ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ1. ПОНЯТТЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КАТЕГОРІЇ. КОМІЧНЕ. РІЗНОВИДИ КОМІЧНОГО…………………………………………………….

1. Гротеск як найвищий ступінь комічного, що ґрунтується на поєднанні фантастичного з реальним, комічного з трагічним.

2. Іронія як насмішка замаскована зовнішньою формою.

3. Сарказм як вищий ступінь іронії, який нічим не прикритий.

4. Сатира як критика з висміюванням, засудженням вад і негативних явищ.

5. Оксюморон як прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом понять.

РОЗДІЛ 2. МОВНІ ЗАСОБИ ТВОРЕННЯ КОМІЧНОГО. ПОНЯТТЯ ВЕРБАЛЬНОЇ ФОРМИ КОМІЧНОГО.

РОЗДІЛ 3. ГУМОРЕСКИ СТЕПАНА ОЛІЙНИКА І ПАВЛА ГЛАЗОВОГО ЯК ЗАСІБ ВИКРИТТЯ СУСПІЛЬНИХ І ЛЮДСЬКИХ ВАД.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Сучасний стан України та всього світу, який занурений у суспільні проблеми, вимагає додаткових думок, щодо подальшого життя. Люди починають замислюватись про мету існування, але водночас сподіватись на кращі зміни. Наведу слова Аристотеля, який розповідав про значення гумору у нашому житті: «Жартувати треба для того, щоб робити важливі справи». Для багатьох людей гумор - це постійний супутник у повсякденності. А яка користь від гумору? Чи допомагає він нам насправді? Чи навпаки приносить шкоду? Ось, наприклад, медики стверджують, що сміх подовжує життя і покращує здоров’я, а косметологи радять якомога частіше посміхатися, адже тоді активно працюють м’язи обличчя. Гумор допомагає нам швидше адаптуватися до деяких життєвих проблем і ситуацій, поліпшує наш настрій у важкі хвилини чи просто супроводжує кожен день гарними та позитивними емоціями. Зазвичай людину можна розсмішити дотепним жартом, але отримати приємне можна і завдяки читанню. У цікавій формі автор надає проблеми людства, що мають велике значення, які ми повинні розуміти та вміти долати. Він допомагає нам краще зорієнтуватися у різноманітних життєвих ситуаціях. Я вважаю, що такий підхід до сучасності є правильним, бо ми вже спочатку приблизно знаємо до чого себе готувати, а головне – ефективним, тому що як то кажуть «попереджений - означає озброєний». Недарма кажуть, що сміючись, граючи, легше і навчатися, і переживати важкі моменти, і працювати. Гумористичні твори доводять нам, що важливі проблеми потрібно вирішувати з гумором, бо за словами Марка Твена: «Все людське сумно. Сокровенне джерело гумору не радість, а горе. На небесах гумору немає».

Тема моєї роботи: Мовні засоби творення комічного у сучасній гумористичній поезії на прикладі творів Павла Глазового та Степана Олійника.

Мета роботи полягає у тому, щоб визначити засоби творення комічного в українській поезії другої половини ХХ століття на прикладі гумористичних творів П.Глазового і С.Олійника, виявити й дослідити лексико-фразеологічні засоби його творення.

Завдання:

• Визначити зміст комічного, як естетичної категорії; схарактеризувати різновиди комічного – іронію, сарказм, сатиру, оксюморон, гротеск.

• Проаналізувати характерні мовні засоби творення комічного і обґрунтувати вербальну форму комічного як спосіб вираження ставлення автора до дійсності.

• Виявити мовні засоби творення і вираження комічного у літературі означеного періоду.

Тему гумору досліджували: Б. Паскаль, У. Хезлітт, И. Кант, А. Шопенгауер, Ф. Хатчесон, Дж. Локк вважали, «що сміх викликан протиріччям, диспропорцією між нашими очікуваннями і реальністю», А.Зайдман, Г. Галкін, Дон Нільсен, Дж.Боскін, Дж. Вілкокс притримувались думки, «що хоча здатність розуміти і оцінювати гумор універсальна, ті, хто не поділяють поведінку, соціальні норми і цінності певної культури, не можуть повною мірою оцінювати гумор у межах соціальної взаємодії і в культурних текстах, таких як жарти і мистецтво», А. Кестлер припустив, «що гумор створюється в результаті несподіваного взаємодії двох несумісних структур, до яких він відніс асоціативні контексти, логічні типи, поведінкові та розумові моделі» . Дослідження даної теми дасть можливість осягнути типи художньої образності і зрозуміти за для чого письменники їх використовують.

