7.3 Ринок капіталу. Процент.

Капітал у широкому значенні слова – це будь-який ресурс, створений з метою виробництва більшої кількості економічних благ. Капітал відрізняється від землі тим, що він має здатність до відтворення, у той час як земельний фонд є фіксованою величиною й не може бути швидко збільшений.

На практиці фізичний (матеріально-речовий) капітал розподіляється на основний капітал, до якого відносять реальні активи тривалого користування ( такі як будинки, споруди, машини, устаткування), і оборотний капітал, що витрачається на покупку засобів для кожного циклу виробництва: сировини, основних і допоміжних матеріалів і т.п. Рішення про кількість використовуваних сировини й матеріалів, а також встановлення цін на них аналогічні тим, які ми розглянули стосовно праці. Але з капіталом, як виробничим фактором тривалого користування, інша справа, тому що він бере участь у виробництві протягом багатьох років з моменту придбання.

Коли фірма приймає рішення, чи будувати завод і чи закуповувати устаткування, вона повинна порівняти капіталовкладення, які має зробити зараз, з додатковим прибутком, що принесе новий капітал у майбутньому. Тобто, вона повинна відповістити на запитання: скільки майбутні прибутки коштують сьогодні. Така проблема не виникає при наймі робочої сили або закупівлі сировини, тому, що в цих випадках фірма порівнює свої поточні витрати з поточним граничним продуктом фактору виробництва.

Приведення економічних показників (виторгу, витрат і т.п.) майбутнього років до сьогоднішньої цінності називається дисконтуванням. Показник, що характеризує сьогоднішню вартість майбутніх доходів (збитків), називається поточна (сучасна) дисконтована вартість (PDV).

Відповідь на питання, скільки сьогодні коштує 1 гривня, що ви одержите в майбутньому, залежить від ставки процента (i). Якщо ви сьогодні інвестували 1 гривню. Те через рік ви одержите доход (1+ i) гривень, через 2 роки – (1+ i)² , через n років – (1+ i)ⁿ. Звідси випливає, що 1 гривня, що буде отримана через 1 рік, сьогодні коштує: 1грн. /(1+ i), а гривня, отримана через n років – 1грн. /(1 + i)ⁿ.

У більш загальному вигляді:

PDV	=	FVn	,
		(1+ i)^n

де PDV – поточна дисконтована вартість;

FV – вартість через n періодів;

i – ставка процента.

Тепер ми можемо визначити дисконтовану величину доходів за часом. Наприклад, розглянемо два доходи (А и В). Доход А дорівнює 200 гривень: 100 грн. виплачуваних зараз, і 100 грн. виплачуваних через рік. Доход У дорівнює 220 грн.: 20 грн., виплачуваних зараз, 100 грн., виплачуваних через рік, і ще 100 грн., виплачуваних через два роки. Який із цих двох доходів обрати? Щоб відповісти на це питання, ми повинні обчислити й просумувати дисконтовані величини доходів за кожний рік виплат:

PDV доходу А = 100 грн. + 100 грн./(1+i);

PDV доходу В = 20 грн. + 100 грн. /(1+i) + 100 грн. /(1+i)² .

У таблиці 7.1 наведена дисконтована величина обох доходів при ставках процента 5, 10, 15, і 20%. Як видно з таблиці, перевага доходу залежить від ставки процента. При ставці процента 10% або менше, доход У переважніше доходу А. При ставці процента 15% і вище – доход А переважніше. Причина полягає в тому, що, хоча сума доходу А менше, але він виплачується швидше.

Таблиця 7.1.

Розрахунок величини дисконтованого доходу при різних ставках процента.

Вид доходу	Величина дисконтиованого доходу при значенні процентної ставки, грн.
	R = 0,05	R = 0,10	R = 0,15	R = 0,20
А	195,238	190,909	186,957	183,333
В	205,941	193,554	182,571	172,778

Одним з найбільш важливих рішень, які приймає фірма, є рішення про здійснення нових інвестицій. Щоб відповістити на запитання, чи варто здійснювати ті або інші інвестиції, фірма повинна підрахувати дисконтовану вартість майбутніх доходів, очікуваних від інвестицій, і порівняти її з розміром інвестицій. Це і є критерій чистої дисконтованої вартості (NPV): інвестуйте, якщо очікувані доходи більше, ніж витрати на інвестиції.

