- •1.Філософія,її сутність та соціальна значимість.
- •2.Історичний зміст терміну «філософія». Історичні типи світогляду.
- •3.Сутність і структура світогляду
- •4.Поняття світогляду, його складові та значення у житті людини.
- •5.Типологія світогляду. Світогляд і філософія.
- •6. Характерні риси філософського мислення
- •7. Предмет та функції філософії.
- •8.Філософія Стародавньої Індії
- •9. Ідеї буддизму
- •10. Канонічні джерела, світоглядні ідеї та філософські школи Старод.Китаю
- •11.Основні ідеї філософської спадщини Конфуція
- •12.Особливості, умови виникнення та етапи розвитку Античної філософії
- •13. Етапи розвитку Античної філософії
- •14. Ідеї, провідні школи та представники античної натурфілософії
- •24.Соціально-політична думка епохи Відродження
- •25.Північне Відродження та ідеологія Реформації
- •26. Загальні особливості філософії нового часу
- •27. Методологічні ідеї ф.Бекона та р.Декарта
- •28. Раціоналізм та емпіризм у теорії пізнання Нового часу.
- •29. Ідеї Дж.Локка, Дж.Берклі, д.Юма.
- •30.Вчення б.Спінози та г.Ляйбніца про субстанцію.
- •31. Вихідні ідеї європейського Просвітництва.
- •32. Особливості та здобутки Німецької класичної філософії.
- •33. Вихідні ідеї філософії і. Канта
- •34. Вихідні ідеї філософії Гегеля
- •35. Антропологічний принцип філософія л.Фейєрбаха.
- •36. Вихідні ідеї «філософія життя» (Ніцше, Шопенгауер)
- •37. Виникнення сучасної філософії та її особливості
- •38. Екзистенціалі́зм
- •39. Напрями розроблення «наукової філософії» у хіх ст
- •40. Загальні особливості та провідні напрями філософії хх ст
- •41.Вихідні ідеї, представники та здобутки філософії екзистенціалізму
- •45.Філософія Київської Русі
- •46.Філософські ідеї у 14- 16 ст.
- •47.Філософія Києво-Могилянської академії.
- •48. Філософія Григорія Сковороди.
- •49. Українська філософія 19 ст.
- •50. Українська філософія XX ст.
- •51. Фундаментальне значення проблеми буття в філософії.
- •52. Bихідні ознаки свідомості.
- •54. Проблематичність людського буття. Життя, буття та існування як характеристики людини.
- •55. Проблема смерті безсмертя та сенсу життя в аспекті людського життєвого самоутвердження.
- •56.Основні цінності людського буття. Свобода як цінність, її характеристики та прояв
- •57. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття.
- •58. Основні категорії сучасної онтології.
- •59. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення).
- •60.Загальний зміст пізнання
- •61. Структура пізнання
- •63. Методологія пізнання
- •64.Діалектика
- •66.Закони діалектики
- •67.Принципи та категорії діалектики
- •68.Альтернативи діалектики
- •69. Наука і її роль у сучасному світі
- •70. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання,їх методи.
35. Антропологічний принцип філософія л.Фейєрбаха.
Людвіг Фейєрбах – видатний філософ, матеріаліст і атеїст. Його філософія остаточно повертає філософську класику до проблеми людини, її сутності, відчуження й свободи. Центром філософії стає морально-етична та антропологічна проблематика.
З Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. Філософ уважав, що природа ніким не створена та є причиною самої себе. Людина є невід’ємною частиною природи. Саме з погляду матеріалізму Фейєрбах намагався переосмислити традиційне для класичної філософії поняття суб’єкта. Суб’єктом у нього виступає не просто розумна істота, а цілісна людина як вища природна істота в єдності її тілесних і родових (суспільних) якостей. Саме суспільні якості, «людська природа» відрізняють її від тварин. Людину вчений розглядає як універсальну та активну істоту ще й тому, що вона не просто пристосовується до навколишнього середовища, а й перетворює його, засвоюючи культуру.
Особливу увагу Фейєрбах приділив критичному аналізу релігії. Атеїзм для нього був безпосередньо пов’язаний з моральною та політичною вимогою звільнення людських сил й оновлення умов життя, які зробили б людину господарем природи, а відношення людей — колективістськими. Причиною виникнення релігії філософ уважав почуття залежності, безсилля, страху перед природними силами. Людське безсилля й породжує богів. Релігія, на думку Фейєрбаха, паралізує активність і творчі сили людини, тому він пропонує замінити релігійний культ культом людини, перенести любов до Бога на людей.
Ідеалістичну філософію Фейєрбах уважав своєрідним доповненням релігії. Відчуження від людини її родової сутності— це те, до чого приходять і релігія, і ідеалізм. Тому критику релігії філософ поєднував з критикою ідеалізму.
Філософія Фейєрбаха, незважаючи на її матеріалістичні та атеїстичні позиції, не була послідовно матеріалістична. У розумінні історії людства, тобто суспільства, він був ідеалістом, а, критикуючи ідеалізм Гегеля, він водночас заперечував і діалектичний метод.
Отже, філософська система Фейєрбаха логічно завершувала німецьку класичну філософію та давала імпульс подальшому розвитку матеріалістичної філософії.
36. Вихідні ідеї «філософія життя» (Ніцше, Шопенгауер)
“ Філософія життя” як філософський напрямок склалась у кінці 19 ст. головним чином у Німеччнині та Франції.
Вона зверталась до життя як первинної реальності, цілісного органічного процесу. Філософія життя була спробою перебороти обмеженність матеріалізму з ідеалістичних позицій.
Засновник – Шопенгауер (песиміст). За Шопенгауера , суть особи становить незалежна від розуму воля – сліпе хотіння, котра є проявом космічної світової волі, основою та змістом усього сущого(волюнтаризм).
Він намагався довести, що всі людські біди мають космічний характер, і тому ніякі сусп.-політ. перетворення нічого не змінять.
Основна життя , за концепцією Ніцше, - це воля. Життя є проявом волі, але не абстрактної світової волі, як у Шопенгауера, а конкретної, визначеної волі – волі до влади..Людське щастя Ніцше вбачає в почутті зростаючої сили, влади, вмінні переборювати всі перешкоди.Вчення Ніцше про надлюдину грунтується на таких положеннях :
1) цінність життя є єдиною безумовною цінністю і збігається вона з рівнем “волі до влади”;
2) існує природна нерівність людей (“аристократичні” та “сіра маса”)
3) сильна людина, природжений аристократ, є абсолютно вільним і не зв’язує себе ніякими морально-правовими нормами (Мораль та християнство – мораль рабів)
Ніцше назвав себе філософом неприємних істин ( осн. твір – “Так говорив Заратустра”)