пізнього меркантилізму -першої економічної школи ХУІ-ХУІІ ст., викладаючи свої поради в праці «Трактат політичної економії» королю Людовіку XIII щодо ведення державного господарства, останнє ототожнював з накопиченням грошей, а його джерелом здебільшого вважав сферу обігу, торгівлю.

А. Монкретєн , як і більшість меркантилістів:

• відображав інтереси торгової буржуазії в період первісного нагромадження капі­талу та розвитку зовнішньої торгівлі;

• розглядав гроші як товар, але не зміг пояснити, чому товар перетворюється в гроші;

• виступав за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку на­ціонального виробництва за посиленням ролі держави.

Фізіократи.(XVII- XVIIIст.)

З розвитком капіталістичних відносин проникнення їх зі сфери обігу у сферу ви­робництва конкуренція, яка віддзеркалює інтереси торговельної буржуазії, вже не відповідала інтересам промислової буржуазії і мануфактурному періоду розвитку капіталізму. Поступово, наприкінці XVI - на початку XVII ст., на зміну меркантилізму приходять теоретичні погляди фізіократів.

Ії представники Ф. Кене (1694-1771), А. Тюрго (1728-1781), П. Буагільбер (1646-1714) та інші пов'язували походження багатства уже не зі сферою обігу, а зі сферою виробництва. Але джерелом багатства на відміну від меркантилістів, вважа­ли тільки працю в сільському господарстві.

• Фізіократи визнавали, що об'єктивні закони діють не лише в природі, а й у сус­пільстві. Ф.Кене, Ф. Тюрго, П. Буагільбер обґрунтовували розвиток економіки на основі вільної конкуренції, стихійної гри ринкових цін. Фізіократи започаткували і теорію трудової вартості.

Класична політична економія.( XVIII-XIXст.)

З подальшим розвитком капіталізму виникає класична політична економія, її становлення пов'язано з ім'ям відомого англійського економіста В. Петті (1623-1682), А. Сміта (1723-1790), Д. Рікардо (1772-1823).

Представники цієї школи уперше підвели підсумки економічної думки.

• Класична політекономія аналізувала економічні явища і процеси розвитку всіх сфер суспільного виробництва.

• Класична школа ґрунтувалася на теорії трудової вартості, вважала джерелом до­ходів експлуатацію найманих працівників.

• її представники досліджували механізм відтворення суспільного продукту.

• В. Петті, А. Сміт і Д. Рікардо активно виступали за обмеження втручання держа­ви в економіку.

• Класична політекономія намагалася пояснити закони, які керують економічними процесами, а найважливішою умовою зростання багатства вважала свободу господарської діяльності.

Незважаючи на ці наукові досягнення вона мала і певні недоліки:

• капіталістичний спосіб виробництва вона називала вічним ладом, тобто її представники не враховували принципу історизму;

• вона ігнорувала роль держави в господарській діяльності;

• Д. Рікардо визнавав вартість виключно через механізм попиту і пропозиції;

• підійшовши впритул до розуміння товар - «робоча сила», вона не змогла науково обґрунтувати цю категорію.

Вслід за класичною політичною економією виникає вульгарна буржуазна по­літекономія, її представники (Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. Мілль, Д. Маккуллох та ін.), досліджуючи сутність капіталістичного способу виробництва, в основному об­межувалися описуванням не внутрішніх глибинних явищ і процесів, а зовнішніми, поверховими формами і взаємозв'язками.

В епоху становлення капіталізму виникають соціалістичні теорії. Вони пред­ставлені західноєвропейськими соціалістами-утопістами Сен-Сімоном (1760-1825), Л. Фур'є (1762-1837), Р. Оуеном (1771-1858). їхні ідеї хоч багато в чому й прива­бливі (відсутність приватної власності, загальність і колективність праці, планомірна організація виробництва, розподіл деяких матеріальних благ через суспільні фонди), але не досить обґрунтовані економічно, на той час не витримували серйозної крити­ки.

Більш фундаментальне обґрунтовування соціалістичної ідеї пов'язане з марк­сизмом - філософською та економічною школою, яка виникла в 40-х роках XIX ст., в часи, коли світ пережив три економічні кризи (1825, 1836, 1847). Засновники цієї школи К. Маркс і Ф. Енгельс, опираючись на класичну філософію Г. Гегеля, французький утопічний соціалізм і англійську класичну політичну економію:

• теоретично дослідили систему законів капіталістичного суспільства з позиції робітничого класу;

• розробили і обґрунтували концепцію про базис і надбудову;

• зробили глибокий науковий аналіз розвитку форм вартості;

• запропонували концепцію додаткової вартості, виникнення грошей, циклічного

характеру виробництва, теорію простого і розширеного відтворення;

• дослідили закономірності генезису, розвитку і відмирання економічних систем, зокрема вільної ринкової економіки.

