Завдання до тексту

1. Як визначив предмет розуміючої соціології М.Вебер?

2. Які властивості соціальної дії дають змогу виокремити її з-поміж інших типів дій?

3. Проаналізуйте чотири типи соціальної дії та наведіть приклади.

4. Як М.Вебер визначає соціальне відношення?

5. Як ви розумієте цитату: "Держава "перестає існувати" в соціологічному смислі, як тільки зникає можливість функціфонування певних типів осмис­лено орієнтованої соціальної дії"?

Вебер м. Объективность социально-научного и социально-политического познания // Избранные произведения. – м., 1990. – с.347, 349–350, 353–354, 389–390, 393–394.

Завданням емпіричної науки не може бути створення обов’яз­кових норм та ідеалів, з яких згодом будуть виведені рецепти для практичної діяльності...

Безперечно, це не означає, що оціночні судження взагалі не по­винні бути присутніми у науковій дискусії, оскільки у кінцевому під­сумку вони ґрунтуються на певних ідеалах і тому "суб’єктивні" за своїми витоками.

"Нам до снаги тільки дати людині знання, які допоможуть їй зро­зуміти значення того, чого вона прагне; навчити її бачити цілі, які її ваблять і між яких вона робить вибір в їх взаємозв’язку та значенні, передусім за допомогою виявлення "ідей", які, фактично чи гадано, є засадовими стосовно конкретної мети та логічного їх зв’яз­ку в по­дальшій еволюції. Адже не може бути жодних сумнівів сто­совно того, що одне з найістотніших завдань кожної науки про культуру та пов’я­зане з нею життя людей – відкрити для духовного проникнення й розуміння суть тих "ідей", навколо яких дійсно або гадано точилася й досі дочиться боротьба. Це не виходить за рамки науки, яка прагне "мисленого впорядкування емпіричної дійсності", хоча засоби, які слугують такому витлумаченню духовних цінностей, вельми далекі від "індукції" у звичайному розумінні цього слова".

Емпірична наука нікого не може навчити того, що людина по­винна робити, вона вказує тільки на те, що людина може, а за певних обставин на те, що людина хоче здійснити. Правильно, що світогляд різних людей постійно втручається у царину наших наук, навіть у нашу наукову аргументацію, вносячи в неї імлу невизначе­ності, що внаслідок цього по-різному оцінюється переконливість наукових доводів (навіть там, де йдеться про встановлення простих каузальних зв’язків між фактами) залежно від того, як результати дослідження впливають на шанси реалізувати свої ідеали, тобто чи збільшується чи зменшується у такому разі можливість здійснити певні бажання".

"У здатності розрізняти знання та оцінкове судження, у вико­нанні свого наукового обов’язку – бачити істину, відображену у фактах, та обов’язку своєї практичної діяльності – відстоювати свої ідеали, у цьому полягає наше найближче завдання.

Нездоланною відмінністю залишається на всі часи – саме це є для нас найважливішим, – чи волає аргументація до нашого по­чуття, до нашої здатності надихатися конкретними практичними цілями, формами та змістом культури, а якщо йдеться про значи­мість етичних норм, до нашого сумління, ачи ж вона волає до нашої здатності та потреби мислено впорядкувати емпіричну дійсність у такий спосіб, який може претендувати на значимість як емпірична істина. Ця теза залишається чинною, незважаючи на те, що (як ми побачимо далі) зазначені вищі "цінності" у царині практичного інтересу мають і завжди матимуть вирішальне значення для напрям­ку, в якому рушить упорядковуюча діяльність у царині наук про культуру. Правильним є й завжди залишиться таким той факт, що методично коректна аргумен­тація у царині соціальних наук, якщо вона хоче досягти своєї мети, має бути визнана правильною й китай­цем, повинна цього, у будь-якому разі, прагнути, нехай навіть вона через брак матеріалу повністю не може досягти зазначеної мети. Далі, логічний аналіз ідеалу, його змісту та засадових аксіом, ви­явлення логічних та практичних виснов­ків, які з нього випливають, мають бути, якщо аргументація перекон­лива, значимими й для ки­тайця, хоча він може бути "глухим" до наших етичних імперативів, може заперечувати й, звичайно, заперечуватиме власне ідеал та кон­кретні оцінки, що випливають з нього, не запере­чуючи при цьому цінності наукового аналізу".

"У дослідженні ідеально-типове поняття – засіб для роблення правильного судження про каузальне зведення елементів дійсності. Ідеальний тип – не "гіпотеза", він лише вказує, в якому напрямку має йти утворення гіпотез. Не дає він і зображення дійсності, але надає для цього однозначні засоби вираження. Таким чином, перед нами "ідея" історично конкретної господарської організації су­часного сус­пільства, утворена за цілком такими самими логічними принципами, за допомогою яких була сконструйована як "генетич­ний" принцип, наприклад, ідея "міського господарства" у середні віки. У такій конст­рукції поняття "міського господарства" будується не як середнє вираження всіх дійсних господарських принципів, виявлених у всіх досліджених містах, але також у вигляді ідеального типу. Воно ство­рюється за допомогою однобічного посилення однієї або кількох точок зору та поєднання безлічі дифузно й дискретно існуючих одиничних явищ (в одному випадку їх може бути більше, в іншому – менше, а десь вони взагалі відсутні), які відповідають тим однобічно вичле­нованим точкам зору та складаються в єдиний мислений образ. У реальній дійсності такий мислений образ в його поняттєвій чистоті ніде емпірично не виявляється; це – утопія. Завдання історичного дослідження полягає в тому, щоб у кожному окремому випадку встановити, наскільки дійсність близька до такого мисленого образу або далека від нього, якою мірою можна, отже, вважати, що характер економічних відносин певного міста відпо­відає поняттю міського господарства".

"Ідеальний тип у цій його функції – передусім спроба охопити "історичних індивідуумів" або їхні окремі компоненти генетичними поняттями. Візьмемо, наприклад, поняття "церква" та "секта". Їх мож­на, класифікуючи, роз’єднати на комплекси ознак; тоді не тіль­ки межа між ними, але й зміст виявиться розмитим. Якщо ж ми хочемо збаг­нути поняття "секта" генетично, наприклад, в його спів­відношенні з певними важливими культурними значеннями, які "сектантський дух" мав для сучасної культури, то істотними стануть певні ознаки обох понять, позаяк вони перебувають в адекватному причиновому зв’язку з тим впливом, про який йшлося".