34 Предмет і специфіка прикладної політології

(об'єднання людей навколо мети, а не формальне їх підко­рення волі одного); мотивація персоналу; розробка та здій­снення технології змін, неминучих під час досягнення за­декларованих цілей; чітке бачення шляхів, методів і засо­бів реалізації управлінського рішення; розробка системи контролю за виконанням управлінських рішень, зокрема визначення стимулів і санкцій.

У повсякденному житті широко використовується тер­мін «адміністративна система», який, будучи синоніміч­ним доповненням до феномену державного управління, по­єднує суб'єктів управлінського впливу і продуковану ними діяльність.

Державне управління здійснюють органи вищої, се­редньої та низової ланок, від взаємодії яких, а також між ними і об'єктами управління, залежить його ефективність.

Важливою умовою ефективності управління є постійне врахування і якісна реалізація суб'єктами управління за­гальних функцій управлінської діяльності. Головними з них є: визначення цілей, адміністративна, інформаційно-аналітична, соціальна, планування, прогнозування, моти­вування, коригування діяльності, утримання відхилень у певних межах, забезпечення компетентності і дисципліни, здійснення контролю, створення сприятливого клімату, забезпечення цілісності, підвищення якості та ефективно­сті службової діяльності.

Загальні функції управління конкретизуються у функ­ціях державного управління — основних узагальнених завданнях, які виконують державні органи, їх структурні підрозділи та посадові особи в процесі керівництва суспіль­ством і державою як політичною організацією. Функції державного управління характеризуються певною само­стійністю, однорідністю, складністю та стабільністю влад­но-організуючого впливу суб'єкта управління, спрямовано­го на забезпечення життєво значущих потреб об'єкта упра­влінського впливу. Головними з них є функції планування, організування, комплектування кадрів, мотивування, кон­тролювання. Кожну функцію можна деталізувати через певну кількість залежних функцій.

До головних цілей політичного управління належать: ре­алізація інтересів певних політичних сил і соціальних груп; регулювання суспільних відносин, суперечливих інтересів різних класів і соціальних груп; вироблення оптимальних форм організації і стимулювання індивідуальної та колек­тивної діяльності; забезпечення політичної стабільності і

Політичне життя і державне управління 35

правопорядку; регулювання економічної діяльності; стиму­лювання науково-технічного прогресу; захист державних (національних) інтересів на міжнародній арені та ін.

Важливим аспектом дослідження процесів державно­го управління є обґрунтування законів управлінської діяльності, вміння застосовувати їх на практиці. їх мето­дологічною передумовою є закони соціального управлін­ня, які, маючи об'єктивний характер, виражають важли­ві сталі внутрішні ознаки процесу управління. Головними з них є:

а) закон необхідної різноманітності. Відповідно до цьо­ го закону різноманітність, плюралістичні основи організа­ ції управлінської системи (суб'єкт управління) не повинні поступатись різноманітності об'єкта управління. Суб'єкт управлінського впливу має володіти достатніми можливо­ стями сприйняття, накопичення і переробки інформації для продукування рішень, здатних забезпечити функціо­ нування і розвиток об'єкта управління відповідно до зада­ них вимог (програми);

б) закон спеціалізації управління. Він передбачає, що управління суспільно-політичними процесами неминуче призводить до диференціації його форм і функцій, їх спе­ цифічного прояву в конкретно-історичних умовах розвит­ ку політично організованого соціального середовища;

в) закон інтеграції управління. За цим законом, в упра­ влінському циклі (управлінській дії) поєднуються різно­ манітні спеціалізовані операції на різних рівнях і напря­ мах управлінського процесу, що забезпечує його цілісність і цілеспрямованість;

г) закон економії часу. Він характеризує ефективність управління, його здатність виконати поставлені завдання з оптимальним використанням людських, матеріальних, фінансових, інформаційних та інших ресурсів;

ґ) закон пріоритетності соціальних цілей. У ньому під­креслено, що не політика, не «чиста» економіка мають бути метою розвитку суспільства, а постійне підвищення якості життя різних категорій населення, їх добробуту, со­ціального самопочуття тощо;

д) закон зростаючої суб'єктивності й інтелектуальності в управлінні. Провідна його ідея полягає в тому, що упра­ влінські відносини розгортаються між людьми, стандарти­ зація й уніфікація свідомості яких неможлива. Тому ці відносини пов'язані із суб'єктивними чинниками, особи- стісною оцінкою їх учасників. Крім того, чим вищий рі­ вень місцезнаходження суб'єкта управління, тим більше