ЛЕКЦ-Я 2

Переключення уваги з одних об'єктів на інші вимагає належ­ного володіння власною увагою, усвідомлення послідовності дій та операцій з предметами, які потребують опрацювання, вміння керувати власною увагою, що здобувається у процесі діяльності.

Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це за­лежить від змісту діяльності та індивідуальних особливостей лю­дини. Існують різновиди діяльності, в яких швидкість переклю­чення є вирішальною: у праці, наприклад у пілотів, водіїв, опера­торів, особливо в аварійних ситуаціях. Люди зі збудливим типом нервової системи швидше Переключають увагу, ніж із гальмівним. Як свідчать дослідження, швидкість переключення уваги дорівнює 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає у процесі роботи, і переключити­ся на інший об'єкт. У процесі вправляння у швидкості переклю­чення уваги можна добитися зменшення інертності нервових процесів мозку і поліпшити швидкість переключення на вико­нання інших дій та операцій.

Концентрація уваги може бути як вузькою, так і ширшою, ко­ли людина зосереджується не на одному, а на кількох об'єктах. За ширшої концентрації уваги відбувається її розподіл. Він вияв­ляється в тому, що людина одночасно виконує кілька різновидів діяльності. Можна, наприклад, слухати пояснення вчителя й за­нотовувати їх, виконувати певне завдання та слухати радіо. Пере­думова такого переключення полягає в тому, що одна дія - звич­на, виконується автоматично, а інша - за участю свідомості. При розподілі уваги одна діяльність пов'язана з осередком опти­мальної збудженості ділянки кори великих півкуль головного мозку, а інша, яка потребує меншої уваги, здійснюється ділянка­ми мозку з меншою збудливістю.

Здатність розподіляти увагу властива всім людям, але вона має індивідуальні особливості. Деяким людям важко зосереджу­ватися на двох різновидах діяльності, а дехто здатний одночасно виконувати кілька різновидів діяльності. Подейкують, нібито Юлій Цезар і Наполеон були здатні одночасно писати одне, чита­ти друге, слухати третє, говорити про четверте. Така здатність розподіляти увагу викликає сумнів. Мабуть, вони володіли вмінням дуже швидко переключати увагу з одного об'єкта на інший, а також великою автоматизованістю, звичністю окремих компонентів тих чи інших виконуваних ними дій. Саме це могло справляти враження одночасності їх виконання.

Увага людини різна за обсягом. Під обсягом уваги розуміють кількість об”єктів, які можуть бути охоплені увагою і сприйняті в найкоротший час. За цією ознакою увага може бути вузькою та широкою. Широта обсягу уваги залежить від спорідненості сприймано­го матеріалу, а також від вікових особливостей людини.

Якщо матеріал, який сприймається, легко асоціюється, тобто взаємопов'язується, то обсяг уваги збільшується. Дослідженнями встановлено, що, обсяг уваги дорослої людини при сприйманні непов'язаного за змістом матеріалу (незрозумілі сполучення літер, фігури, окремі літери) становить 4-6 об'єктів при сприй­манні його впродовж 0,1-0,2 секунди. Обсяг же уваги дітей при сприйманні такого самого матеріалу і за такої самої швидкості ек­спозиції дорівнює 2-3 об'єкти. Попереднє ознайомлення з матеріалом збільшує обсяг уваги.

Особливості прояву властивостей уваги залежать від ста­ну, інтенсивності, спрямованості та мотивації як пізнавальної, так і емоційно-вольової діяльності.

У процесі реальної діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Так, стійкість і концентрація нерідко порушуються під впливом переключення, останній може змінитися розподілом, який, у свою чергу, залежатиме від обсягу. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концент­рація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характер­но, наприклад, для неуважності зосереджених на якійсь проблемі людей.

У зв'язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, з гарним чи поганим переключенням, вузьким чи ши­роким обсягом, ефективним чи неефективним розподілом.

Рівень розвитку і властивості уваги істотно позначаються на успіш­ності діяльності, наприклад навчальної. Проте це не озна­чає, що вчитель, викладач повинен лише привернути увагу учня чи студен­та до певного матеріалу. Їхня навчальна діяльність має бути побудована таким чином, щоб увага «йшла» за навчальними діями й обслуговувала процес їх виконання. Для цього навчальний матеріал доцільно подавати у вигляді задач, розв'язування яких передбачає і організацію уваги, і перехід її довільної форми у післядовільну.

