Міжнародне право

Право зовнішніх зносин

161

чи голови дипломатичного представництва держави, яку представляють1. Однак для вживання владою держави пе ребування невідкладних заходів захисту в консульських приміщеннях у випадках пожежі чи стихійного лиха зго да названих осіб не є обов’язковою. На практиці держави нерідко прагнуть у двосторонніх консульських договорах надати недоторканності консульських приміщень більш абсолютний характер.

Віденською конвенцією про консульські зносини на дер жаву перебування покладений обов’язок уживати належні заходи для захисту консульських приміщень від усяких вторгнень чи нанесення збитку і для запобігання всяким порушенням спокою консульської установи чи образи її до стоїнства.

Недоторканність консульських архівів і документів є

загальновизнаною звичаєво правовою нормою міжнародно го права. У Віденській конвенції про консульські зносина ця норма закріплена як така, що гарантує абсолютний іму нітет2. Тому консульські архіви та документи користують ся недоторканністю незалежно від недоторканності кон сульських приміщень.

Дещо відрізняється від правового режиму консульських архівів і документів зазначений у п. 3 ст. 35 Віденської кон венції порядок користування консульською валізою: «Кон сульська валіза не підлягає ані розкриттю, ані затримці. Однак у тих випадках, коли компетентна влада держави перебування має серйозні підстави думати, що у валізі міститься щось інше, крім кореспонденції, документів чи предметів, перерахованих у пункті 4 цієї статті, вони можуть вимагати, щоб валіза була розкрита в їх присут ності уповноваженим представником держави, яку пред ставляють. У тому разі, якщо влади держави, яку пред

1 Пункт 2 ст. 31 Венской конвенции о консульских сношениях от 24 апреля 1963 г. // Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. – С. 134–148.

2 Там само. – Ст. 12. Аналогічна норма закріплена в п. 23 Положен ня про дипломатичні представництва та консульські установи інозем них держав в Україні від 10 червня 1993 р.: «Архіви, документи й офі ційна кореспонденція консульскої установи є недоторканними».

162

Розділ 11

ставляють, відмовляться виконати ці вимоги, валіза відправляється в місце відправлення»1.

Звільнення від податків і зборів. У міжнародній практиці тривалий час існував звичай надавати консульським устано вам фіскальні привілеї. У Віденській конвенції про кон сульські зносина ця норма сформульована більш виразно: консульські установи звільняються від обкладання чи стяг нення податків або зборів будь якого виду на: земельні ділян ки, будинки чи частини будинків, що використовуються ви нятково для консульських цілей, якщо зазначене майно зна ходиться у власності чи орендується від імені держави, яку представляють, чи якої небудь фізичної чи юридичної осо би, яка діє від імені цієї держави; угоди чи документи, що стосуються придбання зазначеного нерухомого майна, якщо держава, яку представляють, здобуває це майно винятково для консульських цілей. Фіскальні привілеї не поширюють ся на платежі за конкретні види обслуговування (ст. 18). Положення про дипломатичні представництва та кон сульські установи іноземних держав в Україні не згадує існу вання в консульських установ фіскальних привілеїв.

Митні привілеї. Ст. 22 Віденської конвенції про кон сульські зносини встановлює для консульських установ такі самі митні привілеї, що і для дипломатичних представ ництв. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні не зга дує існування в консульських установ митних привілеїв.

Право користатися прапором і гербом. Віденська конвен ція про консульські зносини закріплює у ст. 10 право виві шувати прапор і встановлювати емблему держави, яку пред ставляють, на приміщенні, де розташована консульська установа, а також на резиденції голови цієї установи та на його засобах пересування. Аналогічну норму містить п. 22 Положення про дипломатичні представництва та кон сульські установи іноземних держав в Україні.

1 Положення про дипломатичні представництва та консульські ус танови іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 р. повторює в ч. 2 п. 24 вказану норму Віденської конвенції й, таким чином, відходить від практики абсолютної недоторканності консульської валізи, що існу вала в колишньому СРСР.

Право зовнішніх зносин

163

§ 10

Особисті консульські привілеї й імунітети

У міжнародному праві загальновизнано, що консулу та консульському персоналу мають бути надані привілеї й іму нітети, необхідні для виконання їхніх функцій. У міжна родній правовій практиці особистими консульськими при вілеями й імунітетами прийнято наділяти консулів, кон сульських службовців, а також працівників обслуговуючого персоналу консульської установи. Особисті консульські привілеї й імунітети зазвичай вужче дипломатичних.

