- •Лекція№ 1 «історія української культури» як навчальна дисципліна план
- •Лекція №2 найдавніші культури на території україни план
- •1. Трипільська культура.
- •2.Скіфо-сарматська культура.
- •Лекція №3 культура київської русі план
- •1. Основні витоки культури Київської Русі.
- •2.Освіта Київської Русі.
- •3.Новий етап у розвитку культури Київської Русі (X-XI ст.).
- •Лекція №4 культура доби бароко та просвітництва (XVII – XVIII ст.) План
- •1. Національна система освіти в Україні в XVII-XVIII ст.
- •Занепад академії
- •2. Книгодрукування
- •Архітектура
- •Малярство
- •Барокова музика
- •Література
- •Григорій Сковорода
- •Лекція №5
- •1. Загальні тенденції розвитку Західної Європи та України хіх ст.
- •2. Розвиток освіти в Україні хіх століття.
- •3.Провідні мистецькі напрямки хіх століття.
- •3.1 Класицизм
- •Сентименталізм
- •3.2 Романтизм
- •3.3 Реалізм
- •Реалізм у літературі
- •4.2 Архітектура хіх ст.
- •4.3 Скульптура першої половини хіх ст.
- •4.4 Образотворче мистецтво першої половини хіх ст.
- •Скульптура другої половини хіх ст.
- •Образотворче мистецтво другої половини хіх ст.
- •4.5 Музика Народна музика
- •4.6 Театральне мистецтво
- •Лекція №6 українська культура кінця хіх – першої половини хх ст. План
- •1. Загальні тенденції розвитку культури межі хіх-хх ст.
- •2. Модернізм як світоглядно-естетична система.
- •3. Становлення української культури в умовах прогресуючого тоталітаризму.
- •4. Український культурний ренесанс 20-30-х рр. Хх ст.
Лекція№ 1 «історія української культури» як навчальна дисципліна план
«Історія української культури» як навчальна дисципліна, її предмет, мета і завдання.
Методи культурологічних досліджень.
Функції культури.
Типологія культур.
«Історія української культури» як навчальна дисципліна, її предмет, мета і завдання.
Культурологія – це цілісна система знань, яка розкриває сутність, структуру і функції культури як складного суспільного феномена. У культурології поєднуються гуманітарні, природничі і соціальні науки. Навчальний курс інтегрує знання з таких дисциплін, як філософія, етика, естетика, історія, антропологія, етнографія, археологія, літературознавство, мовознавство, релігієзнавство, музикознавство, які спрямовані на вивчення процесів діяльності людини і функціонування суспільства.
Як наукова дисципліна «Культурологія» своїми витоками сягає античності. Але сам термін «культурологія» ввів у науковий обіг при аналізі проблем культури американський антрополог Леслі Уайт (1900-1975), який розробив теорію культури та обґрунтував її об’єктивність.
Культура як термін походить від латинських слів «colo», «cultio», що означає обробіток. До середини І ст. до н.е. ці слова пов’язувалися із землеробською працею. Поступово поняття «культура» поширюється на такі сфери людської діяльності, як виховання, освіта, духовне життя людини, тобто вже йдеться про обробіток людини, її вдосконалення. У цьому значенні даний термін вперше вжив Цицерон у 45 р. до н.е. У добу Середньовіччя слово «культура» продовжує функціонувати у сфері сільського господарства, але в інших сферах людського життя воно набуває значення «культу». Починаючи з XVII ст. термін «культура» вживається як самостійна категорія, що позначає духовний світ людини, яка спроможна протистояти природі.
Американські культурологи Крейєр А. і Клаксон А. у 1952 році нарахували 164 визначення терміна «культура», через 20 років француз А.Моль репрезентував 250 варіантів визначення, сьогодні їх нараховується близько 500.
У широкому розумінні – це все, що створене людиною, людським суспільством, фізичною і розумовою працею на благо людини, у більш вузькому значенні – ідейний і моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя (хоч і не завжди) і виявляється в побуті, ідеології, освіті, свідомості, життєвій активності, досягненнях науки, мистецтва, літератури, у фізичному та моральному вихованні.
Поняття «культура» – це стиль і рівень досконалості, що досягається в опануванні тією чи іншою галуззю знання чи діяльності, вміння (культура праці, культура мови, культура поведінки тощо), сам процес створення і розподілу матеріальних і духовних цінностей, їх використання.
Методи культурологічних досліджень.
Як же вивчити таке складне й багатопланове явище, як культура?
Для цього необхідно розглянути методи культурологічних досліджень. Поняття «метод» означає спосіб, шлях, підхід дослідника, що виявляються в сукупності прийомів, операцій, процедур пізнавальної діяльності, які забезпечують її відповідність природі досліджуваного об’єкта, і як наслідок – істинність пізнання.
У культурології як науковій дисципліні акценти зміщені з розуміння культури в цілому на вивчення її в певних просторово-часових меж, на опис і пояснення її конкретних форм з опертям на певний матеріал, що вимагає й особливих, а не лише загальних методів.
