1. Загальна характеристика функцій державного управління в галузі охорони нпс.

У сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась відносно нова функція держави – екологічна.

Складність і багатогранність управління в галузі екології зумовлені тим, що, з одного боку, слід враховувати об’єктивні, стихійні процеси самоуправління в природі, а з другого боку – необхідне цілеспрямоване управління довкілля в інтересах суспільства. Об’єктом управління стають відносини в галузі суспільства відносини в галузі природного середовища, які не збігаються із законами розвитку людства.

Під функціями управління у сфері природокористування та охорони довкілля слід розуміти види діяльності державних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадських організацій по забезпеченню організації раціонального використання природних ресурсів, їх відтворення та захисту і охорони навколишнього природного середовища.

Функції управління у сфері природокористування та охорони довкілля доцільно об’єднати в кілька груп: організаційні, попереджувально – охоронні та інші.

Організаційні функції: облік природних ресурсів; екологічне планування; прогнозування використання природних ресурсів та охорони довкілля; просторово – територіальний устрій об’єктів природи.

Попереджувально – охоронні: спостереження (моніторинг) за використанням природних ресурсів та охороною довкілля; екологічну експертизу; екологічний контроль.

Інші функції: інформування про стан НПС; стандартизація і нормування у сфері природокористування і охорони довкілля; вирішення екологічних спорів.

Функція обліку природних ресурсів являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на систематизацію відомостей стосовно правового, природного та господарського стану природних ресурсів, а також їх окремих складових частин.

Екологічне планування слід розуміти як діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, спрямовану на створення екологічно обґрунтованих імперативів раціонального та комплексного використання природних ресурсів, їх відтворення, а також охорони довкілля.

Екологічне прогнозування –це урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб’єктів права, спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання та відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану НПС та екобезпеки.

Екологічне інформування – діяльність уповноважених держорганів виконавчої влади, спрямована на забезпечення доступу до наявних відкритих, повних і достовірних відомостей про події, явища, предмети, факти, процеси у сфері використання,відтворення природних ресурсів, природних комплексів, охорони довкілля, забезпечення екобезпеки.

2. Державний моніторинг нпс.

Функція нагляду (моніторингу) за використанням ПР та охороною довкілля являє собою діяльність уповноважених державних органів виконавчої влади з питань екології, по нагляду, збору, обробці, передачі, збереженні та аналізу інформації про стан НПС, прогнозування його зміни та розробці науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень.

Правові засади екологічного моніторингу в Україні закріплені в ЗУ «Про охорону НПС» (ст.22) та поресурсовому законодавстві.

Порядок проведення державного моніторингу НПС регулюється Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим постановою КМУ від 30 березня 1998р (з наступними змінами), а також нормативно – правовими актами, що регулюють порядок здійснення моніторингу окремих природних ресурсів і певних типів об’єктів. Це, зокрема, Положення про моніторинг земель, Положення про моніторинг ґрунтів на землях сільськогосподарського призначення, Порядок здійснення державного моніторингу вод та інше.

Розрізняють різні типи, види, рівні екологічного моніторингу, а також стадії його здійснення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють три основних типи моніторингу: 1)загальний (стандартний), 2) оперативний (кризовий), 3)фоновий (науковий). (Положення про державну систему моніторингу довкілля).

Загальний (стандартний) моніторинг – це система систематичних спостережень за стандартними параметрами НПС, що здійснюється на базовій мережі спостережень з метою виявлення фактичного екологічного стану, вироблення та прийняття рішень з ефективного використання, охорони та відтворення природних ресурсів.

Діюча сьогодні в Україні система загального моніторингу дає змогу отримати понад 70 різних видів даних, зокрема метеорологічних, аерологічних, радіолокаційних, гідрологічних, інформацію про стан забруднення повітря, вод, ґрунтів у пунктах базової мережі спостережень.

Так, метеорологічні наземні спостереження проводяться безперервно, цілодобово і синхронно на 221 станції. Якість води Чорного і Азовського морів і гирлових ділянок Дніпра, Дунаю,Південного Бугу контролюється у 154 пунктах.

Оперативний (кризовий) моніторинг – це система додаткових спостережень за кількісними та якісними параметрами НПС у зонах підвищеного ризику, що здійснюється як через державну мережу пунктів спостережень, так і через тимчасову мережу, під час виникнення несанкціонованих чи аварійних забруднень і стихійного лиха, з метою оповіщення та розроблення оперативних заходів щодо ліквідації їх наслідків та захисту населення, екосистем, власності.

Моніторинг цього типу здійснюється відповідно до Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру, затверджене постановою КМУ від 3 серпня 1998р., та Положення про моніторинг потенціально небезпечних об’єктів, затвердженого наказом МНС від 6 листопада 2003р.

Фоновий (науковий) моніторинг – це систематичні спостереження за природними ресурсами, природними об’єктами та природними системами, які не зазнають прямого антропогенного впливу, з метою одержання інформації для оцінок і прогнозування змін стану природних об’єктів внаслідок промислової та господарської діяльності, що здійснюються через мережу біосферних і природних заповідників, спеціальних наукових станцій.

Фоновий моніторинг здійснюється передусім у наукових цілях і є підсистемою глобального екологічного моніторингу.

Залежно від об’єктів моніторингу розрізняються: моніторинг довкілля, моніторинг земель (і їх складової – ґрунтів), моніторинг лісів ті інші.

Можна розглядати види моніторингу залежно від суб’єктів, що його здійснюють: державний (здійснює Мінприроди України, Держкомприродресурсів, МНС, МОЗ та інші) та внутрішній (здійснюють суб’єкти господарювання).

Залежно від рівня здійснення і узагальнення отриманої моніторингової інформації розрізняють: локальний моніторинг (здійснюється на території окремих об’єктів (підприємств, населених пунктів, ділянок ландшафту); регіональний (у межах адміністративно – територіальних одиниць, на території економічних і природних регіонів); національний або загальнодержавний (на території країни в цілому).