Міжнародне право

Право зовнішніх зносин

151

ся досить широко: «При зносинах з урядом і іншими пред ставництвами та консульствами акредитучої держави, де б вони не знаходилися, представництво може користу ватися всіма придатними засобами, включаючи дипло матичних кур’єрів і закодовані та зашифровані депеші»

(ст. 27). Установка й експлуатація радіопередавачів здійснюється за згодою держави перебування.

Звільнення від податків і зборів (фіскальні привілеї) три валий час існувало як норма міжнародної ввічливості, ви знана на основі взаємності. Природа цієї норми в особливо му статусі представництва, на яке як на орган іноземної держави, що володіє імунітетами відповідно до міжнарод ного права, не поширюється територіальне верховенство країни перебування.

Уперше фіскальні привілеї були сформульовані як нор ма загального міжнародного права при кодификації дипло матичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: «Акредитуюча держава та глава представництва звільняються від усіх державних, район них і муніципальних податків, зборів і мит... окрім по датків, зборів і мит, що представляють собою плату за окремі види послуг» (ч. 1 ст. 23). Фіскальні привілеї не по ширюються на платежі за конкретні види обслуговування (такі як газ, водопровід, каналізація, парове опалення, елек троенергія тощо).

Незважаючи на очевидну загальну тенденцію до визнан ня фіскальних привілеїв дипломатичних представництв, держави все таки дуже болісно ставляться до втручання у сферу оподатковування. Існуюча в різних державах прак тика в цій сфері може мати досить істотні розбіжності. Тому принцип взаємності, як і раніше, залишається домінуючим при встановленні обсягу фіскальних привілеїв при обміні дипломатичними представництвами. В Україні Положен ня про дипломатичні представництва та консульські уста нови іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. вза галі не згадує фіскальні імунітети. Однак з огляду на при мат Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р. над законами України слід визнати пряму дію в національ ному законодавстві України норми ст. 23 Конвенції.

152

Розділ 11

Митні привілеї, як і фіскальні, здавна існували в обме жених межах у багатьох державах і розцінювалися як да нина міжнародній ввічливості. Уперше митні привілеї дип ломатичного представництва були сформульовані як нор ма загального міжнародного права при кодификації дипломатичного права та закріплені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини: «Держава перебування відпові дно до прийнятих нею законів та правилами дозволяє вво зити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за винят ком складських зборів, зборів за перевезення та подібного роду послуг: a) предмети, призначені для офіційного вико ристання представництва; б) предмети, призначені для особистого використання дипломатичного агента або членів його родини, що живуть разом із ним, включаючи предмети, призначені для облаштування» (ч. 1 ст. 36). Як видно, митні привілеї не мають у міжнародному праві абсолютного характеру. Їхній обсяг установлюється зако нодавством кожної держави, тому найчастіше може бути визначений на умовах взаємності. В Україні питання про митні привілеї в Положенні про дипломатичні представниц тва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. не врегульоване, а віднесене до ведення «законодавства України відповідно до норм міжнародного права» (п. 11).

Право користатися прапором і гербом акредитуючої дер жави на приміщеннях представництва, а також на засобах пересування належить Представництву та його голові1. Пе ріодичність користування прапором і емблемою (гербом) своєї держави представництво визначає самостійно.

Звичаї, що мають відношення до статусу дипломатич2 ного представництва. Крім закріплених у нормах Віденсь кої конвенції про дипломатичні зносини дипломатичні представництва можуть мати привілеї й імунітети, що існу ють у силу міжнародних звичаїв. Багато з нині закріпле них у міжнародному праві привілеїв й імунітетів пройшли через стадію міжнародного звичаю.

1 Там само. – Ст. 20. Аналогічна норма міститься у п. 7 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.

Право зовнішніх зносин

153

§ 5

Особисті дипломатичні привілеї й імунітети

Особи, що користуються особистими дипломатичними привілеями й імунітетами, зазначені у Віденській конвенції про дипломатичні зносини. До них відносяться диплома тичні агенти та члени родини дипломатичного агента, якщо вони проживають разом із ним і не є громадянами держави перебування (с. 31, ч. 1 ст. 37). Особливу категорію склада ють особи, що не є дипломатичними агентами, але володі ють деяким обсягом особистих дипломатичних привілеїв й імунітетів. Відповідно до Віденської конвенції про дипло матичні зносини це насамперед члени адміністративно тех нічного персоналу дипломатичного представництва та чле ни їхніх родин, що живуть разом із ними, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно. Такі особи мають особисту недоторканність, не доторканність житла, імунітети від кримінальної юрис дикції, фіскальні привілеї й імунітети, імунітети від повин ностей, деякі митні привілеї. Імунітет від цивільної й ад міністративної юрисдикції поширюється на цих осіб під час виконання службових обов’язків. Далі, це члени обслуго вуючого персоналу, що користуються імунітетом у відно шенні дій, вчинених ними під час виконання службових обов’язків. Ці особи звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку. Нарешті, домашні працівники дипломатичного й адміністративно технічного персоналу представництва, якщо вони не є громадянами держави перебування чи не проживають у ній постійно, звільняються від податків, мита та зборів з одержуваного ними заробітку.

