22

ВСТУП

Метою роботи є дослідження правової основи створення та діяльності підприємницьких товариств.

Об’єкт дослідження суспільні відносини, які виникають в процесі створення та діяльності підприємницьких товариств.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що містять норми, які в сукупності допомагають визначити правові основи створення і діяльності підприємницьких товариств та наукові джерела (наукова періодика), у яких викладено основні положення здійснення такої діяльності.

Методологічну основу науково-дослідної роботи складають загальновизнані методи наукового пізнання, в першу чергу – формально-логічний, нормативний, порівняльно-правовий, системно-структурний, що слугували не тільки основним інструментом відбору фактичного матеріалу, але й були необхідною умовою досягнення поставленої в ній мети.

1.1 Підприємницькі товариства як суб’єкти підприємницької діяльності

Глава 8 Цивільного кодексу України поділяє підприємницькі товариства на господарські товариства та виробничий кооператив.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про господарські товариства» господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать: повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю та акціонерні товариства.

Новелою ЦК України є закріплення поділу господарських товариств на головне і залежне (ст. 118 ЦК України) Залежним може бути лише товариство з обмеженою відповідальністю чи акціонере товариство. Залежним є товариство, якщо (головному) господарському товариству належать двадцять або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, чи двадцять або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. Головне товариство зобов’язане у порядку, визначеному законом, оприлюднити інформацію про набуття ним двадцяти або більше відсотків статутного капіталу товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, чи двадцяти або більше відсотків простих акцій акціонерного товариства. С. 124, Цивільне право України. Загальна частина: Підручник / за ред. І.А. Бірюкова, Ю.О. Заіки. – К.: КНТ, 2006. – 480 с.

Повне товариство. Ставлення держави до регулювання цього виду господарських товариств не було однозначним. Повні товариства були досить поширеними на території дореволюційної Росії, до складу якої входила і Україна. За радянських часів правове регулювання господарських товариств здійснювалося Цивільним кодексом УРСР, в якому було окремо виділено, розділ присвячений товариствам. Однак, на сьогодні, майбутні підприємці України для ведення господарської діяльності дуже рідко обирають таку організаційну-правову форму, як повне товариство, тоді як на Заході така форма об’єднання успішно використовується в різних сферах виробництва, торгівлі тощо.

Прийняті Цивільний та Господарський кодекси України визначили основні засади правового регулювання статусу повних товариств, які потребують розвитку в спеціальному законодавстві про повні товариства.

Відповідно до ст. 119 Цивільного кодексу України повним є товариство, учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за його зобов’язаннями усім майном, що їм належить.

Саме слово «повне» свідчить про те, що учасники несуть повну відповідальність за зобов’язаннями товариства, тому законодавець і передбачає, що особа може бути учасником лише одного повного товариства.

Установчим документом сучасного повного товариства є засновницький договір, який підписується усіма його учасниками і повинен містити, крім загальних відомостей, відомості про розмір та склад складеного капіталу товариства, розмір та порядок зміни часток кожного з учасників у складеному капіталі, розмір, склад та строки внесення учасниками вкладів.

Для учасників повного товариства характерні довірчі відносини, оскільки кожен з них може впливати на ведення справи. Управління діяльністю повного товариства здійснюється за згодою всіх учасників.

Прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або за домовленістю сторін.

Учасник повного товариства відповідає за боргами товариства незалежно від того, виникли ці борги до чи після його вступу в товариство.

Командитне товариство. Згідно зі ст. 80 Господарського кодексу України, ст. 75 Закону України «Про господарські товариства» та ст. 133 ЦК України командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність, несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а діяльність інших учасників товариства обмежується вкладами (вкладники). Законодавство України прямо не визначає ті види діяльності, провадження яких повинно здійснюватися виключно командитними товариствами.

Як уже зазначалося, в командитному товаристві є повні учасники та вкладники. Командитне товариство поєднує в собі ознаки повного товариства та товариства з обмеженою відповідальністю. Ч. 3 ст. 133 ЦК України передбачає застосування щодо командитного товариства відповідних норм про повне товариство. На схожість із повним товариством вказує, зокрема, наявність у складі учасників, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями відповідальність усім своїм майном, а з товариством з обмеженою відповідальністю – наявність осіб (вкладників), що несуть відповідальність за боргами командитного товариства тільки в межах своїх вкладів. При цьому, за ч. 7 ст. 80 ГК України, повними учасниками командитного товариства можуть бути тільки особи зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 135 ЦК України особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві і не може бути одночасно вкладником цього самого товариства та учасником іншого повного товариства. Згідно з ч. 1 ст. 136 ЦК України повні учасники здійснюють управління діяльністю командитного товариства.

Вкладники командитного товариства не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства, але можуть діяти від імені товариства за довіреністю. Згідно ст. 137 ЦК України вкладник зобов’язаний зробити вклад до складеного капіталу.

Командитне товариства створюється і діє на підставі засновницького договору, який підписується усіма повними учасниками. Відповідно до ч. 2 ст. 134 ЦК України засновницький договір командитного товариства крім відомостей передбачених ст. 88 цього Кодексу має містити відомості про: розмір та склад складеного капіталу товариства; розмір та порядок зміни часток кожного з повних учасників у складеному капіталі; сукупний розмір вкладів вкладників.

Товариство з обмеженою відповідальністю. Згідно зі ст. 140 Цивільного кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється законом.

