1.2 Етапи розвитку міжнародної торгівлі

Виокремлюють такі етапи розвитку міжнародної торгівлі:

Перший - початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.);

Другий - друга половина XIX ст. - початок Першої світової війни (1914р.);

Третій -період між двома світовими війнами (1914-1939рр.);

Четвертий - повоєнний (50-60-ті роки);

П’ятий - сучасний (з початку 70-х років).

Перший етап характеризується промисловими революціями, що замінили мануфактурне виробництво великою машинною індустрією в усіх розвинутих країнах. Важка промисловість фактично сформувала світовий ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли такі середовищні чинники:

• залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін» прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; від¬криття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою).

• революція в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного кабелю, що дозволило встановити зв'язок між Америкою та Європою).

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту порівняно з темпами зростання промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу - США. Німеччини та Японії - у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії - лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США.

Суттєвою особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується зародженням політики фритредерства (від англ. free trade - вільна торгівля) - свободи торгівлі та невтручання держави у підприємницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фритрейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон .[22, с.19-25]

Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу із Великобританією на початку XIX ст. В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі про-ї текціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та: США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції зі розвинутішою промисловістю Великобританії.[1, с.14]

Другий етап характеризується такими основними середовищними чинниками:

• науково-технічний прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збереження продукції під час транспортування (консервування, заморожування);

• подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини залізничних шляхів майже в 100 разів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклатури: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).[22, с. 23]

Основною особливістю розвитку міжнародної торгівлі на цій стадії стає вивезення капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином забезпечуючи собі отримання високих прибутків.

Цей період став початком формування транснаціональних корпорацій, міжнародних монополій.

Ще однією особливістю періоду є динамічніше зростання товарообороту світової торгівлі. Вже у 1880р. він збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. - у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку.

Наступною особливістю розвитку міжнародної торгівлі в цей період є також те, що переважна частина світового товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччина, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експорту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового.

За останнє десятиріччя цього етапу (1904-1914 pp.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється - із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані. [22, с. 25]

Третій етап деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914- 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920-1921 pp. та 1929-1933 pp., початком формування двох світових систем господарства.

Основні особливості і риси цього етапу можна охарактеризувати таким чином:

довготермінове і глибоке порушення міжнародних торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії;значне скорочення світового товарообороту внаслідок загальних несприятливих економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889- 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 p.);незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту);

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли сооою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютноекономічного пріоритету тієї країни, яка очолюада цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її «люти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом - Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив.

У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли СТА, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом - Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів.

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внаслідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р, скорог тився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза.

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також введення Великобританією в 1932 р. системи пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.[1, с. 18]

Четвертий етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної торгівлі дістав ще назву «золотого» - саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна тор¬гівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників:

• посилення двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина;

розпад колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за ЗО повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії; початок формування регіональних економічних інтеграційних угруповань: Рада економічної взаємодопомоги - міжурядова економічна організація соціалістичних країн Європи, 1947р.; Бенілюкс - економічний союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі - торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) - державне об'єднання шес¬ти європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).[1, с.19]

Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах - у 7,5 раза.[22, с. 26-28]

П’ятий етап - Сучасний, етап розвитку міжнародної торгівлі вже сьогодні можна поділити на два періоди:

конкуренції двох світових систем господарства - капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років);

глобалізації світової економіки (з початку 90-х років). Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної торгівлі притаманні:

• певні середовищні чинники розвитку;

• особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації виробництва і роль міжнародної торгівлі у розвитку національних господарств;

пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу.

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуто. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентноздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентноздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.[22, с.28]

Поки розвиваються країни в основному залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років складала 16.3%.[22, с. 29-31]

Розділ 2. Зовнішньоторгова політка держави та її заходи

2.1 Політика вільної торгівлі Нині на планеті налічується близько двохсот незалежних держав. Вони відіграють неоднакову за значенням роль у світовій економіці загалом і міжнародній торгівлі зокрема. Українське прислів'я каже, що своя сорочка до тіла ближча. Отже, у сфері міжнародної торгівлі держави світу намагаються домогтися вигідних саме їм позицій, умов тощо. Кожна держава активно або пасивно здійснює свою політику у міжнародній торгівлі, тобто дотримується певної лінії поведінки. У міжнародній торгівлі вирізняють:

• зовнішньоторговельну політику;

• міжнародну торговельну політику.