5. При організації навчально-виховного процесу в школі необхідно враховувати особливості усіх видів уваги та її властивостей. Важливу роль у навчальному процесі відіграє мимовільна увага. Особливо велика роль мимовільної уваги у початкових класах, тому що у молодших школярів слабко розвинена здатність до довільного зосередження. Однак навіть у молодших класах будувати навчально-виховний процес тільки на основі цього виу уваги недоцільно. У шкільній практиці необхідно поєднувати довільну і мимовільну увагу і, спираючись на мимовільну, виховувати довільну.

Варто враховувати, що постійна підтримка уваги за допомогою вольових зусиль зв'язана з великою напругою і дуже втомлююча. Це і визначає особливе значення післядовільної уваги в процесі навчання. У зв'язку з тим, що вона спочатку виникає як довільна, необхідна чітка організація початкових етапів діяльності, процесу «входження» у роботу. Захопленість, характерна для післядовільної уваги, зв'язана з активністю особистості, формування якої залежить від представленості в діяльності елементів творчості. У шкільній практиці цьому сприяють проблемність навчання, використання творчих завдань і т.п.

Важливою умовою формування уваги школяра є правильна і чітка організація всього навчального процесу. Будучи однією з умов успішності навчання, увага в ньому і. формується.

Особливо велике значення навчальної діяльності для виховання довільної уваги. Шкільний вік є періодом її активного становлення. Увага учнів на уроці визначається особливостями його побудови, залежить як від змісту вивчаючого матеріалу, так і від способів його подачі вчителем. Жвавий, яскравий, динамічний і разом з тим послідовний, логічний виклад багатого за змістом і доступного для засвоєння матеріалу –важлива умова забезпечення уважності школярів на уроці.

Мобілізація уваги учнів зв'язана і з особливостями мови вчителя, її чіткістю і виразністю, темпом і т.п. Зосередженню сприяють оптимальна гучність голосу, його педагогічно доцільне варіювання в ході уроку (втомлює як голосна, так і дуже тиха мова, що викликає напруженість у слухачів). Важливе вміле використання інтонаційних засобів мови (психологічно виправдані паузи, правильно розставлені фразові наголоси і т.п.),

Велике значення для привертання уваги мають доцільне використання наочності (картин, муляжів, таблиць, схем; і ін.), демонстрація і самостійне проведення дослідів, застосування технічних засобів навчання. Важливо враховувати, що одноманітна, тривала, нетворча робота послаблює концентрацію уваги, знижує стійкість зосередження. Ще К. Д. Ушинський писав: «...Згубно діє на дитину занадто довга і постійна діяльність в одному напрямку». Тому необхідно, особливо в початкових класах, застосовувати різноманітні форми і методи навчання.

Велике значення для підтримки уваги і виховання звичок бути уважним має організація уроку: чіткий початок занять, наявність необхідних умов для роботи і т.п. Варто виділити темп ведення уроку. Жвавий, енергійний темп краще мобілізує увагу. При надмірно швидкому темпі можуть через поспішність з'явитися «помилки на увагу», при повільному темпі - робота не захоплює учня і створюються умови для відволікання. Темп проведення уроку залежить, звичайно, від змісту матеріалу, складності чи легкості його засвоєння, віку школярів. Істотну роль в організації уваги учнів відіграє послідовна, систематична вимогливість учителя. При організації уваги необхідно враховувати, що тривале слуховое зосередження є більш складнішим, ніж зорове. Для його підтримки необхідне використання «зорових опор» і зовнішніх практичних дій, наприклад складання плану по ходу сприйняття матеріалу. Оскільки довільна увага зв'язана зі спрямованістю особистості, вирішальне значення в її вихованні має формування стійких інтересів, виховання волі, свідомого і відповідального ставлення до навчальної діяльності. Включення учнів у різні види трудової діяльністі - кращий шлях формування довільної уваги.