Особиста недоторканність є найважливішим диплома тичним імунітетом. Будь яке зазіхання влади на особу по сла з найдавніших часів розцінювалося як спрямоване без посередньо проти государя чи країни, яку він представляв. Правда, у минулому це не завжди було гарантією безпеки для самих послів. За чинним міжнародним правом гарантії

154

Розділ 11

особистої недоторканності складають серцевину правового статусу дипломатичного агента, а зазіхання на особисту дипломатичну недоторканність кваліфікуються як серйоз не правопорушення.

Поняття особистої недоторканності досить складне. У загальному вигляді воно сформульоване у ст. 29 Віденської конвенції про дипломатичні зносини: «Особа дипломатич ного агента недоторканна. Він не підлягає арешту або за триманню у жодній формі»1. Як видно, ця норма форму лює широкі заходи захисту. У той же час це не означає, що влада країни перебування безсила проти дипломатичного агента у разі порушення ним законів. У коментарі Комісії міжнародного права до ст. 29 зазначено, наприклад, що на явність особистої недоторканності не виключає щодо дип ломатичного агента «ані заходів самооборони, ані заходів попередження, за виняткових обставин, здійснення ним злочинів чи проступків»2. Деякі автори, беручи до уваги практику, вважають, що можлива навіть тимчасова затрим ка іноземного дипломата, але без взяття його під варту, для запобігання злочину чи ліквідації наслідків зробленого ним тяжкого правопорушення3. Природно, що такі виключен ня із права на особисту недоторканність можуть виникнути лише за надзвичайних обставин.

Відповідно до Положення про дипломатичні представниц тва та консульські установи іноземних держав в Україні осо биста недоторканність поширюється на голову дипломатич ного представництва, членів дипломатичного персоналу (п. 12), членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком членів родин громадян України (п. 14), співробіт ників адміністративно технічного персоналу та членів їхніх родин, що проживають разом із ними, за винятком громадян України й осіб, що постійно проживають в Україні (п. 15).

1 Аналогічна норма міститься в п. 12 Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.

2 Док. ООН A/CN.4/245. – 1971. – 23 apr. – P. 150.

3 Сатоу Э. Руководство по дипломатической практике. – ОГИЗ Гос политиздат, 1947. – С. 175–178; Сандровский К. К. Право внешних сно шений. – К.: Вища школа, 1986. – С. 153.

Право зовнішніх зносин

155

Особисті юрисдикційні імунітети. Особиста дипломатич на недоторканність тісно пов’язана з юрисдикційними іму нітетами, що містять у собі імунітет від кримінальної, ад міністративної та цивільної юрисдикції. Це не слід розумі ти як те, що дипломатичний агент перестає взагалі бути суб’єктом юридичної відповідальності. По перше, «імуні тет дипломатичного агента від юрисдикції держави пере бування не звільняє його від юрисдикції акредитуючої дер жави»1. Тому акредитуюча держава вправі притягувати своїх громадян до юридичної відповідальності, а приймаю ча держава вправі вимагати цього. По друге, за згодою ак редитуючої держави особу може бути позбавлено юрисдик ційного імунітету. Однак влада країни перебування не вправі самостійно позбавити її такого імунітету. Саме в цьо му сенсі юрисдикційні імунітети є абсолютними.

Дипломатичний агент користується абсолютним імуніте том від кримінальної юрисдикції держави перебування. Це положення треба розуміти найбільш широко, як право дип ломатичного агента взагалі не брати участь у кримінально процесуальних діях у будь якій якості. Проте, за згодою дип ломатичного агента, він може бути допитаний як свідок2.

Наявність імунітету від кримінальної юрисдикції не по роджує права порушувати кримінальні закони приймаючої держави. Порушення кримінальної справи та розслідуван ня владою держави перебування злочину, зробленого дип ломатичним агентом, не може бути поставлене в залежність від наявності в нього імунітету від кримінальної юрис дикції. Влада приймаючої держави вправі зажадати відкли кання дипломатичного агента, підозрюваного чи обвинува чуваного в здійсненні злочину або оголосити його persona non grata. Відомі випадки, коли акредитуюча держава да вала згоду на позбавлення імунітету від кримінальної юрис дикції країни перебування3.