Найбільш широкі консульські привілеї й імунітети ма ють консульські посадові особи. Консульськими посадови ми особами узагальнено називають генеральних консулів, консулів, віце консулів і консульських агентів. Консульські службовці (персонал) мають більш вузький, у порівнянні з консулами, обсяг привілеїв й імунітетів. До консульських службовців відносять адміністративно технічний персонал консульської установи (друкарок, секретарок, бухгалтерів та ін.). Працівники здійснюють допоміжне обслуговуван ня консульської установи (садівник, ліфтер, шофер та ін.), і їхні імунітети пов’язані винятково з виконанням службо вих обов’язків. Члени родин консулів і консульських служ бовців також мають деякий обсяг привілеїв й імунітетів, за винятком, як правило, тих випадків, коли вони є громадя нами держави перебування. Особливу категорію складають особисті привілеї й імунітети позаштатних консулів. Такі привілеї й імунітети, по перше, значно поступаються при вілеям й імунітетам штатних консулів, а по друге, надають ся громадянину держави перебування, хоча і за згодою цієї держави.

Особиста недоторканність. У загальному міжнародному праві особиста недоторканність консулів не є абсолютною. Консульські посадові особи, говориться у ст. 41 Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., «не підлягають ані арешту, ані попередньому ув’язненню, інакше як на підставі постанови компетентної судової влади у разі

164

Розділ 11

скоєння тяжких злочинів». За винятком зазначених ви падків «консульські посадові особи не можуть бути ув’яз неними і не підлягають ніяким іншим формам обмеження особистої свободи, інакше як на виконання судових поста нов, що набули законної чинності». Це положення не сто сується консульських службовців і осіб обслуговуючого пер соналу.

І консульські посадові особи, і консульські службовці не підпадають під юрисдикцію країни перебування щодо дій, вчинених ними під час виконання консульських функцій1. Вирішення питання про те, чи мало місце виконання таких функцій у момент скоєння правопорушення, вирішується дипломатичним шляхом. У разі затримки чи арешту таких осіб влада країни перебування зобов’язана негайно повідо мити про це відповідне консульське чи дипломатичне пред ставництво. Консульські службовці та члени обслуговую чого персоналу мають право не свідчити з питань, пов’яза них із виконанням ними службових обов’язків.

Положенням про дипломатичні представництва та кон сульські установи іноземних держав в Україні закріплена особиста недоторканність консульських посадових осіб (ча стини 1, 2, 5 п. 25), особиста недоторканність консульських службовців (частини 2–4 п. 25) і особиста недоторканність членів обслуговуючого персоналу консульської установи (частини 3, 4 п. 25).

Недоторканність приватної резиденції, транспорту. Кон сульські службовці мають право на недоторканність приват ної резиденції та транспорту, яким вони користуються у тому ж обсязі, що й дипломатичні агенти.

Звільнення від податків і зборів. Консульські посадові особи, консульські службовці, а також члени їхніх родин, що проживають разом із ними, звільняються від податків і зборів за конкретні види обслуговування. Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іно земних держав в Україні спеціально не передбачає існуван ня особистих консульських фіскальних привілеїв.

1 Стаття 43 Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квіт ня 1963 р. (Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Бу роменського. – С. 134–148).

Право зовнішніх зносин

165

Особисті митні привілеї поширюються на консульських посадових осіб у тому самому обсязі й порядку, що й на дип ломатичних агентів. Положення про дипломатичні пред ставництва та консульські установи іноземних держав в Україні спеціально не передбачає існування особистих кон сульських митних привілеїв.

§ 11

Спеціальні місії

Спеціальні місії – один зі способів здійснення держава ми зовнішніх зносин, що зустрічаються найчастіше. Це і найбільш стародавній спосіб підтримки зовнішньополітич них зв’язків. У чинному міжнародному праві поняття спе ціальної місії існує для визначення статусу місії, що має представницький і тимчасовий характер, що посилається однією державою до іншої, за згодою останньої, для розгля ду визначених питань чи для виконання в цій державі ви значеної задачі. Правові й звичаєво правові норми про спе ціальні місії кодифіковані в Конвенції про спеціальні місії 1969 р.1.