Поняття "зовнішньоторговельна політика" охоплює цілеспрямовані дії окремо взятих держав у торговельних відносинах з іншими країнами та їх групами. Друге поняття означає колективні дії держав стосовно міжнародної торгівлі.

Два основні напрями зовнішньоторговельної політики такі:

• політика вільної торгівлі;

• протекціонізм.

Англійські економісти розуміють вільну міжнародну торгівлю так: "Економічна політика, що виступає за вільний потік товарів між країнами для заохочення взаємного економічного розвитку та міжнародної гармонії за допомогою комерційної взаємозалежності (commercial interdependence) націй, що торгують. Політика вільної торгівлі забороняє як тарифи на імпорт, так і субсидії на експорт, запроваджені для захисту промисловості певної країни. Найчіткіше і вперше доктрина була сформульована Адамом Смітом у його "Багатстві націй" (Wealth of Nations, 1776). На конференції у Женеві у 1947 р. було розроблено перший розклад для вільної світової торгівлі — Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Понад десятиріччя після Другої світової війни Британія була рішучим прихильником (strong supporter) кроків з відновлення вільної торгівлі. У 1958 р. вона була країною-засновницею Європейської асоціації вільної торгівлі (European Free Trade Association, EFT А), але несприятливі торговельні обставини, що загострилися впродовж 1960-х років, змусили її вступити до Європейського Економічного Співтовариства (нині Європейський Союз). У Східній Європі подібне товариство — РЕВ — було засноване у 1949 p.; після 1987 року РЕВ (COMECON) прагнула до співробітництва з країнами ЄЕС. Надзвичайно успішне зростання японської економіки після війни змусило багато країн вдаватися до тарифів, спрямованих проти Японії. На початку 1990-х років світова економічна політика виявилася непослідовною — хтось підтримував політику вільної торгівлі, дехто — протекціоністські заходи. У 1993 р. наприкінці Уругвайського раунду країни-члени ГАТТ погодилися на подальше зниження тарифів та експортних субсидій і на створення Світової організації торгівлі (СОТ). Вона домагатиметься виконання правил ГАТТ, особливо сільськогосподарських заходів, погоджених на Уругвайському раунді, що знизить експортні субсидії та імпортні мита (export subsidies and import duties) на 20-36 відсотків".[24]

Отже, політика вільної торгівлі означає усунення держави від прямого втручання у зовнішню торгівлю. Вважається, що не держава, а ринок має бути основним регулятором міжнародної торгівлі. Зрозуміло, що держава не може повністю усуватися від зовнішньої торгівлі. Навіть найрішучіші прихильники концепції вільної торгівлі допускають укладення державами міжнародних торговельних договорів, що надають максимально можливу свободу дій суб'єктам господарювання.

У разі здійснення політики вільної торгівлі країни стають взаємопов'язаними, зменшується небезпека їх ворожого ставлення одна до одної. Така політика є бажаною і позитивною, але ще ніхто і ніколи у цьому світі не бачив її в чистому вигляді. Така політика є своєрідним маяком для тих, хто пливе бурхливим морем протекціонізму.

У зарубіжній економічній літературі зустрічається думка, що саме Великобританія свого часу створила у світі несправедливий поділ праці. На початку XIX ст. у представників британських правлячих кіл склалася точка зору: "Все, що добре для Британії, добре і для решти світу". У першій половині XIX ст. Британія, безперечно, була найрозвиненішою промисловою державою світу. її підприємці мали стартові переваги над промисловцями з інших країн. У 1849 р. Великобританія відкрила свої ринки перед іншими країнами світу і доклала зусиль, щоб інші країни світу слідували її прикладу. Великобританія спеціалізувалася на випуску товарів обробної промисловості , таких як транспортні засоби , двигуни , інструменти , папір, текстиль . Ці товари експортувалися в обмін на товари першого сектору економіки, а саме перські килими, хутра, вина, шовк, деревину, зерно, фрукти, м'ясо. Найбільший зиск від такого поділу праці отримала саме Великобританія.

Щоб покінчити із засиллям Великобританії, ряд країн вдалися до втручання у сферу вільної торгівлі. Протягом 1870-х років США і Німеччина запровадили політику протекціонізму, їх приклад наслідувала Франція та інші держави.