Припустимо, що інвестиції розміром С, імовірно, у наступні 10 років будуть приносити прибуток π₁, π₂, π₃, … π_n... Тоді ми запишемо дисконтовану вартість, як:

NPV =	-C	+	π1	+	π2	+	…	+	π10
			(1+R)		(1+R)^2				(1+R)^10

Де С – інвестиції;

π_n – прибуток, одержуваний в n-м році;

i – норма дисконту (норма приведення витрат до єдиного моменту часу)

Норма дисконту (i) може бути ставкою процента або якою-небудь іншою ставкою, що відображає альтернативні витрати на інвестування (норму прибутку, що фірма може одержувати при капіталовкладенні аналогічного ступеня ризику). З наведеної формули випливає, що фірмі варто здійснювати інвестиції тоді, коли чистий прибуток є позитивним, тобто тільки в тому випадку, якщо NPV > 0.

Процент

Доход на капітал виникає лише в тому випадку, якщо власник капіталу передасть його для продуктивного використання підприємцеві (або сам стане підприємцем). При цьому капітал, що позичається на час, повинен повернутися зі збільшенням. Цей приріст, що повертається власникові капіталу, і називається процентом. Процент– це ціна, що сплачує власникові капіталу за використання його коштів (грошей) протягом певного періоду часу. Позичковий процент прийнято розглядати не як грошову суму, що сплачують кредиторові, а як відсоток від кількості запозичених грошей, що полегшує порівняння процента, що сплачується за надання в кредит різних по абсолютній величині сум.

Ставка позичкового проценту залежить від попиту та пропозиції позикових коштів. Попит на позикові кошти залежить від вигідності підприємницьких інвестицій, розмірів споживчого попиту на кредит і попиту з боку держави, організацій і установ.

Ставка позичкового проценту виконує наступні функції:

- визначає рівень інвестицій (а, отже, впливає на обсяг виробництва й зайнятості в економіці);

- розподіляє фінансовий і реальний капітал між різними фірмами й галузями (капітал одержують ті фірми, які можуть заплатити за нього ринкову ціну).

Економісти оперують поняттям «процентна ставка», хоча в дійсності якоїсь єдиної процентної ставки не існує. Розрізняються процентні ставки по депозитах банків і по кредитах, по кредитах під заставу нерухомості й на покупку побутової техніки й т.п. Чому існує така різниця?

Диференціація ставок процента спричиняється:

- різним ступенем ризику на позику. Чим вище ризик, тим вище ставка процента;

- строком позики. За інших рівних умов ставка процента по довгострокових позикам вище, ніж по короткостроковим;

- розміром позики. Менша позика видається під більш високий відсоток, тому що адміністративні витрати в абсолютному виразі для всіх позик приблизно однакові;

- оподатковуванням. Якщо процентний доход не обкладається податком, то ставка процента нижче;

- обмеженням умов конкуренції на ринку. Монополізація ринку одним банком приводить до росту ставки процента. Навпроти, велика корпорація може домогтися зниження ставки процента, якщо на ринку існує багато конкуруючих інвестиційних банків.

Якщо в економічному аналізі використовують «чисту ставку процента», вона розглядається як плата винятково за користування грішми. У країнах з розвинутою ринковою економікою вона наближається до ставки процента, що сплачується по довгострокових облігаціях уряду, тому що по таких цінних паперах ризик є мінімальним (уряд – самий надійний позичальник), адміністративні витрати незначні, немає обмеження конкуренції.

На фактичну ставку процента може впливати:

- Одержання кредитором позичкового процента за видану позику авансом у момент надання позики, що зменшує позику й підвищує ставку процента.

- Застосування в розрахунках «укороченого року» (360 днів), що приводить до зростання ставки процента.

- Виплата позичальником позики на виплат, тобто рівними частинами щомісяця, що значно підвищує ставку процента.