Спеціальна місія завжди має офіційний державний ста тус. Її міжнародно правовий статус узагалі дуже близький до статусу дипломатичних представництв, за винятком де яких особливостей, пов’язаних із тимчасовим характером місії. Крім того, спеціальні місії можуть спрямовуватися та прийматися незалежно від наявності дипломатичних чи консульських відносин. Функції спеціальних місій узгод жуються державами в кожному випадку окремо (проведен ня переговорів, підписання документів, участь в урочистих чи жалобних заходах і т. п.). Згода на прийом спеціальної місії, на відміну від згоди на обмін дипломатичними пред ставництвами, може бути виражена в будь якій, у тому числі в мовчазній формі. Для призначення голови спеціаль ної місії одержання агреману не обов’язкове.

1 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буро менського. – С. 163–169.

166

Розділ 11

§ 12

Привілеї й імунітети спеціальних місій і їхнього персоналу

Привілеї й імунітети спеціальних місій трохи відрізня ються від привілеїв й імунітетів дипломатичних представ ництв щодо статусу приміщень – спеціальні місії не мають абсолютної недоторканності приміщень, і влада країни пе ребування може мати доступ у такі приміщення в разі по жежі чи стихійного лиха1. В іншому спеціальні місії мають такі самі, що й дипломатичні представництва, привілеї й імунітети (фіскальні привілеї, митні імунітети, недотор канність архівів і документації, свободу пересування для виконання функцій місії, свободу зносин із владою прий маючої держави та своєю владою тощо). Особисті привілеї й імунітети персоналу спеціальної місії включають особис ту недоторканність, юрисдикційні імунітети, фіскальні привілеї, митні привілеї та ін.

§ 13

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій

Зовнішні зносини за участю міжнародних організацій – відносно нове явище в міжнародній практиці. Вони існують насамперед у вигляді обміну офіційними представництва ми між державою й організацією. Значення таких відносин постійно підвищується не тільки через послення впливу самих організацій, але і як відображення спроб держав ефективніше контролювати діяльність організацій. Держа ви прагнуть мати свої представництва при всіх найбільших універсальних міжнародних організаціях, а також при найбільш авторитетних регіональних організаціях. У свою чергу, міжнародні організації також можуть створювати свої представництва в державах. Міжнародно правовою ос

1 Див.: Там само. – Ст. 25.

Право зовнішніх зносин

167

новою зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій є міжнародні договори1.

Представництва при міжнародних організаціях можуть виконувати різні функції. У чомусь вони схожі з функція ми дипломатичних представництв, у чомусь відображають специфіку міжнародної організації, її спеціальну міжнарод ну правосуб’єктність. Наприклад, у Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнарод ними організаціями універсального характеру названі такі функції представництв держав: забезпечення представниц тва держави, що представляє, при міжнародній організації; підтримка зв’язку між державою, що представляє, й орга нізацією; проведення переговорів з організацією й у її рам ках; з’ясування здійснюваної в організації діяльності та повідомлення про неї уряду держави, яку представляють; забезпечення участі держави, що представляє, у діяльності організації; захист інтересів держави, що представляє, сто совно організації; сприяння здійсненню цілей і принципів організації шляхом співробітництва з організацією й у її рамках (ст. 6). Цей перелік у відносинах із кожною міжна родною організацією може бути ширшим чи вужчим.

§ 14

Привілеї й імунітети органів зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу

Специфіка надання привілеїв й імунітетів органам зовнішніх зносин за участю міжнародних організацій і їхнього персоналу полягає у тристоронньому характері

1 Серед них можна зазначити: Конвенцію про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Угоду про привілеї й імунітети Європейського відділу ООН 1946 р., Угоду між США й ООН про місцезнаходження центральних закладів ООН 1947 р., Генеральну угоду про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. з Протоколами, 1952, 1956, 1961, 1990 роки, Віденську конвенцію про представництво держав у їх відносинах із міжнародни ми організаціями універсального характеру 1975 р.

168

Розділ 11

виникаючих відносин. Привілеї й імунітети надаються не міжнародною організацією, що посилає, а державою, на території якої розташовані її органи. Тому крім загальних договорів про привілеї й імунітети представництв, що ук ладаються державами з організацією, остання укладає ще і спеціальну угоду із приймаючою державою. Саме вона є визначальною в разі виникнення спорів про обсяг і зміст привілеїв й імунітетів.