Деякі психологи (П. Я. Гальпеін та ін.) розуміють увагу як особливу психологічну дію контролю. Вважається, що неуважність школярів зв'язана з неповноцінним формуванням функцій контролю в умовах, коли він складається стихійно. У зв'язку з цим задачі планомірного виховання уваги бачаться як постійне цілеспрямоване формування автоматизованих дій розумового контролю.

Важливою умовою успішного здійснення навчально-виховного процесу є врахування вікових і індивідуальних особливостей уваги школярів. Так, наприклад, причинами недостатньої зосередженості в молодшому шкільному віці можуть бути недостатня інтелектуальна активність, несформованість навичок і умінь навчальної діяльності, незміцніла воля дитини. У педагогічній практиці важливо враховувати й індивідуальні особливості зовнішнього прояву уваги. За зовнішніми ознаками -специ-. фічній позі, виразу обличчя і спрямованості погляду можна визначити спрямованість уваги і ступінь її зосередженості. Якщо, наприклад, погляд учня спрямований на вчителя, корпус трохи спрямований уперед, чоло злегка зморщене, а губи стиснуті, можна припустити, що він уважний. Однак ці зовнішні показники можуть не відповідати дійсній спрямованості зосередження. Тому поряд з «дійсною уважністю» виділяють «удавану уважність», а також «дійсну неуважність» і «удавану неуважність» . Так, зовні уважний учень іноді не в змозі повторити тільки що поставлене питання вчителя, продовжити відповідь товариша і т.п. При цій удаваній уважності учень може або свідомо, прийнявши позу уважного слухача, займатися сторонніми справами, чи мимоволі зосереджуватися на власних думках, спогадах. Так звана удавана неуважність може виявлятися як у надмірній рухливості учня, так і в пасивності, зовнішній байдужності до уроку. Однак в обох випадках учень може бути досить уважним і фактично брати участь у роботі класу. У цьому випадку школяр, наприклад, може вільно відповісти на запитання вчителя, хоча останньому здавалося, що він відволікався.

3. Психологія несвідомого.

Нижчий рівень психіки утворює несвідоме.

Несвідоме - це специфічний про­яв психічного, його складова. Цей рівень психічної активності не піддається свідомому, вольовому кон­тро­лю. Людина не усвідомлює виконуваних дій, втрачається орієнтування в ча­сі, ді­ях, порушується саморегулювання поведінки.

Несвідоме – це форма відображення дійсності, в процесі якої людина реа­гує на вплив подразників об’єктивного світу, але самого впливу цих подразників не ус­ві­домлює. Наприк­лад, людина прокинулася з добрим настроєм, але через де­я­кий час виникає сон­ли­вість, пояснити яку сама не може, хоча й усві­дом­лює це.

Разом із тим, несвідоме включає вищі стани творчого про­цесу, коли спра­цьовує інтуїція, в результаті чого здійснюються наукові відкриття, тво­рять­­ся шедеври мистецтва тощо.

До неусвідомлених явищ відносимо:

а) позамежові (субсенсорні) відчуття (відчуття, про виникнення яких ми собі не даємо звіту), викликані реальними подразниками, дія яких неу­сві­дом­лена. Це звуки, які ми свідомо не чуємо, невидимі світлові сигнали, які реально діють на нас. Вивчення субсенсорних по­драз­ни­ків дозволяє вия­вити резервні можливості органів чуття людини та її пси­хі­ки загалом;

б) сновидіння: зміст снів, дії у сні, наприклад, пере­кла­дання речей(Таблиця Мєндєлєєва- у повному виді приснилась йому). Природа сну ще не цілком вивчена. Зміст снів опосередковано залежить від наших свідомих бажань У них ви­ра­жаються силь­ні неусвідомлені бажання, пере­живання та мрії. Практичними пси­хо­ло­га­ми (пси­хоте­рапев­тами) інтер­пре­тація снів використовується для вста­нов.­лен­ня діагнозу захво­рю­вань, станів. Сни бувають кольорові, наприклад, у твор­чих особистостей, а у біль­шос­ті людей - чор­но-сірі, рідше - тривожні, жах­ливі, коли життя людини спов­нене важкими проб­­лемами та пере­жи­ван­ня­ми. Особливості снів за­ле­жать і не залежать від нас. Ми, наприклад, не мо­же­­­мо змусити приснитися щось приємне. Людям сняться най­різ­но­ма­ніт­ніші за змістом та фа­бу­лою сни. Сни можуть справджуватись або ні.