Залежні країни продовжували відігравати традиційну роль у міжнародному поділі праці як з огляду на своє колоніальне становище, так і з огляду на те, що відповідна роль влаштовувала їх правлячі кола.

Міжнародний поділ праці зазнав незначних змін до Другої світової війни. Вони поглибилися після її закінчення. Ряд незалежних держав стали на шлях індустріалізації, окремі країни спромоглися розпочати експортноспрямовану індустріалізацію. У більшості ж країн, що розвиваються, промисловий розвиток відбувався у напрямі, адаптованому до потреб колишніх метрополій. Нині обробна промисловість у країнах "третього світу" розвивається завдяки діяльності транснаціональних корпорацій. Проте це не можна розглядати як відмову від нав'язаного в історичному минулому міжнародного поділу праці 2.2 Політика протекціонізму в зовнішній торгівлі Протекціонізм у зарубіжній економічній літературі: "Використання урядом будь-якого засобу, спрямованого на обмеження міжнародної торгівлі або на подання штучної допомоги національним виробникам за рахунок їх іноземних конкурентів Переважно охоплює спроби скоротити імпорт за допомогою торгівлі, квот та інших бар'єрів. До нетарифних бар'єрів також належать, зокрема, правила щодо охорони здоров'я і безпеки, упередженість у державних закупівлях та угоди про добровільні експортні обмеження. Експортні податки також обмежують торгівлю, тоді як експортні й виробничі субсидії надають національним фірмам переваги у затратах виробництва. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) є міжнародною угодою, спрямованою на зниження у світовому масштабі торговельних обмежень".[25]

У деяких джерелах протекціонізм визначається так: "Заходи, вжиті національними урядами для захисту своєї промисловості від іноземної конкуренції. Такі заходи можуть захищати усталені галузі промисловості у формі тарифів або квот на імпортовані продукти або намагатися просувати нові галузі промисловості "[26] «Молоду промисловість» визначають так: "Промисловість, що є новою для конкретної країни і має невеликий шанс на успіх, якщо не захищатиметься від конкуренції. Такі галузі промисловості, часто у сла-борозвинених країнах (undeveloped courtiers) зазнають труднощів у конкуренції з імпортом схожих товарів (similar goods) з-за кордону протягом перших років, оскільки останні використовують переваги масштабу. Як наслідок, угоди звичайно запроваджують тарифи і квоти на імпорт, що конкурує, з метою охорони молодої промисловості".[27]

Наприкінці XX ст. у США на офіційному рівні відбулася дискусія про промислову політику (industrialpolicy), тобто про допустимість в

умовах ринкової економіки цілеспрямованих державних заходів з підвищення конкурентоспроможності тих або інших галузей економіки.

Здебільшого учасники дискусії дотримувалися думки про згубність промислової (структурної) політики і розглядали її як одну з форм недобросовісної конкуренції . Більшість американських фахівців вважає, що "ринок знає краще", ніж держава, куди мають спрямовуватися ресурси та які галузі і як мають розвиватися.

Учасники дискусії також зазначили, що заходи промислової політики широко застосовуються в усьому світі. На їх думку, важко знайти країну, яка б не використовувала той або інший інструмент промислової політики.

Серед фахівців немало і тих, хто зазначав, що порівняльні переваги країни не є чимось незмінним, вони можуть створюватися завдяки відповідній національній політиці. Не завжди вільний ринок приносить перемогу тим, хто покладається на ринкову конкуренцію, — хтось стає переможцем , але дехто і переможеним. Система вільної торгівлі зовсім не гарантує, що інтереси всіх її країн-учасниць будуть враховані та забезпечені якнайкраще і найефективніше. Цій системі бракує внутрішньої справедливості. Прихильники такої точки зору вважають, що кожна країна має самостійно відстоювати свої інтереси і використовувати ті методи й інструменти економічного розвитку, що на відповідний момент є найрозумнішими та найдоцільнішими.

Якщо вільну торгівлю можна розглядати як світле майбутнє людства, то протекціонізм поки залишається реальністю сьогодення.

Протекціонізм як економічна політика включає цілий арсенал заходів з метою обмежень у міжнародній торгівлі, до яких належать запровадження митних тарифів і нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі.