При вивченні культурології широко застосовуються такі методи:
Загальні:
діалектичний – розглядає культуру як різнобічне, внутрішньо-суперечливе явище, що розвивається й вимагає конкретного вивчення;
системний – розглядає культуру як систему, елементи якої знаходяться в єдності й формують своєю взаємодією цілісність, у світлі якої має смисл кожен елемент;
структурно-функціональний – застосовується, якщо необхідно виділити й розглянути елементи, що складають культуру, виявити роль кожного такого елемента в її функціонуванні;
аналітичний – дозволяє розглядати явища культури, так би мовити в «чистому вигляді»;
діахронний – вивчає виклад явищ, фактів і подій як світової, так і вітчизняної культури у хронологічній послідовності;
синхронний – порівняльний аналіз культурного процесу в певний хронологічний проміжок;
компаративний – виявлення загальних та особливих закономірностей культури в ході її діалогу з іншими культурами за якоюсь ознакою, виявляє тенденцій розвитку, сфери взаємовпливу культур, визначає їх спорідненість і своєрідність;
типологічний – під час порівняння різних культур здійснюється узагальнення характеристик культурних «організмів»; виявляється типологічна близькість історико-культурних процесів;
історичний – аналіз передумов, процесу виникнення.
Особливі методи:
культуроантропологічний – культура розглядається як сукупність конкретних цінностей, форм, соціальних зв’язків, опредмечених форм культурної діяльності, механізмів передачі культурних навиків від людини до людини;
семіотичний – ґрунтується на вченні про знаки, що дає змогу вивчити знакову систему, структуру або текст будь-якого артефакту;
біографічний – тлумачення явищ культури через відображення біографії та особливостей творців культурних цінностей»;
логічний – виявлення законів руху цілого з урахуванням логіки самого дослідника.
Функції культури.
Функції культури:
Людинотворення. Соціалізації. Діти-мауглі не можуть стати людьми саме тому, що споконвічно позбавлені соціального спілкування й культурного оточення.
Інформаційна. Передавання соціального досвіду. Історична наступність культури.
Пізнавальна. З допомогою культури людина пізнає світ і себе в ньому, розширює свої межі.
Нормативна. Усвідомлення того, що людина перебуває у межах культури, сприяє розумінню існування певних культурних заборон, табу, норм. Культура як система моральних обмежень і положень.
Комунікативна. Спілкування людей у часі і просторі, у конкретності й загальності.
Аксіологічна. Саме культура визначає цінність для людини тих або інших феноменів.
Адаптаційна. Пристосування до середовища проживання. На початку розвитку культури ця функція була найбільш важливою. У цей час вона поступово опускається все нижче за ступенем важливості. Проте у сучасних умовах дана функція трансформується й можна говорити про пристосування до соціального середовища, про виживання у цьому середовищі. Якщо виходити з цього, то адаптаційна функція є найбільш важливою для людини як члена суспільства.
Інтеграція й диференціація людських спільнот. Культура розділяє різні народи або об’єднує один народ. Культура роз’єднує людей різних субкультурних спільнот або поєднує їх в одну таку спільність.
Типологія культур.
Культуру поділяють на матеріальну і духовну, проте чіткої межі між ними не існує.
Матеріальна культура – це сукупність засобів виробництва і матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку, їх розподіл та споживання чи використання – це рівень розв’язання екологічних проблем і виживання людства на землі.
Духовна культура – пов’язана зі словом «дух» – філософським поняттям, що означає нематеріальне начало світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії – основне питання філософії.
Матеріальна культура покликана задовольняти наші фізіологічні потреби, дати людям насамперед їжу, одяг, житло, полегшити їх зв'язок і спілкування, тоді як духовна культура через органи чуттів впливає на наші почуття, думки, свідомість, волю, інтуїцію, настрій, психіку тощо.
Водночас між ними існує тісний зв'язок і взаємозумовленість. Буття визначає свідомість, а висока свідомість спонукає людину зробити кращим буття, викликає прагнення до ідеалу в усьому: організації харчування, відпочинку, будівництві житла, одязі, людських взаєминах тощо.
Разом з тим, духовна культура доволі часто піднімається вище свого економічного і політичного становища за змістом і покликанням.
Світова культура – це вікова сукупність культур цілого світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується і розгалужується на певні рівні.
Крім загальної, виділяють культуру певного регіону, наприклад, європейсько-північно-американська, далекосхідна, індійська, арабо-мусульманська, тропічно-африканська та латиноамериканська.
Виділяються, хоча й не чітко розмежовуються, культурні епохи Стародавнього світу, Середньовіччя, Відродження, Нового часу і сучасності, хронологічні рамки яких розпливчасті.
Національна культура тісно пов’язана з поняттям «етнос» і становить сукупність економічних, політичних, побутових, мовних, обрядових, моральних та інших чинників.
Українська культура бере свій початок з часів Трипілля, охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених українським народом на терені України та за її межами протягом усієї його історії.