1 Частина 4 ст. 31 Венской конвенции о дипломатических сношени ях от 18 апреля 1961 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред.

М.В. Буроменського. – С. 126–133. 2 Там само. – Ч. 2 ст. 31.

3 У 1997 р. за згодою Грузії до кримінальної відповідальності в США

булопритягненоспівробітникапосольстваГрузіївСШАГ.Махарадзе,який скоїв дорожньо транспортний злочин, що спричинив людські жертви.

156

Розділ 11

Дипломатичний агент користується імунітетом від ци вільної юрисдикції держави перебування, який не є абсо лютним. Відповідно до ст. 31 Віденської конвенції про дип ломатичні зносини дипломатичний агент не має імунітетів у випадках: a) речових позовів, що відносяться до приват ного нерухомого майна, яке знаходиться на території дер жави перебування; б) позовів, що стосуються спадкоємства, відносно яких дипломатичний агент виступає як приватна особа; в) позовів, що відносяться до будь якої професійної чи комерційної діяльності, яка здійснюється дипломатич ним агентом у країні перебування за межами своїх офіцій них функцій.

Недоторканність приватної резиденції, транспорту.

«Приватна резиденція дипломатичного агента корис тується тією самою недоторканністю чи захистом, що і приміщення представництва»1. Термін «приватна рези денція» означає як місце постійного проживання диплома тичного агента, так і його тимчасову резиденцію (готельний номер, туристичний намет, трейлер і ін.) Недоторканністю користуються і засоби пересування (автомобіль, яхта й ін.).

Особисті фіскальні привілеї й імунітети дещо відрізня ються від аналогічних імунітетів дипломатичного представ ництва, їх обсяг не обговорений положеннями національ ного законодавства: «Дипломатичний агент звільняється від усіх податків, зборів і мит, особистих і майнових, дер жавних, районних і муніципальних, за винятком: a) непря мих податків, які зазвичай включаються в ціну товарів чи послуг; б) зборів і податків на приватне нерухоме майно, що знаходиться на території країни перебування, якщо він не володіє ним від імені акредитуючої держави для цілей представництва; в) податків на спадщину та мит на спад коємство, що стягуються державою перебування і т. д.»2. Положення про дипломатичні представництва та кон сульські установи іноземних держав в Україні не згадує осо бисті фіскальні привілеї й імунітети.

1 Статті 22, 30 Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред.

М.В. Буроменського. – С. 126–133). 2 Див.: Там само. – Ст. 34.

Право зовнішніх зносин

157

Особисті митні привілеї. Держава перебування відповід но до прийнятих нею законів та правил дозволяє ввозити та звільняє від усіх мит, податків і зборів, за виключенням складських зборів, зборів за перевезення та подібних по слуг: a) предмети, призначені для офіційного використарн ня представництвом; б) предмети, призначені для особис того використання дипломатичного агента та членів його родини, що живуть із ним, включаючи предмети, призна чені для облаштування. Особистий багаж дипломатичного агента звільнюється від догляду, якщо відсутні достатні підстави думати, що він містить предмети, на які не поши рюються зазначені виключення, або предмети, ввіз чи вивіз яких заборонено законом чи регулюється карантинними правилами держави перебування. Такий догляд має відбу ватися лише у присутності дипломатичного агента або його уповноваженого представника1.

§ 6

Консульські зносини та консульські представництва

Консульські відносини виникли значно пізніше дипло матичних відносин і споконвічно служили для досягнення інших цілей. В умовах розширення в середні століття еко номічних зв’язків торговці, знаходячись в іноземних дер жавах, усе частіше мали потребу в особливому захисті своїх інтересів. У XV–XVI століттях консульські відносини ста ли обов’язковим атрибутом міждержавних відносин. З кінця XVIII – початку XIX ст. правовий статус консульсь ких представництв і їхнього персоналу почали обговорюва ти в міжнародних, у тому числі у спеціальних консульсь ких договорах.

З часом викристалізувалися основні розбіжності між дипломатичними та консульськими закладами. Діяльність дипломатичних представництв пов’язана в першу чергу з політичними аспектами міжнародних відносин, а кон

1 Див.: Там само. – Ст. 36.