Тарифи — це своєрідні податки на імпортовані товари. Існують два основні види тарифів:

• фіскальні — застосовуються державами для збільшення надходжень грошових ресурсів до казни;

• протекціоністські — використовуються державами для захисту продукції національної економіки від іноземної конкуренції.

Мита є трьох видів:

• адвалорні — розраховуються у відсотках від декларованої митним органам вартості товару;

• специфічні — стягуються у вигляді певної суми з обсягу, кількості тощо імпортованого товару;

• змішані — є поєднанням зазначених двох видів мит. За розміром ставок вирізняють такі тарифи:

• преференційні, інакше кажучи, пільгові;

• конвенційні, які за своєю природою також є пільговими і поширюються на товари з країн, що мають режим нації найбільшого сприяння ;

• звичайні — застосовуються тоді, коли не діють преференційні й конвенційні тарифи.

Слід пояснити, що режим нації найбільшого сприяння передбачає лише однаковий статус торговельних партнерів, що його мають, а не якісь особливі пільги. Втім, пільги все ж таки є, але якщо дивитися на це з точки зору країн, яким зазначений режим не надається, тобто країн-аутсайдерів.

Нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі передбачають опосередковане й адміністративне обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національної економіки. До них належать, зокрема, такі заходи:

• ліцензування і контингентування імпорту;

• антидемпінгові та компенсаційні мита;

• імпортні депозити;

• "добровільні" обмеження імпорту;

• мінімальні імпортні ціни.

Ліцензія у сфері міжнародної торгівлі означає державний дозвіл на провадження певної діяльності. Ліцензування виникло ще з часів меркантилізму і застосовувалося тоді для регулювання торговельного балансу.

Існують два основні види зовнішньоторговельних ліцензій:

• відкрита генеральна ліцензія, або "автоматична", має місце у вигляді публікації у пресі дозволу компетентного державного органу на безперешкодний ввіз або вивіз товарів протягом певного терміну;

• індивідуальні ліцензії, що видаються на експорт-імпорт товарів, на які поширюється ліцензування, але які не охоплені генеральними ліцензіями.

Квота — це певний обсяг дозволеного на ввіз іноземного товару. Є такі види квот:

• індивідуальні — обмежують ввіз-вивіз до однієї конкретної країни або з неї;

• групові — поширюються на кілька країн;

• глобальні — обмежують експорт та імпорт взагалі без зазначення конкретних країн або їх груп.

Ембарго є забороною на торгівлю з певною державою і запроваджується окремими державами, їх угрупованнями або міжурядовими міжнародними організаціями.

"Добровільні" обмеження означають зобов'язання, які беруть на себе уряди країн стосовно того, що фірми їх країн експортуватимуть до певної країни обсяг товарів, який не перевищує домовленого. Це означає, що бар'єр захисту країни-імпортера встановлюється не на її кордоні, а на кордоні країни-експортера.

Антидемпінгове мито запроваджується у тому разі, якщо ціна на експортований з певної країни товар нижча, ніж ціна на такі самі товари на її внутрішньому ринку.

Адміністративні заходи включають технічні норми і стандарти, митні формальності, санітарні та ветеринарні норми, вимоги до маркування й упаковки товарів тощо. Взагалі, цей вид політики полягає в тому, що держава обмежує торгівлю з іншими державами.

Здійснюється він за допомогою низки заходів:

1) Вводяться тарифи - податки на ввезені з-за кордону (імпортні)товари. Вони роблять іноземну продукцію більш дорогою, чим аналогічнувітчизняну, якою тому споживачі і віддадуть перевагу.

2) Встановлюються обмеження на кількості імпортованих товарівпевного найменування і виду - квоти. Подібно тарифами, квоти знижуютьіноземну конкуренцію на внутрішньому ринку.

3) Застосовуються експортні субсидії, тобто виплати, які дозволяють їмпродавати свою продукцію за кордоном за нижчими, так званимдемпінговими, цінами.

Вплив держави на зовнішньоекономічні відносини може бутичерез: вплив на ціни (цінові знижки і надбавки за експорт та імпорт), контроль обсягу потоку товарів (введення або зняття обмежень на експорт та імпорт),регулювання обмінного курсу і т.д.

Безпосередній вплив на товарні потоки держава надаєчерез митні тарифи, нетарифні обмеження і різні формистимулювання експорту.

Про зростання протекціонізму в торговельній політиці свідчитьобмеження обсягів зовнішньої торгівлі.