Багато з цих ключових положень були викладені у праці К. Маркса «Капітал», перший том якої світ побачив у 1867р.

Против теории К.Маркса, базирующейся на трудовой теории стоимости классической школы, в значительной мере был направлен Маржинализм .

Маржиналізм отказались даже от самого термина «политическая экономия», введенного в научное употребление в 1615г. А.Монкретьеном, предпочитая нейтральное понятие «экономика».

• Предметом исследования была объявлена «вечная» проблема рационального распределения ограниченных ресурсов.

• Именно поэтому в методологии школы важное место занял принцип редкости.

• В основу теорий закладывалось предположение об ограниченной, фиксированной величине предложения того или иного блага, товара.

Сучасні економічні напрями

У сучасній західній економічній науці існують різні напря¬ми, течії, школи, типологія яких відрізняється як за методами аналізу, так і за розумінням предмета й мети дослідження. Концептуально відрізняються і підходи до вирішення економічних проблем. Однак цей поділ значною мірою умовний, тому

всю сукупність сучасних течій і шкіл можна згрупувати у такі чотири основні напрями: неокласицизм, кейнсіанство, інституціоналізм, неокласичний синтез.

.Неокласицизм. Досліджує та розвиває ідеї класичної політ­економії з урахуванням сучасних умов. Заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегу­льовану економічну систему, здатну самостійно встановити не­обхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Засновники теорії — А. Маршалл і А. Пігу. Послідовники — Л. Мізес, Ф. Хайєк, М. Фрідмен, А. Лаффер,Дж.Гілдер,Ф.Кей-гантаін. .

Неокласичний напрям охоплює багато різних концепцій і

шкіл: монетаризм, теорію економіки пропозиції, теорію раціо­нальних очікувань та ін. Особливою популярністю користуєть­ся концепція монетаризму, визнаним теоретиком якої є амери­канський економіст Мілтон Фрідмен. Прихильники монетариз­му: Ф. Найт, Дж. Стиглер, Ф. Кейган, А. Голдмен.

Монетаризм — теорія, яка пропонує відмову від активного втручання держави в економіку і приписує грошовій масі, що перебуває в обігу, роль визначального фактора у формуванні економічної рівноваги, розвитку виробництва і зміні обсягів ва­лового національного продукту (ВНП). За правилом монетариз­му приріст грошової маси (монетарної бази) має бути скоорди­нований з темпами зростання ВНП, динамікою цін і швидкістю обертання грошей.

Кейнсіанство — одна з провідних сучасних теорій, на про­тивагу неокласикам, обґрунтовує об'єктивну необхідність ак­тивного втручання держави в регулювання ринкової економіки шляхом стимулювання сукупного попиту й інвестицій через проведення певної кредитно-бюджетної політики. Засновником теорії є видатний анлщйський економіст Дж.М. Кейнс. Кейн сіанство виникло в 30-х роках XX ст. як відповідь на потреби подолання Великої депресії (1929—1933 рр.), яка поставила еко­номічну систему капіталізму на межу повної катастрофи. Ідеї Дж.М. Кейнса, викладені в його головній праці "Загальна тео­рія зайнятості, процента і грошей" (1936), широко застосовува­лися провідними країнами світу в практиці регулювання ринко­вої економіки, що дало їм змогу відносно швидко подолати кри­зові явища, досягти стабільних темпів економічного зростання і динамічної рівноваги.

Прихильники і послідовники Кейнса (Дж. Робінсон, П. Сраф-фа, А. Хансен, Н. Калдор, Р. Лукас та ін.) виступають за активну участь держави у структурній перебудові економіки, визнають за необхідне запровадження антикризового та антициклічного регу­лювання, перерозподілу доходів, збільшення соціальних виплат.

Інституціоналізм, або інституціонально-соціологічний напрям, представниками якого є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл, Дж. Гелбрейт, Я. Тінберген, Г. Мюрдаль та ін., роз­глядають економіку як систему, в якій відносини між господа­рюючими суб'єктами складаються під впливом як економічних, так і правових, політичних, соціологічних і соціально-психоло­гічних факторів. Об'єктами вивчення для них є "інститути", під якими вони розуміють державу, корпорації, профспілки, а також правові, морально-етичні норми, звичаї, менталітет, інстинкти людей і т. ін.

Неокласичний синтез — узагальнююча концепція, пред­ставники якої (Д. Хікс, Дж. Б'юкенен, П. Самуельсон, Л. Клейн

та ін.) обґрунтовують принцип поєднання ринкового і держав­ного регулювання економічних процесів, наголошують на необ­хідності руху до змішаної економіки. Дотримуються принципу раціонального синтезу неокласичного і кейнсіанського напрямів економічної теорії.

Економічна думка в Україні

Розвиток економічної думки в Україні починаєть­ся з древніх часів. І сьогодні залишаються актуаль­ними окремі міркування і положення, що містяться в документах, збірниках, трактатах і пам'ятках ми-

нулої доби.