158

Розділ 11

сульські представництва служать насамперед для підтрим ки та розвитку економічних і культурних зв’язків. На відміну від дипломатичного представництва, що здійснює свої функції на всій території держави, консульських пред ставництв однієї держави на території іншої держави може бути декілька, і тоді кожне з них виконує свої функції у вста новленому регіоні – консульському окрузі. Зрідка на кон сульські установи можуть бути покладені окремі функції дипломатичного представництва. Встановлення та підтримка консульських відносин між державами не завж ди супроводжується встановленням між ними дипломатич них відносин. Правове регулювання консульських відносин відрізняється від правового регулювання дипломатичних відносин. Останні спираються насамперед на кодифікацій ний акт – Віденську конвенцію про дипломатичні зносини 1961 р., а також на звичаї, що відіграють істотну, але все таки допоміжну роль. У сфері регулювання консульських відносин та визначення обсягу консульських привілеїв й імунітетів крім Віденської конвенції про консульські зно сини від 24 квітня 1963 р.1 не втрачають значення двосто ронні консульські договори та міжнародно правові кон сульські звичаї. Тому для з’ясування правового статусу кон сульського представництва звернення до двостороннього консульського договору (якщо такий укладено) є обов’яз ковим.

Особливу категорію консульських установ складають позаштатні консули. Позаштатний консул не знаходиться на державній службі держави, яку представляють. Це, як правило, громадяни країни перебування, що виконують функції консула з доручення держави, яку представляють, за згодою держави перебування. Виконання таких функцій може бути як безкоштовним, так і за винагороду у вигляді консульських зборів, які консул за згодою держави, яку представляють, перетворює на свою користь.

Практика України в підтриманні консульських відносин включає як участь у Віденській конвенції про консульські

1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. – С. 134–148.

Право зовнішніх зносин

159

зносини 1963 р., так і укладення двосторонніх консульсь ких договорів. Діяльність консульських представництв України в іноземних державах урегульована Консульським статутом.

§ 7

Функції консульських представництв

Функції консульських представництв здійснюють кон сульські установи, створювані однією державою на тери торії іншої держави. Основні функції консульських пред ставництв закріплені у Віденській конвенції про кон сульські зносини 1963 р.: охорона та захист інтересів своєї держави, громадян, юридичних осіб; виконання адмініст ративних і нотаріальних функцій щодо своїх громадян; ви конання обов’язків щодо судів морського та повітряного флотів своєї країни та їхніх екіпажів; заохочення торгівлі, сприяння культурному та науковому співробітництву; спо стереження за економічним, правовим і культурним жит тям округу й інформування про це влади своєї держави1. Консульські установи можуть виконувати й інші функції, що не заборонені законами та правилами держави перебу вання чи проти виконання яких ця держава не заперечує.

Загалом консульські установи в обсязі своїх функцій можуть виконувати такі дії: паспортно візове обслуговуван ня; ведення обліку громадян своєї держави у своєму кон сульському окрузі; реєстрацію актів цивільного стану гро мадян своєї держави; нотаріальне обслуговування; кон сульську легалізацію; без шкоди для прав влади країни перебування й оскільки це передбачає законодавство дер жави, яку представляють, розслідування подій і виконан ня інших дій на суднах прапора держави, яку представля ють; установлення контактів з офіційною владою країни пе ребування в інтересах захисту своїх громадян; сприяння торгово економічним відносинам і деякі інші дії.

1 Див.: Там само. – Ст. 5.

160

Розділ 11

§ 8

Консульські привілеї й імунітети

Для того щоб консульське представництво могло здійснювати свої функції, воно та його персонал відповідно до міжнародного права наділяються спеціальним статусом із наданням консульських привілеїв й імунітетів. Той виг ляд, який консульські привілеї й імунітети мають у сучас ному світі, вони отримали межі ХІХ і ХХ століть.

Перелік консульських привілеїв й імунітетів, визнаних у загальному міжнародному праві, викладений у Віденській конвенції про консульські зносина. Обсяг консульських привілеїв і імунітетів трохи вужчий, ніж обсяг дипломатич них привілеїв і імунітетів. Але він може бути за згодою дер жав на умовах взаємності як звужений, так і розширений. На практиці розбіжності у статусі консульських представ ництв різних держав зазвичай незначні. Консульські при вілеї й імунітети розділяються на привілеї й імунітети кон сульського представництва й особисті консульські привілеї й імунітети.

§ 9

Привілеї й імунітети консульських представництв

Недоторканність приміщень і території консульського представництва. Приміщення та територія консульсько го представництва недоторканні, але не абсолютно. Відпо відно до Віденської конвенції про консульські зносини вла да держави перебування не має права входити в ту части ну консульських приміщень, що використовується безпосередньо для роботи консульської установи, без зго ди голови консульської установи, призначеної ним особи

1 В Україні недоторканність приміщень консульських установ за кріплена в п. 21 Положення про дипломатичні представництва та кон сульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р.