Скорочення тарифів і квот, що веде до зростання обсягів міжнародноїторгівлі, відображає тенденцію до лібералізації торгової політики, досягненнюбільшої відкритості національної економіки.

Кінцевим етапом такої лібералізації може стати вільна торгівля,основу якої складає конкуренція на внутрішніх і світових ринках,відсутність державного втручання, тобто якого б то не булопротекціонізму.

Використання тарифних і нетарифних обмежень як бар'єрів уторгівлі аргументується необхідністю захищати національнихвиробників від іноземної конкуренції, зберігати робочі місця ввітчизняних виробництвах, що конкурують з імпортом, забезпечуватинаціональну безпеку.

Неспроможність більшості аргументів на користь протекціонізмудоведена як в теорії, так і на практиці.

Проте протекціонізм у тих чи інших формах присутня в торговельнійполітиці більшості країн, відображаючи наявність сил, зацікавлених упроведенні такої політики.

Митний протекціонізм - митна політика, яка передбачає встановлення високоїіноземних товарів.

Митний протекціонізм застосовується з метою захисту вітчизняних галузей промисловості від конкуренції з іноземними виробниками.

Огульний протекціонізм - одноразоваміра митно-тарифного регулювання.

Огульний протекціонізм проявляється у суцільному підвищення ставок ввізних митних зборів за всіма статтями митного тарифу, а також усправляння митних платежів у твердій, вільно конвертованій валюті заофіційно заниженим курсом або у золотому еквіваленті номінальної вартості національної валюти.

Основні причини обмеження міжнародної торгівлі: По-перше, захист галузей, пов'язаних з національною обороною. Якщо вцих галузях панують іноземні конкуренти, то ці галузі можутьопинитися в складному становищі в період війни.

По-друге, багато країн використовують протекціоністські бар'єри длязахисту своїх ще недостатньо розвинутих галузей у момент їхнього інтенсивногозростання.

Третьою причиною часто служить захист більш розвинених країн, таких як

США, від конкуренції більш дешевої іноземної робочої сили.

Деякі країни мають можливість продавати свої товари в США забільш низькими цінами, тому що їхні робочі отримують нижчу зарплатупорівнянні з американцями.

Отже, американські робітники повинні або погодитися на більшнизьку заробітну плату, або втратити роботу.

Таким чином, до завдань уряду США входить захист американськихробітників за допомогою обмежень на товари, вироблені з використаннямбільш "дешевій" іноземної робочої сили.

Але з іншого боку обмежувальні заходи, які роблять імпортні товарибільш дорогими і, отже, менш доступними, ніж вони могли б бути,знижують життєвий рівень багатьох людей.Тому завжди в будь-якій країні є багато прихильників вільної торгівлі.

Фрітредерство (від англ.Free trade - вільна торгівля) – напрям в економічній теорії, політики і господарській практиці, яка проголошуєсвободу торгівлі і невтручання держави в частнопредпрінімательскуюсферу життя суспільства.

Спочатку фрітредерство виникло у Великобританії в останнійтретини XIX століття.

Одним з перших прихильників вільної торгівлі був відомийанглійський економіст Давид Рікардо (1772-1823гг .).

Вільна торгівля (фрітрейдерство) являє собою політику, в якій тарифи та інші бар'єри на шляху торгівлі між націямиусуваються.

Для доказу своєї точки зору Рікардо розробив концепцію відносних переваг.

Він зробив висновок, що одна країна може імпортувати товари з іншої, якщо імпортер може виробляти їх з меншими витратами, ніж експортер.

Необмежений обмін продукцією між державами корисний утій же мірі, що і вільна торгівля між різними частинами однієї великої країни.Вона вигідна країнам так само, як вигідна спеціалізація та обмінміж різними районами.

Крім того, усувається можливість виявлення різних заходів у відповідь, які, як правило, йдуть на введення протекціоністських обмежень.

Ще більш важливим є те обставина, що спеціалізація різних країн у випуску різних товарів і обмін між ними дають можливість всім країнам, великим і малим, одержувати більше різноманітних товарів і послуг, ніж, якби вони намагалися робити все самостійно.

Це призвело до створення системи міжнародного поділу праці.

Починаючи з середини ХIХ століття, історія світової економіки характеризується боротьбою з протекціонізмом за свободу міжнародної торгівлі.