Представництва держав при міжнародних організаціях користуються зазвичай недоторканністю приміщень. У Віденській конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсально го характеру це абсолютний імунітет приміщень постійно го представництва (ст. 23), але не службових приміщень делегації в органах організації та на конференціях. У дого ворах із міжнародними організаціями це положення може бути уточнене на користь розширення недоторканності при міщень. Абсолютно недоторканними є відповідно до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсально го характеру архіви та документи представництва. Вони не підлягають ані розкриттю, ані затримці. Цей імунітет діє в тому самому обсязі, що і в дипломатичному праві. Пред ставництво держави при міжнародній організації має також

фіскальні привілеї, митні імунітети. Їм належить право користування прапором і емблемою своєї держави. Для здійснення своїх функцій представництво має свободу зно син зі своєю державою та свободу пересування співробіт ників представництва на території країни перебування. Представництва міжнародних організацій і їхні головні органи зазвичай також користуються на території держав членів привілеями й імунітетами, наданими дипломатич ним місіям1.

До особистих привілеїв і імунітетів членів представництв при міжнародних організаціях належить насамперед осо биста недоторканність у тому самому обсязі, що і для дип ломатичних агентів. Абсолютну недоторканність зазвичай

1 Див., наприклад: Генеральна угода про привілеї й імунітети Ради Європи 1949 р. (статті 6, 7, 8).

Право зовнішніх зносин

169

мають також особиста резиденція члена представництва, офіційні документи та кореспонденція. Юрисдикційний імунітет члена представництва при міжнародній органі зації відрізняється від статусу дипломатичного агента, особ ливо щодо імунітету від кримінальної юрисдикції. Відповід но до Віденської конвенції про представництва держав у їхніх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру імунітет від кримінальної юрисдикції поширюєть ся лише на дії, вчинені при виконанні офіційних функцій (ст. 60). Аналогічно надаються особисті юрисдикційні іму нітети вищим представникам держав членів у головних орга нах організацій1. У той же час вищим посадовим особам міжнародних організацій можуть бути надані привілеї й іму нітети дипломатичних агентів2. Посадові особи мають більш скромні юрисдикційні імунітети3. Обсяг фіскальних при вілеїв і митних імунітетів, а також право голови представ ництва користуватися прапором і емблемою організації за галом відповідають тому, що надано відповідно до міжна родного права дипломатичним агентам.

Слід мати на увазі, що статус представництв держав при міжнародних організаціях і статус посадових осіб органі зацій у державах членах урегульований численними міжнародними договорами держав з міжнародними орга нізаціями. Тому для встановлення точного обсягу привілеїв й імунітетів у зовнішніх зносинах за участю міжнародних міжурядових організацій слід звертатися до конкретних міжнародних договорів.

1 Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р. закріплює: «Представникам у Комітеті Міністрів при виконанні ними своїх службових обов’язків і під час поїздки до місця засідання й назад надається… а) імунітети від особистого арешту або затримання і від на кладення арешту» (ст. 9).

2 У зазначеній вище Генеральній угоді Генеральному Секретарю Ради Європи і його заступнику, а також членам їхніх родин мають бути на дані привілеї та імунітети, надані «відповідно до міжнародного права дипломатичним представникам» (ст.16).

3 Посадові особи Ради Європи «не підлягають судовій відповідаль ності за сказане чи написане ними і за всі дії, скоєні ними як посадови ми особами у рамках їхніх повноважень» (п. «а» ст.18 Генеральної уго ди про привілеї та імунітети Ради Європи 1949 р.).

Розділ 12

МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

§ 1

Поняття й ознаки міжнародної міжурядової організації

У юридичній літературі й офіційних міжнародних доку ментах поняття «міжнародна організація» традиційно ви користовується і щодо міжнародних міжурядових (міждер жавних) організацій (ММУО), і щодо міжнародних неуря дових організацій (МНУО). У той же час досить складно вивести загальне визначення, яке характеризувало б обид ва різновиди міжнародних організацій, оскільки вони ма ють різну правову природу.

Найважливішою відмінною ознакою будь якої міжна родної міжурядової організації є наявність договірної осно2 ви – «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації»1. Саме вона відрізняє міжнародні міжурядові від міжнародних неурядових організацій. Переважна більшість сучасних міжнародних організацій здійснюють свою діяльність на підставі особливого міжнародного дого вору (найпоширенішим його найменуванням є «статут»: Статут ООН, Статут ЮНЕСКО, Статут Ради Європи тощо). Водночас у міжнародній практиці одержало розповсюджен ня заснування міжнародних організацій резолюціями го ловних органів інших міжнародних організацій (Конферен цію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) засновано в 1964 р. Генеральною Асамблеєю ООН, резолюцією 1995 (XIX), Організацію Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) засновано в 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН,

1 Шибаева Е. А., Поточный М. Правовые вопросы структуры и дея тельности международных организаций: Учеб. пособие. – 2 е изд. – М.: Изд во МГУ, 1988. – С. 18.