ЛЕКЦІЯ 6. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ

силою волі та силою почуття”. Тому слід повернутися обличчям до природи, у тому числі й передусім до природи людини: “У чому полягає мій “метод”? У тому, щоб через посередництво людини звести все надприродне до природи та через посередництво природи все надлюдське звести до людини”. Все через людину, і тому справжньою філософією може бути лише антропологія. Фейєрбах вимагає від філософії повернення до реальної людини, до реалій людини, до її дійсних проявів. Мислить, за Фейєрбахом, не душа, не мозок, а людина: “У палацах мислять інакше, ніж у хатинках...”. Якщо ж ми повертаємось до реальної людини, тоді істинною діалектикою стає “не монолог окремого мислителя із самим собою; це діалог між Я та Ти”.

На місце любові до Бога Фейєрбах закликає поставити любов до людини, на місце віри в Бога — віру людини в себе саму. На думку Фейєрбаха, філософія любові здатна витіснити релігію як перекручену форму людського самоусвідомлення. Єдиним Богом для людини постає тільки і тільки людина. А людське спілкування з природою та собі подібними стає основним людським скарбом. Отже, можна констатувати, що Л.Фейєрбах був чи не першим філософом, який помітив вичерпування ідейного потенціалу класичної філософії. Він зрозумів, що після того, як уся європейська філософія, а з особливою плідністю — німецька класична філософія - високо піднесла духовну реальність і збудувала десь у височині кришталеві палаци чистої думки, після того, як це будівництво було у найважливіших рисах деталізоване і завершене, лишалося лише одне — повернути все це на землю, до людини. Фейєрбах помітив і те, що кришталеві палаци — не найкраще житло для реальної людини, і спробував запропонувати їй дещо інше. Слід сказати, що акцентування принципово діалогічної природи людини, ролі людського почуття, зокрема любові, знайшло зацікавлений відгук у багатьох мислителів XIX та XX ст.

Висновки

Німецька класична філософія постала як особливий, вищий етап у розвитку європейської філософії, як концентрація проблем, ідей та надбань класичного типу філософування.

Вона збагатила науку цілою низкою плідних ідей, що були розроблені з надзвичайною глибиною, розмахом та майстерністю.

Водночас німецька класична філософія вичерпала ідейний та методологічний потенціал класичної філософії і постала, з одного боку, неперевершеним взірцем культури мислення, а з іншого—як переддень появи принципово нової філософії.

Резюме.

1.Німецька класична філософія за часом входить у філософію Нового часу, проте вона змогла ввібрати в свої теорії провідні проблеми всієї попередньої філософії, лати їм нового вирішення, а тому постала завершенням і найвищим досягненням європейської класичної філософії.

2.І.Кант, засновник німецької класичної філософії, поклав в основу своєї філософії принцип активності, згідно якому знання виникають внаслідок інтелектуальної конструктивної діяльності: людина лише тоді здатна угледити щось у дійсності, коли вона збудує в своїй свідомості певну її модель; завдяки послідовному проведенню

цього принципу, І.Кант розробив струнку та деталізовану картину людського пізнання,

а також зробив вагомі внески у цілу низку філософських дисциплін.

3.Після І.Канта у німецькій класичній філософії, з одного боку, був підсилений момент активності (І.Г.Фіхте), а, з іншого боку, ця активність була переведена в ранг дії світового інтелекту (Ф.Шеллінг).

4.Синтезом усіх попередніх пізнавальних досягнень німецької класичної філософії постала філософська система Г.Гегеля; в її основу був покладений принцип поступового розгортання змісту та визначень Абсолютної ідеї, яка, як єдина основа усякого сущого, не мала ніяких зовнішніх чинників свого руху, а тому постала в окресленнях саморуху, внутрішньої активності; за Гегелем виходило, що джерелом усякого руху поставали внутрішні суперечності речей та явищ; ці міркування Гегель поклав в основу нової розробленої їм діалектичної логіки.

5.Останній представник німецької класичної філософії Л.Фейєрбах зробив спробу перевести усі ідеї своїх попередників у русло людського самовизначення та самоутвердження, поклавши в основу своєї філософії антропологічний принцип. Його філософія справила великий вплив на європейську думку ХІХ ст. та постала своєрідним містком між класичною та некласичною філософією.