Зокрема, збірник норм древньоруського права «Руська правда» роз­роблявся протягом XI ст., починаючи з Ярослава Мудрого, його синів Ізяслава, Святослава, Всеволода і кінчаючи Володимиром Мономахом. Цей документ дає уявлення про соціально-економічний лад того часу, відносини власності, товарно-грошові відносини, про організацію праці і виробництва. Великий інтерес представляє документ Київської Русі «Повість минулих літ». Це відомості про джерела доходів держави, податки, фінансово-економічні відносини.

В ХVІІ-ХVIIIст. виробничо-господарською діяльністю цікави­лись Братства, Києво-Могилянська академія. Свій внесок у розвиток економічних поглядів зробив Іван Вишенський (1550-1620). Він під­креслював, що всяке багатство створюється працею кріпосних селян і ремісників, аналізував основні форми експлуатації — панщину, рен­ту продуктами, податки, торговий і позичковий доход, виступав проти гноблення трудового люду.

Певний доробок в економічну теорію вніс Богдан Хмельницький. Його політика, відображена в гетьманських універсалах, сприяла цен­тралізації землі, розвитку ринкових відносин, підприємництва. Він уміло застосовував на практиці теорію пізнього меркантилізму, ввів вигідне мито для експортно-імпортних операцій. Так, золото та інші дорогоцінності звільнялись від мита при ввозі їх в Україну і обклада­лись великим митом при вивозі.

У другій половині XVIII ст. в економічній теорії переважає критика феодально-кріпосницького ладу. Відомий мислитель Яків Козельський відстоював корисні ідеї про працю як джерело багатства людей, її опла­ту. На його думку, для того, щоб у суспільстві була висока продуктив­ність праці, необхідно усвідомлення людьми, що вони трудяться на себе і свою державу, а їх праця корисна і потрібна всім. Ідеї декабристів В. Н. Карамзіна і П. І. Пестеля зводились до скасування поміщицького землеволодіння, передачі землі тим, хто її обробляє, створення інтен­сивних господарств.

Ще до реформи 1861 року і особливо в пореформенний період XIX ст. в Україні поширювались і розвивались ідеї класичної політич­ної економії. Один із фундаторів цієї школи на базі Харківського уні­верситету Г. Ф. Степанов у своїх «Записках по політичній економії» визначав її предмет як науку, що пізнає закони економічного життя суспільства, вивчає багатство, виробництво, розподіл і споживання. Підкреслював, що природа складає власне основу багатства, а пра­ця — його джерело. Це ширше поглядів меркантилістів, співзвучне ідеям А. Сміта і К. Маркса. Відомі вчені того часу І. Я. Вернадський, Г. М. Цехановський, О. С. Терлецький досліджували капітал, гроші, вартість, зарплату. Народники П. А. Грабовський, М. П. Драгоманов та ін. аналізували розвиток товарного виробництва, обстоювали пере­хід до нового суспільства через розумні форми, посилення ролі дер­жави в економіці. На класичній теорії базувались погляди відомих українських економістів кінця XIX ст. К. X. Геттенбергера, Н. І. Зібера, С. А. Подолинського.

Світового визнання набули економічні праці М. І. Туган-Бара-новського (1865-1919), в яких розроблялися теорії кон'юнктурних коливань, монетаризму, критика марксизму, історія і концепція коо­перації, змішаної економіки тощо. Його підручник «Основи політич­ної економії» (1909) був одним із найкращих на той час в Росії та на Україні. Цікаві економічні ідеї висловлювали в кінці XIX — на початку XX ст. І. Франко, М. Коцюбинський, М. Левицький.

Після 1917 року економічна теорія в Україні розвивалась у дусі свого часу, іноді суперечливо, але були сильні наукові школи, зокре­ма, Київська, Харківська. За нової доби багато оригінальних положень сформулювали викладачі вузів. Сьогодні вітчизняна політична еко­номія базується на врахуванні надбань світової економічної науки. Відомі вчені І. І. Лукінов, С. В. Мочерний, А. А. Чухно, Г. Н. Климко, В. К. Черняк, П. С. Єщенко, Ю. В. Ніколенко, В. Д. Базилевич та ін. у своїх працях і підручниках намагаються створити політичну еконо­мію, яка б сприяла побудові в Україні цивілізованого суспільства з роз­винутою ринковою економікою.

Слід пам'ятати, що жодна школа не може претендувати на повну досконалість і завершеність, бо наука весь час розвивається разом з життям. Відомо, що у світі немає нічого постійного, крім змін. Ось чому необхідно враховувати досягнення політичної економії на всіх етапах її існування, адже в сучасному завжди присутнє щось із мину­лого і закладаються основи майбутнього. Однак, не варто механічно залучати економічну думку Заходу без урахування реальних умов, осо­бливостей і проблем розвитку національної економіки.