2. Страхування майна підприємств від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна.

Логічним доповненням до вогневого страхування є страхування від перерв у виробництві внаслідок знищення або пошкодження застрахованого майна. Воно широко розповсюджене в економічно розвинених країнах. Одночасне страхування майна і втрат від перерв у виробництві вважається вигідним як для підприємця, так і для страхової компанії. Адже зазвичай ризики за обома цими договорами – одні й ті ж самі. Крім того, якщо договори про страхування цих ризиків уклала одна страхова компанія, то вона зацікавлена якнайшвидше відновити застраховане майно або уникнути значних страхових виплат у зв’язку із компенсацією страхувальникові втрат від перерви у виробництві.

Обсяг відповідальності страховикаможе бути ширший, ніж в страхуванні майна від вогню.

Об’єктом страхуванняє фінансові втрати від перерви у виробництві (внаслідок матеріальних збитків від страхової події із застрахованим майном страхувальника), які включають:

• поточні витрати страхувальника по продовженню господарської діяльності в період вимушеної переви у виробництві;

• втрати прибутку від вимушеної перерви у виробництві.

Договором можуть покриватися як поточні витрати і втрачений прибуток разом, так і кожна з фінансових втрат окремо.

Виходячи із обраного об’єкта страхування, встановлюється страхова сума, у відсотках до якої обчислюється страхова премія. Розмір премії здебільшого встановлюється індивідуально для кожного страхувальника з урахуванням особливості його господарської діяльності. Термін дії договору співпадає із терміном дії договору вогневого страхування.

Суттєвою особливістю цього виду страхування є те, що розмір збитків тут багато в чому залежить від терміну перерви у виробництві. Тому дуже важливим є визначення тривалості відповідальності страховика. Відповідальність страховика¸ як правило, настає не відразу. Зазвичай умови страхування передбачають встановлення межі, починаючи з якої виникає така відповідальність.

У разі настання матеріального битку, який призвів до перерви у виробництві, розмір страхового відшкодування визначається на основі розміру поточних витрат щодо здійснення застрахованої діяльності і прибутку, отриманого страхувальником від цієї діяльності за період, що дорівнює 12 місяців до дати настання матеріального збитку.

Дії сторін при настанні страхового випадку аналогічні діям при страхуванні майна підприємств від вогню та інших небезпек.

3. Страхування відповідальності товаровиробника за якість продукції.

Мета цього виду страхування - захищати страхувальника в разі претензій, що їх висувають споживачі його продукції (послуг, котрі ним надаються) і за які він несе відповідальність згідно із цивільним законодавством. Відповідальність за шкоду покладається не лише на виробника кінцевого продукту або комплектуючих, використаних у виробництві зазначеного продукту, а й на тих, хто пропонує продукт як "свій" (наприклад, супермаркети та фірмові магазини несуть відповідальність за продукцію з нанесеним власним фірмовим знаком або своєю назвою). У разі висунення позову тягар доказів (тобто збір та надання доказів на свій захист) повністю лягає на виробника. При цьому він може знизити відповідальність, довівши таке: * він ужив усіх необхідних кваліфікованих заходів, аби унеможливити дефекти у продукції на етапі виробничого процесу, або діяв згідно з певним законодавчим актом; * не передав дефектну продукцію до сфери збуту; * поставка здійснювалась не в ході бізнесу з метою отримання прибутку (наприклад, подарунок); * він виготовив тільки частину продукції, а дефектною виявилась уся продукція, або причиною стала інструкція, надана на наступному етапі; * на момент передавання товару до збуту він не міг виявити цей дефект, виходячи з рівня наукових і технічних знань того періоду (так званий ризик розвитку; не всі члени ЄС прийняли цей вид захисту); * дефект настав у результаті неправильного, необережного використання продукту або ремонту, а також недотримання правил обережності й інструкцій, що додаються до продукту. Позивач за своїм вибором може подати позов або у країні виготовлення, поставки продукції, або у країні, в якій настав факт завдання шкоди. Це право позивача закріплене Брюссельською конвенцією ЄС "Про судові рішення та обов'язкове виконання судових рішень з цивільних та комерційних справ". Позивач має право подати позов протягом 10 років з моменту завдання шкоди. Протягом трьох років позов має бути вирішений. За договором страхування відповідальності виробника за якість продукції страховик зобов'язується відшкодувати всі суми, які страхувальник буде зобов'язаний виплатити: * за випадкову шкоду, завдану здоров'ю деякої особи, включаючи смерть; * випадкові знищення і/або пошкодження майна, що трапились у період терміну страхування у визначених договором географічних межах, і причиною яких була продукція страхувальника (продана, надана, доставлена, встановлена, відремонтована перероблена або перевірена ним). Страховик несе відповідальність лише за прямі та ненавмисні збитки, що виникли протягом дії договору страхування у зв'язку з продукцією, яка покривається договором. При цьому продукція має перебувати поза контролем страхувальника, у тому числі поза приміщеннями, що належать страхувальникові або які він займає. Страхувальник має знати, що страхове покриття надається тільки за збитки, спричинені неякісними, дефектними товарами. Виключається відповідальність за шкоду споживачеві (третій особі), якої було завдано продукцією з таких причин: * радіація, радіоактивне зараження, ядерні вибухи; * страйки, політичні акції, воєнні дії, а також розпорядження військових і цивільних владних структур; * дефекти, які були відомі страхувальникові до реалізації продукції; * неправильне зберігання продукції на складі страхувальника; * транспортування продукції (цей ризик вноситься до інших полісів, наприклад щодо відповідальності перевізника); * шкода нематеріальних активів: патентів, знаків для товарів, ліцензій і т. ін. Як правило, відповідальність виключається, якщо дефект зумовлюється природними властивостями або коли шкода здоров'ю та майну вважається неминучою. Скажімо, у разі навмисних дій або грубої необережності страхувальника.