Згідно ст. 143 ЦК України установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю є статут, який окрім відомостей передбачених ст. 88 ЦК України має містити відомості про розмір статутного капіталу, з визначенням частки кожного учасника; склад так компетенцію органів управління і порядок прийняття ними рішень; розмір і порядок формування резервного фонду; порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Товариство з додатковою відповідальністю.

Акціонерне товариство. У Радянські часи розвиток акціонерних товариств був пов'язаний із введенням нової економічної політики. Навіть було затверджене відповідне Положення про акціонерні товариства, але після відмови від НЕПу і «ліквідації куркульства як класу», заборони приватним особам організації магазинів та лавок, посередницької діяльності, акціонерні товариства за участю приватних осіб були ліквідовані, а з участю держави – перетворені на державні підприємства.

ЦК України, а саме ч. 1 ст. 152 визначає акціонерне товариство як господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» акція – це іменний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств, і законодавством про інститут спільного інвестування.

ЦК України визначає, що акціонерне товариство може бути створене юридичними та (або) фізичними особами, а також державою та територіальною громадою в особі уповноваженого органу.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про акціонерні товариства» акціонерні товариства за типом поділяються на публічні та приватні. Публічне акціонерне товариство може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій, а приватне акціонерне товариство - тільки приватне розміщення.

Статут акціонерного товариства, крім відомостей передбачених ст. 57 ГК України, ст. 88 ЦК України, містить відомості про: розмір статутного капіталу; умови про категорії акцій, що випускаються товариством, та їхню номінальну вартість і кількість; права акціонерів; склад і компетенцію органів управління товариством та про порядок ухвалення ними рішень, а також інші відомості, передбачені законом.

Після набуття незалежності в Україні почався процес роздержавлення підприємств. У процесі приватизації значна їх частина було перетворена на акціонерні товариства. Цей процес перетворення державних підприємств на акціонерні товариства має деякі відмінності поряд із створенням нових акціонерних товариств. До корпоративних акціонерних товариств належать товариства, які створені на сонові приватизаційного права, тобто законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизаційні папери», які регулюють порядок перетворення підприємств на акціонерні товариства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про господарські товариства» товариства мають право створювати на території України та за її межами філії та представництва, а також дочірні підприємства відповідно до чинного законодавства. Згідно зі ст. 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій, а представництвом – підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Відомості про відокремлені підрозділи залучаються юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру. Філії та представництва не є самостійними суб’єктами цивільних відносин, вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, яке відображаються на окремому балансі. Місцезнаходження, цілі, органи управління, порядок ліквідації філій і представництв затверджуються відповідними юридичними особами. Керівник філії або представництва діє на підставі довіреності, отриманої від юридичної особи. У зв’язку з цим всі операції, що здійснюються цими утвореннями, породжують права і обов’язки безпосередньо для юридичної особи. Філії і представництва мають печатку, можуть відкривати поточні рахунки в банківських установах.

Державний реєстратор зобов’язаний протягом двох робочих днів з дати надходження документів долучити їх до реєстраційної справи даної юридичної особи, внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру та в той же день передати відповідні відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування за місцезнаходженням юридичної особи та за місцезнаходженням відокремленого підрозділу. Цивільний кодекс України: науково-практичний коментар. За заг ред. Є.О. Харитонова, О.Ї. Харитонової, Н.Ю. Голубєвої. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. – 740 с. С. 64

Згідно зі ст. 163 ЦК України виробничим кооперативом є добровільне об’єднання громадян на засадах членства для спільної виробничої та іншої господарської діяльності, яка базується на їхній особистій трудовій участі та об’єднанні його членами майнових пайових внесків.

Закон України «Про кооперацію» (ст. 2) визначає виробничий кооператив як юридичну особу, утворену фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для ведення спільної господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про кооперацію» рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами та оформляється протоколом, який підписують головуючий та секретар зборів.

Установчим документом кооперативу є статут, який затверджуються вищим органом кооперативу – загальними зборами його членів. Статут виробничого кооперативу крім відомостей, передбачених ст. 57 ГК України та ст. 88 ЦК України, має містити відомості про: розмір пайового внеску члена кооперативу; склад і порядок внесення пайових внесків членами кооперативу та про їхню відповідальність за порушення зобов’язання щодо внесення пайових внесків членами кооперативу та їхньої відповідальності за порушення зобов’язань щодо особистої трудової участі; порядок розподілу прибутку і збитків кооперативу; розмір і умови субсидіарної відповідальності йог членів за зобов’язаннями кооперативу; склад і компетенцію органів управління кооперативу та про порядок ухвалення ними рішень. Статут може містити і ніші відомості, що не суперечать законодавству.

Майно, що є у власності виробничого кооперативу, поділяється на паї його членів відповідно до статуту кооперативу. Член виробничого кооперативу зобов’язаний внести до дня державної реєстрації кооперативу не менше 10 % пайового внеску, а частину, що залишилися, - протягом року з дня його державної реєстрації, якщо інший строк не встановлений статутом кооперативу.

Прибуток виробничого кооперативу розділяється між його членами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу.

Член виробничого кооперативу має право на вихід із кооперативу. У цьому разі йому має виплачуватися вартість паю або видається майно, пропорційне його паю, а також виплати, встановлені статутом кооперативу.

У разі смерті члена виробничого кооперативу його спадкоємці набувають право на майно або майно, яке відповідає цьому паю. У разі ліквідації виробничого кооперативу, насамперед задовольняються вимоги кредиторів, а те майно, що залишилося, після задоволення цих вимог розділяється між членами кооперативу відповідно до їхньої трудової участі.