Види компонентів

Оскільки компонент як елемент фізичної реалізації моделі представляє окремий модуль коду, іноді його коментують із вказівкою додаткових графічних символів, що ілюструють конкретні особливості його реалізації. У мові UML виділяють три види компонентів.

По-перше, компоненти розгортання, які забезпечують безпосереднє виконання системою своїх функцій. Такими компонентами можуть бути бібліотеки, що підключаються динамічно, з розширенням dll (мал. 2, а), Web-Сторінки мовою розмітки гіпертексту з розширенням html (мал. 2, б) і файли довідки з розширенням hlр (мал. 2, в).

По-друге, компоненти-робочі продукти. Як правило - це файли з вихідними текстами програм, наприклад, з розширеннями h або срр для мови C++ (мал. 2, г).

По-третє, компоненти виконання, що представляють здійсненні модулі - файли з розширенням ехе. Вони позначаються звичайним образом.

Рисунок 2 - Варіанти графічного зображення компонентів на діаграмі компонентів

Ці елементи іноді називають артефактами, підкреслюючи при цьому їх закінчений інформаційний зміст, що залежить від конкретної технології реалізації відповідних компонентів. Більше того, розроблювачі можуть для цієї мети використовувати самостійні позначення, оскільки в мові UML немає строгої нотації для графічного подання приміток.

Інший спосіб специфікації різних видів компонентів - явна вказівка стереотипу компонента перед його ім'ям. У мові UML для компонентів визначені наступні стереотипи:

1. Бібліотека (library) - визначає перший різновид компонента, що представляється у формі динамічної або статичної бібліотеки.

2. Таблиця (table) - також визначає перший різновид компонента, що представляється у формі таблиці бази даних.

3. Файл (file) - визначає другий різновид компонента, що представляється у вигляді файлів з вихідними текстами програм.

4. Документ (document) - визначає другий різновид компонента, . який представляється у формі документа.

5. Здійсненний (executable) - визначає третій вид компонента, що може виконуватися у вузлі.

 

Завдання

Виконати розробку та кодування на будь-якій мові програмуванняпрограмного продукту, основних функцій та модулів, які були розроблені у попередніх роботах.

Хід роботи

1. Вивчити теоретичні відомості щодо принципів розробки ПЗ.

2. Написати програму на будь-якій мові програмування, врахувавши необхідні модулі.

3. Розробити візуальний інтерфейс.

4. Зробити висновки по роботі.

Звіт повинен містити

1. Тема іметароботи.

2. Завдання, хід роботи.

3. Стислий лістинг програми, екранні форми.

4. Висновки.

Контрольні питання

1. Принцип модульності ПЗ.

2. Розробка модулів.

3. Зчеплення модулів.

4. Принцип розробки візуального інтерфейсу.

Лабораторна робота № 4

Тема: «Перевірка працездатності програми».

Мета: знати основні принципи тестування ПП.

Теоретичні відомості

Метрика Холстеда

Основу метрики Холстеда становлять чотири вимірюваних характеристики програми:

n1 - число унікальних операторів програми, включаючи символи - роздільники, імена процедур і знаки операцій (словник операторів);

n2 - число унікальних операндів програми (словник операндів);

N1 - загальне число операторів у програмі;

N2 - загальне число операндів у програмі.

Опираючись на ці характеристики, одержувані безпосередньо при аналізі вихідних текстів програм, М. Холстед уводить наступні оцінки:

словник програми

n1=n1+n2,

довжину програми

N=N1+N2, (1)

обсяг програми

V=N*log2(n) (біт). (2)

Під бітом мається на увазі логічна одиниця інформації - символ, оператор, операнд.

Далі М. Холстед уводить n* - теоретичний словник програми, тобто словниковий запас, необхідний для написання програми, з обліком того, що необхідна функція вже реалізована в даній мові й, отже, програма зводиться до виклику цієї функції.

Наприклад, згідно М. Холстеду, можливе здійснення процедури виділення простого числа могло б виглядати так:

CALL SIMPLE (X,Y),

де Y - масив чисельних значень, що містить шукане число X.

Теоретичний словник у цьому випадку буде складатися з

n1* : {CALL, SIMPLE (...)},

n1*=2; n2* : {X, Y},

n2*=2,

а його довжина, обумовлена як

n* = n1* + n2*,

буде рівнятися 4.

Використовуючи n*, Холстед уводить оцінку V*:

V* = n* * log2 n*, (3)

за допомогою якої описується потенційний обсяг програми, що відповідає максимально компактному тексту програми, що реалізує даний алгоритм.