Актуальність теми: Сьогодні багато хто захоплюється гумористичною поезією. За допомогою комічних творів людям легше виходити зі складних життєвих ситуацій. Зазвичай читач ставить себе на місце героя, тим самим дивиться на проблему з іншого боку. Осягнути усю глибину проблеми допомагають засоби творення комічного, які використовує автор, щоб передати увесь закладений на початку сенс. Творчість С. Олійника і П. Глазового торкається різноманітних проблем і вад людського суспільства, деякі з котрих людині так і не вдалось подолати. Письменники висміювали земляків-малоросів за зневагу до рідної мови, викривали недоліки влади, писали гостру політичну сатиру, осуджували крадіїв, хабарників. А це означає, що і в майбутньому багато творів цих поетів залишатимуться такими ж цікавими й актуальними, бо проблеми людства завжди однакові, не змінні. Творчість С. Олійника і П. Глазового торкається різноманітних проблем і вад людського суспільства, деякі з котрих людині так і не вдалось подолати. Письменники висміювали земляків-малоросів за зневагу до рідної мови, викривали недоліки влади, писали гостру політичну сатиру, засуджували крадіїв, хабарників. А це означає, що твори цих поетів залишаються такими ж цікавими й актуальними.

Новизна моєї роботи полягає у зіставленні засобів комічного на приклад творів П. Глазового та С. Олійника. Дослідження даної теми дасть можливість осягнути типи художньої образності і зрозуміти за для чого письменники їх використовують.

Об’єктом дослідження в роботі є гумористичні твори С.Олійника і П.Глазового.

Предмет дослідження - існуючі засоби творення комічного у їх поезії.

Робота складається зі вступу, в якому визначена актуальність, новизна, мета і завдання, предмет, об’єкт дослідження; основної частини, яка складається з трьох розділів, що відповідають поставленим задачам; закінчується робота висновками, додатками.

Розділ 1 поняття естетичної категорії. Комічне. Різновиди комічного

Естетична категорія – функціональна модель, яка сформувалася протягом багатьох століть, під впливом суспільства. Як то казав Лао-Цзи: «Відкиньте прекрасне, і не буде потворного, облиште високе, і не буде низького». Кожна людина по-своєму розуміє ту чи іншу естетичну категорію, бо почуття прекрасного або потворного в усіх різне. Пізнати світ людині можна за допомогою багатьох джерел, одне з яких - книга, а саме поезія чи проза, використана у ній. Гумористичності творам надають такі мовні засоби , як гротеск, сарказм, сатира, іронія, оксиморон та інші. Розглянемо деякі з них.

1. Гротеск як найвищий ступінь комічного, що ґрунтується на поєднанні фантастичного з реальним, комічного з трагічним

„ Гротеск – це краса, відтінена потворністю ” - В.Гюго. Гротеск(від фр. grotesque - смішний, від англ. – шарж, від італ. - печерний) - поетичний прийом, при якому спотворюються риси зовнішнього вигляду або об’єднується несумісні поняття. Наприклад, добро та зло, реальність та казка, біле та чорне, горе і сміх. Гротеск подібний гіперболі. Йому притаманне перебільшення і тим самим загострення зображення, до якого усі звикли. Подібний «шарж» лякає наші думки і сформульовані заздалегідь образи, але у цей же час усе більш і більш зацікавлює нас, наближає до нового сучасного типу мислення. Окрім відіграшу головних ролей у творі, тобто використання гротеску за для того, щоб додати особливих якостей, які вплинуть на остаточний погляд щодо прочитаного, він допомагає невеликим гумористичним творам, поєднуючи реальне з вигаданим, привернути увагу читача завдяки нісенітним, дивним формам неіснуючого. Це поняття досліджували Фльогель, Краузе, Ебергард, Гартман, Фішер, Костлін, Шнеєганс, Фолькельт. Вони вважали основною гротеску карикатурний (Краузе, Ебергарт і Гартман) або фантастичний (Фішер і Костлін) елемент. Дослідження Шнеєганса показало, що поняття визначається як «фантастичне перебільшення». «Карикатура полягає в перебільшенні нікчемного з метою його висміювання. Гротеском вона буде лише тоді, коли вона перебільшена до неможливості (термін Фльогеля), тобто коли у нас з'явиться відчуття, що дане зображення не може зустрітися »

2. Іронія як насмішка замаскована зовнішньою формою.

«Подвійно висвітли свій вірш – читай його прямо й скоса», – казав Мачадо. Іронія( від дав.-гр. — «лукавство, глузування, прихований глум») – художній троп, який за допомогою протиріч або прихованого глузування, допомагає висвітлити деякі проблеми людства. Як правило, іронія - це засудження під виглядом похвали. Їй притаманні такі риси, як спокій і стриманість, іноді відтінок презирства, а також цілком серйозне твердження, під яким таїться заперечення гідності. Іронія бере свій початок у античності. Тоді, давньогрецький філософ Сократ використовував цей троп як метод ідеологічної боротьби. Прийом полягав у тому, що він, бажаючи довести свою думку, щодо якоїсь проблеми, умисно ставав на точку зору супротивника, який вважав по-іншому, і шляхом ряду «наївних» запитань доводив прийняту точку зору до абсурду.