в) творча інтуїція - як неусвідомлена здогадка, інсайт.( Відкритя закону земного тяжіння Ньютоном –яблуко впало на голову)Ми не можемо дати собі звіту, чому в нас виникла та чи інша здогадка, той чи інший спосіб виконання завдання. Творча інтуїція, як склад­ний інтелектуальний акт, включає раніше відоме й невідоме, що не мало місця в нашо­му досвіді;

г) мимовільне запам’ятовування інформації та її відтворення, коли ми спеціально не ста­вимо собі за мету запам’ятати (яскраві спогади дитинства, афіші, обличчя, життєві ситуації, код, реклами);

д) мимовільні рухи: наприклад, людина, хвилюючись, рве папір, крутить руч­ку, гризе нігті. Такі рухи розглядаються як неусвідомлена реакція захисту від травматичних ситуацій;

е) автоматизовані навички, звички (хода, характер письма тощо);

є) деякі спонукання до діяльності, коли людині дуже хочеться щось робити, наприклад, вишивати.

патоло­гіч­ні стани - марення, стра­хи, паніка, галюцинація(людині здається, що вона бачить і чує те, чого насправді нема, відчувати дотик, запах,якого нема тощо.

Несвідоме проявляється також в обмовках, описках, словах-паразитах, дуже вда­лих чи, навпаки, помилкових діях, провалах пам’яті (забування нев­да­лих намірів, неприєм­них завдань, імен неприємних осіб, важких вражень і пере­живань або, навпаки, їх часте зга­дування) тощо. Сюди належать

Перелік проявів несвідомого у людини показує, що воно досить значуще в жит­ті.

Несвідоме - це не пасивний склад інформації, що викидається по­то­ком думки на по­верхню і потрапляє у свідомість. Несвідоме - це бурх­ливий, без країв і бездонний океан психічної енер­гії. Кожен його елемент спонтанно намагається вийти зі ста­ну «сну» в стан «неспання», із глибин несвідомого на поверхню свідомості.

Проблема несвідомого актуальна для сучасної психології, але теоретично ще не все відомо.

Як же співвідносяться свідоме і несвідоме?

Свідоме і несвідоме функціонують за різними законами. Водночас вони зорієнтовані на збереження цілісності психіки. Ці дві структури не можуть існувати одна без одної. У психічно здорової особистості свідоме з несвідомим перебувають у гармонійних зв’язках.

Отже, психіка є цілісною системою, яка пов’язана із нервовою системою людини, діяльність мозку, а також із духовною сферою особистості. Постає вона як єдність свідомого і несвідомого.

4. .Психіка і здоров’я: психічне здоров’я людини

Сьогодні дуже багато говорять про психічне здоров’я людини. Йдеться про людей у яких нема патології, немає психічних відхилень.

Психічне здоров’я людини - це стан душевного благополуччя, для якого характерна відсутність хворобливих психічних виявів і який забезпечує адекватну умовам навколишньої дійсності регуляцію поведінки, діяльності.

Критерії психічного здоров’я людини:

• Адекватний до віку рівень зрілості пізнавальної, емоційно-почуттєвої та вольової сфер особистості;

• здатність керувати своєю поведінкою;

• здатність вибирати життєві цілі та розумно планувати їхнє досягнення

• особистісний та соціальний оптимізм;

• задоволення від діяльності, особистого й суспільного життя, спілкування, природи

• розуміння прекрасного, комічного, трагічного;

• відповідність суб’єктивних образів об’єктам, що їх відображають, а характеру реакції – зовнішнім подразникам

• здебільшого стабільний позитивний настрій

• адаптивність у соціальних стосунках

• відчуття щастя.

На психічне здоров’я впливає велика сукупність чинників: внутрішні і зовнішні .

Для підтримки психічного здоров’я потрібно позитивно розглядати себе, жити у злагоді зі своїм духовним Я, де вкорінені совість,віра, надія і любов.