4.4. Література Нормативно-правова:

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року – К.: Вікар, 1997. – 64 с.

2. Законодавство України про працю: Нормативні акти / упорядник і науковий редактор В. Вакуленко – К., 1999. – Т. 1-3.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / За ред. В. М. Вакуленка, О. П. Товстенка. – К., 2000. – 789 с.

4. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р.

5. Про практику розгляду судами трудових спорів: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 № 9.

6. Про затвердження Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731.

7. Про ведення колективних переговорів з укладення Генеральної, галузевих і регіональних угод: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 січня 2001 р. № 1-р.

8. Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади: Указ Президента України від 3 жовтня 1992 р.

Основна:

9. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посiбник / М.Д. Бойко. – К.: Атiка, 2007. – 312 с.

10. Болотiна Н.Б. Трудове право України + [Електрон. ресурс]: Пiдручник / Н.Б. Болотiна. – К.: Вiкар, 2003. – 725 с.

11. Болотіна Н.Б. Трудове право України: Підручник. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 860 с.

12. Трудове право України: Академiчний курс: Пiдручник / за ред. Н.М. Хуторян. – К.: А.С.К., 2004. – 608 с.

13. Трудове право України: Курс лекцій. / За ред. Л.П. Грузінової, В.Г. Короткіна. – К.: МАУП, 2003. – 254 с.

Додаткова:

14. Дубей В. Заборона дискримінації у сфері праці: теоретичні питання і нормативне забезпечення // Право України. – 2005. - № 11. – С. 33-35.

15. Лазор В. Юридична природа трудового договору в ринкових умовах // Право України. – 2000. – № 1. – C. 47-49.

16. Лилак Д. Колізії наукових поглядів на поняття «законодавство» і практичну необхідність його нормативної легалізації // Право України. – 2001. – № 8. – С. 32 -39.

17. Ротань В.Г. Далі зволікати не можна (щодо ухвалення Трудового кодексу України) // Праця і зарплата. – 2007. - № 10. – С. 4-5.

18. Хуторян Н. Чи відповідає проект нового Трудового кодексу Конституції України? // Україна: аспекти праці. – 2004. - № 6. – С. 48-51.

19. Фединяк Л. Визнання іноземних судових рішень на території України: окремі питання // Право України. – 2000. – № 7. – C. 67 – 74.

20. Феськов М.М. Трудове законодавство України і Європейська соціальна хартія (переглянута) і питання адаптації: Монографія. – К.: Знання, 2005.

21. Ярошенко О.М. Теоретичні та практичні проблеми джерел трудового права України: Монографія. – Х.: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2006. – 456 с.

* * *

Тема 5: міжнародне трудове право

5.1. Методичні рекомендації до самостійної роботи

Студенти мають засвоїти, що міжнародно-правове регулювання праці – це встановлена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують у національному трудовому законодавстві. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8 КЗпП України).

Студентам необхідно розглянути шляхи впливу міжнародних норм на національне законодавство, а саме: пряме застосування міжнародних актів після ратифікації; включення міжнародних норм до тексту законів; реалізація положень ратифікованих або нератифікованих актів засобами національного законодавства.

Суб’єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган – Міжнародна організація праці (МОП). Суб’єктами міжнародно-правового регулювання праці можуть бути різні об’єднання держав: Рада Європи, Європейський Союз.

МОП була створена ще у 1919 р. На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Україна є членом МОП із 1954 року. Вищим органом МОП є Міжнародна конференція праці, яка щорічно скликається. Вона складається з представників держав-членів МОП. Кожна держава представлена чотирма делегатами: два від уряду, по одному від підприємців і від працівників. Генеральна (міжнародна) конференція скликається не рідше одного разу на рік. До її компетенції входить визначення завдань та напрямів діяльності цієї організації, внесення змін до її Статуту, прийняття у члени МОП окремих держав, прийняття міжнародних конвенцій і рекомендацій, спостереження за застосуванням державами ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.

Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка також складається з представників трьох сторін. Адміністративна рада МОП обирається на Міжнародній конференції праці, складається із 56 осіб: 28 делегатів представляють уряди; 14 - представники підприємців і 14 – представники працівників. Адміністративна рада призначає Генерального директора Міжнародного бюро праці.

Міжнародне бюро праці виконує функції секретаріату, воно не є суб’єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх застосуванням.

Таким чином, головним принципом роботи МОП є трипартизм, згідно з яким формування майже всіх органів МОП базується на підставі тристороннього представництва: від урядів, представників працівників і підприємців.

Згідно із Статутом МОП одним із головних напрямів діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП прийнято велику кількість конвенцій і рекомендацій. Студенти мають з’ясувати відмінності між конвенціями і рекомендаціями. Конвенція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами – членами МОП і з цього моменту накладає певні зобов’язання як на ті держави, що її ратифікували, так і на держави, що її не ратифікували. Для окремої держави-члена МОП конвенція стає юридично обов’язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила і про порядок їх денонсації).

У разі ратифікації конвенції держава зобов’язана прийняти законодавчі або інші акти для проведення її у життя і регулярно представляти до МОП доповіді (раз на 2-4 роки) відносно прийнятих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава все одно несе зобов’язання інформувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практику стосовно такої конвенції та про заходи, які передбачається прийняти для надання їй сили. На цей час Україною ратифіковано 57 конвенцій МОП.

Рекомендація не є міжнародним договором і не вимагає ратифікації. Вона розрахована на добровільне застосування її в національному законодавстві держави – члена МОП.

Крім МОП, нормативні положення у сфері праці приймаються й іншими міжнародними організаціями. Особливе значення має Загальна декларація прав людини, прийнята ООН 10 грудня 1948 р., а також Міжнародні пакти про права людини, схвалені Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. У 1990 р. ООН прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав трудящих-мігрантів і членів їх сімей, в якій істотна увага приділена трудовим правам мігрантів.

У Європі джерелами міжнародно-правового регулювання праці є акти, прийняті Радою Європи (РЄ) і Європейським Союзом (ЄС). Рада Європи – це організація європейських держав, створена у 1949 р. Її членами можуть бути держави, що додержуються принципів плюралізму та основних прав і свобод людини. Сьогодні до складу Ради Європи входять більш як 40 держав, у тому числі Україна. Відповідно до статуту Рада Європи прийняла понад 150 конвенцій, хартій, угод та протоколів до них, у тому числі, наприклад, Європейську соціальну хартію 1961 р. (переглянута 3 травня 1996 р.). Студентам потрібно з’ясувати зміст, причини перегляду вказаної хартії. Україна підписала Європейську соціальну хартію у 1996 р., а у 1999 р. – Європейську соціальну хартію (переглянуту).

11 червня 1998 р. Указом Президента України була затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, яка передбачила необхідність адаптації законодавства України до законодавства ЄС і поступове приведення його у відповідність до європейських стандартів. Законом України від 18 березня 2004 р. затверджено Загальнонаціональну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, яка визначає механізм досягнення Україною відповідності третьому Копенгагенському та Мадридському (ефективне застосування адаптованого законодавства судовими і адміністративними органами) критеріям набуття членства у Європейському Союзі. Цей механізм включає адаптацію законодавства, утворення відповідних інституцій та інші додаткові заходи, необхідні для ефективного правотворення та правозастосування. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до Європейського Союзу.